Ранком вона вирушила у школу та з нетерпінням чекала поки закінчаться нудні уроки. Дорогою після школи вона забігла у будинок, щоб спробувати зіграти. Діставши нотний зошит, дівчинка відкинула рюкзак та сіла за піаніно, поставивши нотний зошит, дівчинка перевела дух, закрила очі, розслабилась та торкнулася клавіш. Вона думала, що піаніно, як з історій бабусі не буде грати, але воно видало для неї ноти, чисті та мелодійні, такі як мають бути. Даринка усміхнулася та продовжила грати. Душа немов знову розцвіла та заспокоїлася. Піаніно прийняло її, так як вона ніколи не хотіла нічого поганого для будинку, тим більше розграбувати його.
Ось так вона кожного дня після школи навідувалася до будинку та грала свої улюблені мелодії.
Дівчинці та іншим дітям не можна було приходити до нього, тому що всі думали, що цей будинок проклятий, що там водяться привиди, дух піаніно, дух сімейства. Люди боялися цього будинку, але не дівчинка. Вона знала, що він хороший, тому приходила день за днем до нього.
Але недовго тривали її відвідини у будинок. Хтось у місті почув звуки піаніно біля будинку та втік ніби побачив привида. Понеслися чутки, що це та сама Ольга, яка не може забути своє піаніно.
Дарина справді була трохи схожа на неї, але тільки любов'ю до гри на інструменті та кольором волосся, до речі, Ольга покинула цей будинок у тому віці, що й зараз Дарина, тому й понеслися такі чутки, але ніхто не знав, що це справжня дівчинка.
Люди у цей же день вирішили спалити будинок, а дівчинка цього не знала. Вертаючись додому вона побачила гурт людей, які жваво про щось говорили, хтось кричав: "Спалити цей клятий дім! Спалити!", але 15-річна дівчина не надала цьому особливої уваги. Тільки у дома, коли батьки сказали, щоб вона не виходила з дому, вона поцікавилась: "Чому?" і відповідь її збентежила
-Ми маємо спалити той старий будинок, - відповіла мама дівчинці.
-Т-там де піаніно ? - запитала дівчинка. 
- Так
-Але чому , він ж нікому  не заважав .
- Дарино , ходять чутки , що там ходить дух Ольги та що жила у ньому та кожного дня грає на піаніно . Це бентежить людей , вони бояться повз нього проходити .
- Але , мамо , там немає ніяких духів чи привидів ,- почала заперечувати дівчинка
- Звідки ти знаєш? Ти що ходила туди ? Чи може це ти там граєш , як твій дідусь колись ?
- Так , мамо , це я граю і потрібно зробити все заради того , щоб я могла надалі грати . Ти ж хочеш , щоб я була піаністкою , а мені треба практика.  Мені не хватає грати 4 години на тиждень !
- Ти стала проклятою , коли ступила на поріг того дому , всі хто заходив туди , той помирав і ти також маєш померти .
- Мамо , про що ти говориш ?
- Хіба ти не знаєш історій про той будинок.  Ти добре це знаєш.
- Це казки , які вигадали селяни , котрі пограбували той дім.  Їх заїла совість , як говорив дідусь .
- Це не казки , а правда , кожен хто туди заходив , бачив духів будинку та зійшов з розуму   . І ти також.
- Але ж у будинку не має духів ..., -намагалася доказати дівчинка   . У її видно було страх , вона ще ніколи не бачила таку свою маму , дівчинка боялася її , а ще більше боялася втратити будинок , прихисток від жорстокого світу .
- Все хватить , я іду на збори , а ти закрийся у своїй кімнаті та нікуди не ходи .
Коли мама пішла , дівчинка довго думала " Така як дідусь ? Що сталося ? Тільки він зможе мені допомогти "    . Тому Даринка побігла до дідуся , так швидко , як ніколи. Їй потрібно врятувати піаніно .