Не я.
У нас завтра контрольна з фізики.
Клер допоможи!"
Вони повторювали і повторювали ці слова.Але я була непохитною.
Вони робили мені тільки зло тому чому я маю їм допомагати чи підкорятися.Я допоможу тільки справжнім друзям які мене цінують!Але згадала слова своєї бабусі "Роби добро усім!Адже хто зна , що буде завтра!"І все таки допомогла.Адже справді ніхто не знає, що буде завтра.
Наступного дня я прийшла в школу, зайшла у свій клас але як я і очікувала ніяких змін по відношенню до мене не відбулося. Ну і як ви вже зрозуміли така ситуація повторювалась кожен раз. Але потім вже в класі почали діставати "Клер, що у 5?" або "Клер дай списати контрольну поки вчителька не прийшла!". Минав час. Класні години у школі стали для мене буденністю у якій я стала людиною, що помічають лише на контрольних роботах. Але я і мала позитив у цих днях. Подруги з минулої школи які приходили до мене на перервах і друзі з різних гуртків які навчалися у старшх класах. Звичайно це дуже жратувало моїх однокласників, що мене зневажали, але мені вже було всеодно. Я просто намагалася не помічати їх образи щодо мене. І на деякий час це спрацювало. До кінця року мене залишили у спокої.