Почалась гра у покер. Флоренс розкинулася карти і потім показала свої. Вона подивилась на Джонатана а той свою чергу дивився і загадково посміхався.
- Сказати що це покер-фейс, язик не повернеться, - рівним тоном сказала Флоренс.
- Хаха, вчися програвати бабцю, - посміявся Джонатан і виложив свої карти, він  подивився на Люїса той явно був засмучений тому що програє, - побий оце!
Люїс подивився на карти та тяжко зітхнув, та раптом його карти як по чарам змінилися.
Він виложив карти.
- Він виграв, ще раз, - сказала Флоренс, - що з твоїми Кассандра?
Вона кивнула головою що Люїс все таки виграв.
- Малий обманщик ти вже грав у покер, - сказав дядько та підсунув йому його виграш у чи маленькій сумі.
- Я не грав, присягаюсь, - сказав хлопчик у свой захист, - новачку щастить, чи що.
- Ну все, піду втоплю горе в горнятку какао, ти будеш? - запитав у хлопчика Джонатан.
- Якщо можна.
- Кассандра? - вона кивнула.
- Флоренс?
- Залюбки!
- Звариш собі.
- Здохни гад.
Флоренс зібрала карти та почала тасувати їх.
- А давно ви сусідка дядька Джонатана? - запитав хлопчик у жінки.
- Оу, ми з ним сто років приятилюємо, від тоді як я сюди приїхала, точніше втекла, втекла з Парижу, після війни.
Люїс подивився на неї та загадково посміхався, вона зразу зрозуміла.
- Нічого такого, і не зиркай так хитро своїми очиськами, ми з твоїм дядьком не крутимо шури-мури.
- Гидота! - почувся голос Джонатана. Флоренс покривилась.
- Є слово платонічний.
- Так так, слухай твій дядько доводить мене до сказу і не завжди пахне ромашками, але він витягає мене з таких тарапатів що й згадати моторошно, я засвоїли усе що справді треба у всьому світі два хороших приятелів, - вона поглянула на Кассандру, - но я певна у тебе їх вдосталь.
- Так, авжеж, аж занадто, усі мої приятелі такі класнючі. - сказав Люїс. Флоренс посміхнулась, Кассандра зразу побачила що він збрехав. Джонатан якраз приніс какао, та всі взяли по чашці.
- Емм, міс Кассандра, пробачте запитання, а як ви втратили голос. - запитав хлопчик. Флоренс вирішила взяти це у свої руки.
- Вона втратила голос після війни. - відповіла жіночка.
Кассандра глянула на хлопчика оцінуючим поглядом, рідко хто питав її про таке, просто відваги не вистачало. Вона забрала шарф та відігнула комірець. На шиї там де область горла був глибокий шрам. Хлопчик зразу пожалів про свої слова, але Кассандра не засмутилась а навпаки захопилася відвагою хлопчика. Вона назад одягнула шарф.
- Ну все вже час розходитися. - сказав Джонатан.
Люїс доїв печиво та пішов на гору. Кассандра допомогла Флоренс поприбирати та провела її. Сама вона пішла також на гору. Джонатан пішов вложувати спати Люїса. Завтра день обіцяє бути цікавим, вона вимкнула світильник, лиш очі горіли в пітьмі.