Vivian Rose
2023-08-12 11:03:25
Новини, Цікаве, Цитати
Чекаєте щось новеньке?
***
— Що вчора було?
Не поспішаючи відповідати, хлопець повільно підходить ближче сунувши руки в кишені джинс.
— Ти міцно вирубалася, але досить швидко знову розплющила очі. Потім не з першого разу, але все-таки дійшла до виходу з притону. І звичайно наступного дня ти не могла не прийти на таку важливу зустріч із такою важливою людиною.
О так, тепер ця людина міцно вчепиться в мене.
— Ми так нормально й не познайомились. —продовжує він. — Ліам. Але коли наші партнерські відносини вийдуть на наступний рівень, ти можеш називати мене просто Лі.
— Одрі. — коротко відрізаю я. Я не маю бажання відповідати такими ж бадьорими промовами, тому охоплюю себе руками, повністю стискаючись і наївно вірячи, що зможу себе цим захистити.
— Треба ж, як Хепберн. Мабуть батьки хотіли, щоб ти була такою ж успішною. Але їхня дочка натомість прямо зараз перебуває в притоні знемагаючи від болю. В який момент все пішло не так, Одрі? — його отрута начебто вилітає з губ разом із образливими словами і єхидною усмішкою, потрапляє на стіл, підлогу, диван і роз'їдає все чого торкається. Єдине, що він не здатний зашкодити – я. Здається, я раніше сказала, що вислуховувати на свою адресу доводилося всяке.
— Чого ти хочеш? — за сухим і беземоційним тоном можна здогадатися, що я не горю бажанням дізнаватися про цю інформацію, але хіба цього когось хвилює?
Ні проранивши ні слова і не відводячи погляд, Ліам вивуджує з кишені пачку сигарет, затискає нікотинову паличку злегка пухкими блідими губами і його довгі пальці знову пірнають у кишеню, щоб знайти запальничку. Коліщатко клацає на мить висвітлюючи його обличчя помаранчевим світлом і перший дим разом з видихом піднімається до стелі. Киває у бік дивана і неквапливою ходою злегка згорбившись він переставляє ноги. Намагається виглядати діловим. Мене це дуже дратує, але я не можу йому це заборонити. Долаючи знову нудоту, що накочує, слідую за своїм вчорашнім рятівником. Відчувши під собою диван, я ні на мить не розслабляюся, як це ймовірно замислювалося Ліамом. Натомість ще підозріліше дивлюся в його очі.
— Розумієш, так склалося, що в той момент, коли у багатьох моїх знайомих є напарники, я змушений миритися з усіма труднощами своєї роботи самотужки. Знаєш, що означає бути одному? — запитливо схиляє голову на бік, хитро мружить очі і констатує наступний факт. — Впевнений, що знаєш. Тому мені потрібний напарник. Людина, яка в мене в боргу, якій не вистачить сміливості мене обдурити і яка не з чуток знайома з тим, що відбувається в нашому світі.
Не встигаю я хоч якось укласти у своїй свідомості його слова в єдиний смисловий потік, як хлопець підходить до однієї з тумб, що стоять біля брудного вікна, і голосно приземляється назад із чорним рюкзаком у руках. Підозри, що в ньому з'являється само собою. Чорт! Тільки цього мені не вистачало. Говорив тобі Кріс не зв'язуватися з лівими дилерами!
— Ти маєш два тижні, щоб продати все це. — його тон абсолютно категоричний, а вигляд непохитний. Наче він усе давним давно вирішив за нас обох, будучи впевненим, що я не посмію відмовити. — Я сподіваюся, ти розумна дівчинка і розумієш, що ні на які відсотки ти не можеш розраховувати. Максимум – доріжка в день.
— Я не займатимуся цим. — все, що вдається вимовити, перебуваючи в абсолютній паніці і сум'ятті. Потрібно терміново придумати як звідси піти, поки цей псих чого доброго мене не вбив. Судячи з люті, що запалюється в його очах, він чудово на це здатний.
— Ні, значить... — спокійно й задумливо простягає він, відвертаючись і дивлячись у стіну. Я вже встигла видихнути з полегшенням і подумки продумати план втечі, як холодні пальці різко опинилися на моїй шиї намертво вчепившись у шкіру і вдавлюючи тіло в спинку дивана. Жорстокі очі зустрічаються з моїм зляканим поглядом і я розумію, що його люті немає меж. Рука стискається на горлі все сильніше. Він ніби з кожною секундою більше і більше прокручує уявний вентиль, перекриваючи тим самим мені кисень. Дихати практично нема чим. Слабкий кашель виривається з надр легень, але якби це могло допомогти.
— Слухай, подружко, так не піде. — в сказі чи то шепоче, чи то гарчить він схилившись над моїм тремтячим тілом. Щільно притискається до мене не даючи жодної можливості здійснити зайвий рух. Наче я до цього могла. — Ти продаси все це хочеш того чи ні. В іншому випадку, я подбаю про те, щоб ти ні тут, ні де-небудь ще в цьому місті не зуміла дістати ні грама порошку. Навіть найпаленіший екстазі тобі не продадуть. Все що тобі залишиться – спершу битися об стіни від дикої ломки, а потім здохнути у власному лайні. Було б так чудово, якби під час одного з чергувань Сідні та Остіна до їхнього відділення доставили труп їхньої безнадійної доньки.
Що? Звідки він може знати імена та місце роботи моїх батьків?! Це неймовірно! Він психопат, бездушний маніяк! І якщо так, то чи можливо, що наша вчорашня зустріч була не випадкова?...
Відчувши довгоочікуване полегшення в районі шиї, я жадібно ковтаю повітря в спробі прийти до тями. Тремтячі руки проводять по тих місцях, в які вчепився цей монстр і в своїй уяві я виразно бачу бордово-лілові сліди його лап. Сильна хватка. Такої агресії я не отримувала ще ні від кого. По ньому і не скажеш що в цих тонких руках, вздовж яких синіми лініями тягнуться продирявлені численними голками виступаючі, так багато сили.
— Монстр, — тільки й можу вимовити, — який же ти монстр.
— Те, що я тобі дав занюхнути далеко не означає, що я схожий на твого добренького дружка Крістофера. У тебе немає виходу, відпрацьовуй. І на твоєму місці, я підбирав би слова. Запам'ятай, Одрі, ми не напарники. Відтепер ти працюєш на мене. Усі звіти та всі виручені гроші я чекаю наприкінці кожного дня на цьому самому місці.
Писк у вухах наростає, стає все голосніше і все страшніше. Швидкий стукіт серця віддається в кожній клітині мого організму стимулюючи викид адреналіну і сльози, що заблищали в куточках очей. Не встигають вони зірватися і градом покотитися вниз, як переді мною виникає долоня з білою пігулкою на якій безперервною лінією вимальовується буква w. Я пильно дивлюся на неї ніяк не реагуючи на таку поблажливу пропозицію закинутися від людини, яка хвилину тому душила мене.
— Лише ефедрин. Тобі треба заспокоїтись, бери.
Лише... Чи можна так сказати про похідний від амфетаміну наркотик? Навряд чи.
Одрі, він щойно душив тебе, ти ще пам'ятаєш про це? Тоді чому не йдеш прямо зараз? Чому дивишся на цю чортову пігулку і по тілу розливається тепло? Ти ж обіцяла Крісу зав'язати.
Не прислухавшись до жодної зі своїх попереджувальних думок, я відкриваю рот і відчуваю гіркий присмак і таблетку, що швидко тане під язиком.
