Видалити публікацію?
Guska
2021-01-08 23:00:34
Особисте, Різне
Найулюбленіше і напевно одне з найстаріших улюблених. Приємного читання~ . . . Я борюся зі всіма монстрами самотужки, у закритій кімнаті. Навіть коли я відчиняю двері кімнати єдине, що я чую це цокання годинника. Потім двері закриваються і я знову залишаюся із ними сам на сам. До мене знов простягає руки пані із притрушеною зморшками блідою шкірою ,мертвого кольору. Мене не лякає ні її дивне темне вбрання, ні її старе пошарпане тіло, навіть сніжного волосся і божевільна посмішка не лякають мене так сильно - як її очі, вони наче закликають приєднатися до її танка, у цієї пані такі дивні очі,лише однісінького погляду вистачає аби усе тіло натягувалось як струна, наче готове до стрибка під воду і я замирала у страхові і такому божевільному, абсолютно ненормальному бажані таки піти з ними, адже пані не приходить сама. Поруч з нею ті хто приєдналися до танцю. Вони, як приклад, показують, як весело мені буде, якщо я прийму простягнуту руку. Та я чомусь завжди ввічливо відмовляюся - не чомусь чемно, а тому що батьки так навчили. Навчили бути чемною зі старшими. Ті самі батьки, що не чують моїх слів. Ті самі батьки, що не чують навіть слів сивої пані, вони чують лише безглуздість цього світу . Ці танцівники, ця пані вони разом часто приходять до мене в кімнату, коли там темно. Часто походять у сни, які я майже не пам'ятаю. Напевно тому я страшенно боюся темноти, думаю про те що буде якщо я зустріну сиву пані без ковдри та музики. Синці під очима, на дворі скоро знову певно буде світати, а я досі сиджу борюся зі сльозами і з тремтячою рукою, яка тягнеться до пані. А потім світанок і усі знову зникають, я засинаю наче нічого й не було. Знаючи що на прощання моя пані знову прошепотіла слова, про своє повернення наступної ночі.
4
76