В банк В окупації

В банк

В окупації дуже важко було отримати готівку з банку, потрібно було записатися у список і вистояти довжелезну чергу в банк.

Три години ночі, хтось крадеться по вулиці, ліхтарі горять де-не-де, нічогісінько не видно.

- Стой! Кто идет?

- Та це я хлопці.

- Куда идете, бабушка, в комендантский час?

- В Банк

- А что вам там нужно, в банке, среди ночи.

- Як це що? Гроші отримать. Спочатку мене в список внесуть, тобто в зошит запишуть, в чергу, номерок скажуть, потім чергу потрібно вистояти, а тоді вже пенсію отримаю. Пустіть хлопці!

- Что говорите бабушка?

- Та кажу хлопці, якщо ви мене не пропустите, Маруська, буде десятою, а я мабуть вже сороковою.

- Где?

- У списку. Кажу ж вам, гроші в банку отримати, це вам не лізти в чужу країну!

- А кто куда залез, бабушка?

- Та тарганів наповзло у хату, посіпак. Вже не знаєш чим їх отруїти, ніяка напасть їх не бере, каже стара, а сама думає:

«От же ж паразити, ніяка напасть на них не нападе на вас, орки проклятущі».

- Тараканы- это плохо! Но, вы, мне не о том рассказываете, бабушка. Вы лучше скажите, зачем ночью здесь ходите.

- Та кажу ж вам в банк йду, ось вам хрест, щоб мені язик відтяло, якщо брешу,- бабуся перекрестилася.

- Ладно, а в сумке у вас что?

- Пиріжки, поки до банку дійду, їсти захочу.

- Показывайте!

- Та шо ,ви, хлопці, пиріжків не бачили чи що.

- Показывай, бабуля, а то, - рудий бородатий вояка пригрозив бабці ружом.

- Та Бог з вами, - старенька відкрила сумку і дістала завернуті у пакет пиріжки, - їж, онуче на здоров'я, смачні, як для себе пекла, - протягнула вона пиріжок спочатку рудому, а потім й роздали усім охочим. Ох, же ж і багато їх прийшло, тих охочих. Роздала бабка пиріжки та й каже: - Ну, як вам хлопці, мої пиріжки? Добрі?

- Вкусные, спасибо, - сказав рудий вояка, - теперь можете идти в свой банк.

-Нема за що. Але тепер я вже в черзі буду мабуть сотою.

- Сотой не страшно, бабуля, главное, чтоб не двухсотою, тогда уже ничего не спасет, - загоготав рудий, почесуючи свою блискучу бороду.

Шкандибаючи старенька пішла до банку.

В списку вона була вже тридцять восьмою, добре хоч Маруська раніше прослизнула крізь тих іродів, та записала її. Маруська з виду наче дівчинка: мала, худа, зовсім тендітна, дарма що тридцять п'ять років стукнуло. Задоволена стара примостилася в куточку. Подивилася час – пів четвертої ранку. До відкриття банку залишилося чекати п'ять часів.

- Та що ви там моститесь, йдіть додому, казала ж не приходити!

- Незручно якось, та в дома мені сидіти нудно, тут все ж таки серед людей…

- А «ті» ? Вам нічого не казали?

- Їсточки просили, - усміхнулася в хустинку бабуся.

- І ви ж свята душа віддали! – наївно запитала Маруся.

- А чого б не віддати? Нелюди ми чи шо? Щоб всі смаколики собі залишити! Ось мені нічогісінько не шкода! Я б ще з десяток пиріжків би їм віддала. Нехай хлопці наїдяться досхочу?!

- А с чим пиріжки хоч?

- О, багато с чим! Усю аптечку висипала:і клафелін, і пурген, і якесь проносне, нічого не пошкодувала?! Цікаво кому що дісталося?

- Тільки, якщо ти в нас така гостинна, бабуся, повз них більше не ходи…- посміхнулася Маруся.

Коментарі