Цей день виявився дуже складним для майора поліції Франк Анни Олегівни. Вона працює слідчим - кріміналістом у відділі особливо важливих справ. Ось уже понад 2 місяців вона розслідує загибель 11 людей, 9 з яких діти віком від 10 до 15 років. Всі жертви на перший погляд нічим не пов'язані між собою, лише тим що вони всі носили однакові костюми.
       ************************************
— Ось знову ранок, чорт підозрюваних немає, зачіпок також. Так й іще новий слідчий приїздить за наказом керівництва. Відчуваю себе не дуже.— це були перші слова Анни коли вона прокинулася за робочим столом.
Слідча хутко пішла прямо по коридору до кабінету генерал-майора поліції Бурди Дмитра Сергійовича. Постукавши в зачинені двері та дочекавшись дозволу зайти, вона відкрила двері та зайшла до кабінету.

— Доброго дня, Анна Олегівна. Ось познайомтесь, це підполковник поліції Старицький Захар Максимович, він буде керувати цією справою разом із вами.
— Доброго дня, але я не розумію навіщо мені допомога? — холодно та різко відповіла Анна.
— Анна Олегівна, це наказ! — голосно та грубо сказав начальник. — Ви можете іти до свого кабінету, та підготуйте матеріали справи для Захара Максимовича, і іще зберіть всіх в переговорній на 12:30.
— Добре. — доволі злим та ненависним голосом відповіла слідча та вийшла з кабінету начальника, рушивши до буфету щоб щось перекусити.

Дівчина заварила запашну та міцну каву, зробила декілька бутербродів та сіла за стіл щоб поїсти. Декілька хвилин тримаючи чашку в руці та думаючи про останні події, вона все-таки зробила ковток кави, та поставила чашку на стіл. Окрім вбивств її бентежило те що тепер вона керує справою взагалі незрозуміло з ким...

************************************
— Анна Олегівна — подумки перервав щойно приїхавший підполковник. — Я розумію що ви не в захваті від цього всього але так вирішило керівництво.
— Для мене головне знайти вбивцю, а все інше потім! — ці слова слідча сказала впевненим та жорстоким голосом.
— Анна Олегівна, Анна Олегівна!!!!! — схвильованим голосом крикнула оперативниця.
— Що сталося? Що?
— Там , там ....— відхекуючись не могла промовити і слова молода оперативниця.
— Та що вбіса сталося?
— Там труп. Дівчина 13 років, ішла зі школи та зникала 2 дні тому, а сьогодні її знайшли мертвою біля магазину одягу, там продаються класичні костюми...
— Чорт, чорт! Так,швидко оперативну групу на виїзд! — одразу з орієнтувавшись сказала Анна.
************************************
12:30 /переговорна/
— І так колеги у нас 12 жертв, 10 з яких дівчатка підлітки. Що там по останній дівчинці?
— Бобрик Лілія Миколаївна народилася в місті Київ, там же проживала разом із батьками Бобрик Оксаною Тарасівною та Бобрик Миколою Віталійовичем. Мати працює в пекарні, батько на пилорамі.
— Мг...і знову нічого, звичайна дівчина, звичайні батьки. Так, а що показав розтин тіла?
— Вона померла не сама, її вбили списом як і всіх жертв.
— І це все? Невже немає слідів боротьби чи ін'єкцій?
— Якщо б були то я б побачила.

До кабінету зайшов підполковник Старицький та генерал-майор Бурда. Вони стояли біля дверей тому чули все про що говорили у залі. Через декілька хвилин пан Бурда попросив щоб всі покинули залу окрім Анни Олегівни.

— Анна Олегівна, ви збираєтеся щось робити? У вас є підозри хто це ?
— Так, але прямих доказів у мене поки що немає, тому я і нерозповсюджую цю інформацію.
— Гаразд працюйте.
— Дмитро Сергійович, я хотіла запитати. А що тут взагалі робить цей підполковник? Він же із іншого міста.
— Ну якщо це тобі так цікаво то я скажу, він приїхав для того щоб зловити тут у Києві злочинця, за його інформацією то саме тут він буде передавати зброю.
— Тобто якщо він спіймає свого злочинця, то поїде звідси?
— Так. — байдуже відповів Бурда, і вийшов із кабінету.

Анна сиділа в своєму кабінеті та розглядала фотографії з місця злочину намагаючись зрозуміти що ж їх все ж таки пов'язує. Але її думки перервав телефонний дзвінок. Номер не оприділився.

— Майор Франк Анна Олегівна, схухаю.
— Якщо хочеш дізнатися хто вбивця приходь у парк свободи, тільки сама, якщо приведеш за собою когось загинеш не тільки ти а і інші діти.
— Хто ви?
— Сьогодні в 21:00 у парку свободи.

Телефонна розмова закінчилася. Анна зрозуміла що цей чоловік щось знає, тому без вагань почала збиратися на зустріч. Вона навіть і не помітила що за нею стежать...