Приблизно о восьмій годині вечора, двоє молодих хлопців крокували рейками покинутої залізничної гілки. Вдягнуті вже в повсякденне вбрання, Джерард і Гаррі прямували до Глассдейла. У руках у першого був паперовий пакет із логотипом зоомагазину.
Їм не довелося докладати зусиль, щоб потрапити сюди, хлопці просто зійшли з дванадцятої платформи та попрямували вздовж колій, доки ті не розійшлися ще на два шляхи, один з яких був перегороджений огорожею з попереджувальними знаками. На те, що цю закриту залізничну лінію давно не використовували, вказував зарослий травою рейковий шлях, яким вони й крокували.
Гаррі знав, що Джерард зовсім не відчуває хвилювання або страху, тоді як він сам тривожився про те, що на них могло чекати в лігві цього божевільного психопата-волоцюги. Уранці Гаррі й не міг собі уявити, що суботній вечір вони проведуть саме так. Буденний і черговий перекур вилився в нерозсудливу, але веселу авантюру. Гаррі залишалося лише втішатися тим, що зараз було літо і на вулиці темніло доволі пізно, тож їм не доводилося йти до закинутого відстійника вагонів під покровом ночі.
Річмондська центральна залізнична станція і Глассдейл перебували на відстані одна від одної приблизно в півтори милі, приятелям необхідно було пройти цю відстань пішки вздовж колій, тому як ті слугували орієнтиром у напрямі. Інші шляхи, які могли б привести їх до відстійника їм не були відомі.
Всупереч тривалим роздумам, юнаки так і не змогли здогадатися, що означає «слід голуба», однак вирішили, що як тільки вони опиняться на місці, все одразу стане ясним. Можливо, волоцюга у своєму житлі підгодовував голубів, через що його вагон має бути щільно вкритий пташиним послідом, однак вони не просунулися далі у здогадках окрім висування на кшталт таких поверхневих припущень.
Гаррі довелося почекати Джерарда, поки той затоварювався в зоомагазині, оскільки той не захотів, щоб Гаррі передчасно побачив те, що він збирається запропонувати безпритульному.
— Купувати харчі я піду сам, нехай це буде сюрпризом і для тебе, — сказав йому Джерард.
Насправді Джерард не хотів передчасно шокувати свого друга, він боявся надто гострої реакції Гаррі на вміст його кошика, а також наслідків, в яких Гаррі міг зірвати всю авантюру. У зв'язку з цим Джерард вирішив залишити в таємниці заготовлене частування до того моменту, як вони опиняться в оселі Кліффорда, адже тоді витівка вже зайде надто далеко, для того щоб спробувати дати задню.
Дивлячись на впевнену ходу і безтурботний вираз обличчя Джерарда, Гаррі заздрив абсолютному спокою свого приятеля. Той із легкістю на сердці прямував до лігва божевільного, навіть не замислюючись над тим, які небезпеки можуть на нього там чекати. Насправді Джерард припускав, що якщо вони не провокуватимуть безумця та не створюватимуть конфліктних ситуацій, боятися їм було нічого. Нехай божевільний волоцюга і не міг розмовляти без лайки, Джерард був упевнений, що насправді Кліффорд навряд чи може проявити фізичну агресію, а його слова й погрози — не більше ніж порожня балаканина.
Водночас Гаррі не полишав мандраж і хвилювання, починаючи з того моменту, як вони повернулися на склад після тієї самої перерви. Тому він вирішив усе ж таки перестрахуватися й узяти із собою якийсь засіб захисту, однак оскільки на роздуми й пошуки такого в нього не було настільки багато часу, Гаррі був вимушений прихопити перше, що потрапило йому під руку. Цим імпровізованим предметом для самозахисту став ніж для відкривання листів з офісного приміщення. Він постарався стягнути ніж непомітно, зокрема й від Джерарда. Так чи інакше, після закриття відділення канцелярським приладдям нікому було користуватися, а завтра вранці він сподівався так само непомітно повернути приладдя на місце.
Хоч і ніж для відкривання листів був не найкращим засобом для самооборони, Гаррі сподівався бодай скористатися психологічним чинником і налякати нападника в разі виникнення потреби в цьому, оскільки ніж такого типу не був заточений достатньо, щоб з його допомогою можна було наносити ріжучі поранення. Однак його вістря було досить гострим, щоб у крайньому випадку спробувати завдати колотих ушкоджень. На жаль, через брак часу Гаррі не зміг підшукати щось краще, тому йому доводилося задовольнятися тим, що в нього вже було. Ніж для листів він сховав у кишеню своєї куртки, адже лише цей елемент одягу дозволяв непомітно переносити з собою предмет такої довжини, нехай і для цього Гаррі доводилося терпіти спеку, що посилювалася через верхній одяг.
Від іншої частини міста залізничний шлях відділяла жива огорожа з дерев і кущів, яка супроводжувала його з обох боків по всій протяжності маршруту. Також сама колія знаходилася трохи вище над рівнем землі завдяки спеціальному насипу, проте з часом, через постійний ріст бур'янів і трави ця височина тепер більше скидалася на ідеально рівний пагорб, створений штучно. З лівого боку до залізничного шляху, проглядаючись крізь крони дерев і гілок іншої рослинності, підступав промисловий район, чагарники з боку якого були густо закидані сміттям.
Вони йшли вздовж рейкової колії, яка, на даний момент, тут була всього одна, хоча, з огляду на ширину насипу, можна було цілком припустити те, що раніше їх було більше. На насипі могло поміститися три або навіть чотири колії одночасно, однак, у зв'язку із занепадом, який переживала останнім часом американська залізниця, інші рейкові колії, мабуть, демонтували. Їх також могли прибрали вже після закриття лінії, залишивши лише один шлях, який слугував доступом до відстійника.
Від того моменту, як вони покинули платформу, і до часу, коли вони побачили перші покинуті вагони в Глассдейлі минуло півгодини. Вони могли б пройти цю відстань і швидше, проте в деяких місцях дорога була важкопрохідна через високу густу рослинність. На таких ділянках вони були вимушені пересуватися неквапливо, обережно, щоб не оступитися на черговій шпалі і не підвернути ногу. Лінію закрили кілька років тому через аварійний міст, який спочатку планували в короткі терміни відремонтувати, однак згодом міська влада вирішила замість цього побудувати нову залізничну гілку, з огляду на нерентабельність вкладень у ремонт мосту й обслуговування старого залізничного шляху. Новозбудований маршрут був набагато коротший за відстанню, а отже ефективніший у використанні.
— Схоже, що ми на місці, — вимовив Джерард.
За кілька десятків футів перед початком цвинтаря старих локомотивів, колія якою вони прямували ділилися на два окремих шляхи, проте паралельних ліній тут було аж три, бо поруч знаходилась ще одна рейкова колія, яка не мала свого відгалуження від головної колії. Ця колія неодмінно була найстаріша, бо шпали в ній були зроблені з дерева, а рейки були проржавілими і похиленими в різні боки. Судячи з усього, цей шлях був частиною старої залізничної лінії, яку здебільшого вже всю демонтували, однак після повного закриття цієї гілки, розбирання старої колії припинили, залишивши цей невеликий шматок напризволяще.
Гаррі і Джерард увійшли в це похмуре містечко покинутих, забутих та проржавілих вагонів, що рябіли від графіті.
— Кладовище поїздів… Цікаво було б знати, наскільки воно велике, — зачаровано вимовив Гаррі.
Вони не поспішаючи крокували між рейковими коліями на яких розташовувалися старі криті вантажні вагони, піввагони, вагони-цистерни. Старі залізяки були неабияк оздоблені творчістю місцевих вуличних художників. Гаррі та Джерард не помітили тут ні одного вагона, до якого ще не приторкнулася б рука цих віртуозних живописців. Гаррі будь-якої миті очікував тут когось зустріти. Він кидав погляд всередину кожного вантажного поїзду, повз якого вони проходили, очікуючи в одному з них врешті решт наткнутися на облаштоване житло безхатченків. Незабаром вони подолали вже близько двох сотень футів, але так і не побачили жодного пасажирського вагона.
— Як думаєш, у якому з них може жити Кліффорд? — задався питанням Джерард.
— Зараз літо, тому він міг оселитися в будь-якому з вагонів, навіть у відсіку вантажного. Але мене більше бентежить те, що тут нікого немає.
— А що ти очікував побачити, велике поселення волоцюг, таких як він?
— Ну взагалі-то так, мені в такому разі було б спокійніше, принаймні це було б краще за ця гнітючу тишу і запустіння.
— Ко-ко-ко, хтось вже надув у штани, — комічним тоном висміяв його Джерард.
— Пішов у дупу, телепень. Йдемо далі, потрібно зрозуміти, що означає слід голуба.
І вони продовжили свій шлях крокуючи між багатотонними купами нікому не потрібного металобрухту, забутого і закинутого тут на запустіння. На найстарішій колії Гаррі помітив стародавній паровоз із причепленими до нього вантажними вагонами, через що він дійшов висновку, що колію, на якій той розташовувався, скорше за все було прокладено ще за часів бурхливого розвитку Річмонду, що мав своє місце в першій половині дев'ятнадцятого сторіччя.
Після закінчення громадянської війни Річмонд почав дуже швидко розвиватися, в основному завдяки торгівлі рабами і тютюном. Після закінчення американської війни за незалежність місто стало великим промисловим центром, проте в період боїв практично половина його будівель була попросту зруйнована. Згодом Річмонд знову почав процвітати, чому сприяло створення великих цегельних заводів. Будівництво залізниць і каналу, який з'єднував західну частину штату з узбережжям, розвинене сільське господарство і статус столиці зробили Річмонд найважливішим економічним центром на півдні країни.
— Може він нас обдурив? — припустив Гаррі.
За весь час вони вже пройшли кілька сотень футів, але кінця і краю цьому кладовищу старих вагонів досі не було видно.
— Сумніваюся, бо він психічно хворий, і, якби волоцюга хотів збрехати, він напевно вигадав би для нас якусь нісенітницю. Натомість Кліффорд згадав про справді існуючий відстійник, що ідеально пасує як на місце для проживання безпритульних. Навряд чи йому був сенс брехати і тим більше відмовлятися від можливості заробити, — відповів Джерард, коли вони проходили повз вагони-платформи, призначені для транспортування морських контейнерів.
— Знаєш, — продовжив Джерард, — мені здається, що наш приятель має мешкати в одному з пасажирських вагонів, які, найімовірніше, розміщуються в самому кінці відстійника. Мабуть, це пов'язано з тим, що вантажні вагони менше інших зношуються і, напевно, можуть бути ще повернені назад до використання, якщо знадобляться. Тому їх залишили на початку стоянки, ближче до виїзду.
— Цілком логічно, — підмітив Гаррі.
Пройшовши ще трохи, у поле зору хлопців нарешті почали потрапляти пасажирські поїзди, що, ймовірно, означало, що вони наближаються до кінця відстійника. Більшою мірою тут своє почесне місце займали паровози — перші локомотиви з паровими двигунами, які були найстарішими за типом рушійної сили. На другому місці за кількістю можна було виділити тепловози. Електровозів і магнітних швидкісних поїздів вони тут взагалі не зустріли.
Потрапивши в останню і крайню, на їхню думку, зону відстійника, вони так і не побачили жодної живої душі, окрім кількох птахів, які час від часу пролітали над їхніми головами.
— Мабуть, він дійсно живе тут сам. У теплий літній вечір безхатченки напевно б вешталися тут, розважаючись під відкритим небом, але, як сам бачиш, ми досі не зустріли тут ні єдиної живої душі — Джерард підтвердив здогадку Гаррі.
— О Господи, дивись туди, — рука Гаррі різко піднялася і він вказав пальцем на один із вагонів, а точніше на відчинені всередину двері.
На дверях пасажирського вагона, під маленьким віконцем був зображений пацифік — міжнародний символ миру. Джерард був вкрай здивований тим, як Гаррі вдалося розгледіти цей знак серед загальної величезної кількості інших малюнків. Однак він усе ще не розумів, чому Гаррі звернув увагу на цей символ.
—Тобі цей символ миру нічого не нагадує?
Джерард похмуро подивився на малюнок, насупивши брови.
— Точно, він нагадує відбиток сліду птаха! Треба ж, таку підказку залишити, та в цього безумця голова варить ще краще, ніж у деяких здорових людей...
— А тепер подивися поруч, — промовив Гаррі.
Біля входу в пасажирський вагон стояло безліч баклажок із водою, складених у кілька поверхів. Трохи далі від них виднілася вигоріла трава і коло, викладене з каменів навколо неї. Між двома вагонами було натягнуто мотузку з кількома дірявими футболками, що висіли на ній.
— Бінго, — проронив Джерард.
Наблизившись трохи ближче до входу у вагон, Гаррі та Джерард почули гітарні мотиви пост-панку, що линули зсередини в особі гурту Modern English та їхньої пісні «I Melt With You». На подвір'ї та найближчих околицях нікого не було, тож із великою долею ймовірності Кліффорд перебував усередині поїзда, на що також вказував увімкнений програвач або радіоприймач.
Незважаючи на те, що час наближався до вечора, у затінку, здавалося, було не менше вісімдесяти градусів, а під палючим сонцем спека сягала ще більш рекордних відміток. Така спека була здатна нагріти до небезпечних температур любу поверхню, що опиниться у неї на шляху, розм'якшивши, до прикладу, асфальт. Не виключенням були й закриті металеві конструкції, які на такому сонці перетворювались на кухонні духовки.
— Як він може жити в цій металевій хатині? Напевно вона нагрілася за день так, що на даху можна смажити яєчню, — задався питанням Джерард, після того як доторкнувся кінчиками пальців до металевої поверхні вагону і в ту ж мить відсмикнув їх назад від нестерпного пекучого відчуття.
— Ти перший, — промовив Гаррі, коли вони майже впритул наблизилися до дверей із пацифістським символом.
— Чому я?
— Тому що ти нас у це втягнув.
— Гаразд. Ко-ко-ко, як завжди.
Гаррі закотив очі, вилаявся і підштовхнув того вперед. Крім гучної музики, жодних інших звуків, які б линули з глибини вагону вони не почули. Невдовзі парубки одночасно зазирнули у дверний отвір, але нічого крім обдертих та пошарпаних молочно-білих дверей із віконцем на протилежному боці проходу вони не побачили. Праворуч від них виднівся поворот у коридор. Підлога по куткам у «передпокої» вагону була закидана різним сміттям і непотребом.
— Ну що, вперед.
З цими словами Джерард ступив на першу перекладину невеличкої драбинки, що опускалася до їхніх ніг перед дверима вагона. Через якусь мить Джерард вже стояв усередині й зазирав у просвіт коридору, однак Гаррі не поспішав слідувати за ним, а все ще бажав зберегти собі шлях для швидкого відходу. Джерард не пересувався крадькома, а ступав доволі гучно, проте його кроки з великою долею ймовірності повністю заглушала мелодія композиції «I Melt With You», що, доречі, добігала кінця. Незабаром пост-панк змінився мотивами синті-попу пісні «West End Girls» британської поп-групи Pet Shop Boys.
— Що ти бачиш? — запитав Гаррі.
— Тут коридор, що йде по діагоналі та кілька дверей. Що в кінці — я не бачу, там поворот.
— Це сидячий вагон чи купе?
— Не можу сказати, потрібно пройти далі коридором, — відповів Джерард. — Варто йому сюрприз зробити? Чи все ж таки попередити, що до нього прийшли гості?
— Не знаю, він же мабуть і так знає, що до нього мають прийти.
— Гаразд, підкрадемося до нього тишком-нишком, подивимося, що він робить. Піднімайся.
Джерард пірнув у коридор і зник за поворотом. Гаррі нічого не залишалося, як піти вслід за приятелем. Щойно він переступив поріг вагону, Гаррі відчув, як його обличчя вдарилося об завісу гарячого повітря. Усередині справді було дуже спекотно.
Насамперед вони вирішили зазирнути за кожні двері в діагональному коридорі, щоб бути впевненими, що тут на них не чекає засідка. Загалом їх було троє. В одному хлопці були впевнені точно — за одними з дверей був туалет, оскільки з перших секунд перебування у вагоні, Гаррі і Джерард почали відчувати їдкий та різкий запах сечі й фекалій.
За першими дверима, які розташовувалися одразу за поворотом по лівий бік від них, справді знаходився туалет. Незабаром вони пошкодували про те, що вирішили зазирнути туди, адже юнаки ледь спромоглися стримати напад блювоти, яка впритул підкотила до горла. Окрім всього іншого це був звичайний біотуалет, який облаштовували в поїздах: кілька ручок прикріплених до стіни, стара сушка, тримач для туалетного паперу, кілька здертих попереджувальних наліпок. Унітаз і умивальник були повністю засмічені фекаліями, що плавали в каламутній жовто-бурій рідині, яка ледь не переливалася за край раковини й унітазу. Коли в ніс їм ударив різкий запах екскрементів і випорожнень, нюхові рецептори дали чіткий сигнал забиратися звідси доки вони не знепритомніли.
Не встигнувши детально розглянути приміщення, Джерард різко зачинив двері, щоб перекрити хід потоку смороду в коридор. Смрад був такої сили, що побудь вони там хоч хвилину і отруєння каналізаційними газами стало б для них цілком реальною перспективою, а перебуваючи там ще довше, вони могли наразити себе на загибель, від, як би це кумедно не звучало в їх некролозі, впливу клоачних випарів.
Наступні кілька секунд вони провели біля дверей вагона, висунувши голови на вулицю, наче пси з автомобіля в спекотний день. Приятелі намагалися віддихатися від смороду і набрати в груди побільше чистого повітря, аби очистити свої легені від тієї небезпечної концентрації газів, частку якої вони підхопили в туалеті вагона.
— О Господи, невже він туди ходить випорожнюватися? Як він не відчуває смороду?
— Та біс його знає. Цей псих може нічого не відчувати.
Трохи оговтавшись, хлопці повернулися до коридору для того, щоб продовжити. Після того, як вони відчинили двері туалету, у коридорі відчутно посилився запах фекалій, але не настільки, щоб сморід став нестерпним.
Гаррі не був точно впевненим, але в одну мить він згадав, що нібито на підлозі туалету, за унітазом, він побачив щось схоже на кістки, досить великих розмірів. Здається, це сталося коли погляд Гаррі на якусь частку секунди зупинився на вмісті унітазу, і саме тоді периферійним зором він помітив, що в кутку стирчали, якщо він не помилився, бежеві продовгуваті тростини з чимось схожим на суглоби на кінцях.
Від цих думок Гаррі помутило, комір його куртки раптово став тісним і немов почав здавлювати його шию. Окрім цього, неприємні відчуття посилювались нестерпною спекою.
Вони відчинили наступні двері.
За наступними дверима було звичайне купе, судячи з усього, призначене для проживання провідника. Усередині все виглядало досить просто: ліжко, невеликий столик, приліжковий світильник і вішалка. Вікно в кімнаті було розбите, тому купе стояло порожнім, навіть Кліффорд не залишив тут жодних слідів свого перебування. Усе залишилося в такому стані, в якому його відправили на відстійник. Найімовірніше, причиною цього стало пошкоджене вікно, яке зробило приміщення непридатним до проживання.
Вони зачинили двері і попрямували далі. Попереду вже виднівся довгий коридор, судячи з наявності якого можна було стверджувати, що вагон був саме купейним.
За наступними дверима, які були останніми, знаходилося ще одне приміщення для потреб бортпровідника. Але це купе сильно відрізнялося від першої кімнати. Тут не було ліжка, замість цього на його місці знаходилась велика приладова панель, на якій розташовувалися показники датчиків і електроприладів, що сповіщали провідника про температуру у вагоні, наявність гарячої води і стан інших систем, а також регулювальні перемикачі, які давали змогу в разі чого виправити ситуацію. На столику був телефон, а в стіні стирчали кронштейни, судячи з усього, призначені для розміщення вогнегасника й аптечки на легкодоступному місці. Зліва майже всю площу перегородки займала велика сталева шафа, у якій, скоріш за все, колись зберігалися продукти харчування. Також біля столика стояла висока тумба з безліччю ящиків, а на її верхівці розмістився сейф. Очевидно що тут була робоча зона провідника, а в першому купе робітник поїзда відпочивав і спав.
Аналогічно як у випадку з першим купе провідника, сюди руки божевільного ще також не дійшли, тож приміщення мало доволі охайний вигляд, та й місця було тут не так багато, щоб жити чи спати.
Нарешті вони вийшли в довгий коридор, де зліва від них тягнулася в інший кінець вагона суцільна перегородка з безліччю дверей, а праворуч знаходився ряд вікон, крізь які коридор освітлювали останні промені літнього вечірнього сонця.
— Треба поквапитися, щоб якомога швидше дати драла звідси доки не стемніє. Пам’ятай, що ми не брали з собою ліхтариків, — промовив Гаррі, але його голос успішно загасила музика, джерело якої було зовсім близько.
— Ми вже поруч.
Гаррі окинув поглядом довгий коридор. Світильники над їхніми головами були розбиті, а в деяких місцях люмінесцентні лампи і дроти втомлено звисали вниз немов хробаки. Деякі вікна були вщент розбиті, частина — оздоблені візерунком павутинки потрісканого скла, але більша їх частина все ж була цілою. Пластикові глянцеві панелі, якими був обшитий коридор і перегородка, з плином часу пожовтіли, набувши тьмяно золотистого-забарвлення. Поручні, дверні ручки та інші сталеві елементи проржавіли вщент від атмосферних впливів. Вікна не були заштореними, однак на те, що їх раніше прикрашали фіранки, вказували карнизи, які залишилися над віконними рамами. Усередині коридор не був настільки пишно розмальований графіті, проте Гаррі більше непокоїли темні плями, якими була забруднена ледь не вся підлога вагона, а також клякси темно-червоного кольору, що періодично траплялися на поверхні стін проходу на невеликій висоті від підлоги.
Наявність пластикових ящиків, термобоксів, різних поліетиленових пакетів, гори скляних пляшок і безлічі іншого мотлоху, яким був завалений по всій протяжності коридор, свідчила про те, що тут безсумнівно хтось постійно мешкає, і вони вже знаходяться близько від своєї цілі. Практично всі двері в купе були зачинені, за винятком двох найближчих від них і однієї в середині вагона. Їм було не тяжко визначити на слух, що джерело гучних звуків музики знаходилось за одними з перших двох дверей. Не встигли хлопці добре роздивитися коридор і зорієнтуватися в новій обстановці, як раптово до звуків музики додався металевий скрегіт, а слідом за цим мелодія змішалась із шарудінням чиїхось кроків.
За мить з отвору других дверей з'явився Кліффорд.
— О-о-о-о! Кого я бачу! — він розкинув руки в сторони у вітальному жесті, а його очі в мить знайшли паперовий пакет в руках Джерарда. — Йолопи принесли мені потраву, нарешті! А я вже збирався йти ловити якусь білку або безпритульного кота собі на вечерю!
Побачивши Кліффорда, Гаррі мимоволі відступив назад, а його рука потягнулася до кишені куртки, щоб перевірити, чи на місці його канцелярський ніж. Зброя була на місці. Він швидко випростався й опустив руку, щоб не викликати підозр. Гаррі постарався зобразити наскільки це було можливо невимушений вигляд, хоча в душі не бажав наближатися до безхатченка ближче, ніж відстань гарматного пострілу. Божевільний волоцюга трохи змінив свій вигляд і постав перед ними у своєму домашньому вбранні. На його голові вже не було тюрбана замотаного з продуктового пакета, окрім цього він зняв свою хутряну парку і куртку, через що на ньому залишилося лише обдерте, забруднене і плямисте червоне худі, під яким досі виднівся головний атрибут волоцюги — темна футболка з написом: «СЕКСУАЛЬНИЙ ІНСТРУКТОР».
Він прийняв гостей із характерним божевільним і порожнім поглядом, а також найщирішою посмішкою, яку він лише, здавалося, міг вичавити з себе.
— Тут буде дещо крутіше за собачий корм, не передумав? — вимовив Джерард, піднявши пакет і потрусивши ним з боку в бік.
— Хм... — тут уперше в голосі волоцюги почулися нотки сумніву, — для початку покажи гроші.
— Я не кидаю слів на вітер, — він дістав із кишені пачку з десяток, двадцяток і однієї сотні доларів. — З'їси весь вміст пакета — двісті баксів будуть твоїми.
— Як два пальці обіс-с-с-сцяти, — протягнув безумець із грайливою усмішкою.
— І ще одне, — додав Джерард. — Ми знімемо все на камеру.
— Хоч Папу Римського покличте, щоб він подивився, мені насрати.
Гаррі відчував, як куртка парить і буквально обпікає його тіло, його кидало в піт, а від нестерпної духоти й спеки він буквально млів, проте зняти куртку і розлучитися зі зброєю Гаррі не наважувався. Натомість хлопець сподівався, що все закінчиться швидко.
— Я хочу жерти! Досить тягати сірка за хвоста! Ласкаво запрошую до моїх апартаментів, — він жестом запросив їх зайти в купе, притримуючи двері, подібно до того, як це робив сьогодні вранці біля торгового центру.
Коли вони наблизилися до безхатченка, а опісля зайшли всередину в купе, насамперед у ніс їм вдарили сморід гнилих відходів і запах продуктів життєдіяльності організму людини. Також в першу чергу їх увагу притягнув до себе стіл, який розташовувався по середині кімнатки, а з обох боків від нього — по два спальних місця. Не враховуючи іншого мотлоху, на невеликому столику розташовувалося різне кухонне начиння, що, чесно кажучи, суперечило численним розповідям Кліффорда про те, що він харчується лише падаллю або кормом. На їх подив, вони також побачили на столі кілька чашок, пакети зі швидкорозчинною локшиною, банки з супом швидкого приготування, консервні банки з тушонкою, рибою та інші консерви.
Також на столику помістилися газети і книжки, кілька упаковок з під печива, пляшки з недопитим алкоголем, годинник, старий глобус з вм'ятиною, баклашка з питною водою, дві-три пластинки якихось таблеток, ліхтарик і тетріс, а також безліч інших речей, які були найбільш використовуваними й мали розташовуватися неподалік, під рукою. Над вікном висів радіоприймач, з якого і лунала музика. Поки що жодних дивацтв або ознак того, що тут проживала психічно хвора людина, хлопці не помітили.
Спальне місце праворуч було сильно захаращене, водночас як ліжко з лівого боку, на якому, очевидно, і спав волоцюга, було вільним. У ногах лежала рожева дитяча колиска, всередині якої можна було розгледіти маленьку дитину, найімовірніше — іграшкову ляльку. Джерард і Гаррі витріщилися на неї, застигши на місці наче зачаровані. Кліффорд в свою чергу помітив, до чого саме прикуті їх погляди і без зайвих слів, підійшов до ляльки і взяв її на руки. Гаррі, між іншим, зауважив, що зовнішній вигляд іграшки був доволі охайним і доглянутим, Кліффорд, очевидно, справді дуже піклувався про цю ляльку, а не лише грав на публіку, демонструючи турботу.
— Це моя маленька Чарлі, — промовив він, погойдуючи іграшкового пупса на руках і оглядаючи свою «дитину» з турботливим виразом обличчя. — Зараз я розберуся з дядьками і обов'язково погодую тебе. Спи, моя крихітко.
Гаррі та Джерарду залишалося лише приголомшено спостерігати за тим, що відбувалося. Коли ж волоцюга поклав ляльку назад і знову повернувся на них, вони спробували натягнути на свої обличчя хоч якусь подобу усмішки, щоб підіграти йому.
— Я так обожнюю свою малечу. Вона диво, чи не так?
— Так, — хрипло відповів Джерард.
— Гаразд, час їсти і заробляти гроші! Почнемо, сідайте.
Кліффорд вимкнув приймач. Музика різко обірвалася і в купе запанувала тиша. Потім він одним махом руки скинув на підлогу кілька ящиків і пакунків із захаращеного ліжка, що розташовувалося навпроти його, тим самим звільнивши Джерарду і Гаррі місце. Від несподіванки Гаррі аж підскочив, а його рука смикнулася до кишені з ножем. Порушувати ідилію на столі безхатченко не наважився, натомість він вийшов кудись із купе і за кілька секунд повернувся з розкладним стільцем, який без лишніх зволікань був розміщений у просторі між двома ліжками.
— ЧАС ВЕЧЕРІ! Давай швидше, кретине! Показуй, що ти приніс мені, — раптово закричав той.
І вони сіли один навпроти одного. Гаррі з огидою подивився на заляпаний і брудний матрац, перед тим як сісти на нього, але оскільки іншого вибору йому не давали, хлопцеві довелося змиритися з тим, що з одними штанами сьогодні ввечері йому, ймовірно, доведеться попрощатися. Джерард тим часом виставив пакет з емблемою зоомагазину на стілець між ними. Врешті решт він вмостився на краєчку матрацу біля свого друга і незабаром його погляд вже був прикутий до паперового пакета.
Саме у цей момент Гаррі відчув найгостріше те почуття совісті й порядності, яке било тривогу в середині нього весь цей час, відображаючи яскравими відтінками червоного в його голові попередження про те, що не повинні були цього робити. Їх тут не повинно було бути. Гаррі варто було докласти більше зусиль і зупинити Джерарда, який навряд чи пішов би на це сам. Він з замиранням серця спостерігав за всім тим дійством, яке розгорталося перед ним в ці секунди.
— Почнемо з легкого, — Джерард засунув руку в пакет і дістав невелику консервну банку. — Консервований цвіркун, з'їси хоча б одного і десять доларів твої.
Бездомний волоцюга уважно подивився на банку в руках Джерарда і в його витаращаних очах жодного разу не промайнула хоч крапля страху. Він немов зачарований оглядав те, що йому зараз належало з'їсти. Недовго думаючи Кліффорд без зайвих слів потягнувся до свого столу і взяв з нього одну з пластикових виделок.
— Вмикай запис, — звелів Джерард для Гаррі, після чого взявся відкривати банку.
— Досить возитися, давай сюди! — раптово заревів Кліффорд і вирвав банку з рук Джерарда, щойно той відгорнув металеву кришку на міру, яка дозволяла отримати доступ до вмісту.
Він без зволікання заглибив виделку всередину банки і насадив на неї темну масу, Гаррі ввімкнув запис відео на телефоні, але сам продовжував уважно роздивлятися те, що було на вилці. Він чітко розрізняв голову цвіркуна, лапи і вуса, проте сильної відрази він не відчував, його більше лякали слова Джерарда про те, що вони «почали з легкого».
Кліффорд не більше секунди дивився на те, що йому належало засунути до рота, а потім без крихти сумніву підніс виделку до рота і зубами зняв з неї цвіркуна, після чого делікатес назавжди зник за губами волоцюги.
Він почав із приголомшливою гарячковою завзятістю пережовувати корм для рептилій і амфібій. Джерард і Гаррі в цей час лиш отетеріло спостерігали за обвітреним обличчям волоцюги, а в особливості за тим, як працюють його щелепи в такт до рухів губ. За півхвилини вони помітили, як під засмальцьованою цапиною борідкою кадик Кліффорда спочатку піднявся вгору, а потім плавно опустився.
Джерард мовчки простягнув десятку в бік безхатька. Жоден мускул на обличчі того не здригнувся від відрази. Волоцюга з легкістю прожував і проковтнув цвіркуна.
«Здається, сьогодні я піду звідси без грошей», — промайнуло в голові Джерарда.
— Як тобі? — запитав Джерард, нарешті порушивши тишу.
— Соковитою видалася комашка! На смак як креветка, відчувається солоненький сік, коли розкушуєш його, — із замисленим виглядом, згадуючи відчуття, описував Кліффорд. — Це все що в тебе є? Я не буду ситий, з'ївши всього лише одну банку! Давай щось поситніше.
Гаррі тим часом відчував дедалі більше нездужання від спеки й задухи, що панувала в купе. Він звернув увагу на вікно і виявив, що верхня відкидна квартирка була зачиненою, Гаррі найбільше на світі на той момент бажав відчинити її і впустити всередину потік свіжого повітря. Куртку зняти він не наважувався, хоча відчував, що частини футболки в області пахв і спини промокли наскрізь від поту.
Джерард кинув погляд на Гаррі, перевіривши, чи зйомка продовжується, а також оцінив стан друга, який дивився на все, що відбувається, переляканими очима та з краплями поту на лобі. Після цього Джерард знову занурив свою руку в пакет з емблемою зоомагазину і, трохи пошарудівши, витягнув з нього білу пластикову банку. Текст на ній був надрукований вкрай дрібним шрифтом, тому Гаррі не вдалося розгледіти назву того, що в ній знаходилося, натомість він мав змогу побачити на наліпці банки зображення безлічі птахів, яким, судячи з усього, цей корм і призначався.
— Зофобас, або по простому — живі личинки жуків, використовуються як корм для птахів, — Джерард почав відкручувати кришку банки. — Даю двадцять доларів.
Спочатку він вирішив продемонстрував вміст банки на камеру, через що Гаррі вдалося чітко розгледіти личинок, що повзали всередині, зберігаючись у масі, схожій на пшеничні пластівці, проте віні не міг точно визначити, чи були це висівки, чи деревна тирса. Після чого Джерард мовчки передав банку Кліффорду.
— Могильні черв'яки! Ви мене здивували, молокососи. Але навіть цим вам мене не налякати, — урочисто проголосив той.
Він без крихти сумніву і страху дістав із пластикової банки товсту личинку завдовжки близько двох дюймів. Кілька секунд волоцюга потримав її на пальці, спостерігаючи за тим, як черв'як звивався, звисав донизу, стискався і повзав по його пальцю. Потім Кліффорд демонстративно переклав личинку з пальця на край язика. Джерард відчув огиду, уявивши, як це — взяти до рота живого хробака і першим же укусом убити його, випередивши його доки він не почав їсти тебе. Він поставив себе на місце Кліффорда й оцінив, чи зміг би він з'їсти личинку зофобаса. Згодом Джерард дійшов висновку, що, напевно, це далося б йому, але лише за умови, що він зробив би це із заплющеними очима, або, принаймні, довго не роздивляючись живого хробака. Він був впевнений, що більше страху наводив зовнішній вигляд такої їжі, ніж сам процес її вживання.
— Хрумтить... — мрійливо промовив волоцюга.
Гаррі в цей час первів погляд на Джерарда. На його обличчі одночасно читалося хвилювання, захоплення, цікавість, а в очах мерехтів вогник ентузіазму і азарту. Джерард у цю мить був схожий на сомельє або мерчендайзера, який пропонував своєму потенційному клієнту продукцію, намагаючись задовольнити його смаки.
— Ну як? — вимовив Джерард.
— Чистий білок, протеїн. Хрусткий, слизький, апетитний.
Кліффорд занурив руку в банку ще раз і витяг звідти двох або трьох личинок одночасно. Наступної миті вони всі опинилися в нього в роті, а незабаром і в шлунку волоцюги. Він прожував їх і проковтнув, навіть не випльовуючи оболонки — твердого зовнішнього покриву личинок, який був схожий на той твердий зовнішній шар, яким володіли комахи, раки та інші членистоногі.
— Подвоюй, крихітко, — заявив Кліффорд, після того як за його кривими зубами назавжди зникло декілька личинок.
— Хитрюго, хочеш, щоб у мене гроші раніше закінчилися і тобі не довелося пробувати решту?
— Я лише хочу набити черево! А з’їдаючи по одній комашці я так до ночі просиджу!
— Гаразд, це справді заслуговує на те, ось твої сорок доларів, — він передав чергові купюри до рук безхатченка, а той спритно сховав їх у кишеню штанів до решти грошей. — Я впевнений, що наступним делікатесом ти точно наїсися від пуза.
— Стоп, хвилинку! Мені потрібно запити! Не годиться ось так у сухом'ятку запихатися.
Він піднявся з місця й зігнувся над столом, там Кліффорд узяв одну з чашок і нахилив баклашку з водою, щоб наповнити її. Під час цієї перерви хлопці перезирнулися. Гаррі лиш ніяково підняв брови, а Джерард йому злегка усміхнувся і підморгнув, запевняючи жестом приятеля в тому, що все гаразд. Після того як безхатченко спустошив склянку вперше, він почав наповнювати її ще раз, заради ще однієї порції. Гаррі жадібно спостерігав за тим, як Кліффорд пив воду, тоді як його самого нестерпно мучила спрага. Здавалося, у той момент він був готовий на що завгодно заради пляшки любого рідкого прохолодного напою, але пити воду Кліффорда Гаррі все одно не наважився би, тож йому залишалося лиш молитися, аби все, що відбувається, закінчилося якнайшвидше.
Джерард покрутив головою, немов оглядаючи купе, а потім ненав'язливо задав запитання:
— Ти сам тут живеш?
Волоцюга допив і поставив кухоль назад на стіл, потім витер свою сальну бороду рукавом і видав коротку, всупереч очікуванням, відрижку.
— Так! Але раніше тут було багато моїх друзів! Дженні, Ллойд, Френсіс, Ентоні, Міра, Натан... — почав перераховувати той, ніби дивлячись у невидимий список перед його очима.
Гаррі та Джерард обоє знали, яке запитання слід було поставити далі, проте вони боялися почути на нього відповідь.
— І куди ж вони поділися? — знову ніби ненав'язливо обронив запитання Джерард.
Після того як питання прозвучало, на обличчі Кліффорда з’явилася, здавалося б, недоречна посмішка. Гаррі відчув, що в купе стало помітно гарячіше, а Джерард лише нервово зковтнув і тільки зараз усвідомив, наскільки сухо було в його роті. Навіть Джерард в цей момент уперше відчув хвилювання і тривогу.
— Усі мої друзі жили тут, зі мною! Але як то кажуть, у природі панує природний відбір, до нас якого змусили піддатися умови, в яких ми жили. Але я змушений визнати, що користі від них не було ніякої, до того моменту, поки вони не померли!
Він неоднозначно подивився на них, його погляд став примруженим, усмішка розширилася, безумець насолоджувався тривожним виразом на їхніх обличчях і немовби намагався якомога глибше зазирнути в глибини їхнього розуму й скуштувати того страху, який він посіяв у них.
Якщо Джерард ще тримався більш-менш і заспокоював себе тим, що все це може бути лише жартом і спробою залякати їх, то з зовнішнього вигляду Гаррі ставало чітко ясно, що з цим хлопцем далеко не все гаразд. Його обличчя горіло жаром, по лобі стікали краплі поту, він тремтячими руками стискав смартфон з увімкненим записом у руках, а його очі буквально вирячилися від страху і нездужання, на його обличчі читалася лише одна фраза: «Відпустіть мене».
Однак Джерард не втрачав хватку і, набравшись сміливості, знайшов доречну відповідь:
— А як же тобі вдається виживати тут?
— Виживає найсильніший, найхитріший і найхолоднокровніший, — він знову неоднозначно посміхнувся і перший вирішив перервати цю розмову. Його голос понизився, став грубим і серйозним. — Менше знаєш — міцніше спиш, капловухий йолоп. Годі балачок, діставай нарешті! Що в тебе там ще є?!
Тільки після того, як їхня невелика інтерлюдія закінчилася, а Кліффорд приступив до дегустації нового делікатесу, Гаррі згадав про ті кістки, які він бачив у туалеті за унітазом. Тепер він був майже напевно переконаний у тому, що вони не могли належати дрібним тваринам, тому що навіть для розмірів кістки собаки вони були надто великими. Від цієї думки йому стало ще гірше, Гаррі подумки молився про те, щоб Джерард нарешті вгамувався й усвідомив, до кого вони потрапили насправді. Але, схоже, що в того навіть в думках не було наміру зупинятися, тож Гаррі залишалося лише сподіватися на те, що в Джерарда в найближчому часі закінчиться заготовлене їство і вони зможуть нарешті піти звідси.
— Я впевнений, що наступний делікатес тобі точно сподобається і не залишить тебе голодним... — уже не таким упевненим голосом промовив Джерард, витягуючи з пакета чергову коробку.
Цього разу в його руці з’явився пластиковий одноразовий контейнер, усередині його повзали величезні комахи з коричнево-золотистим панциром і довгими вусами. Джерард відкоркував посудину і передав її в руки Кліффорду, не бажаючи самому засовувати всередину пальці.
— Мадагаскарські шиплячі таргани, — немов між іншим озвучив їхню назву Джерард.
— Мадагаскарські? Ви жартуєте? Та таких тарганів у мене тут цілий вагон! — він зайшовся гучним гоготом. — Я їх виловлюю під час інших справ і ласую ними як швидким перекусом.
Тільки-но волоцюга вийняв з контейнера таргана, як він, відчувши дотик, почав достобіса гучно пищати й шипіти, тут-то і Гаррі стало зрозуміло, чому їх називали саме «шиплячими». Тарган немов панікував, безупинну скручуючись раз за разом і випрямляючись, шалено махаючи вусиками й лапками. Комаха відчувала небезпеку, що наближається.
— Не бійся малюк, один укус і ти більше ніколи не побачиш світла цього світу, — промовив Кліффорд, намагаючись приспати пильність таргана, але урочистостям не судилося тягнутися довго. Невдовзі волоцюга в мить підніс комаху до рота й відкусив її верхню частину, позбавивши таргана голови.
В руці Кліффорда залишився тільки тулуб, з нутрощів якого полилася бридка яскраво-жовта маса. Лапки комахи все ще продовжували несамовито молотити повітря, не дивлячись на те, що головний командний центр вони вже втратили. Трохи прожувавши першу половину, Кліффорд слідом закинув до рота решту таргана. В купе зі звуків панував лиш хрускіт панцира комахи, що приглушено лунав з рота божевільного.
— Чого вирячився, бовдуре? Давай гроші, скільки даєш за цих комашок?
— П'ятдесят доларів, за хоча б одного...
— Згодиться, але вони на рідкість соковиті та м'ясисті, мабуть, я з'їм їх усі.
Не минуло й хвилини, як троє тарганів, що залишилися в пластиковому контейнері, по черзі були закинуті до рота, де їх нещадно вбивали й молотили, дроблячи на дрібні шматочки криві зуби Кліффорда. І в цей момент хлопцям стало зрозуміло, що психічний розлад цього безхатченка був набагато серйознішим, ніж їм здалося на початку. Схоже, що йому справді приносило задоволення поїдання таких екзотичних ласощів. Здавалося, він насправді намагається задовольнити свій голод, а не тільки заробити гроші.
Таким, як він, однозначно мали б допомагати волонтерські організації, безхатченки могли їсти недоїдки із закладів громадського харчування, отримувати їжу в притулках, отримувати талони на їжу завдяки соціальним програмам, врешті-решт, він міг за отримані в Джерарда кошти піти й купити собі нормальну вечерю, однак, вочевидь, волоцюга не збирався нікуди йти, а сподівався на те, що саме вони сьогодні й нагодують його досхочу.
Після того як Кліффорд проковтнув останні залишки тарганів і забрав свої п'ятдесят доларів, Джерард повільно й мовчки підсунув до волоцюги паперовий пакет, щоб той сам дістав те, що в ньому залишилося. Кліффорд з неприхованою цікавістю у погляді взявся за пакунок і зазирнув усередину. Незабаром його обличчя розпливлося в усмішці.
— Ха-ха-ха, це все? Залишилася лише ця невелика коробочка? Ну ви мене засмучуєте, чесно...
— Не роби поспішних висновків, адже ти ще не знаєш, що всередині, — похмуро обмовився Джерард.
Волоцюга сунув свою кістляву, бридку руку в пакет і витягнув звідти білу коробку, зроблену з матеріалу схожого на пінопласт.
— Вона трохи холодна, — відзначив він.
— Так, це термобокс, там мав бути лід, проте він уже, напевно, розтанув на такій спеці, — пояснив Джерард.
«Заморожене? Що це може бути...», — подумав Гаррі.
Волоцюга зняв липкі наклейки, які запобігали самовільному розкриттю ємності, після чого зняв кришку, але виявилось, що в середині заходилась ще одна упаковка, точніше зав'язаний пакет, схожий на той, у який упаковують заморожену рибу з прилавка в супермаркетах. Коли він розв'язував пакунок, уперше в очах безхатченка, як здалося Гаррі, промайнула іскра страху, але затрималась вона там не більше ніж на якусь частку секунди.
— Сто доларів, — вимовив Джерард, щойно Кліффорд побачив те, що містилося всередині.
Гаррі згорав від нетерпіння побачити останній і найдорожчий делікатес, який, імовірно, перевершував по мірі огидності всі попередні ласощі. Кліффорд тим часом так замислено дивився всередину пакету, що Гаррі та Джерарду навіть здалося, ніби той може вперше відмовитися. Але це видовище тривало недовго, крапля страху, що була родом зі здорових куточків свідомості волоцюги й вперше за довгий час пробилася на поверхню, так само швидко випарувалася, як і з'явилася. У його очах знову загорівся божевільний блиск, а рука потягнулася всередину пакета.
За мить у руці Кліффорда з'явилося маленьке рожеве тільце з хвостиком.
Гаррі охопила така відраза, якої він ще ні разу не відчував за своє життя, а до горла знов підступила нудота.
Здавалося б, у такій пекельній задусі та спеці, коли він уже вдесяте обливався потом, а його одяг повністю прилип до тіла та промок до нитки, навіть у такому стані Гаррі зумів відчути легкий холодок й мурах, які пробігли по його тілу в цю мить. Він кинув погляд на Джерарда, намагаючись хоч кудись сховати очі і не дивитися на Кліффорда, Гаррі помітив, що навіть його приятель уперше за сьогодні скривився від огиди.
— Думаю, ти й так зрозумів, що це. Ними годують їжаків, ящірок, змій і тому подібних. Сто доларів. Ти знаєш, що робити.
З рожевого зародка щура стікала каплями вода — він відтавав після заморозки. Крізь рожеву тонку черевну шкіру зародка просвічувалися його різнокольорові нутрощі.
— Ха-ха-ха, звісно знаю, а чому їх так мало тут? Значить, я точно сьогодні залишуся голодним. Ех... гаразд, ну і біс з ним. Ви, недотепи, не виправдали моїх очікувань.
Гаррі одночасно кидало то в жар, то в холод від нестерпного очікування того моменту, коли це все скінчиться. Разом з цим він намагався відвести погляд, оскільки побоювався, що бездомний відкусить лише половину тварини подарувавши їм знову таке задоволення — споглядати нутрощі ембріона. Джерард у цей же час з огидою, але без страху розглядав зародок у руці Кліффорда. Зовнішній вигляд ембріона нагадував йому желейного ведмедика.
«Желейний ведмедик. Просто уяви, що це желейний ведмедик».
Йому буквально хотілося вимовити це вголос, адже таким чином він зміг би допомогти любому іншому дегустатору притупити свій страх, але це було потрібно тільки не у випадку з таким кадром як Кліффорд, який і так був готовий будь-якої миті покласти в рот цю штуку.
Наступної миті безхатченко зробив те, від чого Гаррі ледве стримав позив блювоти, це вдалося йому лише завдяки тому, що юнак нічого не їв останні кілька годин, Джерард в свою чергу скривився і, не витримавши, також відвернув погляд.
Кліффорд узяв ембріона за щелепи так, щоб ті можна було розкрити, а потім, комічно імітуючи мовлення щура, почав ворушити ледь сформований ротовий отвір ембріона, промовляючи одночасно з цим:
— Пі-пі-пі, це не я гризу твої коробки і дірявлю вагон, пі-пі-пі, не їж мене будь ласка, о великий Кліффе, це не я з’їв твою їжу.
— Ах ти, дрібний паршивець, ну зараз ти точно понесеш покарання за свої проступки! — змінив образ і відповів уже своїм звичайним голосом волоцюга.
Поки Гаррі стогнав від відрази і бажав лише єдиного, щоб цей абсурд якнайшвидше припинився, йому на думку прийшов спогад про одну телевізійну передачу, яку йому колись давно випала можливість випадково переглянути. В одному з випусків туристичної програми про Китай, він почув про страву, іменовану як «Три писки щура». Він сам по собі рідко коли цікавився кулінарією або туризмом, а тим паче екзотичними стравами інших країн, але в один із вихідних Гаррі випадково натрапив на сюжет, у якому розповідали саме про «Три писки щура».
Цю екзотичну китайську страву можна було назвати улюбленою стравою китайської знаті. Для її приготування був потрібен лише соус і один живий вагітний щур. Щурячі зародки подавали на тарілочці живими і назву «Три писки щура» вона мала не просто так. Перший писк щуреня видає, коли гурман бере його паличками, другий — коли його вмочують у соус, третій і останній писк чути, коли щурика починають жувати. Саме ця страва надихала багатьох великих китайських поетів і всі без винятку китайські імператори ласували нею з особливо урочистих нагод.
Згадавши про це, Гаррі стало ще гірше, однак, коли він врешті решт наважився знову подивитися в бік волоцюги, то виявив, що ембріон вже зник із руки Кліффорда, а його щелепи щосили безжально перемелювали маленький зародок.
— Хрумтить! Ммм… відчуваються молоденькі хрящики. Знаєте що? Їм не вистачає гірчичного соусу! — він немов прочитав думки Гаррі про китайську страву, де зародки подавали з соусом. — Мабуть, якщо це остання страва на сьогодні, я також з'їм їх усі. Ви точно не хочете?
Волоцюга дістав ще одного зародка і враз закинув собі того до рота. Наступного ембріона він запропонував спочатку їм, по черзі простягнувши його спочатку в бік Джерарда, а потім в напрямку Гаррі. Обидва чемно відмовилися, вже не вперше підігруючи хворому розуму і сприйняттю бездомного, з ціллю уникнути конфліктних ситуацій і потенційного прояву агресії.
Вони вже давно зрозуміли — щоб піти звідси живими, їм варто бути ввічливими з цим безумцем.
Гаррі та Джерард мовчки спостерігали за тим, як волоцюга доїв увесь вміст пакета. Джерард купував п'ять зародків і, судячи з його спостережень, Кліффорд абсолютно всіх їх сточив. Джерард розмірковував про те, як події могли розгорнутися у випадку коли він замість заморожених зародків придбав би живих гризунів — дорослих кормових мишей, довжина яких сягала двох, а часом і трьох дюймів. Щури таких фракцій також були в продажу, однак він вирішив, що це було б занадто бридко, спостерігати за тим, як живого гризуна будуть поїдати по частинах, тому що волоцюзі, напевно, не вдалося б покласти до рота його цілим. Джерард радів тому, що його вибір усе ж таки припав на ембріонів.
Джерард віддав волоцюзі останні гроші, а той укотре сховав купюру в кишеню своїх коричневих мішкуватих штанів. Гаррі подивився у вікно і помітив, що сонце вже сховалося за гілками дерев, залишивши після себе лиш помаранчеву заграву.
Він подивився на годинник. Виявилося, вони пригощали делікатесами Кліффорда вже майже півтори години. Гаррі вимкнув запис. Майбутнє мега популярне вірусне відео було відзнято.
— Ти, звісно, міцний горішок, ми не очікували від тебе такого, Кліффорде, — почав вихваляти його сміливість Джерард, волоцюга лише скромно посміхнувся у відповідь на його слова. — Мабуть, ми не будемо тобі більше набридати, настав нам час...
Але в цю ж мить Кліффорд зненацька різко схопився за голову, його очі приголомшлено округлилися, а рот розкрився. Джерарда та Гаррі аж пересіпнуло від того, наскільки раптово це відбулося.
— ФІНН! ДЕ МІЙ МАЛЮК ФІНН?! О ГОСПОДИ, ЧАРЛІ НЕ ПЛАЧ, Я ЗАРАЗ ПРИНЕСУ ЙОГО.
Безумець зірвався з місця і підхопив на руки іграшкову ляльку, взявшись заколисувати уявне маля під ім'ям Чарлі. Рука Гаррі знову взлетіла до кишені з канцелярським ножем. В нього вже виробився в деякому роді такий собі рефлекс у відповідь на кожен припадок різких рухів Кліффорда. Їм укотре залишалося лише ошаліло спостерігати за тим, що відбувається перед ними, однак цього разу вони вже обидва поділяли спільне бажання якнайшвидше забратися звідси, приятелям залишилось лише визначитись, який варіант відступу буде найбезпечнішим. Кліффорд трохи погойдав на руках пластикову іграшку, а потім із філігранною акуратністю поклав ляльку назад в колиску.
— Мені потрібно відлучитися, я піду заберу Фінна. Будьте дуже тихими, не розбудіть мою крихітку, інакше я так порву вам дупи, що будете до кінця життя срати через пельки, — з цими словами він вийшов з купе і з силою грюкнув розсувними дверима.
Ще через мить з того боку дверей щось клацнуло.
Гаррі та Джерард насторожено переглянулися. Хлопці були не з дурних, тому їм не знадобилося лишніх розмов аби усвідомити, що їх щойно зачинили в цьому купе.
Гаррі першим стрімко кинувся до дверей, де біля ручки мала бути засувка, що відривала їх. У сучасних вагонах для відчинення дверей використовували ключ-картку, схожу на ті, що застосовували для відмикання номерів у готелях. Однак у цій застарілій моделі, розсувні двері купе зачинялися на ключ ззовні, а також замикалися і відчинялися зсередини засовом. Але щойно він кинувся до дверей з метою відчинити їх, Гаррі із жахом усвідомив, що засув було виламано, тому відчинити двері зсередини для них не було можливості.
Наступної миті Гаррі прислухався і вловив звуки метушні, які линули з того боку. Їх барикадували. Він зі страхом подивився на Джерарда, очі якого округлилися як дві монети. Наступної миті той схопився і також підбіг до дверей, почавши, як у лихоманці, смикати за ручку, у спробі силою відчинити їх, але двері не з рушили з місця ні на йоту, після чого Джерард почав люто гатити руками по ним.
— Гей! Що це ще за жарти?! Відкрий двері! Ми ж заплатили тобі гроші, нам пора йти, — почав кричати той у паніці.
Джерард ще голосніше замолотив у двері, проте з кожним ударом звук ставав дедалі глухішим, з того боку двері чимось впритул дедалі більше барикадували. Незабаром Джерард голосно вилаявся і, відкинувши стілець убік, одним помахом руки змів усі речі, що були на столі. Різне кухонне начиння, консерви, упаковки з локшиною, газети, пляшки — все це з гуркотом і брязкотом звалилося на підлогу, деякі чашки з характерним дзвоном розбилися, а осколки розлетілися в різні куточки підлоги вузького купе. Джерард забрався одним коліном на стіл і почав оглядати вікно.
— Чорт! Це не аварійний вихід, доведеться вікно чимось розбивати.
Гаррі нарешті скинув із себе куртку, але перед цим дістав із неї ніж і спробував всунути його в отвір, де раніше знаходилась колодка. Він хотів спробувати скористатися ножем, щоб обернути колодку і відсунути язичок, який блокував відкриття дверей. Тим часом Джерард відчинив верхню відкидну стулку вікна, ще не до кінця усвідомлюючи, як саме це може їм допомогти, адже пролізти через неї для одного з них було неможливим через її малі розміри.
Джерарду вже було зрозуміло, що вікно потрібно ламати і на інші варіанти їм навіть не варто витрачати час. Однак він все ж спробував перед цим в паніці протиснутися назовні через віконну стулку, коли ж спроба провалилася, в розпачі Джерард почав що було сил викрикувати відбірну лайку у бік Кліффорда, який, до речі, невідомо куди подівся.
— Що цей псих задумав?! — істеричним голосом випалив Гаррі, продовжуючи возитися із замкненими дверима.
— Хрін його знає! Та й яка різниця, треба швидше звалювати звідси!
Всупереч очікуванням, через велику вологість і відсутність вітру, потік прохолодного вітру не хлинув через відчинену стулку вікна, тож їм, як і раніше, заважала в повну міру розмірковувати пекельна спека. Поки Гаррі намагався відчинити замок ножем, а Джерард почав шукати спосіб як розбити вікно, Кліффорд забіг у робоче купе провідника. Він припав до величезної сталевої шафи, що знаходилась ліворуч, навпроти приладової панелі.
Безумець буквально влетів у купе і поспіхом відчинив дверцята шафи. Діяти потрібно було швидко. Сьогодні він хотів спробувати дещо нове. Коли цей вагон ще обкатував залізничні колії Америки, тут зберігалися продукти харчування та напої для пасажирів, включно з холодильниками та нагрівачами для води. Однак тепер ця шафа була порожня, обладнання звідси забрали, замість нього залишився лише порожній простір, який, усупереч хибним припущенням Гаррі та Джерарда, Кліффорд усе ж таки використовував.
Він дістав із шафи п'ятдесятифунтовий крадений балон із пропаном. Кліффорд став із ним на стілець. Одним легким рухом руки волоцюга відкинув заздалегідь відгвинчену вентиляційну решітку під стелею і закинув всередину шланг від газового балона. За кілька годин до приходу цих двох, Кліффорд подбав про те, щоб система вентиляції в купе була повністю перекрита. Він лишив лише один вільний канал — вентиляційний тунель, що з’єднував купе провідника і купе номер два. У цьому типі вагона було застосовано систему природної вентиляції з використанням дефлекторів — витяжних механізмів.
Усі вентиляційні отвори в інших купе були заблоковані, також волоцюга подбав і про дефлектори на даху, через які свіже повітря більше не надходило.
— Хай щастить, недоумки! Приготуйтеся опинитися в газовій камері! — прокричав Кліффорд у вентиляційний канал, після чого відкрутив вентиль пропанового балона.
Газ почав свою подорож через шлаг прямо в глиб вентиляційного каналу, не минуло й хвилини, як пропан почав проникати через вентиляційну решітку в купе, де в цей час відчайдушно намагалися вибратися назовні Гаррі та Джерард. Оскільки волоцюга з кожною секундою дедалі більше відкручував вентиль, уже за декілька секунд хлопці відчули їдкий запах газу, що майже не вивітрювався через відсутність вітру на вулиці та велику вологість, тому користі від відчиненої на тридцять градусів стулки вікна практично не було.
Купе швидко наповнювалося отруйним газом.
У цей же час Джерард і Гаррі перейшли до більш радикальних заходів. Гаррі кинув свою тяганину з замком і почав ногами намагатися вибити двері, але оскільки з того боку вони були досить щільно забарикадовані, його удари не приносили особливого результату. Джерард також взявся за спроби ногою розбити вікно, однак швидко схаменувся і погасив свій запал усвідомивши, що порізати зараз ногу для нього було б не найкращою перспективою особливо беручи до уваги те, що на них попереду чекав чималий зворотній шлях. Тож замість цього він заходився міркувати, який предмет в купе був достатньо важким для того, щоб зламати скло але і при цьому не поранитися його уламками. Джерард оглянув раму і виявив, що вікно було однокамерним, інакше кажучи, мало два шари скла, які відділяли їх від свободи.
— От же лайно! Він щільно забарикадував вихід із того боку, ні відкрити, ні вибити двері не виходить! — у відчаї, захекуючись, пробелькотів Гаррі.
— Що ще за?! Ти відчуваєш цей запах?
— Так, схоже на газ.
— От лайно, він запускає його через вентиляцію! Перестань вовтузитися з дверима, краще допоможи мені вибити вікно!
Тим часом Кліффорд чув усі їхні розмови і голосно розреготався, почувши, що його план був розкритий. Він відкрутив вентиль на максимум, тому купе номер три наповнювалося парами пропану з максимально можливою швидкістю. Все йшло як по маслу, але волоцюга все ж частково був розчарований тим, що в газ такого типу додавали добавки, які наділяли його характерним запахом, аби будь-який витік можна було вчасно виявити. Був би газ без запаху, йому було б легше, та й хлопці б не так сильно панікували.
Через слабкий приплив свіжого повітря, паніку, прискорене серцебиття і дихання Джерард і Гаррі з кожною секундою вдихали дедалі більші порції отруйного газу. Хлопці відчували, що його концентрація тільки збільшувалася. З кожним вдихом у них посилювався наростаючий головний біль і навіть без слів хлопці розуміли, що в них обох вже почали проявлятись перші симптоми отруєння.
Першим пішов у хід хиткий розкладний стілець, однак особливого результату він не дав, а від удару той ледь сам не розлетівся на тріски.
— Бий сильніше! Вікно має бути зроблене із загартованого скла, яке, найімовірніше, обклеєне полімерною плівкою. Це є вимогою нормативів з безпеки, тому воно не поранить нас, коли розіб’ється!
— А щоб йому пусто було, цьому сучому сину. Мені вже важко дихати, — він прокашлявся, — сила в руках слабшає. — Джерард ще раз зарядив розкладним стільцем у вікно, однак знову не отримав ніякого результату. — Трясця твоїй матері, чому ж воно таке міцне.
— Це все через його загартованість, вона підвищує міцність! Потрібно щось на кшталт молотка, важке і невелике, щоб можна було завдати потужного удару вістрям.
— Але в нас нічого кращого немає, крім стільця! Чорт забирай, у мене вже мерехтить в очах, мені стає дедалі важче триматися на ногах... — відповів той і знову, зібравши всі сили, ще раз, зарядив стільцем по склу.
І несподівано удача посміхнулася їм. Вся сила від удару сконцентрувалася в одній точці завдяки включанню саме вістря ніжки стільця в центр скляного полотна. У вікні з'явилося невелике пробиття, навколо якого пустилася павутинка з тріщин довжиною в різних місцях від одного дюйма до чотирьох. Пошкодження було схоже на отвір від кулі. Як і порадив Гаррі, бити слід було вістрям, оскільки розбити вікно цілком хитким і легким дерев'яним стільцем з магазину все по дев’ять дев’яносто дев’ять у них би не вийшло.
— І це все?! Лише невеликий отвір? Це що, бляха, жарт якийсь?! З чого зроблено це кляте вікно? З такими темпами ми точно тут помремо, — у паніці, тремтячим голосом пролепетав Джерард.
— Просто продовжуй, інших варіантів нема!
Джерард почав бити по вікну все сильніше, збираючи останні залишки сил. З кожним ударом у склі з'являлися все нові тріщини і пошкодження. Як і стверджував Гаррі, на скло справді була наклеєна полімерна плівка, яка не давала уламкам розлетітися у всі боки, таке ж скло використовували в машинах, з метою безпеки, тому Джерард міг більше не боятися про те, що якийсь уламок вилетить і поранить його. Також за вказівками Гаррі, Джерард намагався наносити удари загостреними частинами — кутами стільця, ребрами або ж ніжками. Тож вже скоро у них з'явився шанс на порятунок.
— Я втрачаю свідомість, — попередив Гаррі, опустивши голову на груди і спершись однією рукою об стіну.
— Думаєш мені краще... — відповів Джерард, який тим часом вже голими руками прибирав залишки першого полотна скла і готувався почати ламати другий.
Через фізичне навантаження його дихання почастішало, відповідно і об’єм газу, що вдихався ставав більшим, проте Джерард не зупинявся ні на мить, бо розумів, що зараз будь-які заминки могли стати фатальними.
Тим часом у купе провідника волоцюга продовжував випускати газ. Відкрутивши вентиль на повну Кліффорд помітив як шланг в вентиляційній шахті почало мотати з боку в бік від великого тиску газу, що випускався, тому він був змушений трохи прикрутити вентиль аби запускати отруйні пари з меншою швидкістю. Безхатько боявся аби танцюючий рукав ненароком не вилетів з тунелю і не напустив газу в його власне купе. Чулося зміїне злісне шипіння, від звуку якого Кліффорда охоплювало відчуття тріумфу, проте відлуння приглушених ударів, що лунало з купе номер два, йому зовсім не подобалося. Волоцюга безмовно ворушив губами, примовляючи молитви відомим тільки йому богам, він молився аби ці двоє відключилися до того, як встигнуть вибратися з цієї газової камери.
Гаррі підняв погляд до вентиляційної решітки і побачив ледь помітний білий димок, що виходив із її отворів. Газ випускався в такій кількості і з такою швидкістю, що його можна було побачити візуально. Він не міг допомогти Джерарду оскільки його тіло майже лишилося сил, та і місця в купе було обмаль. Намагаючись вибити вікно в чотири руки вони більше заважали б один одному ніж прискорили процесс.
— Матір Божа, як же тут парко, — Гаррі відчув, як на нього знов нахлинуло відчуття нудоти. Йому ледве вдавалося триматися на ногах, перед очима все пливло.
— Майже, — прохрипів Джерард і голосно закашлявся, — допоможи мені.
Вони разом виламали залишки зовнішнього полотна скла. Гаррі настільки знесилився, що мало не вивалився з віконного отвору, втримавшись лише дякуючи столику, що розташовувався під вікном. У Гаррі вже потемніло в очах, коли Джерард витягав його за руку у вільний віконний отвір. Вікно розташовувалося на висоті від землі приблизно рівній зросту дорослої людини, тому розраховувати на те, що стрибок буде легким їм не доводилося. Джерард не наважився з таким жахливим головним болем і запамороченням здійснити десантування з такої висоти, тому він був змушений вилазити з вікна повільно, тримаючись за край віконного прорізу обома руками. Через це він посік гостряками уламків долоні на обох руках, та й сам спуск вийшов не настільки плавним і обережним, як очікувалося. Його ноги ковзали по сталевому корпусу вагона в безуспішних спробах знайти опору, а в руки вп'ялися в гострі уламки скла. Через біль він ледь не закричав і в мить зістрибнув на землю, оскільки не мав більше сил триматися за гострий край віконної рами, з якого стирчало безліч уламків, які з пекельним болем врізались в його лодоні.
— Ще трохи, Гаррі, давай, вибирайся! Не бійся, стрибай, я зловлю тебе! — прокричав Джерард у вікно вагона уже стоячи обома ногами на землі.
Обличчя Гаррі до цього моменту вже набуло багряного забарвлення, його вирвало в той момент, коли Джерард був зайнятий своїм власним спуском. Він немов пес висунув голову в розбите вікно і висунув язик, тремтяче і жадібно ковтаючи свіже повітря.
— Швидше! Цей виродок може повернутися, нам варто забиратися швидше!
— У мене є н-н-ніж, — ледь видавив з себе Гаррі, небезпечно перехилившись через край вікна.
Джерард вчасно допетрав, що його другові не вистачить сил вибратися в інший спосіб окрім того, як відправити свою тушу у вільний політ до землі, завдяки чому він встиг зловити свого приятеля, що вивалився і ледь не встромився головою в землю неначе штопор. Однак у такого маневру була своя ціна, через що вони звалилися на землю обидва і Джерард послугував пом'якшувальною подушкою для свого друга. Але на щастя юнаки не зазнали серйозних ушкоджень і за кілька хвилин їм обом вистачило сил піднятися.
Вони прийнялись кволо і незграбно, але вже ж плестися швидкими кроками вперед, подалі від злощасного вагону, все ще не в змозі оговтатись від наслідків перебування у імпровізованій газовій камері.
Джерард і Гаррі обернулися лиш один раз. Вони побачили волоцюгу у вікні купе провідника. Приятелі не чули звуку, але бачили, як той заливався сміхом і розмахував балоном у руках, кепкуючи з них. Кліффорд цинічно пародіював удушення від газу, відкинувши голову, виваливши язик і схопившись обома руками за шию. У відповідь вони лиш прискорили крок, більше не озираючись назад.
Пізніше, через кілька днів, Гаррі все ж згадав про те, що забув свою куртку в купе вагона, який розташовувався на покинутому відстійнику в Глассдейлі. Він лиш подумав про те, що вона має, напевно, личити її новому власнику.
07.11.2019