Блог
Всі
Мій особистий сорт героїну
Особисте, Думки вголос, Новини
Для більшості мешканців Києва ця неділя нічим не відрізнялася від попередніх. Так було і в мене вдома. Я, як завше, давно поробивши всі справи, від "нєфіг дєлать" тупо філософствувала, моя молодша сестра робила уроки... І раптом - мамин дзвінок, котрий того вечора змінив геть усе.
- Ми з татом повертаємося з дачі додому. Щоб зараз же вдяглася і через деякий час була на ВДНГ. Зрозуміло? - швидкий мамин голос одразу ж стимулював до дії.
Звичайно, була б надворі інша пора року, я б одразу вбралася якнайкраще (хоча у звичайному житті я такі модні тортури просто ненавиджу), але не за такої температури. Мені лишилося лиш одягнутися у своє нове, досить пристойне пальтечко, гарно зачесатися, і, попередивши малу, аби не нудьгувала без мене, кулею вилетіти з квартири.
Поки я добігла до Виставки, мені здавалося, що з такими темпами в мене вже зовсім скоро атрофуються ноги. Ні, такого мій вік довго витримувати не буде, тож вдаватимуся я до стрімкого бігу хіба в дуже крайніх випадках.
Доходжу до 12-го павільйону. Краєм ока глянула на час - в мобільному - початок сьомої. Наче ще рано. Що ж, доведеться надіятися на краще, думаю я, наближаючись до заповітних дверей. Зненацька вони прочинилися, і в ту мить, коли я побачила, хто вийшов на ганок, моє серце зненацька обірвалося і полетіло у глибочезну безодню...
Я ледве намагалася вгамувати тремтіння своїх колін. Високий білявий чоловік жваво спілкувався з молодими дівчатами, що оточили його - вочевидь, знімальною групою шоу. "Це несправедливо! - люто засопіла я носом. - Чому вони мають право стояти поруч з ним, а я ні?" І, не тямлячи, що роблю, я на рівні рефлексу ринулася до дверей.
- Куди?! - перепинив мене кремезний охоронець. - Поки не можна. Він ще вийде через деякий час, от тоді й спробуєш.
Я розчаровано зітхнула. Летіти сюди, як чортів віник (за словами моєї мами), щоб в результаті лишитися з носом? Так кіна ну геть не буде. Стоятиму доти, доки не досягну бажаного.
Хвилини повільно спливали, батарея в телефоні мало-помалу опускалася до двадцятки. Температура падала: якщо ще якихось півгодини тому з мене від бігу сьомий піт стікав, то вже тепер я починала замерзати. Цікаво, довго я ще протримаюся?
- За кілька хвилин прибуде ще один тренер шоу, Діма Монатік - почувся голос охоронця. - Я так розумію, що тобі конче потрібне фото з тренером? З Монатіком сфоткатися не хотіла би?
Я скептично підняла брову догори. Ні, я звичайно поважаю Дмитра як артиста, але ж Монатік... Він що, сміється з мене чи як?
- Ну гаразд, - спантеличено пробурмотів сторож.
Минула майже година мого наполегливого чекання. Раптово я почула кроки в бік павільйону: приїхала мама, аби забрати мене.
- Ну що, скільки ще? - спитала вона. - Ти ж розумієш, що ми не можемо стовбичити тут вічність...
- Він скоро вийде, - уперто повторила я, і, ніби підтверджуючи мої слова, двері знов відчинилися, відкриваючи світу прекрасну постать Містера Досконалість. Я затремтіла. Чоловік про щось запитав у своєї співробітниці, засміявся, запалив цигарку. Ну все, або пан, або пропав. Я ще раз запитала у охорони: мовляв, чи можу я сфотографуватися? У відповідь почула таке: спитати про дозвіл на фото можна, проте близько не підходити.
Тремтячим, абсолютно безбарвним голосом я максимально голосно прошепотіла у бік дверей:
- Пане Олеже Анатолійовичу... чи можна зробити з Вами фоточку?
Чоловік різко обернувся. Біляві брови поповзли догори, губи розтягнулися у привітну посмішку.
- Зараз, кицю моя, зараз, - кивнув він до мене.
В мене всередині ніби феєрверк вибухнув. Він назвав мене "кицею"...Заради цього я б усе віддала. Аби скоротати час, я почала про щось говорити з мамою (не памятаю вже, про що, та й це вже не так важливо), коли буквально за хвилину знов почула цей до болю знайомий голос:
- Ну,де ти там, кицюню? Ходи до мене.
Не ймучи віри своєму щастю, я підійшла до нього. Пригорнулася близько-близько, вдихнула запах дуже дорогих чоловічих парфумів. Мама фотографувала нас і теж усміхалася. Закінчивши процес, вона заговорила дещо розгублено:
- Ви пробачте, якщо потурбували, просто ми дуже уважно стежимо за Вашою творчістю...
- Та я ж все розумію...
- А я була на Вашому концерті в Хмельницькому, - хвалюся я.
- Скажіть, будь ласка, а чи приїдете Ви в травні? Чи є надія на те, що гастролі таки відбудуться? - додає мама.
- Ну, не знаю, не знаю... Це вже як Бог покаже, - сміється він.
Я ще трохи постояла поруч з ним, міцно обхопивши руками його шию. Ех, була б моя воля - нізащо б не випустила оцей шматочок щастя зі своїх рук.
Та надійшов час прощатися.
- Дякую Вам щиро, я так чекала цієї зустрічі... - на емоціях промовляю я.
- І тобі дякую, кицю! - останній раз усміхається до мене і рушає в бік павільйону - готуватися до зйомок.
... - Отакої, в житті він, виявляється, настільки галантний... А то по телевізору здається, ніби він геть такий собі самозакоханий нарцис, - здивовано ділиться враженнями мама. - Круто було зустрітися не в концертному залі, еге ж?
Я майже не усвідомлюю, що відбувається навколо. Мене накрила така ейфорія... Здається, що в мене виросли крила, і ще мить - і я злечу високо в небо, просто назустріч зорям.
2
58
Підсумки року
Новини, Думки вголос
ПІДСУМКИ МОГО 2021-ГО
Цей рік виявився для мене доволі продуктивним, насиченим, і багатим на події. Не можна сказати, що в ньому не було негараздів: так, їх траплялося кілька, однак абсолютно білої смуги ні в кого не буває. Та приємних подій в моєму житті відбулося значно більше. Спробую ж усі перелічити.
- Перш за все, в моєму житті з'явилися нові люди. Б'ються зі мною в унісон серця тепер в Києві, Хмельницькому, Харкові, Дніпрі, Вінниці, Чернігові, Кропивницькому, Черкасах, Запоріжжі, Львові, Житомирі та Миколаєві. Я рада тій обставині, що з кожним роком коло моїх знайомих поповнюється.
- Ми з групою на початку березня нарешті зустрілися разом і вибралися на прогулянку до музею Максима Рильського. Це був дуже приємний захід, враховуючи, що не так багато часу ми проводимо разом. А у вересні таким приємним доповненням було святкування дня народження нашої однокурсниці у парку Шевченка :-)
- Втілилася в життя моя найпалкіша мрія - я зустріла улюбленого співака! Кілька разів я загадувала це бажання у новорічну ніч, та марно. А у квітні моя мрія нарешті реалізувалася :-) Було приємно зустріти публічну людину поза сценою та збагнути, що в реальності вона максимально проста і не має жодного придуманого образу.
- Також я відвідала концерт улюбленої співачки. Як завжди, захід вийшов дуже душевним та порадував великою кількістю україномовних пісень :-)
- Приємним тріпом стала для мене цьогорічна поїздка до Івано-Франківську. Я мала нагоду поспілкуватися з тамтешньою подругою та побачити, що гойдалка, на якій я гойдалася у 12 років, все ще на своєму місці:-)
- Я відвідала надзвичайно цікавий захід про булінг, відповіла на деякі питання журналістів і навіть потрапила до телеверсії. Вважаю, що такі івенти надзвичайно важливі в нашому житті, адже вони дають змогу замислитися, що ми повинні допомагати "особливим" дітям - тим, що потерпають від знущань однолітків.
- Захопилася творчістю ще однієї Народної Артистки. Вважаю, що це звання ні за що ні про що не дається, і тому її шлягери справді досконалі. Шкода, не вдалося цього року потрапити на її концерт, та я вірю, все ще попереду:-)
- Відвідала фестиваль Atlas Weekend. Пробула там порівняно небагато часу, та встигла отримати велику кількість позитивних емоцій.
- Нарешті зустрілася зі своєю подругою з Вінниці, яка цьогоріч вступила до Університету Культури в Києві. Наша дружба, заснована на творчості улюбленої співачки, триває вже 3 роки, і, сподіваюся, скоро не закінчиться.
- Зважилася на кардинальну зміну і пофарбувала волосся у рудий колір - і зненацька відчула, що з ним мені набагато комфортніше. Насправді моя зміна іміджу була обумовлена ще й тим, що тоді я втілювала образ Насті Лісовської, адже цього року я неабияк захопилася мистецтвом косплеїв. Окрім Роксолани, до цього я втілювала образ Бель з "Красуні і Чудовиська".
- Я зняла окуляри, і тепер ношу лінзу. Яке ж це полегшення, коли після стількох років моє праве око починає бачити чіткі контури!
- Аби практикувати свою англійську, почала читати книги мовою оригіналу. Наразі читаю "Сутінки" та "Джейн Ейр".
- Стала срібною призеркою конкурсу Яцика, на котрому зуміла проявити свої творчі можливості.
- Ну і зараз я втягнута в один дуже цікавий мистецький проект.... але поки що це великий-превеликий секрет!!
Та й взагалі цього року зі мною відбулися разючі зміни. Я стала жіночнішою, м'якшою, і, схоже, назавжди утратила охоту до бурхливих сварок. Збагнула, що люди не стають жорстокими без причини; і тому почала тільки більше жаліти і розуміти їх.
Таким був 2021-й... Побачимось у 2022-му!
Факти
Цікаве, Думки вголос
Кілька цікавих фактів про мене:
- У мене очі різного розміру. І у зв'язку з тим, що праве око менше, зір на ньому в рази гірший.
- Я дуже часто плачу, оскільки є дуже вразливою людиною. Однак тепер намагаюся цим не сильно зловживати, оскільки починаю задихатися.
- В дитинстві моя найкраща подруга часто била мене кропивою, тож тепер я цю рослину геть не боюся і можу сміливо чіпати голими руками.
- Обожнюю какао. Іноді можу випити кілька чашок на день - часом обпікаю язик, проте це мене не спинить.
- Одне з моїх дивних уподобань - я полюбляю мити посуд. Це мене розслабляє і заспокоює, змушуючи засмислитись про щось своє.
- Цьогоріч, коли я приходила на "Голос" з однією дуже важливою метою, мені пропонували сфотографуватися з Монатіком, проте я відмовила (моя одногрупниця ледь інфаркт не схопила😂) А в чому полягала причина мого вчинку? Ну, по-перше, ви знаєте, кому я надаю перевагу, а по-друге, як сфотографуватися з нижчою за тебе людиною? Хоч всього і на кілька сантиметрів, проте це зіграло вирішальну роль.
- Доволі часто мені снилися віщі сни. Саме вони напророчили мені знайомства з новими людьми, зустрічі з кумирами та багато інших подій
Який факт подивував вас найбільше?
Книги
Всі
Вірші
Всі
Освободітєлі
Прокинулись годині о четвертій
Від смертоносних пострілів гранат,
Тож два шляхи: або на місці вмерти,
Або ж втікати з відчаєм назад.
Це "звільненням" назвали іронічно,
Коли від куль загинуло дитя,
Коли будівлі, що, здавалось, вічні,
В уламки опадають, мов сміття.
Проблема їх - блокують спотіфаї,
Нема вже як зайти у Інстаграм.
А на Вкраїні полум'я безкрає,
Що землі пожирає тут і там.
Але ми сильні духом й незалежні,
Нас знищити хотіли, але ні!
Завзяттям поєдналися безмежним,
Плювок у бік ми зробимо війні.
Літописи такого ще не знали,
Цей бій увіковічнять у книжках.
І тих, кому землі було все мало,
Ми рознесемо в неозорий прах.
3
0
268
Творці
В когось барви цвітуть на картинах,
В рими інший вдягає думки.
В когось ніжна мелодія лине,
Полонивши серця навіки.
Хтось лікує скалічені душі,
Хтось знайомить малят з букварем,
Хтось - серцям вже давно непорушним
Повертає колишній свій щем.
Хтось в театрі вживається в ролі,
Відігравши найкращу з Джульєт,
Інший друзів частує доволі,
Подаючи солодкий шербет.
Ще один поновляє закони,
Здійснює справедливий свій суд.
А наступний - у ночі безсонні
Береже спокій наш від приблуд.
Так багато тих галузей в світі,
Що найвищої гідні з поваг.
Серцем треба достойно зуміти
Досконало утілить свій фах!
0
0
248
Penfriend
Я не можу тебе обійняти,
Голос мій віддаляє дзвінок,
Кілометрів і миль так багато!
Не здолає маленький їх крок.
Неспроможна я поки в реалі
Доторкнутись твоєї руки.
Твої очі - зелені чи карі? -
Не читають мої ще думки.
Поки здатна лиш в літер сплетіння
Укладати душевне тепло.
А душа божеволіє в скінні...
Що зустрітись би нам помогло?
Не кидай мене, друже, благаю!
Хоч і часто ламаю дрова.
Та душа ще моя пам'ятає
Твої теплі підтримки слова...
Хоч не можеш мене обійняти,
Тільки сліз ти втамуй водоспад,
Обіцяй душу не розбивати,
Йти зі мною вперед, не назад.
Будь зі мною ти в щасті і горі,
Знай, мій друже - ти радість моя.
Ми побачимось, знаю, нескоро,
Та що маю, віддам тобі я.
Не зміняю тебе я ніколи
На фальшивих реальних осіб.
А твоя душа, знаю, не квола,
Моє світло наступних злих діб...
3
5
267