Люди стали занадто черствими. Неможливо визначити, через що саме. Діти виховуються на комп'ютерних іграх, де є можливість намотувати кишки суперника на руки, але водночас: "ігри не заохочують жорстокість, вони їй навпаки запобігають". Хто з них правий? Щоразу в новинах не буде тієї інформації, якої насправді потребують люди, тільки спортивні новини і нові в фарбах описані методи чергового Різника. Хто правий? Яке рішення прийняти? Це рішення просуне нас як цивілізацію? Кожен сам за себе, чи є суспільство де кожен допомагає один одному? Що буде, якщо всі будуть щедро ділиться з усіма? Одні питання. І навіть якщо подумати над одним гарненько, можна зануритися в глибокий смуток. Усміхнені обличчя та сміливе вбрання лише на глянцевих обкладинках, насправді ж зараз усі ходять, натягнувши капюшон на ніс. Людству потрібен лідер.

Високий чоловік проходить вулицю за вулицею. На його обличчі не то радість, не то страх. Це Мервін Маккей повертається додому через 8 років відсутності. У руках міцно тримаючи пристрій зв'язку. Тільки він дасть йому все, що він хоче.

У вікнах горить світло, будинок давно належить іншим людям. Мервін спішно перелазить через паркан на територію і сідає на коліна. Вигрібаючи руками землю, сподівається знайти бляшанку. У ній зберігається близько 2 тисяч доларів, які допоможуть йому протягнути трохи.

Через кілька годин знімає номер у дешевому готелі. Сусіди галасливі, але хлопець не спав близько доби, тому моментально занурився в сон.

Рано вранці його розбудив звірячий голод. Він попрямував до супермаркету. Дорогою Мервін розглядав кожну вулицю: "Усе залишилося таким самим...".

Єдине що залишалося, так це купити класичний чоловічий костюм для виконання плану.

Наступного дня Мервін попрямував до управителя над містом. Черга з незадоволених мешканців, які хотіли вкотре наскаржитися, не стала на заваді, після того, як Мервін сказав про те, що скоро в місті відбудеться терористичний акт.

-Мне потрібно зустрітися з мером.

-Тут усі хочуть із ним зустрітися і не тільки зустрітися! -, сказав незадоволений охоронець.

-У мене є інформація, що скоро буде глобальне збройне вторгнення. Таку інформацію я не можу передати вам або будь-кому.

-Зараз..., - він поспішно почав набирати номер.

Мервін попрямував до кабінету мера. В останню мить звідти вилетів і сам мер, у піжонському костюмчику, маленькими вусиками і наляканим поглядом.

-Ви заявили про швидкий терористичний акт?

-Підемо.

Кабінет був добре облаштований. Дубовий стіл, венеціанська штукатурка.

-Слухаю.

-Скільки зараз часу, вибачте, годинника немає.

-Без десятої одинадцять, точніше 53 хвилини.

-Ще сім хвилин значить.

-Сім хвилин до чого?

-Нам із вами треба почекати ще сім хвилин.

-Молодий чоловіче, я занадто зайнятий, щоб вестися на ваші жарти. - , на лобі в мера виступили вени.

-Хтось жартував?

-Ви сказали, що поінформовані про збройне вторгнення.

-Так і є. Зброя? Так, але це швидше формальність. Вторгнення? Мабуть, я погарячкував. Швидше дружній візит, - Мервін зняв сонцезахисні окуляри, - головне, щоб і вас сприймали як друга.

-Ви мені погрожуєте?

-Поки що ні.

-Я викликаю охорону.

-Скільки часу?

-Охорона! Джонні, де тебе носить?! - з кожною вимовленою ним фразою його обличчя ставало багрянішим і багрянішим.

-М... Містер Паланскі, тут це... гості... незвичайні якісь.

Мервін усміхнувся.

-Які ще гості?! Я тобі за що плачу?!!. У цей момент двері відчинилися. У приміщення зайшли три постаті в дуже незвичайних, але розкішних шатах. Обличчя були як у риб, довгі кінцівки.

-Знайомтеся, це корінні жителі планети GF-312.

Прибульці перевели погляд з хлопця на мера і кивнули йому. Мер стояв із відкритим ротом і не знав, що сказати. Рука з телефоном тремтіла.

Мервін вирішив виправити незручну ситуацію і покликав мера вийти і обговорити все.

-Хто це такі? У мене галюцинації?

-Ні, це прибульці, якщо вам так завгодно.

-Навіщо вони тут?

-Вони хочуть дещо в нас купити.

-Хочуть купити!? У мене!?

-Так, конкретно цей вид живе на планеті, де 90 відсотків поверхні - це вода. За останній час на їхній рідній планеті залишилося 4 види підводної рослинності. Вони хочуть у нас купити 2 види водоростей. Вивезуть приблизно тисяч десять тонн. Від цього точно не збідніємо.

-Водорості...,- мер істерично розсміявся,- Ну водорості, так водорості. І скільки нам дадуть?

-Нам привезуть тим самим рейсом близько 2 тонн мінералів із планети GF-312. Земні організації оцінять це в чверть мільярда.

-Та ти жартуєш. Стоп, чому я тебе взагалі слухаю? Які водорості!? Які інопланетяни!? Жарти жартуємо? А? -Мер поспішно попрямував до кімнати. Його обличчя було неймовірно червоним. Мервін перехопив його біля дверей і сказав:

-Подивіться у вікно. Чверть мільярда полетить у трубу.

Мер побачив із панорамного вікна гігантський космічний корабель, що стоїть на пляжі. Його обличчя зблідло.

Він повернувся до Мервіна:

-Що мені робити?

-Сидіти, посміхатися, і поставити підпис у трьох місцях, коли я скажу. У контракті, зокрема, сказано про те, що мені, як посереднику, належить 1% від угоди.

-Не питання, юначе.

Вони зайшли в кабінет, де все ще ошелешений охоронець дивився на гостей. Прибульці оглядали приміщення. Один із них заговорив, при цьому жестом показуючи на стелю.

Мер запитав:

-Про що він говорить?

-Каже, що красиво все облаштовано.

Мер натягнув посмішку з округленими очима і кивнув гостям.

Мервін дав апарат, схожий за формою на навушник:

-Надягніть, так ви зможете розуміти їх.

Хлопець сів у крісло:

-Дуже раді, що ви відвідали нашу планету.

-Так, ми теж дуже раді. У вас мальовнича планета. Такого розмаїття рослин я бачив тільки в підручниках. Але тут навіть краще.

-Точно, наша планета завжди славилася багатою природою. Тому ми із задоволенням готові допомогти нашим братам, якщо в них складається важка.

-Головне точно знати, хто брат, а хто ні, чи не так, Кунду?

-Все правильно, звісно.

Інший гість заговорив:

-Ми із задоволенням залишилися ще трохи, проте є ще невідкладні справи. Тому я пропоную здійснити угоду просто зараз.

-Звісно, зараз усе влаштуємо,- Мервін дістав із портфеля папери, де були символи, що не були схожі на жодну людську мову.

Прибульці поставили підписи, і Мервін простягнув папери меру, він тихо лаявся і поставив підпис.

Гості встали і простягнули руку Мервіну, і потім меру.

До вечора, коли все вщухло, мер сидів за столом і попивав віскі з пляшки.

-Бачите, все легко і просто. Наступного тижня, прилетить 7 вантажних шатлів, і один бойовий, для повного контролю проведення операції. Усе відбуватиметься вздовж берегової лінії.

-250 мільйонів...,- мер розсміявся.

-Враховуючи мій відсоток...

-Який відсоток? Твій? Немає ніякого відсотка. Усе моє!

Мервін не знав, що сказати. В один момент у нього нахлинули суперечливі емоції. Тому він просто промовчав. Подивившись на пихате обличчя мера, він не стримався:

- Сміливість межує з дурістю, знаєте... Хочете далі їсти, не треба кусати руку того, хто годує... - з цими словами Мервін попрямував у бік виходу.

- Гей, пацан, ти в цих справах не розумієшся. Залиш бізнес акулам, а то загризуть,- знову розсміявся.

Мервін стримав бурхливий потік емоцій.

-Ей, пацан, ти в цих справах не розумієшся. Залиш бізнес акулам, а то загризуть,- знову розсміявся.

Мервін знову стримав бурхливий потік емоцій.

Коли прийшов день виконання договору, і віскі вивітрився, мер зрозумів, що ситуація не на його користь, тому віддав Мервіну обіцяний відсоток. Місцеві жителі теж сторопіли. Над водою нависли кілька космічних апаратів, а дивакуваті істоти збирали водорості на березі.

Не було сенсу якось конспірувати ділові відносини з інопланетними істотами. Але для людей шоком було вже те, що розумне життя взагалі є, поза межами нашої планети. Сотні журналістів готові були на будь-які жертви, тільки сфотографувати прибульця.

Мервін бачив захват і здивування людей. Радісні, перелякані обличчя. Він не поділяв з ними емоцій, для нього це все було звичайним.