Я ніколи так не раділа
Уявляєте, ми заговорили. Коли я знову йшла в своєму телефоні по коридорі, то він підійшов незамітно для мене, взяв за руку(вище ліктя) і сказав: "Будеш знову так йти, то знову зіткнемося". Після слів він посміхнувся. Я трохи спочатку була в шоці, а потім мої щічки почервоні, я посміхнулася, а вуста самі промовили: "Добре". А він подивившись на мене неначе хотів поцілувати і продовжив говорити: "Ну, дивись мені. Доречі, не покажеш де у вас бібліотека? Проведи мене, будь ласка, ...". "Сара", - відказала я і ще більше мої щічки почервоніли. "..Саро. Я Стів. Будемо знайомі. То що, ходімо?" Я просто махнула головою і ми пішли. Було таке відчуття, що він знає дорогу, але йому просто потрібен був привід щоб познайомитися зі мною. Шляхом до бібліотеки він розповів, як він сюди потрапив і які книги я можу йому порадити. Коли ми підійшли до бібліотеки, то я повернулася до нього обличчям і показала рукою, високо її не піднімаючи, на табличку "Бібліотека". Він мені подякував і зайшов до кімнати. Я відразу повернулася і пішла повільним кроком. Я пройшла декілька метрів і я чую скрип дверей, але не повертаюся. Після цього чую кроки які наближаються, поті руку на плечі. Я розвертаюся і там стоїть він. "Слухай, Саро, дай номер телефона. Про себе трошки розповісти, а то тільки я розповів про себе", - це були слова Стіва в які я просто не могла повірити. Звичайно я ж дала свій номер.
Прийшовши додому, я з нетерпінням чекала його дзвінка. Ми говорили до першої години ночі.
Прийшовши додому, я з нетерпінням чекала його дзвінка. Ми говорили до першої години ночі.
Коментарі