Ваш шлях був доволі довгим, ви втомилися, тіло нило від болю. Єдина думка, яка не покидала вашу голову - опинитися в затишній кімнаті, сидіти на м’якенькому дивані та насолоджуватися якоюсь захопливою книгою, посьорбуючи теплий ароматний чай. Ах, сама думка про це зігріває ваше серце, та жорстока реальність розбиває вашу мрію у дріб’язок. Що саме привело вас у ту забуту богом глушину, в той день, лишається відомо тільки вам. Ви зупинилися біля густого та непрохідного темного лісу, як і очікувалося, мобільна мережа тут не ловила. Небо вже встигло розтанути в ночі, морозний вітер завивав вам у спину, а холодні краплі дощу лоскотали вашу шкіру. Пішки за такої погоди далеко не втечеш. Та й на околицях цього лісу з якого час від часу долинають завивання вовків, ухання сов та ще якісь таємничі звуки, лишатися зовсім не кортіло. Тож ви попрямували у напрямку, який вам здавалося, міг довести до найближчого поселення. Могло здатися, що минуло багато часу, коли ви нарешті помітили невпевнене тьмяне миготіння десь на віддаленому пагорбі. Та коли ваш одяг наскрізь промок, а вітер без зупинку пронизує ваше тіло сотнями гострих списів, відчуття часу зовсім втрачається.

   Ви наблизилися до будинку: зблизька він здавався ще величнішим та зловісним. Громіздка темна будівля нависла над вами, тонула в темряві ніби частина ночі, і тільки зиґзаґи блискавки, що розрізали небо, проявляли вам її силует. Три поверхи таємниць! Стіни маєтку потерпали від різного розміру тріщин, подекуди звисала павутина, якою вітер невпинно грався. Величезні вікна спрямували свій погляд на вас, їх темні зіниці ніби зчитували вас та водночас приховували від інших свої секрети всередині.

   Вами керувало пекуче бажання розгадати загадки цього місця. Ви потягнулись до дверного молотка та постукали у двері. На диво для вас, вони відчинилися. Кімната була освітлена тільки свічками в канделябрах. Їх форми мали вигадливий та дещо химерний вигляд. Вони піднімалися, завивались у різні сторони немов гілки дерев у лісі. На порозі вас ніхто не зустрічав, тим не менш, відчинені двері закликали увійти, чим ви й скористалися.

    - Не годиться мандрівникові в таку пізню годину по цій місцевості блукати.

   Ви почули теплий ніжний голос, що змусив всі ваші страхи чи невпевненості відступити, якщо такі були. Та потім ви побачили її! Вона неспішно спускалася по сходах, що вели на другий поверх будинку. Її бліда шкіра майже прозора, обличчя облямовувало каштанове довге волосся, що локонами лежало на плечах. Тіло покривала старомодна чорна готична сукня з ажурними пишними рукавами. Її вигляд добре вписувався до таємниць цього місця. Вона подарувала вам приємну заспокійливу посмішку.

   - Проходьте, любий гостю, бачу ви сильно втомилися, напевно з вами багато бід сталося. Гадаю, ви могли б розповісти мені щось за філіжанкою чаю.

   Двері з гуркотом зачинилися за вами.

   -Ходіть за мною, - покликала діва.

   Вона повернула праворуч, у величезних розмірів кімнату. В стіні навпроти входу розміщувався камін, а біля нього - маленький квітчастий килим, та столик на ньому. Два крісла поряд чекали на гостя та господиню. Стіни прикрашали картини з фантастичними пейзажами, на деяких зображувалась місячна ніч у різних варіаціях. Світло кімнаті дарував тільки камін, тому більшість приміщення тонуло у сутінках, тим не менш, вам було тут затишно. Будинок здавався тихим, ніби спав і тільки важкі краплі дощу порушували тишу цього місця.

   Ви встигли добре розслабитися у кріслі біля тепла каміна, як повернулася загадкова хазяйка з чашками чогось гарячого. Вона вальяжно сіла в своє крісло і звернулася до вас.

   - Дуже рада вас вітати в своєму маєтку. Тут не часто бувають гості, лише заблукалі мандрівники на зразок вас.

   Ви повідали дівчині свою історію та як опинилися в цьому забутому місці. Розказали, що пережили та, що шукали. 

   - Ох, то бачу, ви чули про неї. Про Пустку Загублених Снів. Місце, в якому раз у раз миготять картинки - бачення, найважливіші та найяскравіші сни. Деякі історії бувають чарівнішими за казки, а інші - втіленням найжахливіших кошмарів. То ви би хотіли вирушити на той бік реальності та зустрітися з ними особисто?

   Ви кивнули головою, погоджуючись.

   - Що ж, вам пощастило. Я знаю, де її знайти. Та…

   Дівчина нахилилася до вас ближче і приглушеним голосом, ніби розповідаючи важливий секрет, додала:

   - … то все не просто сни! Сподіваюся, ви розумієте?

   Після чого повернулася до свого місця і загадково усміхнулася вам.

   - Мій любий гостю, гадаю, тепер ви готові до подорожі.