В одному містечку жила дівчина на ім'я Жозефіна. Її називали"дівчина весна",тому що в її серці не дивлячись ні на що завжди була ця тепла пора року, вона завжди була радісна і усміхнена.
Але одного разу вона захворіла на осінь,в її серці стало похмуро і холодно,часто йшли дощі,а сонце виходило лиш зрідка показуючи свої промінчики крізь хмари, її очі більше не світились від радості і їй здавалось що в її серці більше ніколи не буде весни. Цього ніхто не помічав,а вона і не хотіла щоб про це хтось знав. Коли в неї питали "що з тобою?" вона одягала маску з усмішкою і спокійно відповідала що все добре. Ніхто не помічав що сяйво її очей зникло. В неї не було близьких друзів, від батьків вона ховалася в музиці,а короткі розмови про навчання не давали побачити їм те що було з їхньою дитиною.
Жозефіна дуже складно переживала ці місяці осінні ,що були в її серці і боялася наступу зими. Вона з кожним днем все частіше одягала маску з усмішкою і приховувала від усіх ту похмуру,дощову і зовсім не радісну осінь що була всередині. Інколи дощі що йшли всередині переповнювали її і вона починала плакати просто так. Проте одного разу одягнувши свою вже звичну маску вона пішла на вечірку де до неї підсів хлопець, що їй подобався і на мить вона відчула як всередині сонце випустило свій промінчик, та вмить сильна буря налетіла,почав сипати град, а все через те що до них підійшла дівчина і запросила хлопця на танець і він не роздумуючи погодився,не приховавши усмішки та ні слова не сказавши Жозефіні пішов танцювати. Тоді всі навіть найменші надії рухнули. А на лиці Жозефіна залишилась таж маска з ніби щирою усмішкою говорячи що вона і досі "дівчина весна". Вона і далі там сиділа роблячи вигляд що нічого не відбулося. І тут до неї підійшов інший,він знав що у Жозефіни щось не так,хоча й бачив її уперше в житті,він запитав"що сталось?" .Вона як завжди відповіла,що все добре.Але на цей раз це не подіяло. він запитав щераз і отримав ту саму відповідь. хлопець питав знову і знову,а Жозефіна говорила все на автоматі,та невдовзі зірвалася і ніби тихо прокричала "мені це все набридло,досить мене питати",та хлопець не здавався він сказав те що баче, що не все так добре як вона каже і те що в неї не блистять очі бо їй сумно хоча на лиці усмішка.В Жозефіни здали нерви і вона розповіла йому все,і про дівчину весну і про свою хворобу,навітьпро те що не має справжніх друзів і що він перший хто помітив в її серці осінь. Він її зрозумів і здавалось ніби після такої щорої розмови полюбив,не хотів її відпускати ніби боявся що знею щось станеться якщо він не буде поруч так як тільки він знав про осінь. Вони почали дружити. Хлопець її любив, вона не могла відповісти тим самим,в той день град сильно побив її почуття і тепер знадобиться багато часу щоб все відновилось.Пройшло декілька місяців вони стали найкращими друзями,і ніби вона вже почала в нього помалу закохуватись,відчувала як в її серце знову повертається тепла весна.Жозефіна боялась знову відчути той сильний град тому не говорила найкращому другові про свої почуття,хоча знала що він відчуває до неї,тому що він цього не приховував. І от одного разу, коли Жозефіна йшла до коледжу вона побачила його, те як він цілується з іншою. Тоді вона не відчула граду. Її хвороба перейшла на новий рівень, до її серця прийшла зима,така холодна і неприємна,що того разу Жозефіна вперше за довгий час показала свої справжні почуття,і як той хлопець вже не виправдовувався вона не змогла його вибачити до кінця.
Зтого часу вони більше ніколи не спілкувалися. звісно з часом зима пройшла і настала знову осінь, Жозефіна одружилася на іншому бо не мала вибору, та в її серці більше ніколи не було весни. Її маска врослася, і Жозефіна більше ніколи її не знімала.