27 січня 1971 року, сьома вечора.

Британія, невелике містечко Літл-Вінгін

На тихе провінційне англійське містечко мало-помалу спадали повільні густі зимові сутінки. Дитячий майданчик потопав у велетенських сріблястих кучугурах снігу. Споночіло, дітлахи вже давно розбіглися по домівках – погрітися коло затишного каміну та покуштувати смачної вечері. Проте майданчик порожнім не був: одна особа своєю присутністю стояла цьому на заваді. На невеликій, ледь припорошеній снігом гойдалці сиділа маленька дівчинка; вона монотонно бовтала ногами, а її голівка була звернута догори: її великі очі з цікавістю споглядали зоряне небо, вбираючи щонайменший його штрих.

Дівчинку цю звали Лілі Еванс, і, коли не заглиблюватися в деталі, вона була абсолютно звичайною дитиною зі своїми переживаннями та проблемами. За кілька днів їй мало виповнитися одинадцять років, а отже, вже зовсім скоро вона увійде в підлітковий вік. Проте що буде, коли ми приділимо цій маленькій істоті трохи більше уваги і зрозуміємо, якою вона є насправді? Саме цим я і пропоную зараз зайнятися.

Змалечку Лілі зростала у достатку й любові, котрими її щедро забезпечувала сім’я. Досить пристойно вихована, ця маленька леді однаково була доброю до усіх людей, котрі оточували її; доброзичлива, практично завжди всміхнена, вона ніколи нікому не відмовляла у допомозі і легко йшла на контакт з ровесниками. Відмінницею вона, звісно, не була, проте навчання цікавило її, і у школі вона була однією з найстаранніших та найсумлінніших учнів, за що її частенько ставили в приклад вчителі. Та й матінка-природа Лілі не обділила: маленька була справжньою красунею. Ніхто з тутешніх дівчат не мав такої яскравої зовнішності: густі виткі коси на колір, мов мідь, прикрашали голівку своєї господині розкішним каскадом. Лілі мала рівненький акуратний носик, повні рожеві губенята та неймовірно гарні очі, які так і зачаровували кожного: великі, ледь не на півобличчя, обрамлені густими темно-рудими віями, вони мали насичену густо-смарагдову барву. Зазвичай дівчатка мають абсолютно типові очі: сірі, сині, карі… Ліліні ж немовби виділялися – кожен, хто знайомився з дівчинкою, спершу одразу звертав увагу на її очі, і неодмінно тонув в них.

Як бачимо, життя багато дало маленькій панночці. Проте нема в цьому світі людини, котра не мала би жодної, бодай найдрібнішої, проблеми.

Як уже було сказано, навколо Лілі завжди були люблячі душі, проте дівчинці здавалося, що є єдина людина у світі, котра відверто її ненавидить. Чомусь Лілі не вагалася, коли називала ті їхні взаємини таким словом: мала на те повні підстави.

Звісно, коли ти знаєш про те, що хтось до тебе ставиться украй неприязно, це, залежно від людини, більш менш стерпіти можна. Однак неможливо миритися з таким станом речей, коли ти стаєш об'єктом ненависті своєї рідної сестри. Лілі часто міркувала: цікаво, чим же таким вона завинила? Утім, відповіді на це питання їй знайти так і не вдавалося.

Її сестра, Петунія, була старша від Лілі трохи менше, ніж на два з половиною роки, проте це не заважало їй повсякчас дивитися на меншеньку згори вниз. Завжди пихата, ущиплива, вона не оминала жодної нагоди задля того, аби боляче вшпигнути сестру чи вкотре обізвати її "малою потворою", що боляче зачіпало Лілі. Можливо, причина була в тому, що сестрички були аж надто різні. На противагу Лілі, Петунія володіла аж надто ординарною зовнішністю: висока, сухоребра, з невеличким ластовинням на щоках, цупкими солом'яними косами і безбарвними блакитнаво-сірими очима. Вуста вона завжди тримала стисненими, що надавало її обличчю вічно сердитого виразу. У школі вона не зносила великих галасливих компаній, натомість надаючи перевагу таким самим вічно насупленим дівчиськам, що завше ласі попліткувати про когось.

Якби причина була лише в цьому, то це ще було цілком стерпно. Насправді (і Лілі це розуміла) все почалося з досить дивних подій, про котрі знало не так багато осіб...

Ще до того, як Лілі виповнилося дев'ять років, дівчинка помітила, що з нею повсякчас починають коїтися дивні речі. Дивні саме тому, що зазвичай ніхто з простих смертних на таке не здатний. То вона впустить на підлогу тарілку і не встигне пошкодувати, як черепки уже перетворяться на цілу посудину, то якусь потворну комашинку на квітку перетворить, а то нещодавно на тесті з географії ще одна неймовірна притичина сталася... Лілі навчалася досить успішно, однак географія завжди була для неї загадкою природи. І, звісно ж, питання на тесті виявилися просто неймовірно важкими! Дівчинка вже було подумала, що тут її семестровому балу і гаплик, коли, протерши очі, вона завважила дещо дивне: деякі варіанти відповідей на аркуші враз спалахнули і почали світитися золотим сяйвом. Спершу Лілі не повірила своїм очам і на якусь секунду вирішила, що то їй, певно здалося; а проте видіння все ж не зникало. І тоді Лілі на думку спала просто-таки божевільна ідея: вибрати усі "сяючі" відповіді, що, власне, вона і зробила. І яким же було її здивування, коли кілька днів потому вона дізналася, що отримала найвищий бал в класі! А отже, те сяйво не було маренням її уяви - це вже вона знала точно. Крім того, саме минулого літа з нею стався один вельми прецікавий випадок, котрий допоміг їй скласти усі ці химерні події докупи. Того погожого дня вони з Петунією знай собі бавилися, коли Лілі знов почала займатися своїми "безглуздими вигадками" (так це називала сестра). Звісно, що Петунії це було аж ніяк не до вподоби, і дівчата були уже близькі до сварки, коли раптом звідки не візьмись з'явився хлопчисько - чорнявий, блідий, неймовірно худющий, ще й мав на собі якесь поношене дрантя. Тут-таки він і сипонув кількома дошкульними шпичками на адресу Петунії, що зрештою й змусило її вгамуватися.

Тож після того випадку Лілі вирішила познайомитися з хлопцем поближче і вивідала від нього багацько цікавої інформації. Хлопця звали Северус Снейп, він був того ж самого віку, що й Лілі; крім того, по секрету він зізнався, що його мати - справдешня чаклунка, а отже, сам Северус теж має в собі магічну кров і вже потроху вона дає про себе знати. Хлопчина розповів, що як тільки йому виповниться одинадцять років, він вирушить здобувати магічну освіту у величній школі Хогвартс, де зрештою зможе стати повноправним магом. І, казав він, судячи зі здібностей, що їх тільки-но почала виявляти Лілі, вона теж невдовзі стане чарівницею і зможе керувати своєю магією. І в день її одинадцятиліття вона має отримати офіційне запрошення до Хогвартсу, але, оскільки в роду дівчинки не було чаклунів, мав прибути спеціальний посланець, аби пояснити ці обставини її батькам.

Саме тому останніми днями Лілі страшенно хвилювалася, адже в суботу мав бути її день народження - от тоді вона й перевірить, чи правдиві були Северусові слова. Самому хлопцю одинадцять стукнуло ще на початку січня; та хоч як затято не намагалась Лілі вивідати у нього інформацію, він вперто мовчав і лише повторював, що Лілі сама все дізнається рівно у день своїх іменин.

Звичайно, Петунія незлюбила Северуса и всіляко над ним збиткувалася; утім, в своїх переконаннях вона була не одинока. Місцеві дітлахи косо дивилися на маленького Снейпа і тільки й казали,що він злидень, а його батьки постійно гризуться між собою. Крім того, хтось, дізнавшись про таємну дружбу Северуса і Лілі,почав дражнити парочку молодим і молодою;багато хто підхопив цю ідею. Лілі навіть не намагалася переконати таких роззяв у безглудості цієї версії: їй просто було це нецікаво. Врешті-решт, сама вона твердо знала, що з Северусом вони лише друзі, а інші хай там базікають,що хочуть. 

Лілі зістрибнула з гойдалки. Її чобітки м'яко вписалися в сніг, залишивши на ньому відбитки. Дівчинка ледь чутно зітхнула: зараз повертатися додому їй не дуже хотілось, адже доведеться вислуховувати чергові шпички Петунії. Мало-помалу Лілі підвела голову і подивилась на небо: там, серед розкішного намиста своїх небесних сестер, яскраво сяяла зірка, що значно відрізнялася від решти- вона ​​променіла лазурно-блакитним сяєвом. Ще зовсім маленькою Лілі знайшла її і з того часу  доволі часто приходила подивитися на неї: чомусь у неї було таке переконання, що ця зірочка обов'язково принесе їй щастя. Ось і зараз, привітно посміхнувшись своїй небесній подрузі, Лілі все ж набралася сміливості і пішла додому. Однак раптом кілька змусило її зупинитися на півдорозі: назустріч їй йшла земна подруга, жива істота з плоті і крові. Лілі радісно верескнула і кинулася вперед. 

Ще в першому класі Лілі міцно здружилася з дівчинкою на ім'я Міллі Свон. У школі дівчата сиділи за однією партою, постійно ходили разом і довіряли один одному заповітні таємниці. Сама Міллі була з досить заможної родини і жила неподалік с матір'ю і ще зовсім маленьким братиком; батько її недавно помер. Міллі, звичайно, була не така вродлива, як Лілі, однак теж досить приваблива: вона мала лискучі каштанові коси і великі яскраво-сині очі. Трималася вона завжди витончено і трішечки поважно, що цілком імпонувало її прізвищу.
З розгону Лілі налетіла на подругу; дівчата, сміючись, гаряче обійнялися.
- Господи, Лілі! - палко вигукнула Міллі; її сапфірові очиська зблиснули з-під шапочки. - Як же давно ми не зустрічалися отак просто... Може, слід нам нині надолужити згаяне?
- Але ж не моя провина в цьому, - ледь непевно проказала Лілі. - Я помітила, що від самих канікул ти стала якоюсь... чужою. Ніби уникаєш мене. 

Такі слова ледь збили Міллі з пантелику; на якийсь час вона замовкла, нервово покусюючи губу. Зрештою, за кілька хвилин вона заговорила:

- Так, знаю, все-таки дрівець я трішки та наламала. Просто реально багато справ накопичилося останнім часом... Школа, домашні - усього всюди не встигнеш... Я справді забігалася останнім часом і шкодую, що приділяла тобі так мало уваги.

На мить у Лілі з'явилося таке відчуття, ніби подруга щось від неї та й приховує - надто вже бігали її зіниці, а яким невпевненим і ламким звучав голос! Підступна фраза "Ти нічого не хочеш мені сказати?" вже була ось-ось готова зірватися з вуст Лілі, аж раптом дівчинка схаменулася і подумки вирішила: ні, не буде вона її картати з цього приводу. Зрештою ж, сама Лілі навіть своїй найближчій подрузі не всього звіряла - наприклад, про ту дивну таємницю, що пов'язувала її з Северусом Снейпом. Натомість вона промовила м'яким голосом:

- Гаразд, забудемо про це.

Здавалося, після такого повороту Міллі значно повеселішала.

- А як там сестра? 
Лілі внутрішньо застогнала: подруга явно зачепила болючу струнку. Дівчинка непевно знизала плечима:
- Ну, як... Нічого не міняється. Вона і досі вважає, ніби я - причина усіх її бід, а я ж гадки не маю, чому.
- Стерво вона, та й по тому, - кинула Міллі. - Як же добре, що я не маю сестри... Ой, вибач, - враз спохопилась вона.