Ангеліна Пилипенко
2020-08-29 12:40:28
Думки вголос
Я навіть не знаю, як описати цей день. Принаймні дуже сподіваюся, що подібних у моєму житті вже не повториться. Але почнемо все спочатку.
Значить так (маю надію, що ви прочитали цю вставну конструкцію голосом Притули😂). Уже кілька днів я студентка одного з найпрестижніших столичних закладів - КНУТШ, до того ж ще й бюджетниця. І саме вчора я вирушила у мадрівку до одного з корпусів університету, аби оформити свій вступ юридично. Тоді я весело гадала, що вся ця катавасія затягнеться, коротко кажучи, на три секунди і можна буде преспокійно їхати собі далі у справах. Господи... як же наївно, простодушно я помилялася! Надіюся, усе, що відбулося зі мною тоді - то лише якийсь дурнуватий страшний сон!
Безкінечна вервечка людей, яка просувається до заповітних дверей чимраз повільніше. Ще на протилежному боці дороги я гадала: "На дідька стільки людей набралося на юридичний?", а тепер уже з задрістю поглядаю на той корпус. Чесно кажучи, я не очікувала, що за цей вступний рік в Україні назбирається стільки майбутніх письменників: подейкувала, ніби більшість все-таки надасть перевагу технічним галузям. Ну, але... #маємошомаємо
Страшенно ломить ноги і голову. З жалем я згадую той кавалок Празького торта, скуштований ще о 9 ранку: а вже кілька годин я не маю в роті й ріски. А що відбувається всередині закладу!!! Усі парти для заповнення документів звйняті, і доводиться чи не в буквальному сенсі сидіти один в одного на головах. Та зрештою, все це нарешті скінчилося, і все-таки мені пощастило покинути приймальню до 5-ї години - часу, коли денний прийом заявок офіційно закінчується. А ви тільки-но уявіть, скільки ще за мною абітурієнтів!..
Єдиний плюс цього дня - те, що серед першачків я виявила деяких своїх однокласників та знайомих. Тішу себе думкою, що під час пар я бачитиму не чужі мені лиця.
А також настановча порада абітурієнтам наступних років: якщо ви не можете похвалитися янгольським терпінням, заради всього святого, оформлюйте заявки онлайн!!! Може, це й менш надійно, але пофіґ. Іноді переживеш такі дні і починаєш розуміти, що на тому світі вже ніяке пекло тобі не страшне.