В мої сірі будні хтось додає барвників
Мій звичайний ранок починається з кави і смаколика якого приготував батько. Переважно це буває перечиво в формі сердечка або омлет з овочами в відповідній формі. Такий сніданок завжди смачний і особливо коли тато зачарованими очами дивиться на мене коли я їм і посміхається. І як від такого не підняти кутики свого рота хоч трішечки?
Далі я йду до вбиральні і приводжу себе до порядку ( розчісую волосся, вмиваюся, чищу зуби і накладаю на себе макіяж). Після цього я йду до кімнати і роблю довгий вибирів одягу. Шуткую. Я вдягаю джинси і футболку, які ношу кожного дня. В мене є багато суконь, спідниць, блузок і багато іншого гарного одягу, але я соромлюся своєї худорлявості й просто не хочу то надягати. Взявши свою сумку з повністю виконаною домашньою я йду до зупинки, чекаючи на шкільний автобус. Ось уже звідти починається щоденний ад. Однокласники не чіпають мене поки я не починаю говорити або не перетинаю їх шлях. Я вже звикла. Навіть на уроках я не відповідаю якщо добре знаю відповідь тому що я знову буду "всезнайкою-нездаркою". На уроках, перервах я просто сиджу в телефоні й гортаю свою "улюблену" стрічку ностальгії.
Після школи я йду самотньо в тиші. Точніше, тишою це здається лиш для перехожих, а в мне в вухах лунає якась сумна музика, яка остаточно робить мій день сумним.
Вдома я просто валюся на ліжко щоб трошки помріяти і відпочити, а далі йду займатися спортом щоб хоть якось додати вигляду моєму тілу, яке рік тому назад лежало в лікарняному ліжку, набираючи хоть трішки ваги до кісток та шкіри. Після заняття я йду старанно вчити домашнє завдання, яке всеодно не запитають, а я не відповім. Але сьогодні мій прихід додому трохи мав інший вигляд.
Коли я зайшла до кімнати то на ліжку лежала записка і 3 троянди гарно зав'язані білою стрічкою. В листі було написано: "Привіт донечко. Ми з мамою поїхали в магазин щоб купити продукти і ще деякі речі. Близько шостої години вечора ми повернемося. І тобі хтось передав квіти. Я не знаю хто то був, але вони лежали біля дверей з папірцем де було написано, що це потрібно передати тобі. Добре, до зустрічі. Люблю тебе". Я була шокована! Приємно шокована.
Далі я йду до вбиральні і приводжу себе до порядку ( розчісую волосся, вмиваюся, чищу зуби і накладаю на себе макіяж). Після цього я йду до кімнати і роблю довгий вибирів одягу. Шуткую. Я вдягаю джинси і футболку, які ношу кожного дня. В мене є багато суконь, спідниць, блузок і багато іншого гарного одягу, але я соромлюся своєї худорлявості й просто не хочу то надягати. Взявши свою сумку з повністю виконаною домашньою я йду до зупинки, чекаючи на шкільний автобус. Ось уже звідти починається щоденний ад. Однокласники не чіпають мене поки я не починаю говорити або не перетинаю їх шлях. Я вже звикла. Навіть на уроках я не відповідаю якщо добре знаю відповідь тому що я знову буду "всезнайкою-нездаркою". На уроках, перервах я просто сиджу в телефоні й гортаю свою "улюблену" стрічку ностальгії.
Після школи я йду самотньо в тиші. Точніше, тишою це здається лиш для перехожих, а в мне в вухах лунає якась сумна музика, яка остаточно робить мій день сумним.
Вдома я просто валюся на ліжко щоб трошки помріяти і відпочити, а далі йду займатися спортом щоб хоть якось додати вигляду моєму тілу, яке рік тому назад лежало в лікарняному ліжку, набираючи хоть трішки ваги до кісток та шкіри. Після заняття я йду старанно вчити домашнє завдання, яке всеодно не запитають, а я не відповім. Але сьогодні мій прихід додому трохи мав інший вигляд.
Коли я зайшла до кімнати то на ліжку лежала записка і 3 троянди гарно зав'язані білою стрічкою. В листі було написано: "Привіт донечко. Ми з мамою поїхали в магазин щоб купити продукти і ще деякі речі. Близько шостої години вечора ми повернемося. І тобі хтось передав квіти. Я не знаю хто то був, але вони лежали біля дверей з папірцем де було написано, що це потрібно передати тобі. Добре, до зустрічі. Люблю тебе". Я була шокована! Приємно шокована.
Коментарі