В Парижі завжди існувала особлива порода людей, чим єдиним заняттям було жити за рахунок інших. Ніхто не міг рівнятися з цими шахраями у винахідності, з якою влаштовували вони свої витівки. Не було ні єдиного випадка, коли тим або іншим хитромудрим способом вони не змогли би заманити жертву у свої мерзенні сітки. Поки головні сили штурмують місто, загони мародерів нишпорять в місцевостях, прочісують найближчі селища і риються у проїжджаючих поштових каретах. Зробивши сумне це роз'яснення і підкріпивши його достойними прикладами, звернемось до плачевної історії, яка трапилася з недосвідченою юначкою, попавшись в лапи страшенних негідників.

Розетта де Франвіль, дочка поважного городянина з Руана, після довгих вмовлянь отримала батьківську згоду поїхати в Париж на карнавал та зупинитися в будинку дідуся, свого пана Матьє, богатого лихваря, проживавши на вулиці Кінкампуа. Розетта, не дуже кмітлива для своїх вісімнадцяти років, являла собою гарненьку блондинку з красивими голубими очима і чудовою шкірою, чиї плечі, прикриті лише легким газом, красномовно свідчили про інші привабливості, приховані від нескромних очей...

При розлученні було пролито немало сліз: дочка вперше розлучилася з поважним батьком. Проте, був привід не журитись: дівчина була скромна і благовихованна і до того ж їхала до доброго родича, повернутись від котрого повинна була на Пасху. Але при цьому Розетта була предобренька і незвично довірлива, а шлях її лежав у місто, вельми небезпечне для юних провінціалок, особливо для тих, хто зберіг ці доброчесності і невинність.

І от красуня виїжджає, обладованна усім тим, що в Парижі позволить їй похвастатись у тісному крузі родичів, і до того ж з солідною кількістю дорогоцінностей і подарків для дідуся Матьє і його дочків, її кузин. Розетту поручили кучеру, батько цілує її, кучер хлопає кнутом, заглушаючи ридання батька та дочки. Але так вже вирішено природою, що прихильність дітей до батьків достатьно крихка. Діти находять забуття в задоволеннях і розваг, мимовільно віддаляючи їх від тих, кого вони забов'язанні дякувати за появлення на цей світ. В серцях їх любов до батьків, іноді така палаюча і притягуюча спогадами про невинних дитячих радощів, поступово вистиває, і лише повернення у ніжні мамині чи батькові обійми, може заново пробудити в них це святе почуття.

Розетта також підчинилася закону, наштрихованній самою природою, сльози її скоро висохли, і вона розмріялась про задоволеннях, які чекають її в Парижі. Вона одразу ж познайомилась зі своїм супутником, кому як виявилось, місто було відоме набагато краще, ніж їй. І перше її питання було про те, де знаходиться вулиця Кінкампуа.
- Це як раз у моєму кварталі, мадмуазель, - відповів високий, прекрасно складенний рум'яний молодий чоловік, завдяки властному своєму тону, а також плаття воєнного покрову приваблював до собе увагу подорожуєчого співтовариства.
- Як пане? Ви живете на вулиці Кінкампуа?
- Так, ось уже більше двадцяти років.
- Тоді ви напевно знаєте мого діда Матьє.
- Та що ви, мадмуазель, пан Матьє - ваш дядя?
- Ну так, пане, я його племінниця; я їду відвідати діда і планую провести у нього всю зиму разом зі своїми кузенами Аделаїдою і Софі; їх ви токож маєте знати.
- О, як же мені їх не знати, адже пан Матьє мій найближчий сосід, і скажу вам по секрету, я вже більше п'яти років закоханний в одну із його дочків.
- Як, ви закоханні в одну із моїх кузен? Тримаю парі, що в Софі.
- Ось і ні, ви програли, серце моє надано прекрасній Аделаїді.
- Так, звісно, весь Руан говорить про її красу. Проте я їх двох ніколи не бачила, тому що перший раз у житті їду в столицю.
- Ах, так ви незнайомі зі своїми кузенами, мадмуазель, і навіть з паном Матьє?
- Бог мій, звичайно ні. Пан Матьє залишив Руан як раз в той рік, коли мати моя породила мене на світ, і більше туди не повертався.
- Це вельми достойна і поважна людина, він буде радий вас прийняти.
- У нього, напевно, прекрасний будинок?
- Так, він знімає другий поверх.
- І у нього є ще кімнати на першому поверсі.
- Без сумнівів, і мансарда в придачу.

- Звісно, адже він дуже богатий, але і я не вдарю в бруд обличчям. Ось бачите - сто повновісних подвійних луїдорів, дані мені батьком для покупок модних плать, щоби виглядом своїм не опозорила я кузен, а ось і гарненькі дрібнички, що я везу їм в подарунок. Дивіться, ці кульчики коштують не менше сто луїдорів, вони для вашої коханої Аделаїди. А це ожерельє, яке також коштує не дешево, призначається Софі. Але і це ще не все. Подивіться на позолочену скриньку з портретом моєї мати, ще вчора за неї нам давали більше п'ятидесяти луїдорів, - це подарунок дідові Матьє від мого батька. О, я впевнена, що разом з платтями, грошима і дорогоцінностями у мене з собою буде добрих п'ятсот луїдорів.
- Ваш дід, без сумнівів, прийме вас, мадмуазель, навіть без ваших подарків, - сказав шахрай, не в силі відірвати погляд ні від дорогоцінностей, ні від самої красуні. - Сама можливість побачити вас, безсумнівно, доставить йому більше задоволення, ніж усі ці дрібнички.
- Нічого, нічого, мій батько розбирається в цьому, і він не хоче, щоби нас прийняли за бідних родичів тільки тому, що ми живемо в провінції.
- Воїстину, мадмуазель, я випробовую таку насолоду у вашій общині, що хочу, щоби ви на завжди залишилися в Парижі і пан Матьє видав би вас заміж за свого сина.
- Але ж у нього нема сина.
- Я хотів сказати племінника, того високого молодого чоловіка...
- Це ви про Шарле?
- Звісно про нього, він ж один із моїх найкращих друзів.
- Так ви, пане, знали Шарля?
- Мені чи не знати Шарля, мадмуазель, я досих пір знайомий з ним, і зараз їду в Париж іменно для того, щоб нарешті зустрітися з ним після довгої розлуки.
- Ви помиляєтесь, пане, він помер. Я не знала його, хоча ще в дитинстві мене просватали за нього. Всі говорили, що він був красенем. А потім він вступив в полк, почалась війна, і його вбили.
- Прекрасно, чудово, мадмуазель, я бачу, що бажання мої здійсняться. Знайте, що вам вирішили влаштувати сюрприз: Шарль не помер, виникла помилка, і ось уже півроку, як він повернувся і написав мені, що збирається женитись. Судіть самі, мадмуазель, адже вас іменно зараз відправили в Париж; так що не сумнівайтесь, на вас чекає сюрприз, і через чотири дня ви станете дружиною Шарля. А подарунки, що ви везете, - це подарунки до весілля.
- Дійсно, пане, ваші догадки вельми правдоподібні. Пригадуючи деякі натяки мого батька і з'єднуючи їх з тим, що кажите мені ви, я відчуваю, що у словах ваших немає нічого неможливого... Ах, вийти заміж в Парижі... стати знатною парижською дамою. О, пане, яке щастя! Але якщо справа обстоїть іменно так, то і вам також треба женитись на Аделаїді. Я докладу усі зусилля, щоби кузина добродушно прийняла вашу пропозицію, і ми зіграєм зразу два весілля.

Ось такі розмови вела довірлива і ніжна Розетта з шахраєм, видавшим її секрети і вже завчасно рішившись вилучити усі можливі вигоди із наївної довірливості марнославській провінціалочці. Яка вдача для шайки розпутників: п'ятсот луїдорів і юна дівиця! Така знахідка лоскоче усі почуття зразу. І ось, під'їжджаючи до Пантуазу, плут виголосив:

- Мадмуазель, мені прийшла в голову думка найняти на підставі поштового коня і поїхати вперед, аби попередити дідуся про ваше швидке прибуття. Я впевнений, що він вирішить поїхати вам назустріч, аби ви невідчули себе самотньою, в'їжджаючи у прославленну столицю.
Пропозиція була прийнята, галантний кавалер сів на коня та від'їхав, прагнучи швидше попередити акторів задуманної їм комедії. Коли наставлення його були закінчені, два фіакра доставили в Сен-Дені уявне сімейство. Усі розташувалися в гостинній, а шахрай виступав в ролі церемоніймейстера. Розетта познайомилась з паном Матьє, його племінником Шарлем, щойно повернувшись з армії, і двума чарівними кузенами. Добренька нормандка вручила дідусі батьківські послання, і поважний пан Матьє проливав сльози радості, дізнавшись про те, що брат його здоровий. Розетта, згоряючи від нетерпіння похвастатись щедрістю свого батька, поспішила одразу роздати подарунки. Потім послідували нові поцілунки, нові проявлення подяки, і вся компанія відправилась у місце зборища шахраїв, прелставленному, звичайно, красуні як дідусеве житло на вулиці Кінкампуа.

Обидва фіакра зупинились біля будинку, з виду вельми благопристойним. Мадмуазель Франвіль відвели прекрасну кімнату, внесли її чемодани і одразу запросили до столу, де всі старались напоїти гостю так, щоб вона перестала розуміти, що з нею відбувається. Не знаючи смаків інших стійких напитків, крім сідра, Розетта дала собе переконати, що вино із Шампані і є той яблочний сік, який п'ють в Парижі, після чого простушка вже послушно виконувала усе, що від неї хотіли, і в кінці кінців повністю втратила розум.

Так як вона була не в силах більше надавати опору, її роздягли догола, і шахраї наші, переконавшись, що у неї не залишилось нічого, крім скарбів, подаренних від самої природи, і не бажаючи залишати останні нетронутими, усю нічь насолоджувались її тілом самим мерзеннішим образом і задовільнились нарешті тим, що бідна дівиця втратила усе, що мала. Наситившись діянням своїм, віднявши у простушки розум, честь і гроші, вони одягли на неї лахміття і на світанку відвели на паперть церкви Святого Роха.

Нещасна, чий розум затьмарився від жахливої її становища, відкривши очі з першими променями сонця, пощупувала себе, щипала і запитувала, не померла чи вже вона чи все таки жива. Її оточив натовп кривляющихся молодих людей, вони довго забавлялись нею, немов іграшкою, поки співчуваючий чоловік не послухав її благань і не відвів в поліцію, де вона розказала свою плачевну історію і благала написати батькові. В очікуванні відповіді вона просила приютити де небудь у безпечне місце.

Поліцейський чиновник, бачучи, як чистосердечні і щирі слова нещасного створіння, відвів дівицю до себе додому. Поважний нормандець негайно приїхав і після потік сліз, пролитих з обох сторін, відвіз дороге своє дитя в батьківський будинок. Кажуть, що дочка його ніколи більше не мала бажання ще раз відвідати цю освічену столицю Франції.

Маркіз де Сад. Переклад А. Шахунова