Я Марія Антуанетта. Та годі, я жартую. Звісно, це не правда... у цьому всесвіті. Зараз мені дуже хочеться поговорити про паралельні всесвіти. Напевно ви чули, що це таке, якщо ні, то ось читайте, ті, хто знають, просто пропустіть це супер хитромудре пояснення і читайте далі.
Паралельними всесвітами називаються всесвіти, що входять до Мультивсесвіту.
Мультивсесвіт - гіпотетична множина всіх можливих реально існуючих паралельних всесвітів (включно з тим, у якому ми перебуваємо).
Якщо нічого не зрозуміло, то основна теза: це ціла купа всесвітів, яка існує паралельно з нашим. Я нічого не стверджую! Це лише гіпотеза! Вірте у що хочете.
Пояснення вже скінчилося, якщо що.
Так, от якщо все це справді правда, то дуже цікаво усвідомлювати, що є ще величезна кількість світів, де відбувається всіляка дурниця. І може є світи дуже схожі на наш, а може є ті, які взагалі кардинально відрізняються. Можливо, у деяких із них навіть існує магія, всяка нечисть. Шкода, звісно, що ми не можемо дізнатися, що там відбувається. Я просто впевнена, що якщо паралельні всесвіти існують, то там є на що подивитися. Безліч гіпотез про існування мультивсесвіту висловлювали космологи, фізики, філософи, релігійні діячі та фантасти. Я думаю, належу до останніх. І то, якщо чесно, ви можете ділити все сказане мною на два, тому що я сама тільки наполовину вірю в ці паралельні всесвіти. Можливо, у вас виникло запитання: «Хто вона до біса така і що за маячню вона несе?». А загалом яка різниця, тут я лише голос що розкажу вам одну історію, яка, можливо, відбувалася в одному з цих паралельних всесвітів. У тому всесвіті, де можлива магія, прокляття, відьми, вампіри, перевертні і ще всяка нечисть зі своїми власними проблемами, у тому всесвіті, де можливо все. Історію... Правдиву? Може. Цікаву? Цілком. Історію що змусить ваше серце битися частіше? О так.
**********************************
Довговолосий чоловік із втомленим, блідим обличчям лежав на ліжку. Поруч із ним у кріслі сиділа дівчина, чиє обличчя було змучене сльозами, а душа була вбита горем. Вона тримала його за руку, і не могла повірити, що все, що відбувається, реально, і це дійсно відбувається по-справжньому. Він був її батьком, а вона була його улюбленою донькою. Він говорив, що любить своїх дітей однаково, і думав так само. Але все ж він завжди проводив більше часу з нею, вчив її фехтування, бився з нею на мечах, ходив з нею на полювання, що дуже отруювало душу його синові та молодшій доньці. Але ж і зараз поруч із ним не його син і не його молодша дочка. Він ніколи не хотів ділити дітей на улюблених і не дуже, просто так вийшло. Що тут уже зміниш?Чоловік був на межі, часом він втрачав свідомість, або ж його мучив жар. Більше години він не протягне, смерть уже записала його у свій список термінових справ. Два слова - Багряний Морок. Він не боявся смерті, він соромився такої смерті. Як бравий воїн він мав померти в бою, а не стати жертвою хвороби. Так уже він вважав. На смертному одрі він шкодував про те, що багато чого не зробив, і цурався того, що накоїв.
-Анна... - порушив тишу його тихий шепіт.
-Що батько?
-Я хочу довірити тобі найцінніше, що в мене є, що є в нас. Нашу сім'ю.
-Зупинись, усе буде добре.
Багряний Морок, хвороба від якої немає ліків. Усі це знають, але коли на кону життя близького, всі починають заперечувати...
-Дорога, не потрібно створювати ілюзій. Усе вже вирішено долею.
Доля? Ха, чи було хоч раз таке, щоб Сейджвін із роду Сентвуд у своєму житті вірив у долю? Ні, звісно, ні. Але цього разу йому довелося повірити, і навіть переконувати інших.
-Ні.
-Так, не перебивай мене, будь ласка. Мені важко говорити. Скоро мене не стане, і я хочу, щоб ти...
Чоловік не встиг договорити, на його обличчі застигла беземоційна гримаса. Він почав шепотіти щось невиразне. Марення. Він був у мареннях, знову. У тому кошмарі, що він бачив, не було вигадки, там чоловік бачив те, що вже відбувалося. Його найстрашніше, найстрашніше на світі. Це не були чудовиська, або щось подібне. У тому кошмарі він побачив момент свого життя, коли дізнався таємницю своєї дружини. Біллеан - кохання всього його життя... У його голові промайнули фрази, які він уже якось казав: «Я знав, на що підписуюся.» «Я не можу дозволити, щоб вона зненавиділа мене.». І кошмар скінчився, чоловік прийшов до тями, але боюся, розум уже був не той.
-Анно, я хочу, щоб ти зробила дещо для мене.
-Що завгодно, батьку.
-Присягнися вбити Владислава Колдвейна. На крові клянися.
Не минуло, напевно, й секунди, як Анна взяла кинджал, що лежав на тумбі неподалік, і на її долоні з'явилася проступаюча смуга крові.
-Li orena mauro Vladislav Coldwane. Li orena kora, ter oren xa pera, sinne liare dar u fahh e lixarei Santwood.
«Я присягаюся вбити Владислава Колдвейна. Я клянуся на крові, якщо клятву не виконаю, віддаю своє життя і відрікаюся від роду Сентвуд.» - переклад з Йаорін.
Анна і не думала відмовитися дати клятву, вона зробила б що завгодно, що просив її батько. І якщо перед своєю смертю він просить її вбити когось, вона звичайно це зробить. Тим більше що для неї це не було чимось незвичайним.
-Анно, бережи ці грішні землі, той дім, що зветься нашим, і цю велику родину.
Обличчя чоловіка побіліло, а очі, що раніше були сірими, змінилися на багряні. Багряний Морок переміг Сейджвіна Сентвуда в цій нелегкій битві.
-Прощавай, батьку.
Дівчина простягнула руку і заплющила око мерця, і зрозуміла, що найстрашніше у світі сталося секунду тому. Того вечора помер Сейджвін Сентвуд.Того вечора померло багато чого.
*************
Сонце, що сходило над містом, яке називали Відьомськими володіннями, диявольськи сліпило очі простих людей, що там жили. Хоча людей там, по правді сказати, було не так вже й багато. А ось відьом, вампірів, і всяких магічних тварюк хоч відбавляй. Як же так сталося, що всіх не безсмертних ще не перебили до біса...
Виписка з літопису:
«...126 рік від явлення Великих, (...) не залишилося більше нечисті, що для існування вимагала крові й життя простих людей, від острова Канібалів і до Даркмуна, від Відьминого острова і до острова тисячі душ не залишилося їх. Але залишилися ті, хто без причини забирали життя, ті хто не прийняв дарунок чаклунів великого міста Мірен...»
Чернець Седрік Волтерс із монастиря біля підніжжя Безсмертних гір.
Та й кажучи «прості» я мала на увазі бідний люд, не думайте, що якщо ти якийсь чаклун, то можеш начаклувати собі золоті гори... У всякому разі не завжди.
-За скільки віддаси курку?
-Один срібний, Лара.
-Чула, начебто вбивця повернувся. -промовила жінка і дістала з кишені свого потертого плаща монету.
-Так скоро?
-А чому тут дивуватися, ніби вона колись затримувалася. Бережи її Великі.
-Бережи її Великі. Цього разу ж швидше, ніж зазвичай.
Жінка з чорним волоссям почала загортати курку в тканину.
-Чого ти там язиком чешеш, давай закінчуй і йди допоможи м'ясо розбирати. - крикнув чоловік зсередини крамниці.
-О Великі, поговорити спокійно не дає. Знаєш, Лара вже сил немає.
-Що, клан Крістел дедалі привабливіший?
-Так не те слово.
-Ти там скам'яніла? -почувся знову крик.
-Ну що за людина, та йду я, йду. Давай, бувай, Лара.
Брюнетка віддала знайомій згорток із куркою і, закривши вітрину, попрямувала всередину крамниці.
-Бувай.
«Принцеса повернулася до столиці», “Вбивця повернулася” раз у раз чулося в усіх закутках міста. Люди, відьми, вампіри - не має значення, всі говорили про неї. Народ любив її, а вона любила народ, ну і трохи випити. Вона, в чиїх смарагдових очах можна було розгледіти власну смерть, чиє темне волосся було м'якшим за найдорожчий Даркмунський шовк. Вона - Анна Мері Блек-Сентвуд. Вбивця.
І так Блеки. Хто такі Блеки? Та якщо чесно, чорт їх знає, чи то святі, чи то грішники, чи то божевільні, чи то праведники. Величний рід відьом і магів, який існує ось уже тисячі років.
Нерісс Блек, глава роду, дехто вважає її напівбожевільною, але якщо так подумати, то всіх Блеків можна таврувати душевно хворими. Стратила за зраду свого чоловіка, а потім за ним же і вбивалася.
Біллеан Блек, донька Нерісс. Якось раз подалася в монастир і побувши там два місяці повернулася назад, хтозна, що вона там робила.
Анна Мері Блек, спадкоємиця, тут бабуся Блеків вирішила помудрувати і обділила дочку на користь онуки. Тож принцесою називалася тільки одна. А успадковувати там, було що. Династія Блеків була найвпливовішою і найбагатшою в історії. Утім, про всі аспекти трохи пізніше.
***************************************************************
Стукіт чобіт луною відбивався від стін порожнього коридору. Напевно, більш впевненої ходи, ніж у неї, не існувало на світі. Зелений короткий жакет із дорогої тканини був трохи забруднений кров'ю, але на штанах і корсеті не було й плямочки. Жінка штовхнула масивні двері вперед і переступила поріг вітальні.
-З поверненням сестра. - відклавши вбік книжку, промовила блондинка, що сиділа на дивані.
-Привіт, Олено, де всі?
-Вільям тренується на мечах, бабуся в кабінеті, а мама поїхала кудись.
-Все з вами ясно. - зітхнувши, втомлено промовила дівчина і присіла поруч із сестрою.
-Я так розумію поїздка вдалася?
-Та не те слово. Шукала одного перевертня, знайшла двох.
-І як?
-І нехай зустрінуться вони на небесах... -промовила вбивця, покосившись поглядом на свій меч.
-Як зазвичай. О, а ти знаєш, сьогодні бал намічається.
-Це те, що треба.
-Бал?
-Напитися до чортиків на цьому балу. А хоча можна й до балу, та що вже там, можна й після напитися теж.
-Можно я з тобою?
-Звичайно.
-Так ми йдемо?
-Так ми йдемо. - промовивши ці слова брюнетка піднялася з дивана, а після додала - Тільки мені треба переодягнутися, від запаху вовчої крові мене нудить.
**********
-А Крістел де? - поцікавившись місцезнаходженням найкращої подруги сестри, Олена взяла зі столу келих із вином і відпила трохи.
Грейс Крістел однозначно була найкращою подругою Анни, хоча дружба в них, м'яко кажучи, була цікавою і незрозумілою. Грейс явно виявляла свою зацікавленість Анною, і остання про це знала. Але все-таки їхні стосунки були лише дружбою, приправленою дрібкою флірту.
Познайомилися вони в одному з коридорів головного замку, коли одна переживала не надто гарні події у своєму житті, а інша шукала компанії.
(спогади з минулого)
«Дівчина присіла поруч і, відпивши трохи з фляги, простягнула її принцесі.
-Тяжкий день?
-Та що вже там важкий, він просто ******.
-Здається цей день пройшов у нас однаково, я Грейс Крістел.
-Анна Блек.
-Вбивця чи що?
-А ти з «клану помсти», так?
-Ага.-зітхнувши, вимовила брюнетка.
-Лідер?
-Спадкоємиця.
-Слухай, може, сходимо вип'ємо.
-Кращої ідеї сьогодні не чула.»
-Коли ми приїхали, вона сказала, що їй потрібно переговорити з однією відьмою в Айрісі. Зараз вона там.
-Вона приєднається до нас?
-Думаю, тільки на балу.
У коридорі почулися тихі кроки, і в зал увійшла служниця.
-Пані Анно, вас просить до себе пані Нерісс.
-Іду. - жінка встала з дивана і пішла до виходу із залу, служниця поплелася слідом за нею.
Хвилини 4 блукання коридорами замку, і ось спадкоємиця стояла вже перед дверима до кабінету. І постукавши в різьблені двері з червоного дерева, не минуло й двох секунд, як вона почула, що ті відчинилися.
-Привіт, люба.
Жінка відклала шматок паперу вбік і, піднявшись із крісла, підійшла до онуки.
-Привіт бабуся.
-Як ти, як поїздка?
-Як завжди, зі мною все гаразд, перевертні в загробному царстві.
Слова Анни змусили главу роду посміхнутися.
-Дуже добре, люба. Мені потрібно тобі дещо розповісти.
-Що?
-Щось дуже суперечливе. Сьогодні вранці мені прийшов лист.-жінка зітхнула і додала.-від перевертнів.
-Від їхнього головного, цього... Ештона?
-Так, він писав про деяке перемир'я.
-У якому сенсі «деяке»?
-У тому сенсі що вони називають перемир'ям те, що вони творять хаос, а ми не заважаємо. Загалом якщо скоротити зміст листа, то він писав про те, що ми не поважаємо їхню так звану культуру, а вони хочуть своєрідного перемир'я. І відправлять нам свого посла.
-У мене тільки два запитання. Перше: «А відколи це вбивство невинних, грабіж, рабовласництво та інше дикунство стало називатися культурою?» Друге: «Чи вони не ********?»
-Щодо першого, відколи вовки почали еволюціонувати у зворотному порядку, а що до другого, ти сама знаєш, що так.
-І як нам вчинити?
-А ти як пропонуєш?
-Я пропоную популярно пояснити песикам, що таке культура.
-Я теж думала про це, але є ще один варіант.
-І який же?
-Приймемо цього їхнього посла, дізнаємося, що на думці у собак. Якщо раптом що...-глава роду замовкла і постукавши пальцями по столу продовжила. -Тоді пояснимо.
-Не думаю, що це скінчиться чимось добрим, але в усякому разі вирішувати не мені.
-З чого б це? Ти спадкоємиця, вирішувати якраз тобі, можеш узагалі зустрівши посла собак голову йому відрубати. Я тобі й слова не скажу.
-Тобто бабуся, ти все-таки не хочеш слухати ту маячню, що нестимуть пси?
-Раскусила мене. -жінка вкотре посміхнулася і підморгнула співрозмовниці. - Гаразд, усе одно треба хоча б спробувати.
-І коли ж цей парламентер приїде?
-Днів через 6 думаю.
-Так швидко?
-Ештон писав, що цей... о, Великі, як же його... -Жінка глянула на лист, що лежить на столі, щоб переконатися у своїх здогадах... -Гарріс, ось, те, що він зараз у Рейні. Тому так швидко.
-Якби він був у Воронячих Землях, я б перетнулася з ним раніше.
-А як у тебе з тією справою? -запитала жінка після недовгого мовчання.
-Ніяк, про місцезнаходження того, кого я збираюся вбити, мені наразі нічого не відомо.
-А що пліткарі?
Пліткарями називали тих, хто за гроші шпигував за певними людьми, щоправда не завжди їхні плітки допомагають. А іноді ті, кому ти платиш, можуть пліткувати про тебе самого.
-А пліткарі тягнуть гроші. Нічого то їхні плітки не дають.
-І які твої плани?
-Чесно кажучи, я не знаю. Сім'я Колдвейнів правляча по той бік світу. Але того, кого я шукаю, там немає. А вбивати всіх без розбору, непогано, звичайно, але все ж.
-Будеш чекати з моря погоди?
-Ага, але проблема в тому, що навряд чи член правлячої сім'ї за тисячі миль звідси прийде до Відьминих Володінь і скаже: «Анно Блек, уб'єш мене».
-Я б на твоєму місці не зарікалася, хіба мало які персонажі існують.
-Ну тоді мені може дуже пощастити.
- Це ті, які ще наступити на них просять.
-Ха-ха. Бабусю, треба частіше бувати у Верині.
-Однако. Слухай, а ти його в очі бачила взагалі?
-Звісно, щодня бачуся. Ніяк от не можу вгадати момент, щоб меч у серце всадити.
-Я ж серйозно. Я маю на увазі, те, як він виглядає.
-Бабусю, я собі уявити навіть не можу що він із себе представляє. Усе, що я знаю, це ім'я і те, що я маю вбити цього товариша.
-Ім'я... Гаразд, люба, розкажеш старенькій, як там зараз у Воронячих Землях.
-Ой та годі вам пані Нерісс, старі так не виглядають.
-Сказав би мені таке хтось інший, подумала б, що підлабузник. Але від тебе це звучить правдивіше ніж те, що сонце світить. Ну то що у Воронячих Землях?
-Все, як завжди, мені навіть здається, що час обходить стороною це місто. Абсолютно нічого не змінюється. Так само не можеш зрозуміти, це ворон на гілці сидить, чи місцеві розважаються. Відчувається своя атмосфера.
-Ясно.
-А куди зволила виїхати моя вельмишановна мати?
-Усамітнитися з природою. -жінка з кучерявим чорним волоссям розвела руками в сторони.
-Нічого собі. Мабуть, не в ладах з нервами.
Жінки з роду Блек ще довго розмовляли на різні теми. Розмови між ними завжди були більш насиченими порівняно з тими, що відбувалися між Біллеан та Анною.
***
Сонце сідало за обрій, гості стікалися в бальний зал головного замку. Тут у світлі свічок на кришталевих люстрах відбувалися темні справи, а вишукана музика майстерно приховувала похмурі розмови. Того розкішного вечора тут панувала атмосфера театральності й справжніх емоцій, елегантності й брутальності, безтурботності й напруги. На тому балу були всі: брехуни, шляхетні, грішники, практично святі, багатії й ті, хто абияк зумів нашкребти грошей на новий одяг. Хтось трясся над тим, щоб вбрання мало ідеальний вигляд, хтось над тим, щоб знайти «компанію» на вечір, а хтось прийшов напитися вусмерть. Списку гостей як такого не існувало, весь шляхетний народ прийшов сюди під приводом виявити повагу правлячій родині. До речі, про правлячу сім'ю, поки шляхетні гості ввічливо розкланювалися і розмови розмовляли, спадкоємиця стояла віддалік і топила втому на дні кубка з прекрасним столичним вином. Ні, їй не було все одно на гостей, які прийшли, просто вона трохи втомилася за цей довгий день. І їй хотілося відпочити, зустрітися з подругою, випити небагато (багато). А найдорожча Крістел як на зло, щось явно не поспішала на бал. Тож поки що Блек залишалося напиватися в гордій самоті. Хоча може й не на самоті...
-Прекрасний вечір леді. Ви ж Анна Блек, чи не так? -запитав чоловік, що з'явився ніби з нізвідки.
-Добрий вечір. Так. -тяжкий зітхання став попередником відповіді.
Якесь незручне мовчання повисло, видно запитати нема про що. Або хтось усе ніяк не підбере потрібні слова, хтозна.
-Вас стомлюють подібні заходи?
-Не те, щоб прямо стомлюють, врешті-решт мене ж не змушують сюди приходити, я тут не для того, щоб муляти очі шляхетним дамам і джентльменам.
-А навіщо?
«Що за допитлива людина?» -подумалося вбивці, але вона все ж задовольнила цікавість чоловіка.
-За тим, щоб випити зайвого.
-Розумію.
-А яка ваша мета? -запитавши це Анна подивилася чоловікові прямо в очі.
-Якщо відверто, то від нічого робити прийшов сюди.
Він збрехав, чоловік знав, що якщо викладе свою справжню мету, то Блек явно дещо в нього запитає. І відповідати на це запитання йому вкрай не хотілося. Буквально нещодавно, хвилин 15 тому його життя розділилося на до і після, брюнет був у легкому розгубленості, але все ж одне знав напевно. Що? Боюся, на це запитання я не відповім.У глибині душі ви вже знаєте, ви вже зрозуміли, зізнайтеся собі. Щось багато я базікаю щодо мотивів цього незнайомця, який раптово з'явився, повернемося до найцікавішого діалогу в світі.
-Впевнена тут зараз половина гостей із такими ж намірами як у вас.
-І половина з такими самими, як у вас. -чоловік відпив із кубка -Знаєте, у мене таке відчуття, ніби ми з вами вже зустрічалися.
-Я так не думаю, вперше вас бачу.
- Я мав на увазі, ніби знаю вас тисячу років.
- Це теж навряд чи, мені ж 33.
Ні, в Анни Блек не було туго з метафорами, у неї було все чудово з дурними відповідями.
-Зізнатися, ви виглядаєте молодше.
-Мені часто кажуть.
-Здається тільки, що оголосили повільний танець, дозвольте запросити вас?
-Але ж я не в бальній сукні, я взагалі не в сукні.
-І що з того, ви ж знаменита Анна Блек, принцеса, можете робити що заманеться.
-Ви змушуєте мене на вчинок, який потім половина столиці назвуть поганим тоном.
-Якщо ви не згодні...
-Хто вам сказав? Адже я знаменита Анна Блек, якщо не я робитиму погані вчинки, то хто буде?
Що це було? Провокація чи просто звичайне божевілля? Блек було все одно, аж надто давно вона не робила нічого такого дивного, такого в стилі божевільної Анни Блек. Вона могла скільки завгодно творити «хаос» по всьому світу, але танець у штанях і сорочці перед шляхетним товариством... ось де був справжній екстрим. Брюнет лише легко посміхнувся і простягнув руку відьмі.
-Якщо в такий нехитрий спосіб ви вирішили мене скомпрометувати перед усім чесним народом, то можу повідомити вам, що очорнити мою репутацію ще сильніше, ніж вона є на даний момент, у вас не вийде. - вимовила вбивця, щойно встигла закружляти в танці з чоловіком.
-Що ви, і в думках не було вас підставляти.
-Від чого ж тоді запропонували?
-Хіба міг я втратити можливість потанцювати з найпрекраснішою дівчиною на цьому балу, тільки через те, що ви без пишної сукні.
-Ви егоїст, знали?
-Тепер уже знаю.
Цей танець, такий незвичайний і по-своєму гарний. Вони ковзали натертим, як востаннє, паркетом, наче все життя готувалися до цього дивного танцю, так плавно й вишукано, як не танцюють навіть найпрофесійніші танцюристи. Вишукана музика стала безкрайнім океаном, то шторм, то штиль, океаном, в якому вони обидва тонули. Люди, які вперше одне одного бачили, злилися в одне ціле в шалено дурному танці, у світлі свічок, у вигуках вражених і не дуже гостей.
-Якщо хтось почне перешіптуватися, можете тицьнути в мене пальцем і сказати, що я вас змусив якимось заклинанням, і горіти мені в пеклі.
-О, то ви шляхетний егоїст.-сказала жінка з легким смішком.
-Радує, що ви змінили думку, нехай і не на багато.
І раптом музика затихла, прийшов кінець тому дивному танцю, прийшов кінець тому дивному почуттю.
-Потішно. -у своїй манері трохи мружитися, посміхаючись, вимовила Блек.
-Що?
-Танець уже закінчився, а ви все тримаєте мою руку.
-Дійсно, танець уже закінчено, а ви все ще не відпустили моє плече. -відповідь не змусила себе довго чекати.
-Точно.
Після вище сказаного жінка і чоловік майже одночасно відсторонилися один від одного, який швидкий фінал повільного дивного танцю. Таке відчуття ніби танець був історією, яка тривала так довго, але так швидко завершилася. Дивний осад, після дивного танцю.
-Ви дуже добре танцюєте.
-Ви теж, не погано.
''Скільки можна мене роздивлятися, весь вечір в душу дивиться. ''
''Такий погляд, щось не так? ''
Цікаво якби хтось із них думки вмів читати...
-Стільки поглядів. - перша фраза через хвилину мовчання.
-Та що ви, це ще мало. Усі тут знають, що я творю іноді щось незвичайне. Іноді таке доводиться чути на свою адресу, вірніше підслуховувати. Частіше говорять за спиною.
-Хіба? Вас шанують, немов ідола. Особисто чув, як вас вихваляють, Великих просять про ваше благословення.
-Одне іншому не заважає.
-Грейс Крістел, спадкоємиця клану Крістел. - крикнув слуга, уявивши відьму в довгій чорній сукні, що увійшла в зал. Утім, навіть її сукня не була такою чорною, як її душа.
Почувши про прихід подруги, брюнетка обернулася, щоб поглянути на запізнілу особу. Але раптом у голову вбивці закралася думка про те, що вона вже хвилин 20 спілкується і навіть танцювала з людиною, чийого імені навіть і не знає.І весь цей час її навіть не турбувало це питання.
-Вибачте. А як вас звати? - не повертаючи голови запитала принцеса, а у відповідь лише тиша.
Обернувшись Блек, не побачила незнайомця, цікаво, коли до тебе підходить чоловік, ви розмовляєте, танцюєте, а коли ти питаєш його ім'я, то його вже й сліду не видно. Хоча в усякому разі Анні було все одно, адже єдине, що її взагалі цікавило на тому балу, - це обговорити всіх на світі з найкращою подругою і напитися до чортиків. І якийсь дивний епізод із танцем і незнайомцем нічого не змінював і ніяк не хвилював.
-Ну нарешті, я вже було подумала, що та відьма в Айрісі тебе з'їла. - вимовила спадкоємиця, щойно її подруга підійшла до неї.
-Я сама кого хочеш з'їм, ти ж знаєш.
Промовивши ці слова Крістел, потягнулася до подруги за обіймами, та, зрозуміло, не гидувала.
-Чого витріщився? - з кам'яним обличчям шикнула Крістел на чоловіка, що так осудливо дивився, той у свою чергу відвів погляд.
-Грейс ти обережніше, а то он слуга за два метри від нас уже трясеться.
А трястися в нього причини, до речі, були, не тому що Крістел якийсь авторитет чи щось таке. Тому що Крістел була Крістел. Не зараз, але трохи пізніше ви обов'язково зрозумієте, що це означає.
-Я не розумію, чого всі так дивляться?
-Ну м'яко кажучи, ти дещо пропустила, поки була в Айрісі.
-Зрозуміло, сподіваюся це було не якесь вбивство.
-Ні.
-Тоді не велика втрата.-зробивши ще один ковток вина, промовила жінка.
-Так, а що було в Айрісі?
-Скажімо так, обмін досвідом. Ледь не повбивали одне одного, але не суть.
-Я якщо чесно навіть і не сумнівалася.
-У чому?
-У тому, що історія буде в дусі 'ледь не повбивали один одного'.
-Начебто зазвичай буває по-іншому.
Паралельно зі словами відьми з «клану помсти», зовсім поруч почулися перешіптування, не дуже тихі.
-Пані, а ви не могли говорити трохи голосніше? У Даркмуні вас погано чути.
''До речі, тепер мені нема в кого ткнути пальцем. ''
-Вибачте, пані.
-Цим лише комусь кістки перемити. Вічно пліткують і когось засуджують.
На слова Грейс, убивця запитально підняла брови і стримано посміхнулася куточками губ донизу.
-Здається, ти тонко на щось натякаєш.
-Я дуже тонко натякаю на нас.
-Знаєш, ми ж не засуджуємо, тільки обговорюємо.
-Колосальна різниця.
-А я про що.
-Хорошо, підемо вже вип'ємо чи що.
Хоч як би не дивно, але вечір не задався, ці косі погляди та інше. Вельми нагнітає обстановку, і не дає розслабитися. Можна було, звісно, гаркнути на всіх і сказати, щоб заспокоїлися вже, але це змінить усе лише на хвилин 15. Тож крістелська відьма й убивця вирішили перемістити відпочинок в інше місце.
-До карети? -промовила брюнетка на півдорозі до виходу.
-А куди ж іще? Там нас завжди чекають.
********************
Таверна на вулиці гріхів явно була тим місцем, де Анна Блек могла відвести душу. Нею володіла одна знайома вбивці, Елія Рош, але всі звали її по-іншому.
-Добрий вечір, карета.
Хоч як би не дивно, але її кличка була «карета». Від чого так? Убоге минуле, грабувала карети, точніше богатіїв- шляхетних шляхетних, які проїжджали в них. За що, власне, і провела п'ять років у в'язниці. Але все ж, це лише минуле. Зараз карета була власницею таверни на вулиці гріхів і прекрасно жила, відносно прекрасно.
-А ось і вбивця із суворою відьмою. - протираючи кубки говорила господиня закладу.
-О Великі, скільки ж брудних слів у цій пісні... -підходячи до стійки і вказуючи великим пальцем на музикантів у кутку, промовила Блек.
-А що не так?
-Те, що співають занадто тихо.
-Чого налити вам милі дами?
-Чистий віскі. -відзвалася вбивця.
-Мне з льодом.
-Один момент.
Секунд тридцять і замовлення було готове. Блек піднесла потерту склянку до рота й миттєво випила, на її обличчі не здригнувся жоден мускул.
-Та як ти це робиш? - вимовила жінка, похитуючи головою.
Жоден відвідувач цієї таверни, від бездомного бідняка до шляхетного пана, не міг випити місцевий віскі, не поморщившись. Жоден відвідувач крім знаменитої Анни Блек, звісно. І ця пафосна картина, як Блек не пропускає жодної емоції на обличчя, щоразу змушувала карету здивуватися.
-Наче води випила.
-Одно слово, стаж.-відповіла відьма на запитання.
-Повторити?
-Звісно.
-Крістел?
-Зачекай, я не така швидка... як і в усьому іншому... - відьма багатозначно підморгнула.
-Як просувається справа з тим, кого ти маєш убити. Щось дізналася, де він, що він узагалі таке? - наливаючи віскі, згадала одну тему для розмови карета.
-Та я й гадки не маю, - зробила ще ковток. - Навіть не знаю приблизно, як він виглядає, що вже казати про те, де він знаходиться. У мене є тільки ім'я, і клятва.
-Не густо.
-Чесно, я навіть не знаю, що мені робити, виходить, що клятву я дала, а виконати не в силах.
-Що ти таке кажеш, звісно в силах, чи забула своє прізвисько.
-Не забула, але таке відчуття, що я підводжу батька своєю бездіяльністю. Це була його остання воля, тож...
-По-моєму, ти пропускаєш той момент, що ще померти можеш, якщо клятву не виконаєш.
Крістелський погляд а-ля «Ось так допомогла, карета.».
-Слухай ти можеш знайти кого завгодно і де завгодно, і цього Колдвейна знайдеш. Я впевнена.
-Ви так говорите ніби я тут в істериці, все в порядку. Та зараз я в бездіяльності, через те, що в Колдвейна добре виходить ховатися, але рано чи пізно я його дістану.
-Як бал пройшов?
Раптове запитання, але перевести розмову в інше русло вийшло.
-Якщо оцінювати за шкалою від одного до десяти, то на трієчку.
-А чого так?
-Не вийшло напитися до чортиків. - винесла вердикт Крістелська відьма.
-Що ж вам завадило?
-Якщо коротко, то напружена обстановка.
-Яка ж це обстановка, що вам завадила втопити печаль на дні кубка.
-Так, усі ці... загалом просто не вийшло.
-М-да, ну гаразд, вам повторити? -жінка кинула погляд на чарки.
-Звичайно.
І поки Блек спостерігала за тим, як Елія наповнювала склянки з незрозумілими майже стертими візерунками, у пам'яті виринув один інцидент, що стався на тому самому невдалому балу.
-Але було дещо, - жінка замовкла, намагаючись підібрати слова, - дивне, ні, радше неясне.
-Що?
-Якщо купірувати всю розповідь, то до мене підійшов чоловік, ми поговорили, потанцювали, і він розчинився ніби фантом. І ще ніс якусь маячню про те, що ми ніби тисячу років знайомі.
-Може з тобою так фліртував, приховано.
-Карета ти з дуба впала, я, по-твоєму, не можу відрізнити маячню від флірту?
-Ну може це була спроба флірту, а вийшло... -фразу перервав красномовний погляд Анни.
-А чого я його не бачила?
-Ти щойно увійшла в бальний зал, і я повернула голову в твій бік. Минула буквально секунда і він зник.
-Хвилиночку, ви танцювали, так?
-Довго ж до тебе доходить Грейс.
-Ти була в...
-Так.
-І ти...
-Так.
-Так ось чого всі так витріщалися. А втім, яка різниця, ти з правлячої сім'ї, тобі все можна.
-Я знаю, тим паче я давно не була в центрі палацових пліток.
-Та з учорашнього дня, напевно. -промовила карета.
-Ну ось.
-І хто це був, у сенсі його ім'я?
-Та я й гадки не маю.
Минула, напевно, секунда і куточки губ рудої відьми здригнулися.
-Мне здається...-погано приховуючи сміх почала карета.
-Ні, ні, ні, ні. - нервовий сміх убивці змусив сувору відьму розплющити очі ширше.
-Так, так, так. - продовжила Рош.
-Та ну ні, такого не може бути.
-...
Слова тут явно зайві.
-Я кажу вам, це не він.
-А чого ти так упевнена? -карета явно натякала на щось.
-Не знаю, просто думаю, що це не він.
-У нас є варіант перевірити. Re Litta.
-Гаразд, гаразд, давайте перевіримо.
-Давайте. -тихо підтвердила Грейс, підперши голову рукою.
-Сьогодні ввечері я танцювала на балу з Владиславом Колдвейном? -жінка злегка поворухнула пальцями і знак Re Litta почав промальовуватися в повітрі. Нові лінії та візерунки з'являлися одна за одною і врешті-решт, з'явилося слово, відповідь на питання правда чи брехня. Orei.
-Мої вітання. -з усмішкою вимовила Крістел.
-Дякую.
Блек не могла повірити, що той чоловік на балу був тим, кого вона має вбити, ні їй, звісно, було байдуже на нього. Просто він був так близько і, судячи з усього, знав про клятву і міг убити її прямо там на балу. Від чого ж не вбив, можливо, надто багато людей там було або щось у цьому роді. Або йому спало на думку подивитися, що вона з себе представляє? Думки Блек кидалися з крайності в крайність, але одне вона знала точно, вона точно зможе виконати свій обов'язок, свою криваву клятву.
-І що тепер?
-Тепер я знайду його і виконаю свою клятву.-так беземоційно вимовила відьма.-Так як він зараз у столиці великих труднощів це не складе, парочку заклинань і все.
-Ти начебто казала, що він вампір, отже, літати може, а якщо він узагалі вже не у Відьминих Володіннях?
-Скористайся ще разочок знаком Re Litta і все.
-Владислав Колдвейн зараз у Відьминих Володіннях?
Новий знак Re Litta прийшов на зміну старому, що випарувався. Orei.
-Пощастило.
-Завтра ж почну пошуки.
-А якщо він полетить?
-Не полетить, сьогодні ж не полетів. Щось тримає його тут.
******
Сонячне світло вже заполонило всю кімнату, золоті промені легко торкалися обличчя відьми. Стукіт у двері змусив жінку прокинутися.
-Пані сніданок уже готовий, бажаєте, щоб я принесла його в покої?
-А що? Ні Шарлі, не потрібно, я зараз спущуся. -почувся сонний голос.
-Пора вставати.
Жінка відкинула від себе ковдру і піднялася, ненадовго. За секунди дві вона знову впала на ліжко і зімкнула очі, і чого зранку ліжко так злочинно вабить. Як не намагалася змусити себе піднятися, убивця змогла лише розплющити очі й поглянути на високий дерев'яний годинник віддалік.
-Сніданок о восьмій ранку? Це точно якась змова проти мого сну.
Знову почувся стукіт у двері...
-А я знаю, я в пеклі і це мої тортури. Хто там?
-Анни, ти йдеш? Там дещо цікаве намічається.
-Ах це ти, брате мій. І що ж там такого цікавого на сніданку Вільям?
-Перевертень приїхав.
-Ха-ха-ха, ну це явно підвищує рівень мого інтересу. А я вам на що, ви самі його не вб'єте?
-Мати хоче, щоб ти прийшла, а то там раптовий дефіцит Блеків. Нас там дуже мало, щоб зустрітися з одним перевертнем.
-Гаразд я вже одягаюся, ти поки що розкажи мені, що там відбувається.
-Така шалена куртуазність, загалом бійки поки що немає. Але в бабусі вже терпець закінчується, цей Гарріс почав розповідати про «взаємодопомогу і мир», про «культуру перевертнів». Я особисто ледве втримався, щоб не...
-Нічого скоро буде. Бійка, я маю на увазі, - сказала жінка, відчинивши двері, чим, власне, і перервала розповідь свого брата.
-Підемо швидше, цирк чекає на нас.
-Та вже, культурно говорити з перевертнями це точно цирк, по-іншому і не скажеш.
-Я бачу ти вже напоготові. -промовив Вільям, покосившись поглядом на меч.
-Ще б я була не напоготові, коли такий гість на порозі. - це було останнє, що сказала жінка, перш ніж попрямує до їдальні разом зі своїм братом.
Перевертні. Анна ненавиділа перевертнів, утім, не одна вона. Величезна кількість людей вважали їх темною плямою в історії Розмунда. Вони грабували і вбивали, ґвалтували і викрадали, ламали долі і люто ненавиділи тих, хто не кланявся їм у ноги. Чудовиська, які прийняли свою вовчу подобу за священний дар, позначили себе вище всяких рас і вважали себе богами. Неотесані дикуни, точно так їх можна було описати, ті, хто жили немов в іншому світі. У світі, який вони створили на «своїй» землі, де дикунство перемогло розум. Вони були з тих, хто «не прийняв дар чаклунів великого міста Мірен», убивство було їхнім єдиним способом показати свою значимість.Причому вбивали вони тільки тих, хто був явно слабкіший за них, і відсіч дати не міг. Вони воістину заслужили прізвисько «Чудовиська».
-Доброго ранку всім.-Блек навіть не глянула на чоловіка.
-Доброго ранку.-Відгукнулися Блеки і ...перевертень.
Блеки, всі до єдиного ненавиділи перевертнів, зневажали і в них були на те причини. Але зараз Нерісс захотілося вислухати одного з псів, щоб дізнатися, чого вони по-справжньому хочуть. Думати про те, що вони зміняться нерозумно, навіть п'ятирічна дитина в це не повірить. Чи може це ще й якесь витончене знущання з боку глави могутнього роду? Розібрати мотиви Нерісс у реальному часі завжди було складно, адже вона могла миттєво змінювати свої рішення, і вона здебільшого ні з ким не ділилася, крім кількох радників, чиї поради вона здебільшого не слухала. Ну ще, звісно, вона розповідала про дещо Анні. Але політичні рішення Нерісс завжди були виграшними. Могутня королева одного з двох королівств, була не тільки жорстка, а й розумна, інакше б народ, шляхетні й простолюдини, не поважав її й не пішов би за нею. Ну а зараз вона одягла свою привітну маску, щоб дізнатися мотиви перевертнів. Розмова має бути цікавою, навіть дуже.
-І так продовжимо, про яке перемир'я йшлося? - поставила запитання Нерісс.
-Ви хочете обговорити це зараз? - такий гордовитий голос ще треба пошукати.
-А у вас із цим якісь труднощі? -повернувшись від вікна запитала спадкоємиця.
-Я вважав, що все буде більш офіційно. Зустріч із вашим чоловіком була б великою честю.
Хтось легко посміхнувся, хтось прикрив очі рукою. Але на думці в усіх Блеків була одна спільна думка, «Ідіот».
-З ким, вибачте?
-З вашим чоловіком.
-А чим вас не влаштовує розмова зі мною? - куточки губ Нерісс здригнулися і вогник в очах блиснув.
-При всій повазі, я сподівався на серйозну розмову з главою роду і королем.
Тут два варіанти, або він учора народився, або він незрівнянно тупий. Найімовірніше, перевертні відправили того пса, який був просто ближче до столиці, явно не того, хто знав історію правлячої сім'ї та королівства.
-Знаєте, якби ви зустріли мене трохи раніше, я б влаштувала вам зустріч із моїм дідусем. Але зараз боюся, що замість мертвого короля-консорта вам доведеться задовольнятися розмовою з королевою. І також за сумісництвом главою роду. -неквапливо вимовила вбивця, видихнувши дим.
-Вибачте, я не знав.
-Не варто, мій чоловік був зрадником і рідкісною скотиною... - підкинувши брови догори та посміхнувшись, сказала глава роду.
«Скотиною» - явно підходить під розмову.
-Ви знаєте, мабуть, для розмови зараз явно не вдалий час.
-Коли ж?
-Сьогодні ввечері, вас покличуть. А зараз Шарлін покаже вам ваші покої.
На порозі кімнати вже з'явилася служниця в чорному вбранні. І після непрозорого натяку перевертень усе ж пішов.
-Тварюка. -констатувала факт Анна.
-Він не посол - це ж видно, він простий лазутчик. -озвучила думки всіх Блеків Біллеан.
-Та й так зрозуміло, що немає ніякого перемир'я. Просто мізки пудрить. Анна.
-Да?
-Налякай його сьогодні ввечері, як умієш, але не перестарайся, щоб не втік. Він знає потрібні секрети, тож нехай поки що залишається тут. І прислузі скажи, щоб стежили за ним в обидва.
-Звісно, бабусю.
-Пліткарі вже дали відповідь на запитання?
-Так, і я можу дати відповідь на твоє німе запитання. Завтра я вб'ю Владислава Колдвейна.
*****
Прислуга сповістила Гарріса про те, що зустріч пройде у вітальні, так би мовити, в ненав'язливій обстановці. Після ранкових його слів, його всерйоз взагалі ніхто не сприймає, тож п'ять хвилин вислухати вовчу маячню у вітальні - це оптимальний варіант. Збирати раду заради пса ніхто й так не збирався, а вже тепер ...
На цю «серйозну» розмову так само прийде Крістел, для більшої пафосності. Усе-таки Моніка Крістел - одна з семи головних радниць, а Грейс її спадкоємиця, так що так. Голову Блек не покидали нав'язливі думки про те, що перевертні ведуть свою гру, плетуть змову за спиною. Здається, настав момент поговорити про це з представником псів. Крістел і двоє Блеків чекали на Гарріса у вітальні, чекаючи на шоу так би мовити.
-Треба запитати в нього прізвище, бо він так і не назвався.
-Так? Мені здавалося клички буде достатньо.
-Просто цікаво, може, я вже одного разу зустрічала когось із його сімейки... -у відповідь Блек отримала лише посмішку.
І ось він зволив прийти, зірка вечора, цвях програми, світло очей... тьху ти.
-Добрий вечір.-промовила Нерісс Блек.
-Доброго вечора.
-Вибачте, але ви б не могли назвати своє прізвище, вчора ви так і не представилися.
-Звісно, моє прізвище Шейд.
-Гарріс Шейд значить. Отже, почнемо. Про яке перемир'я йшлося в листі?
-Ми хочемо припинення цієї боротьби між нами, щоб ви поважали нашу культуру.
-Але ж ваші... ваш клан робить страшні речі з простими людьми, і навіть ви самі один з одним робите неприйнятні в цивілізованому світі вчинки. І я не знаю, що з цього приводу думають правителі іншого королівства, але я не заохочую таке. І на своїй землі такого не допущу.
-Так, наш клан робить певні вчинки, які можуть здатися вам дикими, але це наша природа. Це наші звичаї та закони. Ви не можете забрати це в нас.
«Закони звірів.»
-Виходить, що ви з клану дикунів? -Крістел, по-перше, була права як ніколи, а по-друге, сказала те, що було на думці у всіх нормальних людей у кімнаті.
-А ви з клану ображених жінок? - здавалося б, до чого він узагалі це сказав, адже до справи це стосунку не мало. Правда явно колола перевертню очі.
А ось убивці дуже сильно захотілося врізати цьому псу, всі їхні особисті перепалки одна справа. Але говорити щось про Крістел, права він явно не мав.
-Ні, я з клану сильних жінок. -така спокійна й миролюбна відповідь Крістел вельми роздратувала Гарріса і трохи здивувала Анну. Вона то думала, що Грейс йому горлянку перегризе, хоча скоріше цього хотіла сама Анна.
-Послухайте, ви тут на пташиних правах, не дозволяйте собі грубощів. -голос Нерісс був твердим і досить переконливим для перевертня. - Продовжимо. І яке відношення має ваша «культура» до нас, ви говорите про свій клан, але чому ви не залишаєтеся на своїй землі, а приносите цю дикість у наші міста?
-Розумієте, деякі перевертні перебралися жити сюди, але їхні права утискають.
-Вони порушують закон і несуть покарання за це, про який утиск прав ідеться?
-Але наші традиції...-завів уже було свою шарманку перевертень, але був раптово перебитий.
-Ваші традиції, на вашій землі, у ваших містах. Тут на цій землі і в цих містах є тільки наші закони. Що ж, я вважаю, сьогодні нам нема про що більше говорити, напевно, вам потрібно буде надіслати вашим правителям листи, за цими зверніться до Шарлін. Щойно вирішите говорити про справді серйозні речі, повідомте. - промовивши всі слова, що хотіла, жінка встала з крісла, в якому весь цей час сиділа, і попрямувала до дверей, зустрівшись поглядами з онукою, натякаючи підморгнула їй.
Щойно двері за главою роду зачинилися, Анна перевела погляд на трохи роздратованого пса. Саме час поговорити про змови.
-Бачиш цей меч, Гарріс? -перевертень лише моргнув. - Раніше цей меч належав моєму батькові, Сейджвіну Сентвуду. Проклята сталь, так називається те, з чого був зроблений цей меч. Меч із проклятої сталі, меч що просить крові ворогів свого господаря. Він один такий на світі, вартові місяця наказали викувати його найкращим ковалям острова тисячі душ спеціально для мого батька, на знак подяки за порятунок.
Жінка провела трьома пальцями по долу меча і продовжила.
-Він уб'є будь-кого, звісно, якщо той, хто тримає його в руках, вміє ним користуватися. Мій батько назвав його «проклята справедливість», я вважаю за краще скорочувати назву до просто «справедливість». Май на увазі вовчок, якщо надумаєш плести змови у нас за спиною, то цей меч у моїх руках буде останнім що ти побачиш у своєму житті.
-Я не звик страшиться шматків заліза.
Звісно, Гарріс не усвідомлював усю силу «справедливості», що ж значить убивці доведеться пояснювати.
Жінка миттєво зірвалася з місця і, діставши меч із піхов, направила його на перевертня. Який тієї ж години позадкував назад і заціпенів. Ворухнути пальцем було найскладнішим завданням для пса в той момент. Проклята сталь показувала свою перевагу.
-А я не звикла попереджати.
-У мене і в думках не було плести підступи проти вас. Я лише приїхав на переговори.
-Дуже цьому рада. Але якщо раптом ти вирішиш передумати, я завжди поблизу.
-Йдемо, Анно?
-Йдемо. -жінка поклала меч назад у піхви і пішла слідом за подругою.
-Я сподіваюся, ти йому не віриш? -запитала Крістел, вийшовши із залу.
-Звісно ні, як можна вірити псам? Хтозна що він скаже, тепер кожному зустрічному вірити?
-Ну й добре, як там старі клятви?
-Завтра виконаю обов'язок. Це, напевно, було дуже важливо для батька, раз він попросив про це на смертному одрі, для мене велика честь виконати його останню волю.
Якось дивно прозвучало. Дивно. Єдине слово, яке асоціюється з тим, кого Блек має вбити. Він міг убити її, але не вбив, вірніше міг спробувати вбити. Родова каблучка Теарей повернула б її до життя, якби в Колдвейна взагалі вийшло її вбити. Щось у ньому чіпляло, тільки вона так і не зрозуміла що. Утім усі ці думки були не важливі, головним була і залишається клятва. Від цієї клятви залежало і залежить її життя і насамперед честь.
-Значить ти вирішила завтра.
-Завтра.