Я приїхав до Парижу, зайшов до себе додому на п’ять хвилин. За десять хвилин я доїхав до аптеки. Увійшовши до аптеки я побачив дівчину на вигляд років двадцять сім в неї були карі очі та русе, довге волосся, я підійшов до неї і запитав.
- Добрий день, можу спитати хто був на зміні у вівторок?
- Я не можу розкривати таку інформацію покупцям.
- Мені це потрібно для розслідування вбивства, мене звуть Едвард де Вінтер.
- Я чула о вас. Насправді не пам’ятаю хто був на зміні, але я можу вас провести до того хто знає.
Вона відвела мене у службову кімнату, це була звичайнісінька кімната невелика за розміром, кімната поділялась на чотири частини, як я зрозумів для чотирьох людей.
- Віола, можеш сказати хто був на зміні у вівторок – раптово викрикнула жінка яка мене відвела сюди.
- Зараз подивлюся.
Через невеликий час вона сказала.
- На зміні була Олівія Джонсон, але нажаль вона звільнилась якраз у вівторок. Вона була дивною, у середу вона не прийшла на роботу, а потім подзвонила і сказала, що звільняється і кинула трубку, я навіть не встигла нічого сказати.
- Зрозуміло. Можна вам задати питання?
- Якщо це для розслідування то звісно.
- Звісно про злочин, про що ще питати?
- Тоді питайте.
- Ви продаєте стрихнін?
- Він в нас є, але ми його не продаємо.
- А в вас не зникала одна пляшечка можливо?
- Я не знаю, не дивилась можемо зараз подивитись якщо це важливо. Пішли я вас проведу.
Вона швидко мене відвела в склад з усіма ліками і відкрила закриту на замок шафу ключем.
- О ні одна пляшка зникла.
Вона була сильно стурбованою зниклою пляшечкою, мені навіть довелося заспокоювати її.
- Це вона та проклята Олівія, я її знайду і вона буде цю пляшку відпрацьовувати – вона це говорила голосом ненависті.
- Мадам, у вас є її адреса?
Вона не встигла нічого сказати як у кімнату зайшли, це був чоловік, але тут він не працював.
- Ой мій дорогий друже, Вінтер.
- Невже це ти Джоне? Ох скільки років не бачились.
Ми обійнялися. Це був мій давній друг, раніше ми разом розслідували злочини, він звісно був не детективом, але мені було з ним краще. Ми розлучились через його бізнес який він вирішив відкрити в Америці.
- Як ти мене знайшов?
- Я ж з тобою не дарма розслідував викрадення. Це було звісно не просто, але як бачиш я тут.
- Як твій бізнес?
В той час та жінка вже вийшла з кімнати.
- Якщо бути з тобою чесним то я закрив його, не розвинувся я в ньому.
- А до Парижу чого приїхав?
- Тебе шукав, хотів повернутись до розслідування справ, звісно якщо ти не проти.
- Звісно не проти, мені якраз потрібна права рука.
- Що зараз розслідуєш? Просвіти мене хоч.
- Та то таке, чув про вбивство Томмі Редкліфа?
- Так, мені здається читав про це у газеті. Тоді я все знаю.
- Ти ж мене знайшов? То зможеш знайти жінку тоді? Звуть її Олівія Джонсон. Вона продала або віддала стрихнін вбивці Томмі Редкліфа.
- Я тоді зізнаюсь, щоб ти мене не переоцінював. Я прийшов до тебе додому, а коли побачив що ти виходиш з нього прослідив за тобою.
- Я вже думав не зізнаєшся, але все таки зізнався молодець.
- Тобто ти все знаєш?
- Зрозумів по твоїм очам.
На цьому ми закінчили розмову і вийшли з аптеки. Я думав, що робити далі, до якого гостя вечора їхати. Я вирішив повернутись до маєтку і опитати спочатку місіс Редкліф.
- Збирайся – сказав я Джонові.
- Куди ми їдемо?
- До маєтку Редкліфів. Тільки без зайвих слів збирайся їдемо зараз.
Він швидко зібрав свої речі і ми сіли у мою машину.