Одного квітневого вечора, після довгого і важкого робочого дня, Райдер Брігз котив на своєму пікапі Рено по Вайт Тайлер-роуд, що з'єднувала Вінчестер і Пінчер. На той момент Райдер навіть не міг здогадуватись, що, всього через якісь півгодини, йому, рядовому авіаційної базі Рондольф, яка знаходилась у Вінчестері, доведеться постати перед одним із найважчих виборів у його житті.

З радіоприймача на весь салон пікапа розносилися драйвові та підбадьорливі програші гітарних соло з рокових композицій вісімдесятих років. Райдер Брігз насолоджувався музикою, киваючи головою в такт ритму та періодично підспівуючи словам пісні. Ще один черговий день служби був завершений і тепер він повністю розслаблений, з хорошим настроєм, хоча і втомлений, повертався до дружини, до своєї домівки в Пінчері. Поруч, під його рукою, знаходився його рюкзак з особистими речами та, що найважніше, армійською формою. Сьогоднішній день на базі пройшов більш ніж типово, не відрізняючись від інших днів, які йому довелося провести в армії за останній рік.

Два роки тому Райдер Брігз підписав контракт, завдяки якому він отримав можливість служити у військово-повітряних силах США. Незабаром він пройшов курс молодого бійця, базові програми підготовки військовослужбовців, а згодом пройшов навчання у військово-повітряній академії, здобувши спеціальність механіка гелікоптерів, винищувачів, а також інших повітряних апаратів, що знаходяться на балансі армії.

Всупереч багатьом мінусам служби, Райдер Брігз був задоволений своїм станом справ і тим, чим займається в житті. Багато хлопців, маючи хорошу успішність у школі, з відмінними результатами випускних іспитів вирушали армію для того, щоб здобути хорошу технічну спеціальність та позбутися потреби оплати навчання. Тут ти підписував контракт і віддавався повністю державі, натомість тебе навчали, давали зарплатню та хорошу спеціальність, дбали про тебе надаючи різні пільги та соціальне забезпечення. Якщо ж перспектива кар'єри військовослужбовця тебе таки не спокусила, після закінчення контракту ти міг повернутися в звичайне життя вже маючи професію і хорошу базу практичних навичок.

Завдяки тому, що Райдер був одружений, він мав можливість проживати не в бараках, а щодня повертатися додому до сім'ї, отримуючи щомісячну надбавку у вигляді допомоги для проживання поза базою. Однак, для цього йому доводилося щодня долати десять миль з Пінчера до Вінчестера і назад.

Він їхав по пустельній дорозі. Сьогодні його ранок розпочався о пів на п'яту. Ранні підйоми були одним із мінусів його служби, проте згодом він звик до цього. Він адаптувався до графіка, який не дозволяв молодим хлопцям вести розгульний чи нездоровий спосіб життя. Причиною таких ранніх підйомів був комплекс півторагодинних ранкових вправ, які були щоденними, обов'язковими, та назначалися з метою підтримки особового складу у добрій фізичній формі.

Особливо несолодко доводилося хлопцям із піхоти. Вони мали дуже завантажений графік, що не дозволяв їм мати достатньо вільного часу, який можна було б приділити своїм захопленням чи побудові стосунків. Враховуючи специфіку їхньої спеціалізації, їм нерідко доводилося брати участь у виїзних завданнях та польових навчаннях. Перед підписанням контракту, ти чітко мав дати собі зрозуміти, що тепер ти стаєш військовослужбовцем двадцять чотири години на добу, готовим до виконання будь-яких завдань на сто десять відсотків.

Але Райдер підібрав для себе ідеальне місце у збройних силах, де працювати треба було головою та пальцями, а не натирати мозолі та вбивати своє здоров'я. Він займався обслуговуванням вертольотів та винищувачів, коли якийсь елемент їхньої апаратної частини виходив з ладу. Три четвертих часу в нього займав процес діагностики та пошуку несправності, решта ж двадцять п'ять відсотків його робочого часу займало їх усунення, яке найчастіше зводилося до заміни цілого блоку, через який і виникала поломка.

Далі йшла повторна діагностика, на предмет усунення неполадки, а також перевірка готовності до повернення бойової машини в стрій. Така робота не створювала йому особливих труднощів, враховуючи те, що велику частину роботи за нього виконувала величезна кількість апаратного забезпечення, наявність якого була призначена для максимальної ефективності роботи та усунення людського фактора. Наприклад, сьогодні його завдання полягало в тому, щоб замінити навігаційний дисплей на одному з Чинуків. Демонтувавши блок із панелі управління, він відправив його до випробувальної лабораторії для подальших перевірок та виправлення несправностей. Замість нього, Райдер встановив новий дисплей, який замовив на складі. Наприкінці робочого дня він склав звіт про виконану роботу для сержанта їхнього складу, а незабаром о п'ятій годині вечора Райдер вже мчав по Вайт Тайлер-роуд, насолоджуючись вечірнім жовтогарячим заходом сонця і композицією «Back In Black», у виконанні AC/DC.

На шляху до дому Райдер планував заїхати до зоомагазину, оскільки Меланія попросила його прикупити якихось іграшок для Отто. Часто цьому малому пустуну було ні на кому виплеснути свою накопичену енергію і розважити себе, коли він залишався дома наодинці, через що в хід йшли меблі та взуття, яке після ігор перетворювалось на ганчір'я. Крім іграшок для відточування зубів, Райдеру було доручено придбати упаковку сухого корму для цуценят віку Отто, зі спеціально підібраним вітамінним раціоном та корисними добавками.

Вони відносно недавно завели цуценя. Мелані завжди проявляла надзвичайну доброту і слабкість до тварин, а Райдер завжди хотів мати пса, якого він зможе тренувати та видресувати за армійськими стандартами. Іноді йому здавалося, що негласним завданням цього пса було випробування їх обох на роль батьків. Нехай вони і не обговорювали цього відкрито, але вони обоє розуміли, що завдяки Отто вони матимуть змогу приміряти на собі роль опікунів і вихователів, а також зможуть випробувати свої стосунки в такій життєвій моделі, коли їм двом доведеться нести відповідальність за когось ще, крім самих себе.

Незабаром Райдер повернув із Вайт Тайлер-роуд на шістдесяте шосе. Він вже подолав більшу частину шляху, і тепер до Пінчера йому залишалося всього якихось чотири милі. Стрілка його спідометра стабільно вказувала на швидкість п'ятдесяти миль на годину. Тут рух був дещо жвавішим, ніж на дорозі, на якій Райдер їхав кілька хвилин тому. Попереду, в якихось ста футах, горіли габаритні вогні седана, а в дзеркалах заднього виду, на дещо меншій дистанції, позаду пікапа Райдера їхала вантажівка. Двосмугова дорога пролягала через довгі лісопосадки та мала звивисту форму, створюючи на шляху круті повороти. Шосе було досить завантаженим, проте ніхто не насмілювався йти на обгін за такої малої оглядовості. Райдеру залишалося зовсім небагато до рідного містечка, через що його думки були повністю зайняті роздумами про те, що йому потрібно буде купити в зоомагазині.

Він зменшив гучність радіо, коли радіостанція пішла на рекламу.

Враховуючи те, наскільки тісно Отто влився в їхнє з Мелані життя, Райдер дійшов до висновку, що цьому малюкові варто було б купити нашийник від бліх, щоб він ненароком не приніс якусь заразу до них у будинок. Між іншим Райдер також згадав, що блохи частіше передавались до людини через котів, ніж через собак. Цей факт він дізнався з ветеринарній енциклопедії, і ця думка його трохи заспокоїла. Однак, якщо якісь блохи і захочуть переселитися на тіло людини, то, швидше за все, враховуючи кількість хімії, яку ми використовуємо для особистої гігієни, будь-які живі організми, напевно, не зможуть довго жити в людському волоссі. Думки про бліх плавно перетекли в роздуми про щеплення, які слід зробити для їх щеняти.

«Ось така маленька біснувата грудка шерсті, а скільки турбот навколо неї», — подумав Райдер.

Дорога зникла за крутим поворотом вліво, у зв'язку з чим він зменшив швидкість, щоб безпечно ввійти в поворот. Вантажівка ззаду збільшила дистанцію.

Райдеру почало здаватись, що, напевно, у них було занадто мало турбот, якщо ж вони зважилися завести домашню тварину. Цей пес буде випробуванням для них, яке покаже їх обох з нового боку, перш ніж вони наважаться завести дітей. Однак Райдер повністю довіряв та вірив у Мелані, а Мелані повністю довіряла та вірила в нього.

Життя було прекрасним.

Повз його машину на величезній швидкості праворуч пролетів форд мустанг.

Райдер вилаявся від переляку.

Автомобіль з'явився буквально нізвідки і обігнав його праворуч вкрай несподівано, через що Райдер машинально крутнув кермом ліворуч, щоб уникнути зіткнення. Внаслідок цього, він ледь не зачепив лівим крилом пікапа автомобіль, що рухався зустрічною смугою.

— Ось придурок! Куди преш, дурбецело?!

Райдер кілька разів натиснув на клаксон, проте швидко охолонув і заспокоївся. Натренована армійська витримка та дисципліна давали про себе знати.

«Показати б цьому ідіоту, де раки зимують. Шумахер бісовий».

Уживаний форд мустанг не затримався надовго перед пікапом Райдера і невдовзі він знову, додавши швидкості, пішов на обгін, проте на цей раз, зробивши це з лівого боку, ледве не зіткнувшись із Тойотою, яка в цей час була на зустрічній смузі. Бордовий мустанг пішов на обгін, не звертаючи уваги ні на обмежену оглядовість дороги, ні на той факт, що зустрічна смуга була зайнята. Опель був змушений притиснутись вправо, щоб уникнути зіткнення та звільнити місце для мустанга, який підрізав його. На номерному знаку мустанга з хромованими дисками красувався напис: «ГЛАВТРАХ».

Створюючи аварійні ситуації, він обганяв машини одна за одною і незабаром зник з поля зору, погнавшись далеко вперед. Його швидкість була не менше вісімдесяти миль на годину, і, здавалося, щільний потік автомобілів на шосе анітрохи не бентежив його.

Райдер обурювався. Він не терпів зухвалості та нахабства. Була б у нього можливість, він провчив би того цапа, що сидів за кермом олдскульного мустанга. Йому не завадило б врізати добряче, щоб вставити мізки на місце. На думку Райдера, таким, як цей хлопець слід голитися на лисо, аби спростити хірургам роботу, коли ці недоумки розтрощать свою голову. У цей же час Райдер продовжив рух і знову додав гучності радіо, коли на хвилі розпочалася програма вечірніх новин.

Райдер завжди любив бути в курсі всіх останніх подій, знати про все та всіх. Він не пропускав жодного випуску новин, а також, як патріот та свідомий громадянин штатів, активно стежив за політикою та новинами на світовій політичній арені. Однак, цей випуск на радіо висвітлював лише місцеві новини штату.

У програмі повідомляли про різне, зокрема, про затримання лідерів неонацистського угруповання, яких було заарештовано та звинувачено у змові з метою переслідування журналістів. Розповідали також про те, що Муніципалітет штату Індіана обмірковує пропозицію щодо перейменування вулиці з імені генерала Конфедерації, на честь астронавта Аполлона-11 — Ніла Армстронга.

Крім цього, у випуску розповідали про прецедент, який стався в одній із в'язниць штату. Йшлось про те, як тюремний наглядач колонії суворого режиму Лоушерда, під час вечірнього огляду камер ув'язнених, проігнорував крики болю ув'язненого, а медичний персонал не зробив нічого, щоб допомогти хворому. У зв'язку з чим Мітчел Смітт помер вночі двадцять третього лютого від кишкової непрохідності, перед цим добряче заблювавши камеру жовчю.

Під кінець програми новин, репортер повідомив про екстрену новину, в якій говорилось про те, що буквально годину тому в Ірвіні — містечку, яке розташовувалося за тридцять миль на захід від Вінчестера, сталося пограбування банку.

Райдер Брігз стривожено насупив брови і додав гучності.

— Приблизно о 15:45 до місцевого відділення поліції в Ірвіні, округу Лоукер, надійшло повідомлення про пограбування відділення «USA United Bank», що розташовується на тридцять шостій авеню. Очевидець повідомив, що невідомий чоловік, озброєний гладкоствольною зброєю, увірвався в будівлю і, погрожуючи рушницею, почав вимагати від касира упаковати всю готівку в тканинний мішок. За словами поліцейських, двадцятидворічний співробітник банку підкорився вимогам грабіжника та згодом йому вдалося втекти, забравши з собою близько двохсот тисяч доларів.

Поліцейські повідомляють, що підозрюваний — білий чоловік, приблизно шість футів на зріст, одягнений в худі темного кольору з написом Calvin Klein на правому рукаві, сірі спортивні штани, чорні туфлі та рукавички. Грабіжнику вдалося втекти на бордовому форді мустангу моделі дев'яносто п'ятого року. Співробітники правоохоронних органів зараз оточили місто і опитують потенційних свідків, щоб вийти на слід злочинця. Однак, за свіжими даними, є інформація про те, що підозрюваному вже вдалося залишити межі округу і зникнути у невідомому напрямку. Його слід вважати озброєним та небезпечним.

Будь-хто, хто має інформацію про це пограбування, будь ласка, зв'яжіться з відділом поліції Ірвіна.

Нагадаємо, що «USA United Bank» є національно-дипломованим банком, регульованим Управлінням контролера грошового обігу, Департаменту казначейства. Залишайтеся нами на хвилі, щоб бути в курсі останніх подій.

Прослухавши новини Райдер аж присвиснув від почутого.

— Ніхріна собі… — промовив він.

Дорога нарешті вирівнялась у пряму ділянку, яка добре проглядалася, проте бордовий мустанг їхав з такою швидкістю, що вже давно подолав цей відрізок і зник з поля зору. До повороту на Пічнер Райдеру залишалося проїхати трохи більше милі. Щоб дістатися рідного міста, йому слід було з'їхати з шістдесятого шосе на другорядну дорогу.

— То ось куди цей хлопець так поспішав! Зірвав куш і вирішив звалити з Індіани. Оце чувак наламав дров…

Взагалі то Райдер міг би зателефонувати до поліцейського відділення Ірвіна і повідомити, що бачив схожий за описом автомобіль, який рухався шістдесятим шосе за сорок миль на схід від Ірвіна, проте, він не встиг записати номер телефону, за яким слід було повідомляти інформацію, а шукати зараз контакти відділення поліції в Ірвіні йому було ліньки. Тим паче Райдер був упевнений у тому, що рано чи пізно цього хлопця у будь-якому разі вистежать і спіймають. Його головним болем зараз мають бути лише покупки для Отто. Райдер не хотів витрачати свій час на вистежування злочинців.

Однак, після почутої новини, в нього залишилися вельми змішані почуття. Усередині Райдера причаїлося якесь хвилювання, настрій зник, а на душі з'явилася туга і смуток. Найчастіше, ти не відчуваєш таких переживань, коли якісь трагедії чи події трапляються десь далеко від тебе, коли ось такі пограбування та напади не стосуються тебе напряму, інша ж справа, коли такі жахливі речі відбуваються поряд, а ще гірше — стосуються безпосередньо тебе чи твоєї родини. І тільки в цьому випадку ти починаєш усвідомлювати весь жах, відчувати ту частку страху, сум'яття та збентеження.

Повз нього буквально кілька хвилин тому проїхав злодій, бандит, злочинець, лиходій, громила, грабіжник. Озброєний і небезпечний, здатний легко і без докорів совісті вкрасти в тебе щось, вкрасти чужі гроші, чужі депозити, вкладення, чеки, платежі. Без сорому і сумніву, увірватися в будівлю банку і наказати це все скласти йому в мішок. Якщо такий негідник наважився взяти в руки зброю і піти добиватися чогось силою, з великою ймовірністю, для такого зухвалого сучого сина людське життя нічого не коштувало. Райдер був упевнений, що цей гад цілком міг вбити будь-кого, хто стане йому на шляху.

Райдер часто дивувався з того, як таких негідників тільки може носити на собі земля. По-справжньому неприємно і бридко ставало тоді, коли такі негідники починали творити капості безпосередньо біля тебе, у твоєму рідному штаті, в рідному окрузі, місті, районі, селі. Нехай Райдер і не так часто бував в Ірвіні, проте з цим містом він був досить тісно пов'язаний як у плані роботи, так і в плані побуту. Він часто бував там проїздом, коли прямував до Блумінгтона або Івансвілла.

Крім того, що ця наволоч наважилася напасти на банк і, скоріш за все, проживала в його рідному краю, вона ще й ганяє по шосе, намагаючись втекти якнайдалі з місця події. Він, ніби божевільний, жене дорогою, піддаючи ризику інших водіїв і створюючи небезпечні ситуації. Райдеру стало цікаво, куди ж намагається втекти цей щур. Де знаходиться нора цього негідника і де він збирається пересиджувати період розшуку зі своїм награбованим майном. Чи могло бути так, що грабіжник проживав у Вінчестері, і Райдер не раз зустрічав його? А може він жив у Пінчері, і Райдер частенько міг бачити його в супермаркеті, в кіно, на вулиці, проходити повз нього і навіть не підозрювати, наскільки підступна ця людина.

Від цих думок Райдерові стало бридко.

Що може бути ще гіршим? А ще гірше може бути те, що цей сучий син із краденими двомастами тисячами зелених прямував до Пінчера, щоб сховатися там. Після цієї думки у Райдера на серці у нього похолоділо, і він моментально пошкодував, що зрештою не повідомив копам про те, куди прямує цей хлопець на бордовому мустангу. Ця думка бентежила його свідомість, від спогаду якої в Райдера пробігали мурашки по шкірі. Зараз у Пінчері знаходилися Меланія та Отто. Самі одні, в одноповерховому бунгало, з незачиненими задніми дверима, які виходили на задній двір. І Мелані, напевно, ще не дивилася випуск вечірніх новин і не знала про те, що сталося, і тим більше не знала про те, що грабіжник цілком можливо звернув через милю з шосе і попрямував другорядною дорогою на Пінчер.

Цей мерзотник з номерним знаком «ГЛАВТРАХ» і гвинтівкою на передньому сидінні, найвірогідніше, був здатний на що завгодно. Не можна було виключати вірогідності того, що, у випадку, коли фараони затиснуть його у глухому куті, він може увірватися в якийсь із будинків і взяти заручників. Або ж просто закріпити успіх в банку пограбуванням якогось приватного будинку. Райдер почав схилятися до думки, що в нього, напевно, вже почалася параноя на тлі докору мук совісті від того, що він не повідомив про бордовий мустанг в поліцію.

Райдер намагався заспокоїтися і сконцентрувати свої думки на тих речах, які йому необхідно буде придбати в зоомагазині. Проте його спроби були безуспішними, у зв'язку з чим він узяв у руку телефон і почав набирати номер Мелані, щоб попередити її і попросити, точніше, навіть вимагати, щоб вона закрилася всередині і не виходила надвір. Після недовгих роздумів, Райдер вирішив відкласти візит до зоомагазину, щоб мати можливість швидше дістатися дому. Можливо, його думки й мали параноїдальний характер, проте перестрахуватися у цій ситуації не було зайвим, враховуючи те, що Отто цілком може протягнути ще один день без іграшок.

Райдер уже наближався до з'їзду з шосе, як раптом рух потоку сповільнився. Незабаром він усвідомив, що потрапив у затор. Попереду щось перешкоджало руху.

Ось він уже проїхав вказівник, який інформував про поворот на Пінчер, а незабаром, попереду, трохи осторонь дороги, де мала бути гальмівна смуга, Райдер помітив фуру, яка на ній зупинилась.

«Тут без сумніву щось трапилося».

Потік машин плентався зі швидкістю не більше десяти миль на годину, і що ближче вони наближалися до фури, то повільніше пікап Райдера був змушений рухатися. У Райдера серце пішло в п'яти, коли вони наблизилися до припаркованої на гальмівній смузі вантажівки, перед якою йому, нарешті, відкрилась панорама на причину затору.

Ледь не вся передня половина мустанга була розтрощена вщент, здавалося, він буквально в’їхав під задній бампер фури, яка стояла прямісінько на початку гальмівної смуги. Здавалося, аварія сталася зовсім недавно, навколо форда нікого не було. Проїжджаючи повз, Райдер помітив усередині автомобіля тіло на місці водія. Одному богу було відомо, чому водій фури зупинився тут, у такому небезпечному місці, мустанг же лише невдало спробував випробувати долю і отримав програшний квиток.

«Ось ти і приїхав, бісовий гонщик», — подумав Райдер.

Він проплентався у потоці ще трохи вперед, після чого увімкнув покажчик повороту та з'їхав на смугу уповільнення. У той же час він відчув очікуване і природне почуття обов'язку і співчуття, що виникло всередині. Він вирішив зупинитися трохи попереду вантажівки та надати допомогу потерпілим. Напевно, будь-який відповідальний громадянин і шляхетний чоловік зробив би на його місці те ж саме і в цьому не було чогось надприродного. Райдер вважав своїм обов'язком допомогти обом водіям. Він здивувався тому, що був першим, хто зупинився, щоб допомогти. Він прийшов до висновку, що, скоріш за все, аварія сталася зовсім недавно, тобто буквально лічені хвилини тому, через що ніхто ще навіть не викликав медиків і копів.

Вийшовши зі свого пікапа, Райдер увімкнув аварійну сигналізацію, прихопив із собою аптечку, вогнегасник та знак аварійної зупинки, оскільки він був справді першим, хто не полінувався зупинитися. На перший погляд може здатися, що Райдеру потрібно було турбуватися виключно про надання домедичної допомоги водієві мустанга, проте ще з часів навчання в автошколі Райдер пам'ятав одне правило, яке слід було виконати перед тим, як надавати допомогу комусь на місці події. Насамперед йому слід було переконатися в тому, що для його власного життя немає жодної небезпеки.

Райдер підбіг до фури і заглянув у кабіну з боку, де розташовувалось місця водія. Там він побачив лисого чоловіка середнього віку з родимою плямою на обличчі, який сидів, відкинувши назад голову, і тримався рукою за передню частину голови.

— З вами все гаразд? — намагаючись триматися спокійно і впевнено, промовив Райдер.

Чоловік простогнав і скривив обличчя.

— Так, здається, нормально. По правді кажучи, я до кінця не можу зрозуміти, що трапилося… мене просто різко кинуло вперед, поки я сидів тут і намагався набрати оператора. У мене виникла невелика поломка.

— Ви сильно постраждали? — урвав його Райдер.

— Начебто ні, тільки добряче вдарився головою об верхню полицю, над лобовим склом. Мене сильно штовхнуло вперед. Мабуть, у мене буде велика шишка.

Райдер ступив на підніжку і пірнув усередину кабіни, щоб вимкнути запалювання. Окрім цього він перевірив, чи був перемикач гальма стоянки переведений в робоче положення. Потім він винирнув назад і пройшов трохи вздовж фури перевіривши чи не витікає бензин із баків назовні. Згодом Райдер повернувся до водія фури і почав оглядати його тіло на наявність кровотеч. У шоковому стані людина не завжди могла самостійно визначити, чи є у неї рани.

— Що трапилося? Хтось вдарив мене ззаду?

— Так, трохи. Не хвилюйтеся.

Переконавшись у тому, що загрозливих для життя кровотеч на тілі далекобійника немає, Райдер дістав з аптечки охолоджуючий термопакет і передав його чоловікові, щоб той міг прикласти його до забитого місця.

— Ох-х-х, — простогнав він, приклавши охолоджувальний пакет до забитого лоба.

Райдер виконував усі дії швидко та впевнено. Саме зараз знання із занять в автошколі та армійських курсів з тактичної медицини стали для нього справжнім скарбом. Мимоволі Райдер цинічно подумав про те, якими ці двоє були щасливцями, оскільки надавати їм першу допомогу випав шанс саме військовослужбовцю, який мав необхідні для цього знання.

Під час навчання в армійській академії, одним з обов'язкових предметів, ряд яких вивчати було обов’язком Райдера як військовослужбовця-початківця, була тактична медицина. За статистикою всіх воєнних дій та надзвичайних ситуацій, до дев'яностих років минулого століття більшість поранених та постраждалих помирали від тяжких кровотеч або травм до моменту, коли могла бути надана лікарська допомога.

Зрозуміло, що навчити солдатів, рятувальників та поліцейських професійним лікарським навичкам було дуже трудозатратно, оскільки ці знання представляли собою окрему спеціальність, опанування якої займало не один рік, а ось навчити чіткого алгоритму дій, виходячи з конкретної тактичної ситуації та навичок конкретних дій — цілком можливо. Тільки мала бути дотримана одна умова: всі ці навички повинні були бути простими і виконуватися на повному автоматизмі, оскільки під вогнем, на полі бою, чи в надзвичайних ситуаціях часу на роздуми було не так то і багато.

Поняття тактичної медицини як дисципліни виникло нещодавно. Адже лише у першій половині дев'яностих років у штатах було проведено дослідження з метою розробки стандартів догоспітальної допомоги в умовах бойових дій. Зокрема, було зроблено єдино правильний висновок — необхідно розробити чіткий протокол дій, які дозволять значно зменшити кількість загиблих у перші хвилини після отримання поранень або травм.

До цього часу Райдеру не доводилося застосовувати свої навички, проте він завжди готував себе до моменту, коли йому доведеться застосувати свої знання на практиці у повсякденному житті, щоб врятувати чиєсь життя.

Надавши першу допомогу водієві вантажівки і переконавшись, що його транспортний засіб не становить небезпеки для оточуючих і, зокрема, не загрожує життю Райдера, він дістав телефон зі своєї кишені і почав викликати 911.

— Доброго вечора, що трапилося? — промовив диспетчер.

— Сталася аварія, тут дві машини, вантажівка і форд, який врізався в нього.

— Повідомте місце події.

Райдер вказав своє приблизне місцезнаходження.

— Скільки постраждалих?

— Я не знаю точно, але, швидше за все, двоє, обидва водії. У одного невеликий забій голови, а з другим, напевне, має бути щось серйозне, бо водій того форда влетів на великій швидкості під задній бампер фури.

— Добре, ми вже відправили до вас бригаду медиків. Переконайтеся, що ви у безпеці.

— Так, я якраз перевіряю все тут. Прямую до бордового форда, подивлюся, чим зможу допомогти водієві.

— Як вас звати?

— Райдер Брігз.

— Добре, містер Брігз. Зараз я даватиму вам вказівки, будь ласка, дотримуйтесь їх. Не хвилюйтеся, дихайте рівно.

— Добре, я спокійний.

— Вимкніть запалювання в автомобілях. Перевірте, чи немає витоків мастила, палива чи охолоджуючої рідини. У вас є вогнегасник?

— Так, є. Я вже перевірив, витоків немає. Послухайте, я маю повідомити ще дещо.

— Я уважно слухаю.

— Кілька хвилин тому я почув по радіо про пограбування банку в Ірвіні, судячи з опису автомобіля, машина, яка потрапила в ДТП, належить грабіжнику, якого зараз намагається спіймати поліція. Схоже, що тепер вам не становить труднощів затримати його, якщо, звичайно, він ще живий.

Настала невелика пауза. Райдер тим часом наблизився до форда, капот якого був розбитий вщент, а результатом зіткнення для вантажівки став лише пом'ятий задній бампер і розбиті стоп-сигнали. Капот і бічні крила форда були вигнуті під неприродним кутом, передні колеса мустанга внаслідок зіткнення вивернуло в різні боки. Крізь розбите лобове скло Райдер побачив силует фігури, що сиділа на місці водія. Поки він чекав на відповідь диспетчера, однією рукою Райдер одночасно утримував вогнегасник під пахвою і телефон біля вуха, а в другій руці, Райдер тримав напоготові аптечку і знак аварійної зупинки.

Він пройшов трохи далі вздовж дороги, щоб встановити червоний трикутник подалі від місця аварії. Через подію на шістдесятому шосе утворився довгий затор, безліч автомобілів були змушені сповільнювати швидкість, щоб об'їхати форд і фуру, а потім нарешті звернути на Пінчер.

Швидким кроком проходячи вздовж відбійника, у всій цій метушні Райдер обмальовував для себе картину того, як найвірогідніше сталася ця аварія. Зрештою він дійшов висновку, що мустанг, напевно, виконував черговий обгін у щільному потоці машин, з обмеженою оглядовістю траси, вирішивши виконати його з правого боку, саме в тому місці, де починалася гальмівна смуга.

У щільному потоці автомобілей йому не вдалося вчасно помітити, що на смузі уповільнення знаходиться вантажівка, а через надмірну швидкість форду не вдалося своєчасно сповільнитися.

Роздуми Райдера перервав голос диспетчера.

— Я зрозуміла вас. Ми перевіримо цю інформацію та візьмемо її до уваги.

— Схоже, цей хлопець тепер уже нікуди не втече, — Райдер видав короткий нервовий смішок.

— Наскільки серйозні його пошкодження?

— Думаю, його справи дуже погані, але я ще не оглядав його.

— Не переміщуйте потерпілого. Ви не повинні надавати йому допомогу. Карета швидкої допомоги вже в дорозі, вони прибудуть за п'ять-десять хвилин. Зберігайте спокій та слідкуйте за своєю безпекою.

Підійшовши до мустангу ближче, Райдер виявив калюжу якоїсь рідини під одним із вивернутих коліс з хромованими блискучими дисками. Він подумав про те, що варто було б відключити акумулятор, проте в тому місиві, на яке перетворилася передня частина форда, було важко щось знайти та розпізнати хоч якісь елементи. Також, зважаючи на те, що мустанг був частково затиснутий під заднім бампером фури, у Райдера навряд чи вдалося б фізично дістатися акумулятора. Відірваний номерний знак «ГЛАВТРАХ», який зараз покинуто лежав під лівим колесом вантажівки, відблискував в світлі фар проїжджаючих повз автомобілей.

— Я військовослужбовець, служу на військовій базі у Вінчестері, я можу подивитися, що з цим хлопцем, і спробувати надати йому першу допомогу. Я маю деякі медичні знання завдяки програмі військової підготовки.

— Це добре. Тоді можете діяти, але тільки якщо впевнені у своїх силах. Постарайтеся не погіршити його стан, — промовив диспетчер.

— Я зрозумів вас.

Райдер знав, що, якщо він мав намір надавати допомогу, його головним завданням було не нашкодити постраждалому. Однак, крім цього він також знав про діючий на території штату Індіана закон про доброго самаритянина, який регулював право на надання першої допомоги та правове становище особи, яка таку допомогу надала.

Цей закон надавав правовий захист людям, які надають розумну допомогу тим, хто на їхню думку поранений, хворий, перебуває в небезпеці чи іншим чином недієздатний. Такий захист був створений з ціллю зменшення невпевненості свідків у наданні допомоги через страх судового переслідування за ненавмисну травму або смерть. Якби цього закону не існувало, люди, які можуть надати допомогу, старалися б цього всіляко уникнути, боячись судового позову.

Закон штату Індіана про доброго самаритянина також поширювався на деяких свідків у справах дорожньо-транспортних пригод. Відповідно до цього закону, лікарі, зареєстровані медсестри, рятувальники, військовослужбовці та інші навчені фахівці з надзвичайних ситуацій могли на законних підставах надавати невідкладну допомогу за межами їхніх робочих установ, не несучи відповідальності за свої дії (якщо тільки людина навмисне не завдасть шкоди постраждалому).

У цьому випадку закон був повністю на боці Райдера, а сам Райдер був цілком упевнений у своїх силах. Цей закон також набирав чинності навіть якби він надавав допомогу неповнолітньому без попереднього дозволу батьків. Це трохи більше дало впевненості Райдеру, адже не виключено, що хлопець у форді міг бути неповнолітнім.

— Ем… Можна я поки перерву зв'язок? Мені потрібні обидві вільні руки, щоб допомогти цьому хлопцю, — сказав Райдер.

— Добре, — диспетчер без зайвих зволікань поклала слухавку.

Скло в бічних дверях з боку водія було розбите і повністю покрите павутиною тріщин. Здавалося, воно могло розсипатися на дрібні биті уламки при найменшому дотику. Крізь спотворене скло було важко роздивитися те, що було всередині салону. У зв'язку з чим Райдер обережно відчинив двері, які, на диво, легко піддалися його впливу.

Перед собою Райдер побачив хлопця середнього віку, який сидів, відкинувшись назад на місці водія. Поліцейський опис прикмет злочинця цілком відповідав тому, що доводилося бачити Райдеру. Йому не знадобилося багато часу, щоб усвідомити, що перед ним насправді сиділа та сама людина, яка близько години тому пограбувала відділення банку «USA United Bank» в Ірвіні, погрожуючи людям рушницею. Одягнений у толстовку темного кольору з написом Calvin Klein на правому рукаві, грабіжник сидів тепер непритомний на місці водія. На його шиї виднілося татуювання у вигляді ієрогліфів, а у вусі хлопця красувався пірсинг. Ще кілька татуювань було на його руках. Статура хлопця була досить худою, шкіра на його обличчі була тонкою, через що добре підкреслювала його виразні щоки та вилиці.

«Типовий панк, обжерся кислоти і, набравшись впевненості, вирішив дістати бабла без напрягу».

Персона в автомобілі, аж ніяк не скидалася на професійного грабіжника, який був досить розумним фахівцем, який продумав би свій напад до дрібниць. Цей хлопець був далекий від мистецтва вишуканих пограбувань та систематичного бандитизму. Здавалося, він особливо не морочився над тим, щоб прибрати за собою сліди, адже на його сусідньому сидінні красувався той самий тканинний мішок з грошима, усипаний зверху осколками розбитого скла, а між сидіннями лежала довга, холодна та блискуча гладкоствольна рушниця.

Як і слід було очікувати, згідно з описом грабіжника, на хлопцеві були одягнені сірі спортивні штани і щось схоже на туфлі, але рукавичок на його руках не було. Схоже на те, що він одягав рукавички з метою приховати татуювання на руках, але тепер, для зручності, злочинець позбувся їх.

У темряві Райдеру було важко оглянути постраждалого повністю, але йому слід було діяти, якщо він все ж взявся допомогти хлопчині.

— Агов! Шумахер, ти мене чуєш? — Райдер гукнув його, проте ніякої реакції у відповідь не отримав.

Слідом Райдер перевірив больовий синдром і ущипнув жовторотого грабіжника за вухо, проте і після цього постраждалий не дав жодної реакції. Він був непритомний. Також Райдер звернув увагу на те, що цей худорлявий світловолосий хлопець не був пристебнутий, отже у нього можна було підозрювати травму голови, яку він міг отримати від удару об лобове скло. Райдер трохи пригнувся, протягнув руку до шиї і приклав два пальці до місця трохи осторонь татуювання з ієрогліфами — саме туди, де мала бути сонна артерія.

— Ого, то ще тобі пощастило. Це ж треба, Бог береже таких мерзотників, — промимрив Райдер собі під ніс.

Райдер не приховував своєї неприязні до цієї людини. Допомагати, а тим більше рятувати життя такому мерзотнику як він, було далеко не з найприємніших занять. Райдер відчував у собі отруйну суміш емоцій. Він відчував огиду, провину, злість, гнів, проте в цей же час ним керувало почуття громадянського обов'язку та банальної людяності.

Він з легкістю міг би кинути це заняття і просто зачекати приїзду медиків, залишивши долю цього хлопця напризволяще і гадаючи, чи віддасть він душу господу до їх приїзду чи ні.

«Ненависть породжує ненависть».

Не допомогти цьому хлопцеві, означало б, що він сам не сильно відрізнявся моральними якостями від якостей цього негідника. Саме завдяки таким людям, які розривають це порочне коло ненависті та злості, у світі підтримується баланс добра та зла. Коли ти готовий допомогти йому, і не поставитися до ситуації упереджено, заплющивши очі і пробачивши бідоласі всі його провини.

Мотивуючись цими судженнями, Райдер почав надавати першу допомогу, щоб збільшити шанси водія мустангу на порятунок.

Однак, з іншого боку, Райдеру було неймовірно бридко від тієї думки, що ще кілька хвилин тому ця людина піддавала смертельній небезпеці оточуючих, а близько години тому посміла здійснити зухвалий напад з рушницею в руках. І Райдер не сумнівався, що зараз йому доводилося рятувати потенційного вбивцю, не простого грабіжника, негідника чи злодія, а справжнісінького холоднокровного душогуба.

Думки Райдера перервав раптовий голос:

— Доброго вечора, містере. Вам потрібна допомога?

Райдер обернувся і побачив у себе за спиною чоловічий силует. Позаду нього стояв гладкий чоловік в окулярах, за віком, можливо, трохи старше за Райдера, а може й того ж самого віку. Його фігуру лише періодично висвітлювали фари машин, що проїжджали повз, завдяки чому Райдер спромігся побачити, що хлопець був одягнений у шорти та куртку на футболку. Сонце вже зайшло за горизонт, а його місце зайняла темрява, через що на трасі єдиним джерелом світла було світло фар проїжджаючих повз автомобілей, а також миготіння аварійних вогнів вантажівки. У темряві Райдеру вдалося розгледіти в руках незнайомця аптечку, а на його обличчі чітко проглядалась знервованість і стурбованість. Однак Райдер все ж таки був приємно здивований тим, що хтось ще окрім нього вирішив зупинитися і перевірити, чи не потрібна бува комусь допомога.

Крізь гучний шум моторів і загальної метушні Райдер голосно відповів йому:

— Поки що ні, я маю все, що потрібно.

— Давайте я наберу 911?

— У цьому немає потреби, я вже зробив це. Поки що ситуація виглядає стабільною, проте цього хлопця варто оглянути уважніше, схоже, що у нього є безліч забитих місць і кілька переломів. Він був не прив'язаний паском безпеки, тому слід враховувати, що у нього може бути черепно-мозкова травма.

— Ви розумієтесь на цьому?

— Так, я військовослужбовець, трохи розуміюся на основних аспектах надання першої допомоги. Я хочу переконатися, чи немає загрози життю цього хлопця. Намагатимуся допомогти йому чим зможу до приїзду медиків.

— У вас є все необхідне? Візьміть мою аптечку.

— Ні, дякую, у мене все є.

— Вам допомогти витягнути його назовні?

— У цьому немає потреби, — Райдер взявся перевірити дихання білобрисого юнака. — Поки що я не бачу потреби у проведенні реанімаційних заходів, пульс та дихання в нормі. Я не хочу його до приїзду швидкої зайвий раз тягати, бо ми зробимо йому тільки гірше. Оскільки він непритомний, швидше за все тут ми маємо справу з черепно-мозковою травмою.

— Чим я можу вам допомогти? — схвильовано промовив той.

Райдер розумів, що основну частину роботи він уже виконав, кажучи відверто, йому зараз не була потрібна нічия допомога, він і сам добре справлявся з поставленими завданнями. Цей товстий хлопець явно дуже нервував і хвилювався, проте від щирого серця хотів якось допомогти. Райдер заздалегідь розумів, що користі від того буде мало, проте все ж таки зайняти хлопчину чимось було необхідно і Райдер вирішив доручити йому одну дрібну роботу.

— У тебе є якийсь теплий одяг?

— Секунду...

Він кинувся бігти кудись убік, напевно, до того місця, де він зупинив машину. Окрім іншого, Райдер був стурбований тим, що нижня частина тіла грабіжника була затиснута деформованою панеллю приладів. Його ноги нижче колін були заблоковані купою металу, яка виїхала разом з панеллю приладів всередину салону. Придивившись уважніше, Райдер помітив невелику калюжу рідини, що поблискувала на килимку. Усвідомлювати це було доволі неприємно, однак Райдер не міг помилятися — утворилася ця калюжа через кровотечу, джерело якої знаходилося в області відкритого перелому гомілки. Одна з ніг була вивернута під неприродним кутом через зіткнення з панеллю приладів, через що з ділянки ноги трохи нижче під коліном виднілася виступаюча над тканиною штанів гомілкова кістка.

Менш як за хвилину хлопець у окулярах повернувся зі светром у руках.

— На жаль, є тільки це. Ще я можу дати свою вітрівку, — він зняв з себе верхній одяг і передав його Райдеру.

— Його треба вкрити додатково, щоб він не замерз, — пояснив Райдер. — До речі, а як тебе звуть?

— Мене звуть Даррел. А як вас?

— Райдер Брігз. Я військовослужбовець з авіаційної бази Рондольф, що у Вінчестері.

Райдер акуратно накинув нагору тулуба юнака светр, а потім укрив додатково вітровкою.

— Приємно з вами познайомитися. Чим я ще можу вам допомогти?

— Зараз нам треба спробувати звільнити ногу цього парубка. Боюся, що через відкритий перелом гомілки у нього відкрилася кровотеча, і з тією швидкістю, з якою наповнюється калюжа на килимку під ним, я можу припустити, що ми маємо справу з артеріальною кровотечою, — Райдер продовжував оглядати нижні кінцівки потерпілого, використовуючи ліхтарик на мобільному телефоні як джерело світла. — Це досить небезпечна штука, тож найкраще, що ми можемо зробити зараз для нього — це звільнити ногу і накласти джгут.

— У нього на голові рана.

— Так, це через удар об лобове скло. Також шляхом пальпації грудної клітки я виявив переломи кількох ребер, він неслабо так черевом вдарився об кермо.

— Ось воно як, не пощастило хлопцеві.

— Тому завжди варто прив'язуватися. Якби він не нехтував правилами безпеки, він міг би уникнути зустрічі лобового скла з його казаном.

— Непогана у нього тачка. Він якийсь хіпстер чи що? Татуювання, пірсинг, фарбоване волосся…

— Вистачить розмов, — відсік Райдер. — Шкода я виклав свою скриньку з інструментами вчора. У тебе немає в машині, наприклад, лому, молотка чи довгого гайкового ключа?

— Дідько, такого нічого немає…

Райдер не здивувався такій відповіді, поряд біля нього стояв звичайний ботан, який з великою ймовірністю був повним профаном у будові автомобіля, а також у будь-яких інших механізмах. Цей чувак не стане возити з собою інструменти, оскільки навряд чи відрізнить гайку від шайби. Користі від Даррела було мало. Райдер був змушений покладатися виключно на свої сили.

— Потримай телефон, світи прямо сюди, поки я намагатимуся витягти його ногу.

Даррел взяв телефон Райдера і почав підсвічувати йому. Він, потираючи плечі і щосили намагаючись зігрітися, поглядав за плече Райдеру, в той час як той виконував різні махінації з деформованою панеллю приладів.

Райдер Брігз щосили намагався звільнити ногу постраждалого юнака зі сталевих пут купи металу, яка кілька хвилин тому була фордом мустангом дев'яносто п'ятого року. Райдер намагався докласти всіх зусиль, щоб голими руками відігнути в бік вал рульового керування, який вигнувся і виступив в салон, затиснувши гомілку водія.

Однак усі його спроби, як і очікувалося, виявилися безуспішними. Разом з цим кровотеча у вигляді темної плями на штанах та калюжі крові на килимку у новоспеченого грабіжника не зупинялася. Через що Райдеру потрібно було негайно змінювати тактику, щоб уникнути настання геморагічного шоку у постраждалого.

— Дідько, напевно, у мене не вийде це зробити голими руками. Я не зможу відігнути цей чортовий вал. Якщо ми не зупинимо кровотечу, через десять хвилин ми можемо його втратити.

— Десять хвилин?! Чорт його забирай, коли ж нарешті приїде швидка! — Даррел почав більше нервувати.

— Медики йому не допоможуть, поки ми не звільнимо його кінцівки, якщо, звичайно ж, він за цей час не помре від інших травм. Невідомо які кровотечі, розриви та забиття можуть бути у нього всередині. Не варто забувати — його тушка влетіла у фуру на швидкості вісімдесят миль на годину.

— Що ж нам робити?

— Перевір його багажник. Хутко, — наказав Райдер.

Даррел миттю рвонув до задньої частини мустанга, поки Райдер продовжував ривками намагатися відсунути рульовий вал, проте не встигло промайнути і кілька секунд, як Райдер почув зойк Даррела. Короткий, переляканий, придушений крик, який видав напарник, не на жарт перелякав Райдера. Той у свою чергу миттю підвівся і кинувся до задньої частини форда, до того місця, де стояв тремтячий і переляканий Даррел Кувер із круглими наче дві монети очима.

Його зляканий погляд був спрямований на те, що знаходилося всередині багажника. Через переляк з його рук випав телефон, а сам Даррел з жахом схопився за голову обома руками.

«О, я забув його попередити, чия це машина і кого ми рятуємо. У цьому переполоху він, напевно, навіть не помітив мішка з грошима на пасажирському сидінні».

— Блять! Що це ще за нахер?! — прокричав Даррел.

Даррел відступив назад і відвернувся, щоб відвести свій погляд подалі від того, що було всередині багажника. Райдер підійшов до заднього відсіку і також зазирнув усередину, але він це зробив без жодних зайвих емоцій, намагаючись зберігати максимальну холоднокровність і стриманість в очікуванні побачити будь-що.

Усередині лежало закривавлене тіло.

— Отак справи… — пробурмотів Райдер. — Ну ти і наламав дров, хлопче. — Він розвернувся в бік Даррела, який, зігнувшись, був ще не в силах оговтатися від шоку. — Даррел, заспокойся, не нагнітай паніку.

У багажнику лежало тіло якоїсь дівчини, Райдеру з якоїсь причини першим спало на думку припущення, що це могла бути дівчина грабіжника. Її тіло було недбало поміщене до багажного відділення без зайвої старанності. З неприроднього вигляду її кінцівок, а також слідів влучання куль на її тулубі, можна було вважати, що дівчина вже була мертва. Її вбили до того, як завантажили у багажник. Райдер про всяк випадок вирішив перевірити ще раз і приклав вказівний і середній пальці до сонної артерії жертви.

Характерна пульсація була відсутня. Райдер відчув холод на кінчиках своїх пальців. Тіло дівчини не було зв’язане, також водій не постарався закрити їй рота, щоб придушити спроби жертви видавлювати з себе крики. Вона була поміщена в багажник вже мертвою, а куди і навіщо її віз цей юнак, їм залишалося тільки гадати.

Можливо, він вбив її з тієї ж гвинтівки. Якщо Райдеру не зраджувала пам'ять, у напівтемряві між сидіннями, прямо під правою рукою водія розташовувався дробовик дванадцятого калібру. Судячи з характеру кульових поранень, саме постріл дробом став причиною її смерті.

Райдер вже збирався закрити багажник проте в самому кінці спромігся згадати про те, навіщо вони взагалі вирішили сюди заглянути. У багажнику було тіло, проте за трупом дівчини залишалося ще трохи вільного простору, у якому розмістились кілька банок з фарбою та той самий бажаний ящик з інструментами. Райдеру довелося трохи посунути тіло вбитої, щоб дістатися до ящика з інструментами, Райдер продовжував чути, як позаду за ним Даррел видавав численні зітхання і стогони, проте Райдеру зараз було не до цього.

На свій подив він навіть не відчув жодного відчуття огиди та буквально за лічені секунди виконав всі необхідні маніпуляції з тілом. Армійська витримка та тренування навчили бути його вкрай зосередженим та стриманим, коли справа доходила до екстрених ситуацій, бо кожна емоція чи хвилювання могли відібрати у нього дорогоцінний час, який для поранених у таких ситуаціях був на вагу золота.

Він обережно дістав із-за трупа ящик з інструментами, який був прихований у глибині багажного відсіку. Крім того, коли Райдер пересував тіло, він виявив ще одну знахідку, яка виявилась ще кориснішою за ящик з інструментами. Під тілом знаходилась лопата, і як тільки Райдер помітив її, йому стало неважко обмалювати в голові картину того, що вбивця планував зробити далі.

— Даррел, заспокойся. Я забув тебе попередити, що цей хлопець годину тому пограбував банк у Ірвіні. Цей негідник, погрожуючи зброєю, свиснув мішок із двома сотнями штук зелених. Поліція цього ще не знає, але, схоже, що перед пограбуванням він з дробовика вбив ще когось. Я точно не знаю всіх деталей, але ти маєш знати, кого ми насправді рятуємо.

— О Боже, о Боже, — невпинно повторював той. — Матінко рідна, у що ми вляпалися!

Оскільки Даррел відвернувся, що не бачити того, що знаходилося в багажному відсіку, він все ще стояв спиною до Райдера і продовжував повторювати незв'язні молитви та скиглення. Райдер підібрав з асфальту телефон і знову звернувся до свого горе-помічника.

— Зберися. Зараз нам треба знайти щось схоже на лом, — Райдер відкрив ящик з інструментами і почав перебирати вміст. Проте менш ніж через хвилину пошуків промовив: — Чорт, схоже, що тут нічого немає. Доведеться скористатися цією штукою.

Райдер дістав із багажника садову штикову лопату. Він на секунду кинув погляд на Даррела і хотів попросити його про допомогу, але невдовзі зрозумів, що краще бідолагу зараз не чіпати. Хлопець перебував у глибокому шоці і вкрай нестабільному психоемоційному стані, тому й без цього мала користь від нього зараз зводилася до нуля.

Райдер зачинив багажник.

— Все нормально, я вже закрив багажне відділення, візьми в руки, — розмірено й спокійно промовив Райдер.

— Фууух, я спокійний, я спокійний. Вибач, але це надто складно для мене, я не зможу тобі допомогти.

— Нічого страшного, я впораюся сам, єдине, що зараз від тебе необхідно, це щоб ти опанував себе і відійшов на узбіччя. Не стій біля дороги.

— А, я зрозумів, вибач.

Даррел відійшов до відбійника, а потім переліз через нього і вмостився на траву, так більше ні разу і не глянувши у бік багажника злощасного форда. Райдер в цей же час вирушив назад до місця водія, оглядаючи при цьому трасу, проте в жодному з її кінців він не побачив проблискових маячків швидкої допомоги або поліції. Наближалася година пік, шістдесяте шосе зазвичай в цей час і без того було вкрай завантажене, а у випадку аварій, тут створювався величезний затор, який ледь не повністю зупиняв рух.

Райдеру залишалося лише молитися про те, щоб садова лопата з дерев'яною ручкою витримала навантаження від рульового валу. Він повернувся до постраждалого юнака і знову перевірив його пульс. Навіть у напівтемряві було помітно, що шкіра його помітно зблідла. Пульс почастішав, проте тиск, скоріш за все, впав. За оцінками кількості червоної рідини на килимку під сидінням водія, можна було вважати, що він втратив близько півлітра крові.

Райдер ще раз звернувся до юнака і перевірив больовий синдром, щоб дізнатися, чи не прийшов той до тями за час його відсутності. Даррел через потрясіння не зміг втримати телефон у руках і впустив його, розбивши смартфон Райдера. але в даний момент Райдер не стільки хвилювався за ремонт телефону, як за те, що тепер він був змушений працювати буквально сліпу, без додаткового джерела світла. Навколо було темно. На шістдесяте шосе опускалася м'яка квітнева ніч.

Райдер спробував засунути лопату так, щоб створити плече сили та підняти рульовий вал. Ззаду, за його спиною, проїжджав потік машин. Мабуть, кожен з водіїв не упускав можливості подивитися на потуги Райдера, який щосили намагався врятувати вбивцю і безнадійного грабіжника. Райдер навіть не сумнівався, що не один десяток пар очей, роззявивши рота, спостерігав за тим, як він рачки метушився біля форда.

«Роззяви, глядіть щоб шию не звернули, поки будете дивитися на мене ...».

Райдер переслідувало якесь дивне відчуття. Він почував себе останнім дурнем, який погодився допомагати злочинцеві, рятувати його життя, щоб той знову мав можливість топтати цю землю і позбавляти життя інших. Не було жодної гарантії, що якщо зараз Райдер врятує цьому юнакові життя і передасть його прямо в руки поліції, через деякий час цей мерзотник не втече на волю, дочекавшись першої підходящої можливості. Райдеру здавалося ніби люди в авто, що проїжджали повз, знали, хто був за кермом форда і через це не хотіли зупинятися і допомагати цьому негіднику. Або ж вони боялися відповідальності, яка на них чекала, якщо вони наважаться втрутитися в дійство, що тут розгорнулося. Безліч людей просто не бажали псувати свій вечір, знаходячи на свою голову зайві проблеми. Могло бути і так, що помітивши автомобілі Даррела і Райдера, що вже зупинилися біля місця ДТП, випадкові свідки вважали, що їхня допомога вже буде зайвою.

І тепер Райдер був покинутий віч-на-віч з юнаком, який помирав біля нього. Здавалося, він був кинутий всесвітом на допомогу цьому хлопцю неспроста. Щось у цьому збігу обставин було особливе. Даррел демобілізувався повністю і остаточно на сьогодні, він був більше не придатний до виконання яких-небудь дій. Райдер залишився сам на сам із постраждалим злочинцем. Наодинці. Саме він зараз вирішував долю цього парубка. Він не знав навіть його імені, проте йому було цілком відомо, кого із себе представляє ця людина. Райдеру здавалося, що зараз тільки від його дій залежить те, чи залишиться жива ця людина. Медики обіцяли прибути незабаром, проте їхнє прибуття затяглося.

Райдер просунув ручку садової лопати над стегном юнака доки вона не вперлася одним кінцем об коробку передач, створивши таким чином важіль. Потім він, завдяки плечу сили, спробував підняти деформований рульовий вал, щоб звільнити гомілку, проте, як і очікувалося, з першої спроби у Райдера нічого не вийшло.

«Звичайно, хто б міг подумати, що все буде так просто, чорт забирай».

Він зібрав усі свої сили і зробив ще один ривок, проте навіть його армійської фізичної підготовки було недостатньо для того, щоб звільнити ногу хлопця з міцних пут купи металу. М'язи поступалися місцем сталі. При всьому його бажанні, Райдер ніяк не міг накласти джгут доки нога постраждалого була затиснута кермовим валом. Уся тканина його штанини вже була просочена кров'ю, через відкритий перелом венозна кров і кров з підколінної артерії невблаганно і безупинно продовжували витікати назовні, збільшуючи площу темно-червоної плями і поступово перефарбовуючи сірі спортивні штани в чорний колір. У калюжі крові виднілися відблиски світла дорожніх ліхтарів, що розташовувалися вздовж траси. Лише періодично, коли нові краплі спускалися цівкою по штанині і падали на килимок, на поверхні калюжі кров розходилася хвилями.

«От так вечір видався. А ще пару хвилин тому я міг думати тільки про корм і іграшки для Отто, а також про охололу вечерю Меланії. Напевно, скоро вона почне надзвонювати...».

Райдер знесилено опустив руки і усівся на холодний асфальт.

Вперше за весь вечір всередині нього почали закрадатися темні думки. Райдер дозволив собі мислити про те, що, можливо, не варто докладати таких зусиль для порятунку цього мерзотника. Можливо, саме зараз йому варто було загальмувати і дозволити виконати волю Божу, давши цьому хлопцеві можливість померти. Чи могло бути так, що доля насправді покарала його і на небесах відбулося правосуддя, за результатом якого цей негідник повинен був зараз віддати свою душу, дозволивши їй підійнятися на небеса, звідки небесний суд з великою ймовірністю відішле цього білобрисого хлопця в чистилище?

Не виключено також було і те, що Райдер, рятуючи цього негідника, намагався змінити призначену долю грішника та мимоволі прагнув порушити план Божий. Тоді навіщо він встряє в небесний задум і намагається щось змінити? Невже Райдер своїми діями уявив себе месією, який намагається врятувати цю брудну душу і відвернути її від призначеної їй долі у господньому сценарії. Чи могло бути так, що зараз настав саме той виняток, коли слід було відступитись і не втручатися у плани всесвіту, не намагатися йти врозріз із призначеною долею цього нечестивця?

Можливо, від його смерті буде більше користі, ніж якщо він залишиться живим. А чи могло бути так, що Господь хоче полегшити йому долю і якнайшвидше забрати на небеса, щоб той не мучився у в'язниці за свої гріхи? Однак чи було пекло краще за катування в земному ув'язненні? Він не знав відповіді на всі ці запитання. Райдер остаточно заплутався у своїх судженнях. Однак він був певен — ця подія не сталася б без участі вищих сил. Щось у цьому збігу обставин було особливого.

Можливо, йому не варто було більше надриватися, натомість варто було просто пустити все на самоплив. Він уже довів сам собі, і довів всесвіту, а також вищим силам, що зробив все, що було в його силах. Він довів сам собі свою чесність, шляхетність, щирість та сердечність у своїх думках та намірах. Він уже виділився серед десятків інших людей тільки завдяки тому, що не проїхав повз біди і не полінувався зупинитися, щоб допомогти постраждалим. Чи варто було продовжувати щось робити, коли Райдер справді постарався і зробив все, що міг, проте тепер зайшов у глухий кут?

Тим паче, Райдеру не давав спокою той факт, що цей мерзотник, хотів звернути на Пінчер. Він хотів з'їхати з шістдесятого шосе і попрямувати прямо в рідне місто Райдера. Найгірші його припущення втілювалися в реальність. Тепер же тільки залишалося здогадуватися, навіщо цьому негіднику потрібно було поїхати до цього міста. Якщо його нора справді знаходилась в Пінчері, як так багато років Райдер міг жити поряд із убивцею? Райдер схилявся думками до того, що, напевно, Пінчер не був рідним містом цього злочинця, проте не можна було виключати можливості того, що там проживали родичі або знайомі новоспеченого вбивці, у яких він хотів сховатися на деякий час. А могло бути так, що він планував закопати труп дівчини у багажнику десь у лісопосадці біля міста?

Райдеру ставало бридко від таких думок.

Особливо його охоплювала ненависть і гнів при думці, що ця людина могла становити загрозу його сім'ї, включаючи Меланію і Отто, які на той момент перебували в місті.

«Як же тебе добре виховали, Райдере. Цей хлопець убивав, грабував, наражав на небезпеку безліч людей під час втечі, а тепер ти намагаєшся врятувати йому життя».

Райдер підвівся. Він знову глянув на забите від удару обличчя юнака, укритого светром і вітровкою Даррела і, звертаючись до непритомного хлопця, промовив:

— А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, — Райдер легенько поплескав юнака по обличчю. Його шкіра відчутно охолола з того часу, як він торкався ого останній раз. — Адже не так?

Кров продовжувала невпинно витікати з його тіла і виливатися прямо на підлогу в калюжу, окроплюючи разом з цим ноги негідника. Пульс відчувався слабо. Злочинець повільно вмирав у Райдера на очах. У нього вже почалося крайнє гноблення життєвих функцій на тлі останніх стадій геморагічного шоку. Зараз тільки від Райдера залежало — виживе хлопець чи ні. Поки він стояв біля водійського сидіння форда, час невблаганно спливав.

Райдер все ще коливався і не був впевнений, чи варто було продовжувати намагатися щось зробити, чи слід було дати спокійно померти своєму пацієнтові.

Чи могла його смерть принести більше користі, ніж від його спасіння? Безсумнівно. Райдер не сумнівався у цьому. Загибель такої черствої, жорстокої, підлої, сволочної, безчесної людини, принесла б більше блага, ніж якби вона залишилася живою і поповнила загони сил зла на землі. Раптом він примудриться втекти і за якогось збігу обставин, наприклад, через кілька років, поставить під загрозу життя Райдера чи його дружину, чи його нащадків у черговому пограбуванні чи нападі?

Райдер насправді боявся цього. Він боявся залишати в живих цю людину. І зараз, як ніколи раніше, йому випала чудова нагода, щоб здійснити правосуддя і вчинити справедливо, дозволивши покаранню досягти винуватця. Райдер добре усвідомлював, що навколо нього свідків не було. Нікого поряд. Ніхто й ніколи не дізнається, що він виклався не на всі сто відсотків, на які міг би, щоб допомогти цій людині. З погляду букви закону, Райдер був чистий як білий лист.

Абсолютно всі визнають його невинність, а Даррел впевнено його вигороджуватиме і розповідатиме про те, як доблесний військовий відчайдушно намагався допомогти і виконував усе, відповідно до того, як і слід було діяти порядному громадянину в даній ситуації. Ніхто не стане розбиратися в суб'єктивних оцінках того, до якої пори Райдер намагався звільнити ногу хлопця і накласти йому джут. Коли в нього закінчилися сили, а коли ще міг продовжувати спроби порятунку. Про це, напевно, нікому і ніколи не стане відомо, крім самого Райдера.

Йому навіть не доведеться виправдовуватися у разі смерті хлопця використовуючи пункт закону про доброго самаритянина, оскільки він виконав все бездоганно, комар і носа не підточить. Буквально всі козирі були на руках у Райдера Брігза. Всі обставини склалися щонайкраще для того, щоб зупинитися і дозволити душі грішника відійти в інший світ. Єдине перед чим він міг би відповідати, то це перед своєю совістю. Однак Райдер не міг просто так відкинути біблійні проповіді та притчі. Якщо зараз він вчинить так холоднокровно і дозволить людині померти у нього на руках, то він нічим не відрізнятиметься від цього ж самого мерзотника.

Райдер вперше за весь вечір відчував розгубленість, сплутаність думок та відчайдушність. Якщо ж до цього він діяв швидко і впевнено, то зараз він просто стояв і мовчки дивився на юнака, який вмирав. Навіть паніка, якій він опирався по життю і не дозволяв себе підкорити, на тлі всієї цієї невпевненості потроху брала верх над ним.

Райдер постав в той час, напевно, перед найважчим вибором у своєму житті. Усередині нього ніби билися інь і янь — темна і світла сторона. У ньому вагався вибір між правильним рішенням та справедливим рішенням. Доброта та великодушність чи холоднокровна справедливість і правосуддя?

Райдер Брігз був змушений обирати між життям та смертю.

Йому слід було прийняти рішення.

І він його зробив.