Санаторій « Лісова пісня» був побудований у 2013 році . Україна вибухнула, коли вперше побачила цей чудовий і неперевершений заклад. Туди почали приїжджати гості з усього світу , а його успіх був настільки великим перші 2 роки , що про український ліс дізнався весь світ.

- Іванна! Ти навіть не уявляєш , що я виграв! – кричав Іван до своєї коханої . Він поцілував її у щоку і так сильно обійняв , що здавалось,ніби зараз він її задушить.
- Що ти виграв? Невже великі гроші , чи може машину ?
- Ні! Ні ! Ти будеш у захваті ! Пам’ятаєш, колись я читав тобі про крутий санаторій у нас в Україні?
- Так,і що ?
- Я виграв туди дві путівки!!! Безкоштовні!!!- Іван знову обійняв дівчину .
- Ти серйозно , ти не брешеш . Боже , Іване це просто чудово! Люди викидають великі гроші , щоб відпочити там , а ми повністю безкоштовно ?!
- Так ! – хлопець хотів звернути гори . Він був настільки  щасливим , що серце билося набагато швидше . Від сильних поривів радості дихати ставало тяжко .

Через 2 неділі щаслива пара їхала на цілий місяць до санаторію . « Лісова пісня» знаходилась у лісі . На західній Україні . Місцевим людям заборонялося підходити до цього «раю», бо це місце не для звичайних людей . Невже багаті люди хворіють по іншому ?- питали місцеві жителі .

- Любий, я сподіваюся ,що цей місяць буде найкращим . Коханий, я вдячна тобі , - казала Іванна , дивлячись в очі Івану .
- А я вдячний тобі .
- Ми на місці , - сказав водій .
- Дякуємо , - відповів Іван .

Як тільки пара зайшла на територію санаторію все стало зрозуміло . Квітучі сади , красива доріжка , яка вела до самої будівлі , а також басейн і зона для романтичних прогулянок . Це те,за  що люди віддавали свої гроші .
- Тут просто чарівно ! Мені тут дуже подобається ! – стрибала  від радості Іванна . Вона обвила руки навколо шиї Івана та поцілувала його . У цей момент пара справді була щаслива,як ніколи .
- Псс… голубки , - до закоханих звернулася  якась бабка ,- ви цей , краще б не їхали сюди .
- Чому ? Що ви таке говорите ? Це справжній рай ! – збентежено відповів Іван .
- Сьогодні я поїду звідси , а ось ви-ні .
- Так бо ми тільки приїхали , - сказала Іванна .
- Ні,я поїду з цього як ви кажете «раю» , а ось ви-ні . Ніколи ! Не вірите?Ось побачите .
Після цього стара пішла . А пара залишилася стояти , не розуміючи , що взагалі сталося .
Після цієї дивної розмови Іван одразу викинув слова старої з голови , а Іванна не могла . Вона ще довго діставала цим Івана і ніяк не заспокоювалась .
- Ти думаєш , вона казала правду ? – питала дівчина в Івана .
- Ні . Вона просто вже стара , а ти ж знаєш , що з віком у людей їде дах , - він посміхнувся  і смикнув Іванну  за ніс .
- Іване , я не жартую . Я абсолютно серйозно . Щось я думаю, вона була права .
Після цих слів пара вже знайшла свій номер . Він знаходився на четвертому поверсі . Як вже потім виявилось,весь санаторій був поділений на сектори
(блоки) . Іван та Іванна були в третьому секторі . Справді , « Лісова пісня» - чудове місце . Тут є великий басейн , бібліотека , бар , багато різних кафе , а не просто одна велика їдальня з гидкими кашами та супами . Красиві сади, великий ліс,де, навіть,можна було поспати в палатках . Елітність закладу додавав великий паркан . Три метри заввишки . Він міг повністю захистити своїх відпочиваючих , тому туристи почувалися в повній безпеці. Вхід до санаторію охороняли з усіх боків охоронці. Вони не випускали відвідувачів , а якщо до туристів приїжджали родичі , відпочиваючі могли побачитися з ними лише у спеціальній кімнатці , яка межувала між територією санаторію та вільною місцевістю . Все було під охороною . При надзвичайних ситуаціях , наприклад,бомбардування, люди могли сховатися у бомбосховищі . Тому всі відпочиваючі були в повній безпеці.
Сьогодні був день заїзду . Всіх зібрали в великій залі . Там їм розповіли про план відпочинку .
- Добрий день ! – звернулася до людей  керуюча санаторію, - дякуємо за те , що обрали наш заклад . На вас чекає багато цікавого . По-перше,ви можете плавати в басейні, відвідувати бібліотеку . Також у нас є кінотеатр та ігрові автомати .  Тепер я розповім вам про блоки . Наприклад , ви мешкаєте на другому поверсі . Значить ви перший блок . Пояснюю . На першому поверсі знаходяться кафе , ресторани і басейн . Тут ніхто не живе . З другого поверху вже починаються номери . Навіщо потрібні блоки ? У кожного блоку є свій розпорядок дня . Перший і другий блоки ідуть снідати о 8 годині ранку , третій і четвертий о 9 годині і так далі . Оздоровчі процедури проходять без участі блоків . Більш детальну інформацію ви зможете дізнатися після індивідуальної розмови , або на стенді оголошень та новин.
Іванна вмовила свого хлопця підійти до керуючої і запитати в неї про відпочиваючих  .
- Добрий день. Вибачте , але в мене , можливо , не зовсім коректне питання , але ... Чи є у санаторії люди з психічними хворобами , з не нормальною поведінкою , або просто дивні люди ?
- Так , але не переймайтеся . Вони,так само як і ви,в повній безпеці . Ніхто нікого не образить . А що,є якісь скарги ? – керуюча запитала це так,ніби в них ніколи не було проблем з відпочиваючими . Ніби всі люди тут слухняні.
- Ні,скарг не має . Але сьогодні,коли ми тільки приїхали , вирішивши прогулятися садом , побачили стару . Вона покликала нас і сказала , що вона поїде звідси , а ми-ні . Я переймаюся щодо цього .
- Так . Я пам’ятаю цю стару . Її привезли сюди родичі , бо вона зовсім вже з глузду з’їхала . Як тільки вона потрапила до нас,почала розповідати всім і казати про якісь не зрозумілі речі . Казала , що тут є щось погане . Але ж ви самі бачите . П’ятий рік поспіль ми працюємо і за цей час жодних серйозних проблем не було . До речі , ви приїхали на нашу річницю . В цьому році « Лісовій пісні» буде п’ять років . Тому на вас чекає величезний сюрприз .
- Велике дякую . Ви дуже допомогли . А то я вже почала перейматися , щодо відпочинку.

Іван та Іванна вирішили піти подихати свіжим повітрям . На той момент в санаторії вони перебували вже протягом 4 днів . А лісом так і не гуляли . Повітря свіже , чисте і вільне .  У грудях з’явилося відчуття свободи . Саме того , чого не вистачало  у місті .
Санаторій був великим . Кожного дня пара бачила нові обличчя . Але була єдина сім’я , яку Іванна помітила ще з перших днів відпочинку . Вони часто бачились у лісі , а також у кафе . Зрештою , вони познайомилися . Бо нові люди у житті пари були не зайвими .
Це була просто чарівна родина . Сім’я Щупак  приїхала в «Лісову пісню» повним складом . Мама , тато , дві старші дочки Олена і Ольга , а також їх молодший брат Тарас . Старшим було по 16 років , молодшому 6 . Олена та Ольга були близнюками, тому просто не терпіли одна одну і кожного вечора Ольгу можна було побачити в басейні , а Олену тільки в бібліотеці . Вона дуже любила читати книжки , а особливо про героїв та кохання. Іванна гарно знала , що Олена закохана в одного хлопця з першого блоку . Вони ж були в третьому . Олена часто бачила його в бібліотеці ,а також заради нього ходила два рази на обід . Один раз разом з першим блоком , а другий з третім . Іванна казала дівчині , що так робити не можна , але та її не слухала . Перше кохання воно таке . Ти ні про що не думаєш , лише відчуваєш . За обідом родина Щупак розповідала про своє життя .
- Ми дуже довго йшли до того , щоб стати достатньо багатими людьми . Ми прагнули достатку і успіху . Моя жінка ніколи не нарікала мені про те , що нам не вистачає коштів , навіть коли , їх справді не вистачало . Вона знала , що мені і так важко , - розповідав Володимир Щупак . Він пишався тим , що досяг достатку сам .
- Ой , дорогий , чесно кажучи,в мене навіть думок не було про нестачу коштів . Я завжди була вдячна тобі і життю за все , що в мене є , - відповіла Марія Щупак . Ця родина стала справжнім прикладом для Івана та Іванни .
- Тарас , ти взагалі будеш їсти ? – суворим голосом звернулася до сина Марія Щупак .
- Я не хочу їсти рибу . Вона бридка і смердюча . Фу… як можна їсти цю гидоту!
- Руками і виделкою , - з насмішкою відповіла брату Ольга .
- Дуже смішно . Олю , а тобі не нагадати , як ти майже не билася головою об стіл коли їла манну кашу?- запитала Олена .
- Краще б ти помовчала . Те , що ти старша не значить , що ти краща . Закрий рота . І взагалі , яка ти там старша . Ти всього лише вилізла на десять хвилин раніше . Тому …
- Дівчата !  - крикнув батько , - ви де знаходитесь ! Ми їхали сюди з однією умовою . Ви не будете сваритись , а це, що таке ?
- Вибач , татку, - сказала Олена .
- Підлабузниця , - пошепки відповіла Оля . І тут Олена вдарила сестру по спині , що та майже не вдавилася , - ми з тобою ще поговоримо , дурепа !
Після цієї сварки дівчата не розмовляли десь з тиждень . Іванна просто не могла зрозуміти . Чому дві рідні сестри , які повинні бути опорою і підтримкою одна одній, сваряться . Іванна завжди хотіла сестру , але її мама померла коли дівчинці було 6 . Батько виховував її сам . І навіть не хотів нових відносин . Казав , що любить маму і ніколи не забуде її . Спочатку все було нормально . Батько працював і міг балувати  дочку . Але коли Іванні було 12 , батька звільнили з роботи . Довгий час він не міг знайти заміну . Зрештою , почав випивати . Дівчина швидко подорослішала . Вже в 15 років пішла працювати . Її гнобили в школі , бо була бідною , не модною і просто «відсталою» дівчиною . В 15 років познайомилася з Іваном. Йому на той момент було 18 . Добра , чемна людина . Він одразу сподобався Іванні . А ця бідна і не модна дівчина дуже сподобалась хлопцю . З того часу вони разом.
В Івана була інша історія . Він мав повну родину до 13 років . Тоді він втратив свого молодшого брата . Його сім’я потрапила в автокатастрофу . Всі вижили і він теж , але маленький ні . Йому було п’ять років . Це сталося взимку . Було слизько і машину занесло . Вона виїхала в посадку і перевернулася . Хлопчика привезли до лікарні з переломом лівої ноги , у мами була зламана ліва рука , а татко отримав струс голови . Головний удар на себе взяв маленький . Важко було хоронити  янгола . Іван тяжко це переживав . До сих пір він не може нормально розповісти про той жахливий день і весь наступний рік . На очі знову наверталися гіркі сльози , а голос відмовлявся видавати звуки . Іванна це розуміла , тому не випитувала хлопця , а чекала поки він розкаже їй про це сам. 

Дні проходили швидко і весело . У санаторії було багато розваг . Кожен день був кращим за попереднім і це відчували всі . Олена просто божеволіла від двох речей у «Лісовій пісні» . По-перше ,- бібліотека . Стільки книжок вона за своє життя ще не бачила . По-друге,– той хлопець . Як тільки Олена чула його ім’я , повертала голову шукаючи очима свого «принца».
Олена спускалася сходами до їдальні . Вона вже побачила свого коханого і йшла за ним . Напевне , він щось запідозрив , бо озирався  назад . Того хлопця звали Андрій. Йому було 19 років . Приїхав до санаторію з батьками . З розмов Олена дізналася , що Андрій -  студент . Навчається на журналіста в Київському вузі імені Тараса Шевченка . Був вже на другому курсі . Олена йшла до 11 класу , тому проблема вибору університету стояла на першому місці . Дівчина взяла собі обід . Звичайно,він був маленьким , бо їй ще йти з родиною їсти . Вони можуть щось запідозрити , коли дочка не буде обідати разом з ними . Вона ж то сказала , що пішла до бібліотеки . Олена сіла за столик біля Андрія . Елегантно взяла ложку в руки і вже збиралася їсти , як якийсь хлопець покликав її :
- Привіт. Можна я до тебе сяду . Мої батьки будуть їсти з четвертим блоком , бо не встигають , а я бачу тебе вже не вперше і хочу з тобою познайомитись . Я Андрій . А тебе як звати ,- коли хлопець протягнув руку до Олени , дівчина майже не промовила « Я знаю твоє ім’я» , але промовчала .
- Мене звати Олена . Приємно познайомитись .
- Ти з першого блоку ? Якщо я не помиляюся , звичайно ,- Олена думала , що відповісти на це незграбне запитання .
- Ні . Я з третього , але в мене режим тому я повинна обідати о 13:30 .
- А…тоді зрозуміло .
- З ким ти сюди приїхала ? Якщо не секрет ?- хлопець посміхнувся . Олена вперше бачила цю посмішку настілки близько .
- Я приїхала з родиною . У мене є мама , тато , брат і сестра. Ми з нею близнюки.
- Круто! В тебе велика сім’я . А в мене лише тато і мама . Давно хотів сестру чи брата , але скажу чесно я не рідний . Мої батьки не можуть мати дітей . Тому вони взяли мене з дитячого будинку . Мені тоді було 8 місяців . Тому до десяти років вважав їх рідними . Коли батьки розповіли про це я розплакався . До сих пір дякую їм за цей вчинок .
- Боже ! Ніколи б не подумала про таке . А де твої батьки ? Я не примушую говорити ,не хочеш не кажи .
- Ні мені не важко . Моя мати кинула мене ще в пологовому  будинку, а потім зникла . Через рік її знайшли в лісі . Мертву . Кажуть , що це справа рук маніяка , але я думаю,вона сама в цьому винна. Вона пиячила , а згодом виявилось , що і наркотики приймала . Про батька  я нічого не знаю. Є підозри , що він теж був п’яницею .
- Співчуваю . Мені аж соромно за те, що в мене таке прекрасне життя .   
- Нічого соромитись . Просто радій цьому і цінуй своїх близьких . Час летить дуже швидко. І не оглядайся назад . Повір це не гарно .
Олена та Андрій почали спілкуватися . З кожним днем вони ставали ближчими один до одного . Олені подобалося в хлопці все . Але особливо його дитячий норов . Він не боявся бути кумедним , дивним . А ще він зміг довірити свої найпотаємніші секрети мало  або взагалі не знайомій людині . Вони разом ходили у ліс , у парк і до бібліотеки . Вперше,Олені сподобалося плавати у басейні . До цього їй було там нудно. Пройшов тиждень . Дівчина дізналася дуже важливу інформацію . Андрій ніколи її не казав стороннім людям . Але Олена була вже настільки близькою , що вуста самі почали говорити на цю тему :
- Знаєш , у мене є один секрет від тебе . Можливо, ти подумаєш , що тут нічого такого немає , але мені з цим важко живеться ,- хлопець затримав дихання . Він боявся казати це .
- Кажи , не мовчи !
- Я бачу віщі сни . Вони завжди були зі мною. І я боюся їх .
- І що тут такого ? Це ж круто знати майбутнє .
- Так , але я вже другий тиждень бачу один жахливий сон .
- Який ?
- Я … я… не можу… вибач!- Андрій розвернувся і пішов . нічого не довідавшись Олена , ще довго думала про розмову з хлопцем . «Невже це правда?» ,- питала дівчина сама у себе . Відповідь міг знати лише Андрій .

Хлопець вже був готовий піти спати . Він марив сном , ще з обіду . Андрій не виспався і всьому виною той жахливий сон .  Він боїться знову закривати очі . Ліжко було м’яке і холодне . Саме таке любив хлопець . Ніч стояла тепла й темна . Батьки вже давно спали , а хлопець все відкладав сон на потім . Зрештою , він ліг . Провалився в сон Андрій швидко . А коли хлопець відкрив очі , то побачив перед собою темну кімнату . Це вже був сон . Він піднявся на ноги і пішов униз по сходах . Батьків в номері не було , тому хлопець пішов шукати їх. Можливо , комусь стало зле і їм знадобилася медична допомога . Але замість спокійного нічного санаторію  хлопець побачив скупчення людей у холі . Вони стояли тихо і нерухомо . Потім почали кричати . Але чому? Що сталося ? Чому всі люди тут , а не в номерах ? А потім відбулося , щось дивне . Відпочиваючі розбіглися хто куди. Багато з них почали бити двері , кричати і намагатися розбити вікна . Хлопець підійшов до чоловіка , спитавши: «Що тут коїться?»,- у відповідь отримав лише кивки головою і незрозумілі рухи. Чоловік намагався , щось сказати , але він ніби онімів . Інші люди також . Далі сталося щось страшне , те чого він і боявся , але згадати не міг .  На ранок, коли Андрій вже прокинувся його постіль була мокрою від поту . Він знову вийшов на балкон , щоб згадати страшні події у вісні . Але не міг.