Адам Маклін накинувся на Честера Хіггінса перш ніж той встиг прочитати назву вулиці на якій знаходився. Честер спромігся вловити запах лосьйону для гоління та дезодоранта Адама, перед тим як відчув величезний дискомфорт від того, наскільки сильно його ребра були стиснуті в обіймах незнайомця. Він мало не випустив телефон із рук, коли величезний чоловік з привітаннями накинувся на нього і, ймовірно, звалив би його з ніг, якби Честер в останній момент не зберіг рівновагу.
— Ем, я теж радий вас, ем… тебе бачити, — постарався видавити із себе Честер. — Адже вас звуть Адам Макклін?
— Ні, чорт забирай, Луї Армстронг! Старий, не тупи! Звісно ж це я! — промовив у відповідь той і нарешті послабив хватку, дозволивши Честеру вдихнути на повні груди.
Величезний чоловік відійшов назад і випустив із обіймів Честера. Тепер він, нарешті, зміг розглянути свого давнього друга, на обличчі якого сяяла промениста усмішка. Честер у відповідь також спробував усміхнутися, проте посмішка на його обличчі вийшла не зовсім природною, а скоріше натягнутою та невиразною. Честер все ще не до кінця впізнавав свого старого однокласника у чоловікові, який стояв навпроти нього.
— Чуваче, ти майже не змінився! Залишився тим самим хирляком, — сказав Адам і розреготався.
— А ти трохи в ширину пішов я бачу, — відповів Честер.
— Гаразд, не ображайся, друже! Я ж жартую, але ти справді мало змінився. Однак голос у тебе трохи змінився. І одягатись ти став набагато краще. Солідніше, я навіть сказав би. Видно справи пішли вгору у твоїй компанії?
— Це дійсно так. Якби було інакше, мене не було б тут.
Честер досі не міг повірити, що перед ним стояв саме Адам Макклін. Він пам'ятав цього чоловіка як величезного м'язистого парубка зі спортивною статурою, який приніс їхній бейсбольній команді перемогу в сезоні над Рапторами зі Сноуфлейку навесні дві тисячі п'ятого року, завдяки чому вони змогли вийти на регіональні змагання. П'ятнадцять років тому, в одинадцятому класі, вони були лідерами у лізі, яка об'єднувала кілька шкіл Сейнт Джонса. Зараз же людина, яка називала себе Адамом, була грубим, широким чолов’ягою, а тверді м'язи та рельєфний прес тепер були приховані за м'яким жировим прошарком. Крім цього, величезні зміни відбулися і в його зовнішності, Честеру важко давалося впізнавати в ньому того Адама Маккліна, якого він знав п'ятнадцять років тому.
Доброзичливості та привітності у цієї нової версії Адама було хоч греблю гати — в цьому він залишився незмінним. Як і раніше, він був вкрай відкритою, балакучою і доброзичливою людиною, яка легко розташовувала співрозмовника до себе. Однак, у ті часи юнацька дурість, нераціональна відвага та зайва зухвалість заважали йому отримувати добрі результати в школі, зокрема через часті конфлікти з вчителями. Адам був надмірно самовпевненим. Бажаючи відстоювати свої права він любив лізти на роги і часто відкривав рота в ті моменти, коли слід було промовчати, говорячи саме те, що далеко не всім подобалося.
На даний момент це було все з того, що Честер пам'ятав про свого шкільного друга. Нині спогади важко поверталися щодо нього, оскільки особливо часу поміркувати і згадати шкільні роки в нього не було.
— Це твоя тачка? — Запитав Адам.
— Так.
Біля тротуару за спиною Честера стояв Хетчбек Ауді сріблястого кольору.
— Вона твоя чи тобі дали на ній покататися під час відрядження?
— Якби вона була службовою, то, напевно, вона була обклеєна логотипами нашої компанії з даху до днища.
— Ось воно як, значить, на щось краще ти заробити так і не спромігся.
— Пішов ти в дупу, Адам.
— Ось тепер я пізнаю свого старого друга!
Перед тим як вирушити до Сейнт Джонса, Честер захотів дізнатися, хто з його шкільних друзів або знайомих ще залишився в місті, з ким можна було б швидко налагодити зв'язок і зустрітися. Одним із перших імен, яке йому спало на думку було саме ім'я Адама. Це було не дивно, оскільки Адам був ледве не найближчим другом Честера у середній, а потім і у старшій школі, де їх ще більше зблизила гра в одній шкільній команді з бейсболу. Також вибір Честера упав саме на Адама, оскільки ім'я Адама було практично єдиним, яке Честеру вдалося повністю і точно пригадати серед імен своїх шкільних друзів. Йому довелося пошукати сторінку Адама у фейсбуці, оскільки стара сторінка друга, яка була у списку друзів у Честера, була давно видалена.
Він зв'язався з ним, і той швидко відповів. Після короткої переписки, Честер повідомив, що збирається знову прибути в Сейнт Джонс на кілька днів, тому що саме туди його направило керівництво компанії, яка займалася здачею в прокат автомобілів по всьому півдню штатів. Вони збиралися відкрити новий офіс у цьому місті та доручили керувати процесом його запуску саме Честеру Хіггінсу.
— Мабуть, я не помилився з місцем , — сказав Честер, оглядаючись по сторонах у пошуку таблички з назвою вулиці.
— Так все вірно! Саме тут знаходиться найкращий бар у місті! Повір мені, бо я не став би вести свого друга в якусь смердючу убогу забігайлівку.
— Боюся покластися на твій смак.
— Я тебе благаю, Чеззі. Я тебе колись підводив?
— Так.
— Ну, цього разу не підведу!
— Сподіваюся на це.
— Давай нарешті зайдемо всередину, чого нам стояти тут, на вулиці.
Він жестом вказав на вивіску однієї з будівель поряд.
— Сайдкар? Перспективна назва.
— Ходімо, час нам трохи випити і відтягнутися. Це ж треба зустріти свого друга вперше за п'ятнадцять років!
Вони попрямували до входу в бар і незабаром увійшли всередину.
— Вибач, але я не можу пити, я за кермом.
— Нічого страшного, залишиш машину тут, а до готелю можна пройтися пішки, я знаю тут непоганий готель, де можна заночувати за невисоку ціну.
Першим, що впало в очі Честеру, було оформлення кольору приміщення, яке повністю було виконане в червоних тонах. У нього склалося враження, ніби вони потрапили до стриптиз-клубу. Червоні тони у Честера чомусь викликали не самі пристойні асоціації. Стіни, стільці, дивани, столи, килим на підлозі, барна стійка і навіть стеля, включаючи всі комунікації під нею, були пофарбовані в червоний колір. Ця гама створювала відчуття не тільки перебування у вульгарному закладі, але й було в ній щось неприємне, зловісне. Здавалося, ти потрапив у гості прямо в чистилище на землі. Усередині грала музика з помірною гучністю, у приміщенні було приглушене світло, проте бар та зона навколо нього були освітлені досить яскраво.
Ще з вулиці Честеру впало в око величезне панорамне вікно, на якому постійно змінювалося зображення. Виявилося, вся справа була у проекторі, який проектував відеокліпи на полотно, яким було завішено вікно, висотою у два поверхи. До речі, висота приміщення бару була справді величезною, а частина місць розташовувалися на балконі, що височів над баром та іншими службовими приміщеннями. Величезна стіна навпроти барної стійки була прикрашена об'ємними декораціями, виконаними з дерева і забарвленими в чорний колір, але по правді кажучи Честер так і не міг зрозуміти, що на них було зображено. Проте загалом суть експозиції він уловив. У червоно-чорних тонах був зображений пейзаж старого села та лісу, над якими величезною кулею височіло неприродно велике сонце.
— Тут, на першому поверсі, розташовується караоке зона, але давай для початку щось перекусимо і вип'ємо, тому йдемо на другий поверх, — сказав Адам.
Вони попрямували до сходів, що вели на балкон.
На першому поверсі, в кутку, насправді розташовувалися апаратура і колонки, призначені для тих, хто хотів проявити свої вокальні таланти і заспівати кілька улюблених пісень, а звичайних столиків, було лише два, тому основна маса місць знаходилася зверху. Дорогою Честеру вдалося зауважити, що навіть фіранки, світильники та штучні кактуси в горщиках були також пофарбовані в червоні кольори.
— Прикольна місцина, — промимрив Честер.
— Найкраща, що тільки можна знайти в Сейнт Джонсі! Це справді чудовий бар із класною атмосферою та приємним персоналом. Я часто тут буваю, нещодавно ми тут відсвяткували день народження мого двоюрідного брата. Чого гріха таїти, ти тільки подивися яка тут атмосфера, чудові коктейлі, великий асортимент пива, чудовий бармен та діджей . До речі, діджеєм тут працює мій старий друг Тайлер, так що якщо у нас буде час, я обов'язково тебе з ним познайомлю!
— Буду радий.
Коли вони опинилися нагорі, Честер виявив тут набагато більше столиків та простору, ніж було на першому поверсі. Близько двох третин столиків було зайнято. На балконі було трохи темніше ніж унизу, проте музика була помітно тихішою. Вони, не довго вагаючись, зайняли перше місце, що трапилося їм ближче до огорожі балкона, щоб мати гарний вид на нижній майданчик.
— Ого, ці стільці крутяться. Не думаю, що це гарна ідея для бару, зауважив Честер.
— Ха. Я цього раніше і не помічав. Ну, поки що ніхто з п'яних не злетів униз звідси. На щастя тут високі перила, — засміявся Адам.
— Занадто багато червоного, — замислено промовив Честер.
— Так, трохи незвичайно спочатку, але нічого, звикнеш. Знаєш, ми з дружиною дуже любимо відвідувати різні концерти та спектаклі у театрі Моральто, який знаходиться поруч.
— Не повірю, що ти долучився до культури.
— Довелося. Дружина періодично тягає мене на різні заходи, не дає отупіти вдома біля телевізора.
— Мені здається вже пізно.
— Пішов ти до біса, — з усмішкою промовив він. — Протягом багатьох років цей район був порожнім, тут не було жодних файних закладів, щоби випити чи перекусити після відвідин театру. Однак потім влада дала добро побудувати тут близько десятка багатоповерхівок, в одній з яких і відкрили Сайдкар.
— Ось воно як, отже, він відкритий нещодавно.
— Саме так. До речі, тут також досить часто організовують виступи місцевих маловідомих гуртів. Тут хороша акустика, перший поверх виступає як сцена, а основна частина глядачів знаходиться тут, на балконі.
— Затишне містечко.
— Старий, я тебе запевняю, це міг би бути модний бар у Сохо чи верхньому Манхеттені, але він тут, у центрі Сейнт Джонса! Крім цього, на цьому екрані, з допомогою проектора, часто показують різні класичні фільми, завдяки чому можна насолоджуватися кіно разом із високоякісною випивкою.
— Стільки всього в одному місці, я просто дивуюся, — запевнив Честер.
— Так, класне місце, але вже вистачить про це. Краще розкажи про себе. Як життя, друже? Це ж треба, цілих п'ятнадцять років не бачилися, очманіти можна!
— Нічого, потихеньку, у мене все гаразд.
— Надовго ти приїхав сюди?
— Думаю, на тиждень, не більше. Налаштую тут роботу, а далі повернуся до Джексона, потім, мабуть, мене знову відправлять сюди у відрядження, або, можливо, вже когось іншого.
— Як там твоя сестра? Вже заїжджав до неї?
Сестра Честера, Ізабелла, проживала у Сейнт Джонсі. Вона залишилася тут після того, як Честер залишив рідне місто і вирушив спочатку до державного університету в Меридіані, де отримав ступінь бакалавра в галузі менеджменту та ведення бізнесу, а потім вирушив до Джексона, щоб зробити кар'єру в ЛОУДЖЕТ — компанії, яка займається здаванням автомобілів напрокат, де він працює і до сьогодні.
— Не знаю, я ще не відвідував Ізабеллу. Думаю, завтра після роботи нанесу візит.
— Якщо ти зможеш завтра триматися на ногах після того, як я відірвуся зі своїм старим другом, — розреготався Адам.
— О ні, мені треба бути завтра в робочому стані, тож давай не влаштовувати п’янку.
— Вибач, друже, як вийде!
У цей час до них підійшла офіціантка і запропонувала зробити замовлення, у відповідь на що Адам відразу ж відізвався і попросив принести два якихось коктейлі, назв яких Честеру не вдалося запам'ятати, так само, як і склад, який залишався для нього таємницею. Окрім цього він замовив два келихи пива, тарілку смажених крилець, дві порції мідій у олії та цибулинних грінок. Честер утримався від того, щоб доповнити замовлення.
— Як у тебе справи на особистому фронті? Ну, признавайся нарешті. Як казав Арістотель — пияцтво — це добровільне безумство, але чомусь він забув про шлюб.
— Так, є дружина, трирічна дочка, як і в усіх смертних. Мені не вдалося відхилитися від цієї шаблонної та рутинної стежки.
— Чудово. Сім'я це святе, бережи її. Іноді бувають різні перипетії, але як би важко не було, завжди добре, коли в тебе є підтримка поруч, якою б вона не була, краще її наявність, ніж її відсутність.
— Згоден. А як у тебе?
— Двоє спиногризів уже є на моїй шиї, дружина хоче третього, але я поки що не наважуюсь, боюся наш бюджет цього не витримає, постійно їй доводиться нагадувати, що мій гаманець не гумовий.
— Розумію. Я бачив на фейсбуці, що ти працюєш у кур'єрській службі?
— Так, водієм у службі доставки CeRex . Бачиш, як доля склалася, ми обидва пов'язані з автомобілями!
— Я чув там нещодавно скандал був із тим, що ви перевищуєте швидкість керування, щоб не вибитися з графіка доставок, і що навіть у вас не завжди є час, щоб сходити до туалету.
— Більшість із цього правда. У нас працює понад двісті п'ятдесят тисяч чоловік, а також тисячі контрактних співробітників. Це велика компанія і вони шаленими темпами розвивають та розширюють свою мережу, викликаючи перевантаженість старих логістичних складів та не приділяючи достатньо уваги їхній модернізації. Це поширена в технологічних компаніях ситуація: спочатку вони намагаються вийти за межі своїх можливостей, а потім усувають проблеми, що виникли.
Деякі потрапляють в аварії зі смертельними наслідками. У нас дійсно не завжди є час на обід, так само, як і на туалет. Деякі хлопці просто справляють потребу в пляшках. Тут все дуже просто, проблеми з безпекою в логістиці викликані бажанням компанії збільшити обсяг і швидкість доставки.
— Ти ж працюєш на своїй машині?
— Так. Я записався на підробіток у програму CeRex Flex , яка платить звичайним людям за доставку замовлень на власних автомобілях від вісімнадцяти до двадцяти п'яти баксів на годину, без вирахування витрат. Якщо ти не встигаєш доставити певну кількість посилок за обмежений проміжок часу, на тебе чекає штраф. Найчастіше ти не знаєш, що везтимеш і куди, ти просто заганяєш машину на склад і тобі запаковують її до стелі.
Найбільше мене дратує, коли доводиться розносити посилки офісами великих компаній, де платять величезні зарплати і безкоштовно годують цих офісних клерків, тоді як вони цілими днями тільки сидять і роблять покупки в інтернеті. Технології полегшують життя цих людей, а от моєму лише додають стресу.
— До таких білих комірців належу певною мірою і я, — усміхнувся Честер.
— Ха-ха-ха. Сподіваюся, у твого офісу в Джексоні є вільні місця на парковці під час робочого дня, інакше тебе з великою ймовірністю частенько проклинає один з таких кур’єрів як я.
— Я не купую щось в інтернеті із доставкою на роботу.
— Старий, ти ніколи не зрозумієш це почуття, коли ти вимотуєшся за день як остання псина, бігаючи містом з голодним шлунком і переповненим сечовим міхуром, а наприкінці дня ти виявляєш контролера біля своєї машини, який виписує штраф за неправильне паркування у розмірі ста шести десяти доларів, при тому, що за всю зміну ти отримав лише сотню. Ще не забувай, що витрати на паливо та обслуговування автомобілів, також наша турбота.
— Ну а загалом, незважаючи на негативні сторони, як тобі робота?
— З одного боку, вона мені до душі. Багатьох приваблює незалежність, яку дає підробіток у CeRex Flex. Вважай, що ти сам собі начальник, вирішуєш коли працювати, а коли ні, коли відпочивати, а коли кататися містом. Наприклад, якщо я прокинуся вранці в будній день, а мені не захочеться працювати, я можу просто лягти спати далі або зайнятися своїми справами. Я можу влаштувати собі вихідний в будь-який день.
Однак, якщо водій потрапить в аварію, то всі медичні та страхові витрати він також покриває сам. Таке правило діє і у випадку, якщо водій отримає штраф за перевищення швидкості. Він теж повинен оплатити його сам, хоча, наприклад, в UPS або FedEx компанія зазвичай оплачує ці витрати замість водія.
— Напевно, у них немає відбою від судових позовів.
— Чуваче, у нас є контракт, який ми підписуємо і на все погоджуємося. Ти хотів свободи — ти її отримуєш, проте разом із цим відповідальність лягає на твої плечі.
Нарешті офіціантка принесла їхнє замовлення. За столиками трохи побільшало людей, також шуму додалося і на першому поверсі.
— Потрібно було краще вчитися в школі і вступити до гарного коледжу, щоб не виконувати зараз таку собачу роботу, — Честер єхидно посміхнувся і пригубив кухоль із медовим пивом.
— Можливо ти правий, але я не хочу гнівити Бога, у мене й так непогане життя. Любляча дружина, діти, достатньо часу для проведення дозвілля з ними, а також хороші друзі.
— Згоден з тобою. Це головне.
— Та що ж ми говоримо лише про мене! Давай ти розкажи мені щось про себе. Як взагалі твоя робота в...
— Лоуджет, — підказав Честер.
— Так! Лоуджет. Я так зрозумів, ти працюєш там скільки себе пам'ятаєш і досить непогано виріс, якщо тобі довіряють моніторити відкриття нових офісів.
— Трохи є, але ти перебільшуєш, за десять років я міг досягти більшого, ніж те, де я знаходжусь зараз.
— Та годі тобі, скільки ти заробляєш на рік?
— Близько п'ятдесяти тисяч, знаєш, у нас погодинна оплата…
— Ого, це досить непогано. Ти наче у Христа за пазухою.
— Керівники вищої ланки та інші корпоративні шишки можуть заробляти від вісімдесяти до ста кусків на рік, це залежить від попереднього досвіду, терміну перебування в нашій компанії та доведеної ефективності роботи.
— Тим більше, тобі є куди рости.
— Так, спочатку всім доводиться починати або з сервісних агентів або ж з простих автомобільних техніків. Оскільки у мене не було освіти в галузі автомобільної механіки, і я не розбирався в тому, як лагодити ці відра з болтами, перші кілька років я працював сервісним агентом.
— І чим же ти займався? — Запитав Адам, нанизуючи чергову мідію на вилку і замислено розглядаючи її перед тим, як покласти в рот.
— Це така низько кваліфікована робота, на рівні механіка, однак, на відміну від нього, тобі не треба бруднити руки. Ну знаєш, ти відповідальний за внутрішню та зовнішню чистоту тачок, що орендуються, сервісні агенти можуть також виконувати немеханічне обслуговування, переміщувати машини та брати активну участь у підтримці та оновленні онлайн-каталогу. Крім того, мені часто доводилося перевіряти кожну машину після повернення на предмет пошкоджень, а також проводити різні інші перевірки.
Насправді вимоги для прийому на роботу досить прості, оскільки є мінімальними. Тобі має бути не менше вісімнадцяти років, ти повинен мати при собі в кишені посвідчення водія плюс диплом про закінчення середньої школи або його еквівалент для того, щоб претендувати на роботу. Беручи на роботу людей практично без освіти, вони забезпечують їхнє безкоштовне навчання.
— І скільки ти заробляв?
— Мінімальна заробітна плата є звичайною базовою ставкою для нових сервісних агентів, хоча досвідчені співробітники можуть заробляти до десяти доларів на годину.
— Напевно, ти насолоджувався тим, що ти маєш можливість кататися на великому асортименті крутих тачок, працювати з великою кількістю людей та заводити нові знайомства, — припустив Адам.
— Так, але, як ти розумієш, клієнти бувають різні.
— Спробуй коктейль, — Адам показав на мідну кружку з льодом і лаймом, що стирчали з неї. — Кентуккійський мул, його тут готують просто бомба.
Честер потягнув через трубочку холодний напій і відчув приємний кислуватий смак газованого імбирного елю.
— Це коктейль на основі віскі з бітером, імбирного елю та лайма. Справжній Кентуккійський мул має подаватися саме у мідному кухлі, а смак віскі має бути не відчутним. У цьому барі його роблять просто ідеально!
— Так, справді непогано на смак, чудово освіжає.
— Пригощайся, — Адам підсунув до нього тарілку з курячими крильцями. — То про що ти розповідав?
— Нам справді можна іноді користуватися машинами, проте кілька нечистих менеджерів люблять брати тачки без дозволу в своїх особистих цілях. А ще більше це дратує, коли вони повертають їх брудними, очікуючи, що сервісний персонал проведе їхнє повторне прибирання.
З мінусів можна відзначити те, що у нас немає жодних пільг, компанія не піклується про нас. У них немає балансу між роботою та особистим життям. Ти будеш частенько перевтомлений і виснажений. Вищий менеджмент компанії дбає лише про цифри. Їм начхати на тебе, через це виникає величезна плинність кадрів. У Лоуджет ти можеш забути про пакети пільг з працевлаштування, які включають оплачувану відпустку, пенсійні плани та варіанти медичного обслуговування.
— І довго ти працював на своїй першій посаді?
— Три роки. Потім мене перевели в один із офісів ЛОУДЖЕТ в аеропорту Джексона, там я виконував посаду агента з продажу. Найчастіше агенти з продажу займаються тим, що повинні точно підготувати всі документи про оренду та повернення, кваліфікувати клієнтів, керуючись вимогами компанії з оренди та перевірити всі параметри оренди з кожним клієнтом. Крім цього, ти несеш відповідальність за загальне обслуговування клієнтів, у тому числі відповідаєш на телефонні дзвінки, вирішуєш будь-які проблеми, що виникають, і пропонуєш додаткові послуги, роблячи все, щоб залишити клієнта задоволеним.
— Думаю, вони б не відправляли агента з продажу в інше місто контролювати відкриття нового офісу. Невже ти став досяг ланки керівного складу?
— Саме так. Зараз я обійняв посаду керівника відділення логістики, мене часто відправляють у відрядження на різні місця, де знаходяться офіси Лоуджет.
— Як твоя дружина ставитися до цих усіх поїздок?
— Вона не має нічого проти, навпаки, підтримує мене у роботі, бо розуміє, що це важливо для мого статусу в компанії та для кар'єри загалом.
— Це дуже добре, що ваші стосунки мають довіру.
— Так, ось так час летить... здавалося, ніби ми вчора грали за одну команду, здобували гучні перемоги в лізі, ходили на лекції до Південно-східної середньої школи Сейнт Джонса, а зараз ми вже дорослі дядки, які просиджують свої найкращі роки, протираючи штани в офісних та автомобільних кріслах. Ми мріяли про кар'єру професійних гравців у бейсболі, а стали звичайними гвинтиками у величезній сфері обслуговування, лише маленьким елементом робочої ланки підконтрольним менеджменту величезних корпорацій.
— Варто тільки згадати шкільний час, то одразу сльози навертаються на очах від ностальгії, хоч зараз, я майже нікого вже не пам'ятаю, — підтримав Адам. — Мало хто залишився тут, у Сейнт Джонсі. Спочатку ми намагалися підтримувати зв'язок, кілька разів навіть зустрічалися на перших порах, проте приходило від сили чоловік десять-п'ятнадцять, близько половини команди. Не у всіх був час і бажання повертатися сюди на зустріч випускників.
— Час нещадний. Чесно кажучи, зі спогадів у мене залишилися лише найяскравіші. Пам'ятаєш історію, коли ми навчалися в десятому класі і у нас були вибори на пост президента студентського, які я чекав з нетерпінням цілий рік, а Вейн Прайс, цей підлий відморозок, зірвав мені всю презентацію? — поділився спогадом Честер.
— Щось таке пригадую, це той випадок, коли ти мав якісь неполадки з проектором?
— Так. Я давно хотів балотуватися в президенти. Я дуже хотів перемогти, тож почав готуватися заздалегідь. Приблизно за рік до цього я приєднався до студентської ради, потім балотувався на посаду скарбника, після чого мене успішно обрали, оскільки на цю посаду особливо ніхто й не претендував, адже мало хто хотів відповідати за збирання та зберігання чужих грошей. Однак я не хотів на цьому зупинятися. Я використав час на цій посаді в раді, щоб проявити себе та заслужити довіру. Найчастіше студенти хочуть вибрати когось, кого вони люблять і знають, що він є компетентним.
— Вони обирають лідерів, — зауважив Адам, допиваючи свій кухоль пива. — Я пам'ятаю, ти тоді справді всерйоз загорівся бажанням стати головою.
— Саме так. Я брав участь у різних обговореннях у класі та отримував гарні оцінки. Намагався бути доброзичливим та автентичним, і ось, коли розпочалася передвиборча кампанія, я почав діяти.
— Здається, я пригадую. Це ще твій був безглуздий слоган, на кшталт того: «Голосуй за мене, успіхи, зміни та майбутнє»?
— Так, це я вигадав його. Він потрібен був для плакатів та наклейок з моїм ім'ям та фотографією. Я роздрукував близько п'ятдесяти постерів, які розвісив на різних місцях у школі. Половину з них, звичайно ж, зірвали або просто вкрали, однак мені здається, що кількість моїх плакатів переважала над кількістю плакатів моїх опонентів.
— А, точно, я вже й забув про ці безглузді наклейки з твоїм ім'ям, які були буквально скрізь.
— Так! Саме цього я й прагнув.
— Ти добився тільки того, що створив проблеми прибиральниці, яка їх здирала зі столів, стільців, шаф та інших місць.
— Такі фішки допомагають тобі створити видимість твого імені та надають можливість залучити величезну кількість електорату. Під час обіду я обходив кафе, підходив до людей і питав, чи не хочуть вони наклейку чи олівець.
— Намагався підкупити їх, — розреготався Адам.
— Ні. Ну, можливо. Але це не було заборонено правилами передвиборчої кампанії. Також я виступав на дебатах, розповідав про свої цілі.
— Таких як щотижневі екскурсії, впровадження чергових коридором, щоб протидіяти буллінгу, а також зробити з класу біології басейн?
— Так, але з останнім я трохи набрехав, бо навряд чи мені дозволили б це зробити.
— То що там було далі? Хто цей Вейн Прайс?
— Цей Вейн Прайс не більше ніж вискочка, який хотів потрапити туди, де йому було зовсім не місце. Коли настав день фінального виступу, я вивчив велику промову, а також підготував мультимедійні матеріали. Ззаду мене на полотні мала відображатися презентація з проектора. Загалом виступ розпочався чудово, і я почував себе досить добре та впевнено. На мій подив, я навіть не хвилювався. Однак десь на середині апаратура почала барахлити, то відкривалися якісь незрозумілі вкладки меню та налаштування проектора, то хаотично змінювалися слайди, не відповідаючи тому, що я розповідав.
— Як ви визначили, що це саме Вейн замішаний у цьому?
— Той чувак, який мав відповідати за апаратуру, присягався, що це не його вина і він не розуміє, що відбувається. Йому залишалося лише намагатися встигати усувати наслідки злому. Добре, що промова тривала недовго, близько п'яти хвилин, та й слайди в моєму виступі відігравали далеко не першу роль. Він думав, що зможе таким чином зіпсувати мій виступ та підмочити мені репутацію. Однак це тільки зіграло мені на руку, розваживши всіх, хто був у залі.
— Але ти все одно переміг у них.
— Так, за мене проголосували, і я переміг.
— Як ви зрозуміли, що до цього причетний Вейн Прайс?
— Хлопець, який сидів за комп'ютером і керував проектором, розповів мені, що завдяки одному додатку, який знаходиться у вільному доступі, можна підключитися з будь-якого телефону до проектора дистанційно. Коли він відкрив журнал історії з'єднань, то ми побачили модель телефону, яка була тільки у деяких учнів, включаючи і Вейна Прайса, який був єдиним із них, хто обирався разом зі мною.
— Ви намагалися вивести його на чисту воду? Йому призначили якесь покарання?
— Ми не влаштовували розслідування з метою доведення його вини, оскільки у цьому не було сенсу, адже я все одно переміг.
— Круто, пропоную випити за тебе, — запропонував Адам і покликав жестом офіціантку.
Тим часом внизу, на першому поверсі, компанія із трьох людей вирішила скористатися караоке. Вони саме займалися тим, що обирали пісню з каталогу. Поки Адам робив нове замовлення, щоб їм принесли ще випивки та закуски, один хлопець із тієї компанії взяв у руки мікрофон і незабаром заграла музика, а на величезному полотні завдяки проектору почала програватись заставка зі словами пісні.
Коли він закінчив робити своє замовлення, а офіціантка забрала порожні тарілки з-під закусок та кружки, після чого Адам згадав одну зі своїх історій.
— Чомусь найкраще мені запам'яталася та історія, коли Елмер Круз вибив хоумран, відбивши м'яч за межі далекого кола, а той потрапив до кухля з кавою якоїсь дівчини, яка сиділа на трибуні і спостерігала за нашим тренуванням. Ледве не весь вміст склянки виплеснувся на її білу блузку, пофарбувавши кофтинку дівчини у коричневий колір. Найсмішніше те, що цей дивак Елмер навіть не звернув увагу на те, куди саме потрапив м'яч і на радощах почав не поспішаючи урочисто оббігати всі бази, збираючи очки і радіючи своєму успішному удару.
Двоє друзів засміялися.
— З цього хлопця, напевно, міг вийти легендарний бейсболіст.
— Згоден. Влучити в склянку з кавою діаметром три дюйми з відстані більш ніж півтори сотні футів — це щось. Цей хлопець справді умів відбивати м'ячі на найвищому рівні, і був чудовим бетером. Я схильний вважати, що він міг би зробити собі непогану кар'єру в спорті.
— Я готовий посперечатися, що навіть Бондс Баррі не зміг би повторити успіх досягнень нашого Елмера.
— Ха-ха-ха. Це точно. Після цього ця дівчина підняла паніку і почала скандалити на тему того, що все це ми підлаштували, щоб спеціально потрапити м'ячем саме в неї. Вона швидко побігла скаржитися вчителям, адміністрації школи, а також головним чином тренеру за те, що цей негідник Елмер навмисне відбив м'яч у її бік.
— Я гадаю, що у випадку, коли б він хотів підчепити це дівчисько і намагався зробити це навмисне, йому ніколи не вдалося б потрапити в склянку з такої відстані.
Честер і Адам знову зайшлися гучним сміхом, а офіціантка в цей час принесла їхнє замовлення, після чого старі приятелі знову випили, оголосивши тост на честь бейсбольної команди Південно-східної середньої школи Сейнт Джонса.
— Час пройшов непомітно, — підтвердив Адам. — Але я дуже радий нашій зустрічі. Саме заради таких моментів варто жити та насолоджуватися життям. Заради походів до театру, кіно, проведення часу з сім'єю, друзями, а також зустрічей зі старими друзями.
— Що з тобою сталося, Адаме? Невже ти став таким сентиментальним? Здаєш позиції, друже.
— Діло йде до старості, може воно й так.
— Ти ніколи не співав тут? — спитав Честер, кивнувши головою у бік балкона, за яким на першому поверсі в цей момент один хлопець співав якусь пісню в караоке.
— Ха, ні, на жаль, бо я не маю голосу. Я б з радістю виконав кілька пісень Джо Діффі або Ренді Тревіса, та боюся, що у присутніх тут кров піде з вух від мого співу, і це ще в кращому разі, в гіршому мене закидають усіма закусками, які тут тільки подають.
— Це тобі тільки так здається, ти надто комплексуєш. Я впевнений, що випив би ще кілька кухлів пива, ти б з радістю побіг до мікрофона.
— Може й так, не буду заперечувати, але мені не бажано перегинати палицю з випивкою, інакше наш вечір не обмежиться посиденьками лише в одному барі. Та й відчуваю на роботу, ти завтра можеш не з’явитися. Закінчимо твоє відрядження достроково.
Двоє старих приятелів розреготалися, а тим часом під балконом свою естафету у конкурсі вокальних талантів узяв наступний хлопець із компанії. З колонок почала долинати музика наступної пісні. Незабаром у композиції Честер впізнав пісню Бруно Марса під назвою «Grenade», яка стала хітом якихось десять років тому і очолила музичні чарти по всьому світу, подарувавши звання своєму виконавцю як відкриттю року.
— А що, ти хочеш трохи розім'яти голосові зв'язки? — запитав Адам. — Старий, схоже, я недооцінював твою сміливість.
— Не знаю, можна спробувати. Я колись хотів стати музикантом, навчався грати на акустичній гітарі, потім на бас гітарі, писав свої пісні та музику. Спочатку хотілося б дізнатися який у них репертуар.
— Співай, що душа забажає, але тільки не «Радість Мого Рідного Міста» Кевіна Лі.
— Я чув її, здається, вона вийшла у дві тисячі другому році, сингл з його третього альбому. Якщо мені не зраджує пам'ять, то вона вже менш як за рік отримала платинову сертифікацію.
— Так, я теж знаю цю пісню, її періодично крутять по радіо, проте я не радив би співати «Радість Мого Рідного Міста» тут, у Сейнт Джонсі, а краще взагалі не заїкатися про неї в цьому окрузі.
— Ха-ха-ха, чому ж? Хтось тут має ненависть до Кевіна Лі?
— У цьому місті існує легенда або, як краще назвати байка про те, що кожного, хто її виконає в цьому місті неодмінно чекає погибель. Кажуть, що ти помреш, не встигнувши доспівати її до кінця.
— Адам. Схоже останній коктейль із бурбоном був справді тобі зайвим.
— Ні, я не жартую, Чезз. Можеш вірити мені. Може я трохи вже п'яний, і в моїй крові вже більше ніж один чи два проміле, однак у цих моїх словах можеш не сумніватися.
— Що за ідіотська байка?
— Я тобі даю слово честі, бачить Бог, це правда. Я зазвичай не вірю у всі ці байки та міські легенди, оскільки часто це не більше ніж вигадки або просто прикрашені події, яким приписали неймовірні деталі та збіги. Однак у правдивості цієї легенди у цьому місті не сумнівається ніхто. Практично кожен, хто відвідував коли-небудь бари або ресторани в Сейнт Джонсі, знає про цю легенду і вкрай боїться виконувати цю пісню в караоке або деінде.
— Чому так вийшло? Звідки взявся цей страх?
Адам мовчки підняв руку із затиснутим на ній великим пальцем і відстовбурченими рештою чотирма.
— Чотири смерті. Усі відбулися тут, у Сейнт Джонсі, у караоке-барах на різних куточках міста. Усі чотири жертви загинули, не встигнувши і доспівати останній рядок. Ти можеш говорити мені будь-що, але голову даю на відсікання — це явно не збіг. Щось демонічного та нечистого в цій пісні є.
— Це просто смішно. Ти мене розігруєш? Друзяко, ти, схоже, щось поплутав, сьогодні начебто не перше квітня.
— Я б не жартував на такі теми. У будь-якій іншій ситуації, я б і сам не повірив у це, проте оскільки я живу тут від самого народження і знаю Сейнт Джонс як свої п'ять пальців, так само як і людей у ньому, я можу з упевненістю стверджувати, що ця легенда, точніше навіть не легенда, а феномен, справді має місце бути. Про це говорю не тільки я. Як ти розумієш, після кожного такого інциденту найчастіше знаходиться безліч свідків, які готові присягнути, що вірна загибель під час виконання пісні Кевіна Лі — це не вигадка, а найчистіша правда.
— В це важко повірити.
— Я сам ніколи не був свідком, проте серед моїх знайомих людей є ті, що мають знайомих, які бачили одну з таких смертей. Преса, телебачення, радіо та інтернет це одне, а коли ти чуєш розповіді, які леденять кров з вуст живих свідків, які були там — це зовсім інше. Всі вони як один підтверджують, що якщо тобі й судилося померти у барі та поповнити ту чималу статистику смертей у закладах громадського харчування, то це обов'язково станеться під час виконання пісні «Радість Мого Рідного Міста».
— Як так чотири людини могли померти під час співу в караоке? Таких збігів не буває. Мені важко уявити, що може вбити людину під час виконання пісні.
— Я теж так спочатку думав, але проживаючи тут, у Сейнт Джонсі, я переконався у протилежному. Цікаво й те, що ці четверо померли зовсім різними смертями, їх ніщо не пов'язувало між собою, причому загинули вони в зовсім різні часи. Тобто всі факти дають підстави вважати, що щось у цій пісні є бісівське, хоча її зміст не викликає таких підозр на перший погляд.
— Згоден, він же співає всього-на-всього про своє рідне місто. У тексті пісні немає нічого незвичайного, дивного чи бісівського.
— От і я говорю про те саме. Я присягаюсь тобі, що не знаю причин, чому так відбувається, але люди вмирають, коли виконують її в караоке. Єдине, що мені спадає на думку, так це припущення про те, що Кевін Лі може бути замішаний в якихось чаклунських або шаманських справах. Ймовірно, він може бути членом якоїсь сектантської організації або іншим боком якось бути пов'язаним з такими справами.
— Але, наскільки я знаю, в його біографії немає жодних фактів, які безпосередньо вказують чи віддалено натякають на це.
— Я тебе благаю, він може добре це приховувати, думаєш, зірка такого рівня собі псуватиме репутацію і дозволить спливти таким деталям його особистого життя? У багатьох зірок є свої скелети в шафі, але ніхто не вивішуватиме їх на загальний огляд, адже таким чином він відкриє ящик Пандори, який погубить його кар'єру. Можливо, він практикував магію чи щось у цьому дусі до початку своєї кар'єри, зараз він може таким вже й не займатися, але основного факту це не змінює — він все ще має потаємні знання.
— А навіщо ж він наводить порчу і робить проклятими свої ж пісні?
— Звідки мені знати. Може у нього щось пішло не так. І духи мстять йому в такий спосіб.
— Ну, мають бути випадки, коли люди співали цю пісню і залишалися цілими. Чи її виконували лише чотири рази за вісімнадцять років?
— А ось цими даними, на жаль, ніхто не володіє. Невідомо скільки взагалі людей співають пісні Кевіна Лі в караоке, проте останнім часом, напевно, ніхто вже на це не наважується зі зрозумілих причин, ну хіба що окрім таких приїжджих типів як ти.
— Така чортівня відбувається тільки тут? Тільки в Сейнт Джонсі?
— Схоже, що так, — відповів Адам. — І я не знаю, із чим це пов'язано. Сам Кевін Лі родом з Каліфорнії, і Сейнт Джонс далеко не його «Рідне Місто» про яке він співає у пісні. Я, також як і ти, не розумію чому так трапляється саме в нашому місті. У мене немає припущень щодо цього. Проте з приводу самого феномену я можу стверджувати про дві єдині ймовірні причини, перша — це та, що стосується магії та чаклунства, а друга, змушує вважати, що це надзвичайно рідкісний збіг.
— Ти знаєш подробиці чотирьох смертей? Можеш розповісти про них?
— Так, мені відомо про кожну з них. Мені здається будь-який місцевий бувалець добре чув про них. Наскільки мені відомо, перша смерть відбулася в тому ж дві тисячі другому, коли цей сингл тільки вийшов і набирав популярність, в той же час його починали виконувати в караоке. Цей інцидент стався у Депо Бар, який розташовувався в Елвері, на півдні міста. Зараз він закритий, я точно не знаю, що з ним сталося, проте казали, що ніби власник переїхав до іншого штату, та й сам бар був збитковим через велике казино, яке одна величезна мережа гральних закладів відкрила поряд з ним.
Оскільки Сейнт Джонс розташовується за сорок миль від кордону з Мексикою, тут часто орудують амбасадори мексиканських картелів і банд, які торгують наркотиками, зброєю, займаються рейдерством і курують проституцію. І до теперішнього часу криміногенна ситуація тут залишає бажати кращого, проте в дев'яності в'язниці Арізони, Нью-Мехіко, і навіть Техаса були набиті по вінця афроамериканцями і латиноамериканцями. Навіть зараз поліція та ФБР змушені кидати ледве не всі свої сили на боротьбу з наркотрафіком з Мексики, а також угрупованнями банд, які складаються з іспанців і базуються тут, на півдні штатів.
Так от, на початку нульових, ситуація з мафією та мексиканськими бандами, як би м'якше сказати, була паршивою. Вони вели свою діяльність буквально на кожному кроці, це був лише початок тих часів, коли баронів мафій почали відловлювати і вперше висувати їм серйозні звинувачення. У такій ситуації, як можна здогадатися, мали місце й розбірки серед членів кримінальних угруповань. Я маю на увазі замовні вбивства, вбивства інформаторів або сутички ворогуючих банд. Одне з таких убивств і сталося у Депо Барі.
— Чи була якась перестрілка?
— Так, ну не зовсім перестрілка, швидше за просто запланована ліквідація одного з членів банд. Все сталося швидко і блискавично, один мексиканець увірвався в бар і випустив обойму патронів з револьвера в іншого мексиканця, який виконував пісню Кевіна Лі в караоке. У того хлопця не було шансів, він відкинувся прямо там, на місці, від передозування свинцю у своєму тілі. Коли таке відбувається, члени картелів зазвичай не стріляють раз чи двічі, вони нафарширують твою тушу цілою обоймою, щоб вже точно прикінчити свою жертву. Бідолаха так і не встиг закінчити пісню, яка продовжила грати і після того, як він помер, а вбивця втік з бару так само швидко, як і з'явився. Виконавець приїхав туди мотоциклом зі своїм напарником, прикінчив жертву, а потім, не довго зволікаючи, кинувся назад до виходу і стрибнув на мотоцикл, на якому і втік.
Більше ніхто в цьому інциденті не постраждав, крім цього латиноса, який залишив натюрморт зі своїх нутрощів на стіні поряд. Його задубіла рука ще довго не випускала мікрофон. Ніхто в цій усій метушні навіть не спромігся вимкнути музику, через що мінусовка пісні дограла до свого кінця.
— Дивно, я не чув про цей випадок. Тоді мені було років чотирнадцять чи п'ятнадцять.
— Такі інциденти траплялися нерідко, проте не всі події такого характеру широко висвітлювалися в новинах чи газетах. Я теж не знав про це вбивство в караоке, хоча в той час, здавалося б, діти та підлітки, які були голодні на такі кримінальні новини, збирали та були носіями найбільшої кількості чуток. Цей випадок не набув розголосу і після другої смерті, яка сталася того ж року, під час виконання цієї ж пісні.
В одному з орендованих ресторанів у ході святкування дня народження учасник заходу помер від якоїсь хвороби, пов'язаної із серцем, про наявність якої стало відомо лише після розтину. Зазвичай раптова кардіологічна смерть характеризується блискавичним перебігом без проявів будь-якої тривожної симптоматики. Спочатку цей бідолаха почав хитатися, його вуста стали невиразно вимовляти слова пісні, він мямлив і запинався, а через кілька секунд повністю замовк, після чого впав на землю без дихання та пульсу.
Його можна було б врятувати, якби хтось у приміщенні мав знання про те, як проводити серцево-легеневу реанімацію. Ресторан був у центрі міста, у зв'язку з чим спеціальна кардіологічна бригада прибула за п'ять хвилин, проте нічим йому допомогти вони вже не змогли. Вони прибули швидко, але недостатньо швидко для стану цього нещасного. До цього випадку він навіть не підозрював наявності у себе патології.
— Іноді життя буває таким непередбачуваним.
— Так, після таких випадків усвідомлюєш важливість знань надання першої допомоги, здавалося б, кілька банальних дій могли б врятувати йому життя, але через сумний зб%D