Ню-Зепеді.1955 рік

Автобус іде на кінцеву зупинку в містечку Ню-Зепеді. Хлопчик десяти років на чиї голові дивні окуляри сумно дивився у вікно та сумував за батьками що недавно загинули в автокатастрофі. В його руках була куля- підказка він потряс та сказав.
- Мамо, тату підкажіть усе буде добре? - запитав хлопчик у кульки.
Висвітився напис " Складно сказати ".Та тут автобус зупинився та водій сказав:
- Кінцева Ню-Зепеді! 
Хлопчик хотів встати але йому заважав великий дядько  який розлігся на сідушці та похрапував, він напевно був більший за Люїса в рази три. Він був настільки великий що хлопчику довелося перелізати на інше сидіння.
Люїс ледве переліз хотів дістати валізу з верхньої полиці, він тарбув її, але вона пригрозила впасти хлопчику на голову. Він нарешті так її потяг на себе що він впав на сидіння, а валіза впала йому на коліна.
- Ти не вбийся до того як я з тобою познайомлюся.
Перед ним став чоловік середньої статури з великим животом, на лиці була борода яку прикрашали дві сиві полоски по бокам, одягнений був у чорне кімоно.
- Люїсе я твій дядько Джонатан, - чоловік привітався, - давай візьму валізу.
- А чому ви у халаті?  - запитав хлопчик у свого дядька.
- Це кімоно.
Вони вийшли з автобуса.
- А дядьку Джонатан а ми можемо скоріше іти а то я на Капітана Півночі запізнюсь!
- За це не переживай телевізора немає, за то сьогодні ввечері буде гра у покер, приєднуйся.
- Мені 10,я не вмію грати.
- Скрутно.
Він узяв валізу у руки та аж нахилився.
- Ти що там Інцеклопедії носиш?
- Ні, словники.
Джонатан розсміявся, - А ти серйозно.
- А , ну що ж зараз ми поїдемо до тепер твого будинку.
Джонатан зупинився щойно на Годиниковій вежі пробило восьму годину, його начебто паралізувало він дивився на годиник наче проклинав його. Люїс на нього дивно подивився на дядька.
- А ну що ж їдьмо. - вони підійшли до машини та сіли у ню. Машина була трохи іржава та ній облізла фарба, але ще видний відтінок червоного.
Вони приїхали до старого особняку, він був великий і гарний. Перед ним були великі залізні ворота та на доріжці з двох сторін були вирізані з гарбуза чорти.
- Ну ось ми і приїхали особняк Берневалів. - вийшовши з машини сказав дядько Джонатан.
Хлопчик подивився на будинок і був приємно вражений. Особняк виглядав справді велично і красиво.
- Ви фанат Хелоувіну?
- А ні, то обереги.
- Зрозуміло.
Тут вібігла повненька жіночка років 40.
- Містере Барнавел, ви можете не грати на саксофоні о третій годині ночі, бо це стає нестерпно! - сказала жіночка.
- Місіс Генчет, і вам доброго вечора мені справді шкода що ми не розділяєм спільної любов'ї до джазового жанру, - сказав Джонатан, - і натхнення ніколи не зупинеш.
- Я вас попрошу але,..  хто це?- запитала місіс Генчет показуючи на хлопчика.
- Це Люїс, мій небіж.
- У вашому будинку буде жити людське дитя?
- Так, і якщо можна ми підемо.
Дядько Джонатан і Люїс пішли у дім.Коли Люїс зайшов у будинок він побачив багато годинників різних типів від великий як шафа до маленьких настільних. Біля сходів стояв великий годиник.Вони підійшли до сходів я шось загримвло в годиннику, відкрилися двері і звідти вийшла жіночка у бузковому платі з бантіком на шиї, сиве волосся було у гарній зачісці.
- Не звертай уваги та стара зозуля вже давно ненормальна.
- Так  храповик вже здох і пружина отот сконає, - вона повернулась до гостів її окуляри були такі смішні, що Люїс ледве стримав сміх, - о ти Люїс, як доїхав?
- Люїсе познайомся ця стара карга моя сусідка місіс Флоренс Ціммерман.
Вона пожала руку хлопчикові.
- Як добре що у тебе сердньостатистична голова а не великий казан Джонатане і як добре що це не передався Люїсу.
- О подивіться бузковий висушений скелет говорить, Флоренс ти можеш приготувати шось поїсти наприклад свої печиво з крихтами шоколаду бо воно єдине що у тебе виходить.
- Яку подачу ви хочете засунути печиво тобі в горлянку, чи краще потрібними та засунути вам у штани? - з іронією запитала місіс Ціммерман.
- Ця ватна паличка думає якщо вона закінчила більше університетів та вона розумніша за мене. - пошепки сказав дядько хлопчикові.
- Я розумніша за тебе, тому що я розумніша за тебе!  - винесла вердикт жіночка.
Вони пішли на верх, біля них була велика бібліотека, поки Джонатан пішов власти речі Люїса то хлопчик пішов у зал з книгами. Він ходив між полицями та побачив ще одну людину яка перекладала книги. Це була ще одна жіночка у червоному платі, каштанове волосся падало їй на плечі а сама вона була зайнята книгами тому навіть не замітила хлопчика, хлопчик був вже хотів піти але він зачепив книгу і вона голосно впала на підлогу. Вона повернувся до хлопчика, тепер він розгледіти її повністю червона сукня була аж до кінця ніг, на грудях був красивий кристал з ідеально рівними краями у формі ромба. Вона глянула на хлопчика і швиденько злізла з драбини. Жіночка стала і випрямала  спинку і стала оглядати хлопчика, вона нагнулася щоб ближче роздивитися його.
- Пробачте що відволікаю вас я Люїс -він подав руку для пожаття.
Вона пожала йому руку але нічого не сказала. Та тут зайшов Джонатан і побачив їх сказав.
- О Люїсе он ти де а то знайти тебе не можу, бачу ти вже познайомився з Касандрою.
- Ні.
- А ой я забув вона не розмовляє після війни. Я не знаю чого. Так що Кассандра познайомся це Люїс мій небіж, Люїсе це Кассандра, Кассандра Лінколь.
- Дуже приємно познайомитись.
Кассандра нагнула голову в знак згоди.Хлопчик оглядав жіночка але Джонатан повів його у кімнату. Кассандра дивилась їм у слід, пізніше вона пішла на низ до Флоренс.
- Ну що ти думаєш Джонатан розповість йому про цей " дивний " світ? - запитала Флоренс у Кассандри. - Як гадаєш?
-* Думаю так але пізніше він злякається, сильно*- прогарчала Кассандра.
Флоренс подивилась на неї та дальше продовжила готувати своє печиво.
- Будеш грати у покер?
Кассандра дала головою знак згоди. Пізніше всі зібралися біля стола і почали грати у покер та поїдати смачне печиво Флоренс.