Чи замислювались ви хоч раз про те, що існує дуже багато різних світів? Про те, що є безліч перетинів їх граней і що можна ненароком перейти з одного в інший всесвіт? Ось і ми не думали до однієї ситуації.

Всі, мабуть, знають, що час та простір, як правило, рухаються. Одного разу, в одному місці група дітлахів, тільки-но закінчивших одинадцять класів, спішили до кабінету школи на курси з підготовки до ЗНО. Але ж ніхто і гадки не мав, що саме там об 11:37 зіткнуться ці схожі між собою, але водночас і різні світи. Відкриваючи двері до свого кабінету, вони намагалися нишком пройти, щоб не привернути до себе увагу, але їм цього не вдалося. Викладачка на хвилинку перестала писати на дошці, повернулася до групи, грізно поглянула, посміхнулася і мовила: «Так, друзі мої любі. Я Вас так чекала, проходьте.» - та продовжила лекцію.

- Чуєш, Дінар, ти бачила вираз обличчя Наталії Василівни? Мені здається щось тут не чисто.

- Та, Маш, все норм. Вона ж завжди така, коли зла.

- Не знаю, я її пам’ятала взагалі іншою. - Дівчина, закінчивши 9 класів, покинула школу та переїхала до іншого міста. Але під час дистанційного навчання на декілька тижнів повернулася до рідного міста. Там і вирішила пройти курси разом з однокласниками при давній школі.

Подруги намагалися розмовляти пошепки, аби нікому не заважати, але хлопчина з цієї компанії все ж таки почув.

- А про що ми тут шепочемось, дівчатка? Га?

- Знаєш, Андрію, мені щось не подобається. Ну ти сам поглянь. Багатьох учнів не повинно тут бути. Ось, для прикладу. - Марія показала непомітно для інших на сусідній ряд. – Мої одногрупники. Розумію, теж в цьому році пишуть ЗНО, але ж вони живуть взагалі в іншій області, просто заради навчання вони б не приїхали. Та й інші. Он твої друзі, вони вже давно школу закінчили. Що тут їм робити? І всі ж дивляться на нас як на ворогів.

Дінара хотіла сказати, що в Марії просто параноя і всьому є пояснення, але зрозуміла що все ж таки дівчина була права. Багатьох не повинно бути тут, а деяких - взагалі в живих, але всі сидять, слухають уважно матеріал і деколи поглядаючи на наших учнів злісно від чого було ще більш лячно. Діти переглянулись, переговорили і вирішили розбиратися з цим після пари.

Тільки продзвенів дзвінок з уроку, наші однокласники втекли зі школи і прогулювались містом.

- Ну не можуть всі так змінитися за декілька хвилин, - міркував хлопчина. – Та, гаразд, повірю, що так і було, але ж на нас ніколи так не дивились.

- Пропоную спробувати злитися з натовпом. О, до речі, кондитерська. Тут же Катруся працює. – компанія зупинилась біля «Катрусі» та почали розмірковувати далі. – Отже, - почала Марія, - я заходю всередину, купую нам щось і ми будемо думати, що нам далі робити.

- А чому саме ти? А може ми з Андрієм краще справимось?! – Почав огризатися Кирило, але дівчина відповіла раніше, ніж хтось відповів.

- Та тому що давай розсудимо об’єктивно. Ви вдвох нічого не зробите, і я перша помітила це все, але якщо тобі в кайф відповідати головою за всі наші життя, то без питань. Я вмиваю руки. - Дівчина показово підняла долоні догори і вдала вигляд, що взагалі все її не турбує.

- Та я так подумав, не хочу відповідати за вас, займайтеся.

- От і чудово, чекайте тут.

Марія зайшла до кондитерської, попросила каву на виніс та кожному по тістечку.

- Ось, Ваше американо з молоком, з однією цукру, - бариста простягнула каву та натягнуто посміхнулася.

- Це все чудово, але я замовляла латте.

- Як це? У нас ніхто ніколи не замовляє латте, або інший вид. Всі п’ють американо з молоком та однією ложечкою цукру. – Дівчина змінилася в обличчі, гримаса страху застигла і героїня відчула дивне почуття. Вона трохи повернула корпус та боковим зором у вітрині кондитерської помітила страх на обличчях друзів та дул танку, яке було готове вистрілити в будь-яку секунду прямісінько в ціль. Марія намагалась посміхнутись, - ха-ха-ха. Та я жартую, вирішила подивитись на Вашу реакцію. – Бариста змусила себе посміхнутись, розрахувала та подала пакунок з харчами.

- Ви бачили? Що то б… - Почала була своє звернення до групи, але якась дівчина, ну дуже схожа на Катерину, звернулася до Андрія швидше.

- Андрію, я щось не зрозуміла. Чому ти запізнюєшся на роботу? Ану хутчіш переодягайся та шуруй на склад.

- Я? – Хлопець вказав пальцем на себе.

- Ніт, я ж Андрій, а ти відпочивай, Катрусю, сама все зроблю.

Так з розмови зрозуміли діти, що дівчина то Катруся, але не їхня. Обличчям та фігурою схожа, але не поведінкою, не манерою спілкування. В Андрія не було вибору, як тільки піти за дівчиною. Проходячи повз поглянув на Марію на що вона лише йому прошепотіла: «Тримайся, можливо щось дізнаєшся. Ми тим часом будемо все виясняти та потім тобі все розкажемо. Зустрічаємось тут о 18:00. Я в тебе вірю». Хлопець непомітно кивнув та побіг до середини.

- Ну що, друзі. – звернулась вже дівчина до компанії роздавши харчі та каву. – Що далі? В кого які пропозиції?

- Я пропоную. – мовила Дінара ледве прожувавши, - пропоную розділитися на дві групи та дізнатися все, що можливо.

- Класна ідея, значить ти підеш з Діаною, якщо що зможеш захистити її. Тоді Кирило йде з Міланою.

- Чекай, Маш, а ти що одна? – У Мілани очі округлилися від здивування. – Нє, йди з кимось третьою. Ми тебе не відпустимо. – Цю позицію підтримали всі, окрім Кирила.

- Ні, друзі, мені треба з деким побачитись та дещо перевірити. Все, зустрічаємось тут о шостій годині вечора. У Андрія як раз закінчується зміна, тож ми почекаємо його та підемо на наше місце.

Всі неохоче погодились та розійшлись у різних напрямках. Хто шукати клуб онлайн-ігор для доступу до інтернету; хтось, а точніше Кирило та Мілана, пішли до архіву шукати щось незнаючи що саме. А Марія вирішила пройтися до театральної площі. На своєму шляху зустріла своїх знайомих з театру, але вони всі були чомусь похмурі. І тут знайомий вирішив підійти та почав розмову:

- О, Маріє, я вважав, що Вас більше немає. А Ви живі, дивно.

- Що? Чому? Я нічого не розумію.

- Ну як же, Ви порушили закон, Вона повинна була вбити Вас.

- Я тебе взагалі не розумію, Артуре. Хто вона? Чому офіційно так?

- Ну як же не знаєте хто Вона? Пані, Ви якась дивна сьогодні. Я не можу відповісти так. Пам’ятайте, всюди є вуха, Вона все знає про всіх, а Ви мені дуже подобаєтесь, бережіть себе.

З цими словами хлопчина покинув Марію, а дівчина довго не могла зрозуміти, що ж це тут відбувається. Декілька хвилин посеред люду і дівчинка повернулася до суворої реальності. Їй це все нагадувало якийсь фільм чи серіал, але ну ніяк не життя всієї країни. Вона відкрила швиденько телефонну книгу та судорожно шукала номер одного чудака. Він колись розказував про щось схоже. «Господи, аби тільки номера зійшлись», - подумала про себе мандрівниця та у телефоні жіночий голос мовив: «На даний момент абонент не може прийняти Ваш дзвінок». «Бла-бла-бла… Ну як завжди. Ти що в одному вимірі не відповідаєш, що в іншому. Ок’ей, все зроблю сама», - сказала про себе та пішла далі. У неї були ще не закінчені справи в своєму вимірі і дівиця рушила.