Ця історія почалася в холодному місці на півночі. Одного разу до Вельтвейра завітав дивний мандрівник. Він був зростом приблизно 1,8 м, а його лати нагадували лати далекого сходу: шолом був схожий на капюшон з маскою демона і рогами, сама броня неначе складалася з маленьких червоних квадратів. А його зброєю була катана і маленький арбалет; сумка з болтами знаходилася на спині, біля правого плеча.
***
Вперше я побачив цього воїна в таверні "Білий Вовк", я сидів за столиком і пив пиво. Він про щось говорив з власником, а потім підійшов до мене і почав розмову:
- Добрий день! - сказав він хрипким голосом - Я поговорив з власником і він сказав, що по поводу роботи звертатися до вас.
- Да - відповів я - мені якраз потрібен охоронець каравану.
- А куди йде караван?
- До Гріка і він везе партію заліза.
- Про товар я хотів спитати. - сказав він здивовано.
- Я знаю, вже не одного наймав! - відповів я з гордістю.
- Платня 160 шимлерів. - сказав я достяючи мішечок з грошима.
- Я згоден.
- Вот і добре. Доречі мене звати Іргін, а тебе?
- Моє ім'я не має значення. - відповів він холодно.
- Ну тоді... Вирушаємо зранку, з першими звуками півнів. Караван стоятиме біля міських воріт.
- Добре, до завтра.
- До завтра. - відповів я, допиваючи пиво.
***
Зранку він уже чекав нас біля міських воріт. У нього був чорний вороний кінь з білою гривою. Коли приїхали інші охоронці ми вирушили в дорогу. В дорозі хлопці говорили, між собою, і обговорювали як вони потратять платню. Всі, тільки не він. Цей східний воїн їхав попереду і оглядався по боках. Як тільки ми пройшли половину шляху, посеред дороги з'явилися двоє закутаних в залізні лати солдатів:
- А ну стояти, далі без платні ви не проїдете! - сказав перший.
- З кожного по 100 шимлерів, а то здохнете як бродячі пси. - сказав другий дістаючи меча.
- Це вільна дорога і ми вам платити не будемо. - відповів один з охоронців перезаряджаючи арбалет.
- Ха, ви вибрали смерть! - крикнув перший солдат.
  Як тільки він сказав ці слова; наш самурай зліз з коня, взяв катану в дві руки і побіг до них. Вони приготувалися до нападу, але це не допомогло: він наніс удар справа на ліво і перерубав навпіл другого солдата. Коли перший перебував в стані шоку. Він наніс точний удар прямо в голову. Солдати повалилися, як дуби з характерним звуку металу. Потім він стрибнув вперед. В місце де він стояв прилетів арбалетний болт. Далі вони полетіли в інших охоронців, вони падали з коней на землю; я сховався під повозку і бачив як воїн побіг в ліс справа. Через момент почувся крик і звук ламаних гілок. Потім ще один і ще один. Коли я виліз з-під повозки вся дорога була в крові і трупах, а потім він вийшов з лісу і сказав:
- Ти цілий? - спитав він своїм хрипким голосом.
- Т-т-так - відповів я і потім виблувався - я вп-п-порядку.
- Добре, залізай на повозку і поїхали, ще небагато шляху лишилося.
  Я заліз на повозку, він на коня, і ми поїхали:
- А звідки ти? - спитав я підганяючи коня.
- З Ріпта.
- Я думав з Ріпта ніхто не виїзджає?
- Для цього потрібно постаратися. - відповів він з стомленістю в голосі.
- Як тільки ми доїдемо до Гріка, я заплачу тобі за всіх охоронців.
- Це виходить 800 шимлерів?
- Так. - відповів я.
- А де ти навчився так мечем махати? - спитав я з цікавістю.
- На сході, - він зупинився щоб пригадати - в храмі Золотого Дракона.
- Ого, туди кого хочеш не беруть.
- Так, туди беруть тільки особливих воїнів.
Через деякий час на горизонті показалися вогні Гріка. Коли я продав товар то одразу заплатив, моєму останньому охоронцеві. Він взяв гроші, а потім пішов до таверни, напевно зняв кімнату. Зранку я розпитав охоронців чи не виїжджав хтось з міста. Вони сказали, що виїжджав і це був чоловік в дивній броні. Після цього я про нього більше нічого не чув.