"Колись мені вже ввижався такий сон... Я бачила, бачила ці силуети, десь там, поза домами. Я геть не можу згадати, що ж саме я тоді побачила... Контури обличчя, були такі знайомі та чужі одночасно..."



2158 рік, місто Скайвілль, перевулок.

-Хутко, нумо, він утікає!- кричить лідер підрозділу гвардійців, - якщо його упустимо, то бос нас на шматочки порве!

Команда гвардійців напала на слід одного з монстрів, що вештався районами міста, про нього також попередили звичайні люди, які помітили цю дивну фігуру біля місцевої каналізації. Мало хто може точно описати, що саме мають на увазі, коли говорять про "них". Хтось каже, що це щось схоже на людину, однак три метри заввишки, руки довші ніж все тіло, а ікла немов кинджали. Інші ж кажуть, що вони схожі на вовків, та трохи більші ніж мають бути. Опис цих тварюк постійно міняється, а жодну з них так і не вдалось зловити...

Гвардійці - це особливий підрозділ, який спеціалізується на відлові цих особ, та це не єдиний їх спект діяльності. Вони також діляться на типи: поліцейські, військові, та мисливці. Більшість людей вибирають поліцейських чи військових, адже бояться третього. Не тому що, вонт ніби ловлять монстрів, а тому що, геть нічого не знають. Звичайним людям нічого не відомо про спеціальність мисливців, єдине, що можуть сказати: там дуже серйозний відбір. Саму спеціальність, мисливців,  додали не так уже і давно, буквально рік тому, та жодних результатів, а кількість жертв росте. Мисливцям заборонено спілкуватись на тему своєї діяльності, а інакше, такий співробітник буде ліквідований, в прямо сенсі цього слова. Найчастіше вибирають людей, які не мають родичів та стосунків, вони найбільш придатні до служби. Кожен їх крок, атака, роздуми, мають бути наповнені холодом та реалізмом. Серед мисливців нема друзів та ворогів. Ніхто не бачить обличчя інших, адже ті в масках, а знімати їх можна, лише в своїй кімнаті, там же вони сплять та харчуються. На тренуваннях вони також не бачать облич інших, хоча один з один можуть спарингуватись. Та навіть так, звертатись можна тільки по номеру, а команда структурується виключно на фізичних вмінях та холодному розуму. Таким чином, вони можуть пожертвувати собою чи іншим мисливцем заради місії. Зброя видається теж виключно під характер та стиль бою мисливця. Дехто може мати два клинки, хтось косу, а хтось автомат. Звісно, це не проста зброя, вона створена з надміцного металу, який може синтезувати з "жовтою енергією" , яка дає додаткової сили і дозволяє "чаклунами" вміння. Одним словом, мисливці це ті самі "монтри"!

-Він забіг за кут, там тупик!- крикнув гвардієць 11655,- ми зможемо його там схопити, але пам'ятайте ціль - взяти живим!

-Зрозуміло,- мовив гварцієць 11692,- активую поле, воно не дасть йому вийти, меч-блискавка напоготові!

Команди загнала монстра в глухих кут. П'ять членів групи дістали зброю, щоб завдати тяжкої рани, та різко в бій схопився номер 12001, який одним ударом свого меча вбив звіра, завдавши удару в саму голову. На місці монтра залишився лише попіл, а місія не закінчилась удачею. Розлючений перший номер команди, підійшов до того, та притиснув до стінки:

-Якого дідька?! Ми могли його схопити, номер 11692 активував поле, чи ти забув наказ?

-Командире,- звернувся холодно той,- наша ціль ліквідувати, а взяти живим, лише якщо буде така можливість. Я помітив гіперактивність в його мозку, він міг як підірвати все, так і втекти, нам все таки не ясно досі хто вони такі, та що можуть. Я обрав оптимальний варіант.

-В такому випадку, будеш сам це пояснювати доктору Ярмі. Це мій оптимальний варіант!

Команда повернулась назад до центру мисливців, де ті, мовчки направилися до своїх кімнат, окрім гвардійця 12001. Той зразу направився до директора асоціації мисливців.  Сама будівля була замаскована під звичайний житловий багатоповерховий будинок, однак опускалася на сотні метрів вниз. Приміщення переважно були білого кольору, вони не мали жодних вікон, лише імітації їх. Кабінет директора мав чимало красивих картин, та скоріше футуристичний стиль, що сильно вибивалось серед інших білих кімнат.

-Номер 12001?- мовив директор Мілл,- проходь, є пару питань, щодо вбивства того монстра.

-Слухаюсь.- Гвардієць сів на стілець, що був напроти директора, а в самій кімнаті повисла тиша, яка прям давила на психіку солдата, звичайній людині, не вдалось би тут і хвилини просидіти.

-Послухай, я читав рапорт вашого першого номера. Я не хочу знати, чому ти зробив те, що зробив. Мені цікаво інше - як ти зрозумів, що той звір щось задумав?

-Відчуття сер,- холодно відповів той.

-Співрозмовник з тебе не дуже... Та все таки, давай не будемо забувати, що у мене на руках твоє досьє, і я чітко бачу твоє справжнє ім'я, а також бачу цю червону кнопку з надписом "ліквідувати". Я можу запросто заставити тебе мовчати, та, чи це так необхідно? Ми вже рік полюємо на них, та жодних результатів... Хоча це вбивство було першим, і можна це назвати успіхом, та вся операція пішла коту під хвіст, адже дехто просто "відчув " небезпеку. Ми могли здобути більше інформації,  так, лишився лише попіл. Так чому ж? Як ти відчув?

-Моя сила - бачити нейронну активність мозку інших людей та істот, і я чітко навчився розрізняти, що саме буде відбуватись. Якби я не втрутився, загинули б цінні мисливці, яких і так не багато. Це був найбільш вигідний варіант.

-Ти трохи забув правила, дозволь тобі їх нагадати,- директор встав з-за столу, та повільно обійшов гвардійця,- якщо є задача, то її треба виконувати, навіть якщо на кону стоїть життя інших, адже можна виграти набагато більше. За порушення правила, ти будеш відрахований на наступні пару завдань, щоб більше таких збоїв не було. А також, я вже записав тебе на прийом до нашого доктора Ярмі, він знає що трапилось. Сподіваюсь в наступний раз, ти мене не підведеш, Мітчел Лемберг. А тепер вільний, геть!



"Особиста справа, ім'я: Мітчел Лемберг;

Стать: чоловіча;

Вік: 27 років;

Статус: одинак;

Біографія: Мітчел був звичайним програмістом, однак був помічений як холодний та відчайдушний чоловік. Після інциденту в перевулку, де монстр на його очах вбив його дівчину, впав в глибоку депресію. Рідних немає, дітей немає. Завербований під номер 12001 в якості мисливця. Психіка нестабільна. Обов'язкові процедури у доктора Ярмі!"



2156 рік, окололиці міста Скайвілль.

Сонце піднімається над багатоповерхівками, відкриваючи новий день для інших, а також показує, що кінець світу ще не настав. Для Землі пророчили вже п'ятнадцяь кінців світу, та поки жоден з них не збувся. Та схоже, що зараз ця подія схожа як ніколи... Експерименти над людьми які втратили віру - ось причина хаосу. Так уже склався наш світ, шо сильний поїдає слабкого, і тільки коли слабкий переможе сильного, ми зможемо побачити нове Сонце. Ті люди, які геть залишили надії виживання в покинутих районах міста,спочатку старались втекти, але тікати нікуди. Пізніше, вони заливають ідею змінитись алкоголем та наркотиками, а трохи з часом, приходить він - страх життя, а не смерті. Люди, які вже забули свого імені, не зможуть встати та боротись далі, навіть маючи сильного лідера перед собою. Колись, і він теж так думав, що змінити вже нічого не можна, окрім як стерти все до тла, кожен сантиметр цього світу треба перезібрати в новий, давши новий початок, нову надію, новий світ... Так був запущений проект "Новий початок", лідером якого є чоловік в чорному довгому плащі, та чорній, практично безликій масці, лише дивний маленький візерунок міг показати, що він тут лідер. Досі, про нього нічого невідомо, чому, як, та навіщо він це затіяв, та це все не просто залякування, а закликання до дії. Заклик тих, хто вже геть загубив себе, але має за що боротись. Такі люди насправді дуже сильні всередині, але слабкі ззовні. Вони готові віддати в руки смерті себе, аби врятувати кохану людину.

Смерть - це інструмент якому мільйони років, і кожен може керувати нею як захоче, була б влада над кимось. Та не кожен може змінити саму суть смерті, дати їй інше поняття, дати шанс змінити її внутрішній код. Та хіба це можливо? Всі помирають, цей процес неможливо зупинити, адже ми не Боги. Та "він" думав інакше. Відкинутий всім, навіть своєю коханною людиною, він вирішив змінити цей світ, дати людям новий шанс, зламати систему, де всі можуть мати свій шанс. Кожен його крок, кожна думка наповнена наневистю, неймовірно глибоким шрамом в самому серці, який вже ніколи не зможе загоїтись. Забувши своє власне ім'я, своє минуле, свою історію, він придумав нову особистість, а назвав він себе - Безликий.