Вульгарне як справжнє
Чотири довгі роки минули з того часу, як ми останнього разу бачилися, але сьогодні ти сидиш переді мною, мовчки і тривожно. Що змушує тебе так переживати, Софіє? - Запитала її психолог Марія, вона ж її подруга.
Слова Марії лунали дбайливо, але ніби здалеку. Софія була настільки поглиблена у свої думки, що не помітила, як пішла у глибоко в себе.
"Мене турбує ситуація з моїм батьком", прошепотіла вона, нарешті вимовляючи вголос свої страхи.
"Що трапилося з дядьком Рамізом?" - Марія запитала, розуміючи, що за цим стоїть щось більше.
"Його минуле змішалося з теперішнім", відповіла Софія тихо, її голос звучав слабо і сльози текли її щоками.
"Розкажи мені все", попросила Марія, намагаючись допомогти своїй подрузі.
"Тиждень тому мій батько подзвонив мені і сказав, що бачив Радко Младіча, і що ми повинні терміново виїхати з Лондона", продовжувала Софія, її голос був слабкий і тремтячий.
"Але Радко Младич перебуває у Гаазькій в'язниці", зауважила Марія, не розуміючи, що відбувається.
"Саме, коли він зателефонував, я була страшенно налякана. Я відразу ж поїхала до нього, він був сам не свій, дуже нервовий. Він довго чинив опір піти до лікаря на обстеження. І вчора прибули аналізи, і у мого батька виявили..." Софія більше не могла продовжувати, її голос тремтів, а по щоках котилися сльози.
"У нього діагностували деменцію", продовжила за Софію Марія
"Так", схлипуючи відповіла Софія. "Мій батько після нашої втечі з Югославії довго боровся із кошмарами минулого, а тепер з кожним днем його минуле перетворюється на сьогодення. А я не знаю, що робити", плачучи відповіла Софія.
Марія дуже давно не бачила своєї подруги такої. Вона пам'ятала її дуже сильною, здавалося, її травми дитинства не вплинули на неї, хіба сумні очі видавали, що її дитинство не було радісним. А зараз вона була такою спустошеною. Вона теж довго боролася зі своїм минулим, і минуле спіткало не тільки її батька та її саму.
Слова Марії лунали дбайливо, але ніби здалеку. Софія була настільки поглиблена у свої думки, що не помітила, як пішла у глибоко в себе.
"Мене турбує ситуація з моїм батьком", прошепотіла вона, нарешті вимовляючи вголос свої страхи.
"Що трапилося з дядьком Рамізом?" - Марія запитала, розуміючи, що за цим стоїть щось більше.
"Його минуле змішалося з теперішнім", відповіла Софія тихо, її голос звучав слабо і сльози текли її щоками.
"Розкажи мені все", попросила Марія, намагаючись допомогти своїй подрузі.
"Тиждень тому мій батько подзвонив мені і сказав, що бачив Радко Младіча, і що ми повинні терміново виїхати з Лондона", продовжувала Софія, її голос був слабкий і тремтячий.
"Але Радко Младич перебуває у Гаазькій в'язниці", зауважила Марія, не розуміючи, що відбувається.
"Саме, коли він зателефонував, я була страшенно налякана. Я відразу ж поїхала до нього, він був сам не свій, дуже нервовий. Він довго чинив опір піти до лікаря на обстеження. І вчора прибули аналізи, і у мого батька виявили..." Софія більше не могла продовжувати, її голос тремтів, а по щоках котилися сльози.
"У нього діагностували деменцію", продовжила за Софію Марія
"Так", схлипуючи відповіла Софія. "Мій батько після нашої втечі з Югославії довго боровся із кошмарами минулого, а тепер з кожним днем його минуле перетворюється на сьогодення. А я не знаю, що робити", плачучи відповіла Софія.
Марія дуже давно не бачила своєї подруги такої. Вона пам'ятала її дуже сильною, здавалося, її травми дитинства не вплинули на неї, хіба сумні очі видавали, що її дитинство не було радісним. А зараз вона була такою спустошеною. Вона теж довго боролася зі своїм минулим, і минуле спіткало не тільки її батька та її саму.
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)