Початок нового навчального року. 1 вересня. День знань. Для когось - зустріч з однокласниками після трьох місячної розлуки. Для когось - початок персонального пекла. Для когось - невеличка зміна у стандартному плані проведення часу. Для когось - нові можливості. Для когось - привід одягнути нову сукню чи костюм. Для когось - дрібниця, на яку не варто звертати увагу. Але це день, коли після цілого літа диких, а може й не дуже пригод всі збираються в одному місці.
Сонце лагідно пестить кожного своїм промінням і дає змогу ще трішки насолодитися його теплом. На шкільному подвір'ї кишить життя: вчителі, учні та їхні батьки. А скільки всіляких історій можна почути у цей день: про море, гори, фільми, дружбу, любов. А скільки всього змінилося за ці три місяці - не перерахувати.
Десь поміж цього всього галасу та різноманіття кольорів у пошуках знайомого обличчя ходить Маргарита Костинюк. Блакитний комбінезон вдало підкреслює фігуру. Темне каре хвилями обрамляє обличчя. Карі очі бігають по всій території навчального закладу у пошуках першої вчительки - Анни Олександрівни. У момент, коли жінка все ж з'явилася, то Рита одразу підбігла до неї.
- Добрий ранок, Анна Олександрівна. З початком нового навчального року. Це вам - дівчина простягнула букет квітів.
- Добрий ранок, Ритусь. Дуже дякую. Як ти? Як мама? - з посмішкою на обличчі відповіла вчителька.
- Все гаразд. Мама як завжди працює, а я ще навчаюся. Зараз якраз йтиму на пари. А ви як?
- У мене все гаразд. Не буду тебе затримувати, а то ще запізнишся в університет. Та й сама ще деякі справи владнати маю. Дуже дякую за те, що не забуваєш.
- Ви багато зробили для мене, це найменше, що я можу робити. Я вже піду. Гарного дня. До побачення.
- До побачення, Ритусь - Анна Олександрівна легенько обійняла Риту і дівчина пішла, залишивши позаду весь шум.
Дівчина сіла у свій автомобіль і поспішила назустріч новим знанням. В автомобіль, який вона “зробила” собі з батьком. Автомобіль, над яким трудилася вся сім’я. Авто, яке ще нещодавно було простим непотребом і чекало своєї черги на розбір деталей. У цей час на іншому кінці міста, сидячи на лавці біля красивих дверей Василіса та В'ячеслав Робсон разом з Матвієм Холодовським чекали на подругу уже 20 хвилин. За вікном миготіли старовинні будинки та сучасні багатоповерхівки. Вдало оминувши усі затори Маргарита вчасно під'їхала до університету. Почався вже третій рік її навчання для здобуття вищої освіти. Шуму на території ВУЗу було не менше. Невеликі угрупування студентів розсипалися повсюду.
Рита підійшла до своїх друзів,які вже зачекалися її біля входу в будівлю. До початку першої пари залишалося достатньо часу, щоб поговорити. Літом друзі відпочивали разом і розказувати немає що, але бесіда плавно переходила з однієї дрібниці на іншу.
- Рито, хлопці, а ви чули, що у нас нові викладачі з деяких предметів? - запитала Василіса.
- Знову? Я цього не переживу - театрально впавши на лавку, сказав Матвій.
- Маю надію, що проблем з ними не буде - обдумавши щось промовив В'ячеслав.
- Ну що ж, надія помирає останньою. Ходімо вже, а то сидітимемо спереду - з ноткою погрози прошепотіла Рита.
- Тільки не на німецькій. Ідемо хутчіш.
Зайнявши останні парти друзі з полегшенням видихнули, на щастя так і не встигши привітатися з неминучими втратами нервових клітин та слуху. Вже після 10 хвилин однотонного монологу викладачки половина групи мирно сопіло, більшість другої половини займалися своїми справами. І лише кілька студентів на перших партах щось швидко записували в свої зошити.
"Так, Рито, ще кілька хвилин і це Гітлерівське пекло закінчиться. Спокійно, вдих-видих. Це тільки перший день. Звикай. Все буде добре" - подумки заспокоювала себе дівчина гортаючи стрічку інстаграм і слухаючи писк Анни Любомирівни.
Після жахливо довгої німецької і на диво швидкої фізкультури четвірка спокійно відпочивала в їдальні і готувалася до останньої пари.
- Фізика. Ненавиджу. Ніколи не розуміла цієї дурні - вкотре жалілася Василіса. - Ще й цей Артем Володимирович не дає спокійно жити.
- Як я тебе розумію - співчував дівчині Матвій. - Я готовий знову йти слухати Любомирівну, лише б не бачити цього стариганя - хлопець подивися на Риту, яка лише махнула плечем і продовжила їсти.
У аудиторії уже зібралося більшість студентів. Останніми зайшла четвірка найкращих друзів. За ними у приміщення зайшов ректор і нікому невідомий молодий чоловік.
- Добрий день. Вітаю всіх з початком нового навчального року. Це - показав Борис Гордійович на чоловіка поруч - Адам Валерійович, ваш новий викладач з фізики. Він нещодавно закінчив навчання у педагогічному університеті і це його перший рік педагогічного досвіду. Сподіваюсь, ви порозумієтесь. До побачення. Гарного дня.
- Добрий день, студенти. Як вже сказав Борис Гордійович, я викладатиму фізику у вас - розпочав новий фізик. - Зустрічатимемося ми двічі на тиждень у цій аудиторії. Різниця у віці в нас не велика, тому я сподіваюся на розуміння. Інтриги та скандали мені не потрібні - обвів поглядом присутніх. - А тепер розпочнемо заняття. Я буду читати прізвища та імена - ви скажете один факт про себе. Домовилися?
- Ну давайте - вигукнуло кілька студентів.
Адам Валерійович по черзі читав усіх по списку і кожен розповідав про себе, якусь цікаву, а може й не дуже дрібницю. Хтось, наприклад, носить лише різні шкарпетки. Інший - ненавидить електронні книги. Ще хтось - п'є виключно каву.
- Костинюк Маргарита.
- Я обожнюю вівсяне печиво.
- Круто. Дякуємо.
Ще через 10 хвилин прямого ефіру "Фактів життя" список завершився.
- Адам Валерійович, тепер ваша черга. Ми хочемо почути якийсь факт про вас, раз ми всі рівні - сказав Максим Решетняк, головний футболіст курсу.
- Гаразд. У мене є власна бібліотека, яка налічує близько двох тисяч книг і це ще не кінець.
- Ого, просто бібліотека мрії - висловилася Василіса, яку підтримала Рита і ще кілька студентів.
- Скільки часу ви її збирали? - запитала Лідія Грейда, староста групи.
- Давайте, на запитання я відповідатиму після денного навчального процесу. А зараз записуємо тему.
Почалося безпосереднє вивчення фізики. Викладачем Адам був досить непоганим і навіть придумав спосіб покращення його комунікації з студентами. Він не єдиний молодий вчитель, який цього року влаштувався у цей ВУЗ. Оскільки більшість новонабраного персоналу було прикріплено до третього курсу, то найкращим варіантом було спілкування у неформальній обстановці.
- Ну що ж, заняття підходить до кінця і я хочу повідомити вам дещо. Я разом з новими викладачами хочемо зібрати усіх третьокурсників поза межами аудиторій, щоб краще познайомитися з вами і знайти спільну мову. Хто за? - уважно дивлячись на групу запитав Адам.
Руку вгору підняли майже всі студенти.
- Прекрасно. Чекаємо всіх ввечері у великому залі - плеснувши руками сказав фізик.
- Там буде увесь курс?
- Майже. Не всі мають можливість та бажання прийти. Але загалом буде близько 50 студентів і 4 викладачів, якщо комусь цікава ця інформація.
- З собою потрібно щось мати?
- Все, що завгодно, крім алкоголю. Ректор і декан не будуть від цього в захваті. Все, чекаю всіх ввечері.
Одразу після закінчення пар Рита домовилася з друзями про вечірнє "рандеву" і поїхала додому. Увесь вільний час до зустрічі в актовому залі Рита сиділа вдома займаючи себе навчанням, прибиранням і приготуванням їжі. За годину до виходу з дому дівчина одягнулася, попередила батьків і виїхала, оскільки потрібно було заїхати в магазин. Просто перед носом Маргарити хтось забрав останню пачку вівсяного печива. Підвівши вверх очі вона побачила перед собою Адама Валерійовича.
- Добрий вечір - з ввічливості сказала Рита.
- Добрий, Маргарита? Я правильно запам’ятав? - якось сором’язливо запитав Адам, оскільки його дійсно хвилювало спілкування зі студентами. Він мріяв стати хорошим викладачем, принаймі кращим, ніж деякі з тих, хто навчав його.
- Так, правильно запам’ятали - посміхнулася дівчина.
- Ви на зустріч з нами?
- Так, боялася, що запізнююсь.
- Як бачите, ви не остання туди прибудете.
- На щастя, так. Гаразд, я піду дальше, не займатиму вас.
- Та що ви, я був би радий, якби ви склали мені компанію і допомогли вибрати щось для ваших одногрупників. На жаль, я запам’ятав не всі їхні вподобання - зніяковівши пояснив фізик.
- Я з радістю допоможу, чим зможу - вкотре посміхнувшись відповіла дівчина повівши викладача між рядами продуктів.
Поблукавши по супермаркеті ще добрих 40 хвилин, вони оплатили свої покупки і направилися до виходу. Кожен сів у свою автівку і поїхав у напрямку університету. Надворі вже вступила у свої володіння нічна пітьма. У великому залі ВУЗу зібралося вже чимало студентів. Біля стін стояло кілька столів зі всілякою їжею та напоями.
На сцену піднялося 4 нових викладачів. Усі були різними, як і студенти в залі. Кожен був особистістю. Кожен мав свої мрії, бажання й амбіції.
Першою до мікрофона підійшла мініатюрна дівчина, одягнена в літню сукню з квітами. Десь у коридорі її важко було б відрізнити від студентки.
-Привіт усім. Я Тереза Андріївна Замогильна, новий викладач з математики. Також я керую новоствореним театральним гуртком у цьому навчальному закладі. Я дуже сподіваюся, що ми з вами знайдемо спільну мову. Дякую всім, хто прийшов - договоривши свою промову, дівчина поступилася мікрофоном високому хлопцю.
- Добрий вечір. Радий вас бачити тут, у цьому залі. Я Ігор Савелійович Шеперт. У вашому навчальному закладі я викладатиму інформатику. Для тих, кому цікава тема кінематографу, я пропоную приходити на щоп’ятничний вечір кіно, який у хорошу погоду проходитиме під відкритим небом, на стадіоні позаду ВУЗу. Якщо ж надворі дощитиме, падатиме сніг чи буде просто, як то кажуть “нельотна” погода, то чекатиму всіх бажаючих у залі, що знаходиться навпроти кабінету інформатики.
Наступним до мікрофону підійшов чоловік, у школі таких називали “дрищами”. Середнього зросту, худий і непримітний нічим, окрім свого волосся, вогняного кольору.
-Вітаю всіх присутніх. Денис Артемович Бондар - поклонився до залу викладач. - Цьогоріч я викладатиму літературу. Всіх творчих людей, які охочі до написання творів я буду радий бачити щосереди у класі літератури. Рекламу цього, як написано в документах “факультативу”, зараз не проводитиму, адже зараз ми будемо розважатися. Детальнішу інформацію ви зможете знайти на дошці оголошень або ж просто запитавши мене.
-Добрий вечір усім, з ким я ще не вітався - до мікрофону підійшов Адам Валерійович. - Я Адам Валерійович Нортон, викладач фізики. На відміну від цих трьох людей,які стоять за моєю спиною, я не веду жоден гурток і не проводжу позанавчальні заходи, але все ще попереду. Зараз я не хочу забирати ваш час нудними промовами, тому розважайтеся. А для ще кращої атмосфери, сьогодні для вас виступатиме університетський гурт “Чельїс”.
На сцену вийшло три граційні дівчини у неймовірно красивих блискучих сукнях. Першою піснею, що пролунала з динаміків була відома композиція “Candy Store” у виконанні Меделін Петш, Лілі Рейнхарт, Каміли Мендес та Ванесси Морган . Зал поступово почав заповнюватися танцюючими студентами. Пісні змінювалися одна за одною. Столи повільно спустошувалися і молоді вчителі, які хвилювалися за спілкування зі студентами, врешті-решт розслабилися і разом з іншими насолоджувалися тим, що самі ж придумали.
Василіса з Матвієм танцювали з одногрупниками посеред “танцполу”. Зелені очі дівчини сяяли радістю. Блондинисте волосся хлопця літало зі сторони в сторону при кожному стрибку. У їхньому університеті давно не було чогось настільки класного і простого, як танці. В’ячеслав, одягнений у все чорне, як його волосся, спілкувався з деякими однокурсниками біля одного з столів.
Маргарита вже вдосталь натанцювавшись підійшла до столу і взяла кілька штук вівсяного печива. Дівчина сіла на стілець біля столу і пережовуючи печиво спостерігала за танцюючими однокурсниками.
-Смачного - до столу підійшов Ігор Савелійович і взяв стакан з соком.
-Дякую. Ви дуже класно придумали з цією зустріччю. Крутий початок нового навчального року.
-Дякуємо. Ми намагалися зробити те, що припало б вам до душі. Гарного вечора!
-Вам також.
Викладач пішов танцювати, а Рита продовжувала сидіти. Вечір підходив до кінця. З динаміків лунали останні акорди чергової пісні і на сцену вийшла Тереза Андріївна, щоб сповістити про завершення. Студенти допомогли прибрати в залі і розбрелися в різні сторони від університету. Рита підвозила свої друзів додому, оскільки тільки вона прибула на автівці.
-Круто було сьогодні. Мені сподобалося. І нові викладачі класні - поділилася враженнями Василіса.
-Мені теж сподобалося. Я ще й вирішив ходити на той гурток, що Денис Артемович веде - сказав Матвій, що сидів на задньому сидінні разом з зеленоокою.
-А давайте в п’ятницю всі разом підемо дивитися кіно до Савелійовича? - запропонував В’ячеслав, продовжуючи спостерігати за пропливаючими будинками за вікном.
-Гарна ідея, Славо. Я піду. - промовив блондин.
-Я двома руками “за” - підтримала ідею власниця авто. - А ти, Васю, з нами?
-Не маю нічого проти цієї ідеї. Ритусь, а давай спробуємо той театральний гурток, за який сьогодні Замогильна розказувала? Прийдемо на перше заняття, подивимося.
-Давай, впевнена, буде весело.
Автівка під’їхала до яскравої багатоповерхівки і Матвій попрощавшись з друзями пішов додому. Проїхавши кілька дворів з Ритою попрощалися Василіса з В’ячеслав і теж побрели додому. Дівчина продовжила шлях додому і вже за 20 хвилин мирно сопіла у своєму ліжку.
Ранок пройшов, як і завжди. Сніданок, водні процедури і збір на навчання. Доїхавши до університету за 20 хвилин до початку, дівчина разом з друзями, які прибули майже водночас з нею, пішли в кав’ярню навпроти.
Відсидівши всі пари, обговоривши всі свіжі новини та плітки, друзі вирішили піти погуляти. Обійшовши увесь парк атракціонів та всі будки з солодощами, вони втомлені та щасливі пішли додому, продовжувати гризти граніт науки.
Так непомітно за навчання, буденними справами, прогулянками і гуртками промайнув тиждень. На вихідних четверо друзів взяли палатки і поїхали з ночівлею на озеро за містом. Рита по дорозі на природу вмовила свою подругу Меланію Роговську, рокову блондинку з очима кольору темного шоколаду, поїхати з ними. І ось уже п’ятеро молодих людей відправлялися на зустріч пригодам. Вдосталь накупавшись друзі розпалили вогнище і за розмовами не помітили, як на землю тихо прийшла вечірня тиша. Все тихіше доносилися звуки машин та сміху, допоки окрім голосів п’ятірки не було нічого чути.
-Марго, Васю, як вам театральний гурток Терези Андріївни? - запитав Слава.
-Ми були вже на двох заняттях і скажу тобі, що я ходитиму й далі. Та й Замогильна, класна дівчина. Ми одразу знайшли спільну мову. Правда ж, заяц?
-Підписуюсь під кожним словом Рити.
-До речі, Матвій, як тобі літературний у Артемовича?
-Просто шикарно. Я за два дні написав чотири вірші, завдяки методиці Бондара. Я вражений. Мені подобається.
-Я чула, ви вчора ходили на вечір кіно до нового вчителя з інформатики. к вам? Що крутили? - поцікавилася Меланія.
-Впринципі, це досить цікаво. Вперше дивився кіно, сидячи на траві стадіону - розповів той, чиї очі чорніші темної ночі.
-Так а показували що?
-”Марія - королева Шотландії”. Чесно кажучи, не думала, що мені сподобається документальний, історичний фільм - попиваючи каву сказала Рита.
-Та кохання і драми було не менше, ніж в сопливій мелодрамі - обурився Слава. Дівчата засміялися.
У цей час у місті Адам завершував п’яту презентацію, щоб викладати свій предмет легко і цікаво. По квартирі, мов навіжений, бігав великий і пухнастий білий кіт.
-Давайте зіграємо у щось? - запропонував Матвій, підкидаючи у вогонь дрова.
Десь з палатки почувся голос Меланії, яка шукала пляшку вина поміж речей.
-Давайте “Правда чи дія”?
-Я не проти, тільки візьму печиво. Я здається, кілька пачок купувала перед від’їздом - побігла до машини Рита.
-Марго, візьми одразу те морозиво, що я у твій багажник клав - попросив Матвій.
-Гаразд!
Вино і морозиво повільно закінчувалося. Гра ставала дедалі цікавішою. Матвій і Василіса грілися після нічного купання в озері. Слава пив другу бутилку води після дегустування надто дивного коктейлю, а Меланія масажувала ноги після самотнього танго босими ногами.
-Вівсянко, правда чи дія? - запитала Меланія у Рити, яка доїдала чергове печиво.
-Меласю, ви й так знаєте, що в п’яте не можна вибирати правду. Я вибираю дію.
-Що ж нам тобі загадати - задумалася Василіса.
-Я хочу посміятися, тому давайте щось цікаве - сказав Матвій, дивлячись на іскорки вогню, що відстрибували від спалених дрів. - Придумав.
На телефон дівчини в цей момент прийшло повідомлення.
-Зачекайте хвилинку - відтягнула момент Рита.
від:”Адам Валер’янович”
кому:”М. Я. Костинюк”
“Добрий вечір, вибачте, що турбую так пізно, але повідом всім, щоб по можливості взяли на понеділок циркуль”
від:”М. Я. Костинюк”
кому:”Адам Валер’янович”
“Гаразд, я зараз напишу в групу”
від:”Адам Валер’янович”
кому:”М. Я. Костинюк”
“Дуже дякую”
-Хто там тобі пише, що ти для цього гру зупиняєш? Чи ти просто час тягнеш,бо не хочеш дурниці робити? А? - підштовхнула Василіса Риту в плече.
-Та це Адам Валерійович просив усім передати, щоб ми на понеділок циркулі принесли.
-Адам Валерійович кажеш. Циркуль принести - хитрими очима подивився на свою “жертву” Слава. Вже через кілька хвилин усі, окрім Рити сміялися до сліз, а дівчина щось друкувала у телефоні.
Кіт продовжував бігати по квартирі, а Адам нарешті завершив усі справи і спокійно засів за перегляд серіалу. Просто посеред чергової серії він згадав, що не повідомив студентам за матеріали, які потрібно принести. Знайшовши у блокноті номери телефонів хлопців та дівчат з різних груп, Адам почав одне за одним надсилати повідомлення і вже за 15 хвилин продовжував перегляд. Вкотре телефон сповістив про нове повідомлення і фізик врешті взяв до рук смартфон. Він звісно хотів знайти спільну мову зі студентами, але до такого він готовий не був.
від:"М. Я. Костинюк"
кому:"Адам Валер'янович"
“Можете позичити поцілунок? Обіцяю повернути”
Група молодиків сиділа на берегу озера і сміялася до болю в животі. Грати більше не хотілося. Хилило в сон, а Рита продовжувала їсти печиво. Вона намагалася просто не померти з сорому. Підбивати клинки до нового викладача, як на неї - не найкраща ідея.
від:"Адам Валер'янович"
кому:"М. Я. Костинюк"
"Костинюк...."
Серце пішло в п'яти, зробила сальто і назад не повернулося. Дурна гра, але бувало й не таке. Викрутиться, щось придумає. Але одразу прийшло нове повідомлення.
від:"Адам Валер'янович"
кому:"М. Я. Костинюк"
"Ти звісно не картина, але за рамки виходиш"
Адам сидів у кріслі і просто чекав відповіді. Він не злився, не був обурений. Йому було навіть трішки смішно. Ще два роки тому він й сам таким був. На телефон прийшло нове повідомлення.
від:"М. Я. Костинюк"
кому:"Адам Валер'янович"
"Вибачте, вибачте, вибачте… Просто дурний жарт"
Щоки дівчини уже палали і навіть прохолодний нічний вітерець не міг їх охолодити. Василіса з Меланією так і не дочекавшись відповіді викладача пішли спати. Матвій писав черговий твір, а Слава сидів біля Рити не перестаючи час від часу тихо сміятися.
від:"Адам Валер'янович"
кому:"М. Я. Костинюк"
"У кожному жарті є доля правди"
Бажання Маргарити відвідувати лекції з фізики зникло. Здається, остаточно.
від:"Адам Валер'янович"
кому:"М. Я. Костинюк"
"А щодо позичити - я ще подумаю"
Дівчина випала в осад. Тепер точно не зрозуміло, хто з кого сміється. Слава, здається, закам'янів від шоку. Такого він точно не очікував.
від:"М. Я. Костинюк"
кому:"Адам Валер'янович"
"Стоп..."
Рита прекрасно зрозуміла, що вона влипла і за один день нічого не забудеться. Скоріш за все, їй доведеться пояснювати ситуацію і при цьому не померти, у всіх значеннях цього слова. Хлопці теж пішли спати і Рита додаючи останнє печиво теж збирала свої речі.
від:"Адам Валер'янович"
кому:"М. Я. Костинюк"
"Так, все, поговоримо в понеділок. Добраніч"
Повідомлення залишилося без відповіді.
Адам не хотів щось придумувати чи ставати "психологом" і проводити виховні бесіди. Він діятиме по ситуації, а зараз просто піде спати. Кіт зручно вмостився біля господаря і вже через 20 хвилин обидвоє дивилися кольорові сни.
Рита, вирішивши подумати над цим завтра теж лягла спати і добровільно здалася в тенета воїнів царства Морфея.
Неділя у кожного пройшла насичено та цікаво. У понеділок, сповнені енергією та емоціями усі знову зустрілися на території величезної будівлі з червоної цегли, з великими вікнами, просторими коридорами та кабінетами і великим озелениним двором. Ситуація з повідомленням відійшла на другий план. Німецька і фізкультура цього разу пройшли дуже швидко. Трішки поблідніла Рита пила каву у їдальні. У її голові вимальовувалися плани втечі та причини відсутності на лекції, але їм не було суджено збутися, адже ще при вході сюди, вона зустрілася з Адамом.
-Добрий день, Маргарито. Залишитеся після лекції - усміхнувся хлопець і пішов далі, залишивши розгублену дівчину стояти в коридорі.
Рита зайняла останню парту, заховалася за першу ліпшу книгу і мовчки сиділа, слухаючи викладача і одногрупників. Час від часу вона готувала щось у зошит або дивилася на презентацію, яку підготував фізик.
-На цьому я завершу лекцію. Всім дякую. Ви вільні. Можете йти додому.
Аудиторія повільно спустошувалася. Василіса, В'ячеслав і Матвій співчутливо подивилися на подругу і попрощавшись пішли додому. Меланія написала СМС з побажаннями удачі і взяла обіцянку, що Рита потім все розкаже. У приміщенні нікого не залишилося.
- Ви можете підійти ближче, я не кусаюсь - сказав викладач і Рита на ватних ногах підійшла до першої парти.
-Я щиро прошу вибачення за те повідомлення. Ми грали і я не могла не виконати завдання. Я обіцяю, таке більше не повториться - протараторила дівчина, дивлячись на підлогу.
-Ей, все нормально. Я розумію, сам таким був. Я просто хотів, щоб ти допомогла мені з деякими вашими роботами, ось і все - Адам підійшов ближче і намагався глянути на обличчя дівчини.
Рита нарешті підняла голову і подивилася на викладача. Його голубі очі дивилися на дівчину, а волосся хвилями спадало на чоло.
- А, так? Я з радістю допоможу. Ви тільки вибачте за те.
-Все нормально. Не переймайся, згадаєш ще зі сміхом.
Кілька годин вони розбирали роботи студентів, деякі документи і книги. Адам і Рита увесь час розповідали щось і сміялися. Кілька разів хлопець ходив по каву, оскільки ті букви так і закликали заснути. Увечері дівчина повернулася додому, допомогла батькам по дому і з неабияким полегшенням розповідала Меланії про те, що було у тій аудиторії після лекції.
***
Час йшов швидко і у місто вже помалу пробиралися морози. Одного дня, коли вже земля була покрита маленьким шаром снігу, а найбільш активні вже створювали собі новорічний настрій піснями, Адам і Рита сиділи у кафе недалеко від університету. Їхній сміх поєднувався з мелодією, що лунала з колонок, а щасливі усмішки осяювали зал. Поміж всіх жартів і розмов, Адам потайки витягнув із своєї сумки пачку вівсяного печива.
- Люба, Рито. Ми знайомі вже достатньо часу й у мене була можливість розібратися у своїх почуттях. - з серйозним виразом обличчя хлопець взяв дівчину за руку. - Ти дуже мені подобаєшся. Я дихаю тобою. Я хочу бути поруч, забуваючи про все на світі, немов немає нікого, крім нас. Чи погодишся ти стати моєю дівчиною?
Пачка вівсяного печива була елегантно поставлена біля дівчини. Ситуація була дуже милою і кумедною водночас. Здається, тільки Риті зізнаються у почуттях із пачкою печива.
- Так, думаю так. Ми могли б спробувати - засоромившись відповіла дівчина.
Вже за хвилину губи хлопця ніжно цілували дівчину. Він розрахувався і потягнув її до квіткової лавки, щоб купити букет, який асоціюється з нею - ніжний та пахучий.