Свіжий сонячний ранок ніжно огортав місто. Я проснулася як завжди, о 06:15 ранку. Ніколи не любила рано вставати. Мені це давалося важко… Але сьогодні був особливий день – 1 вересня. Це був мій останній День знань у ролі студентки. Так, я випускниця.

Я швидко, не роздумуючи, встала з ліжка і прошмигнула у ванну. Моя сусідка по кімнаті ще спала, коли я повернулася. Та їй і не потрібно було просинатися так рано. Наті Стоун навчалася у другу зміну, по спеціальності «німецька та французька мови». Хороша дівчина. Красунечка із світлою шкірою, чорним, як ворон, волоссям та стрункою фігурою. Завжди привітна, весела, дотепна… Вона мені дуже нагадувала казкову принцесу – Білосніжку.

Я ж швиденько застелила ліжко, зробила легкий макіяж і відкривши шафу з речами завмерла. Що ж одягнути? Сьогодні розпочинається мій останній навчальний рік і так хотілося бути красивою. Тому я зупинила свій вибір на легкому сарафані кремового кольору у дрібні рожеві та фіолетові квіти. Сарафан красиво ліг на мою худорляву фігуру. Над зачіскою я взагалі не задумувалася: своє довге рудувате розпущене волосся пов’язала стрічкою бузкового кольору. Ось і все! Образ готовий.

На годиннику уже було 07:20, це означало що пора виходити з кімнати та іти на пари. Я тихенько закрила кімнату на ключ і на мобілці набрала номер Кейді Сеймор, яка була моєю найкращою подругою та одногрупницею. У трубці почулися довгі гудки і вже після четвертого я почула голос подруги:

- Даа… - протяжливо промовила вона веселим голосом.

- Привіт. Я уже виходжу.

- Ок. Я також.

Я нажала кнопку завершення та попрямувала до кімнати подруги. Ми ще були сусідками по гуртожитку так як жили на одному поверсі і її кімната була сусідньою. Мені не довелося довго чекати подругу, тільки-но я підійшла до дверей її кімнати та піднесла руку для стуку, як двері відчинилися і Кейді уже була готова іти. Вона зачинила двері й ми попрямували на вихід з гуртожитку.

Дорогою до корпусу факультету ми весело обговорювали різні теми які стосувалися літнього відпочинку, навчання, хлопців. Кейді уже 3 роки зустрічалася з нашим одногрупником Алексом Бірсом, високим чорнявим хлопцем, середньої статури та чудовим почуттям гумору, який завжди находив привід для підколу, особливо мене.

За веселою розмовою ми швидко підійшли до корпусу, де на нас уже чекав хлопець Кейді. Алекс як завжди виглядав чудово. Чорні джинси, фіолетова рубашка з коротким рукавом, білі кросівки і двохденна щетина надавала цьому чорнявому хлопцеві неабиякої привабливості. Одногрупник усміхнувся побачивши мене з подругою.

- Привіт. – промовив Алекс обійнявши Кейді, а потім і мене. – Ну… готові гризти граніт науки?

- Звичайно. – кокетливо відповіла подруга взявши хлопця за руку і потягнувши його до вхідних дверей навчального корпусу.