Нарешті цей день настав! 31 грудня, свято Єднання двох кровавих місяців, ― день, коли Майк зустрінеться з Діаною, своїм сонцем.

Він чекав на цей день місяць. МІСЯЦЬ! Всього тридцять один день, а звучить як ціла вічність.

Раніше, рік назад, вони бачилися набагато частіше. Тоді Діана жила в богом забутому селі, і батьки дозволяли відвідувати її ледве не кожного тижня. А тепер Діанині батьки, Маріам та Агап, чомусь вирішили перебратися до замку серед проклятого лісу.

Чому цей ліс називають проклятим, Майк не знав, але цілком може погодитися з таким висловом. Кожного разу, як його нога ступала по стежинах проклятого лісу, Майка страх пробирав до самих кісток. А Майк ― далеко не боягуз! Навпаки, він нічого не боїться. І може сам за себе постояти, тому що повністю віддається тренуванням зі зброєю, з якою ніколи не розлучається. Ба більше, Майк вважається найкращим учнем у своїй паралелі й навіть перемагав старших. І це у свої шість років!

Проте цей ліс… Від нього віє якоюсь моторошною енергетикою, темною, що аж серце втікає в п’яти.

І як Діана не боїться там гуляти? Вона ж така маленька… А в лісі незрозуміло, які чудовиська можуть ховатися. І хто її захистить? Хоча Діана посміювалася над його страхами, мовляв, це просто звичайнісінький ліс. Але в Майка серце не на місці. Боявся за неї, переживав...

І так сильно скучив!

Майк просто-таки дочекатися не може, коли побачить її, міцно-міцно стисне в обіймах і не відпустить. Зануриться головою в її волосся, перебиратиме пальцями довгі, м’які на дотик, локони незвичного відтінку ― медово-золотавого. Вдихатиме на повні груди її запах ― бузковий, ледь вловимий; погладить родимку у вигляді серця на правому плечі. А ще поцілує. І не тільки в родимку. У вуста. Мабуть, вони на смак, як мед.

Хоча Ден, найкращий друг Майка, говорив, що губи в дівчаток однаково вологі. Проте Майк йому не вірив: у Діани губи точно, як мед. Волосся, як мед, і губи мають бути, як мед. А як же інакше?

Так, минулого разу Майк не наважився, а сьогодні ― наважиться. Аби тільки її татусь не стояв над душею. Дістав! Йому вічно щось не подобається. То Майк не так дивиться на Діану, то не так за руку тримає. А нещодавно як побачив, що Майк цілує Діану в плече, тому дах зірвало. Влаштував довге пояснення на тему, як Майк не повинен себе поводити. А Майк не може інакше.

Тим паче у Діани був тоді такий сумний погляд… Вона взагалі останнім часом дуже сумна ― відтоді, як переїхала до замку. А Майк не розумів, чому…

Чому його сонце хмурніє?

Чому в неї такі сумні очі?

Майк запитував: можливо, щось сталося? Діана ж ніяк не пояснювала свій стан. А вона така вперта! Якщо не хоче розповідати, не розповість.

Але… чому?

І чому дорослі нічого не помічають? Роблять вигляд, ніби все гаразд. А Майк бачить, що щось негаразд!

Може, у Діани сум в очах через те, що вона в замку зовсім сама? Звісно, поруч є батьки, але вони ― не однолітки. Хоча в селі Діана теж ні з ким із однолітків не спілкувалася. Говорила, що їй і наодинці добре, а з іншими дітьми ― не цікаво.

У Майка ж є Ден, а в Діани хто? Вовки в лісі? Що за несправедливість! От би забрати її до свого замку, Кригожару. Там би він не давав їй сумувати ні секунди.

Але ні, не можна. Її батьки так вирішили: Діана житиме подалі від їхнього світу, цивілізації Пір року. Але Майк не схвалює це рішення. Їй же ж зовсім самотньо! Ну як цього батьки не розуміють?

Нічого, ще десять років, і Майк забере Діану до свого замку. Це традиція. Принцеса-Єдина повинна жити в маєтку Зимнього-охоронця з шістнадцяти років. Майк дочекатися цього не може!

А зараз він зробить усе можливе, щоб на її обличчі засяяла посмішка. Вона дуже гарна, коли посміхається. Та й взагалі… Діана ― найкрасивіша дівчинка, яку він коли-небудь бачив.

***

Майк дивився у вікно літальної машини, з нетерпінням очікуючи, коли гостроконечна верхівка замку покажеться над горизонтом. Але попереду простягався один проклятий ліс!

Його тато, Астрей, сидів за керуванням, впевнено тримаючись за руль, а мама, Зореслава, знаходилася поруч і сміялася від вдалого жарту чоловіка.

Майк завжди дивом дивувався, як його батькам вдалося приборкати свій Зимній палкий темперамент. Їхні очі завжди світилися теплом ― без жоднісінького натяку на лють. Майкові це давалося складно. Його може вибісити будь-яка дрібниця. Але він старався ― правда, старався! ― тримати свої емоції під контролем, не давати місця гніву. Виходило поки що препаскудно, але він вірив, що з часом усе вийде. У батьків же ж якось вийшло! Значить, і в нього вийде.

Ось показалася верхівка замку, що здіймалася вище дерев, розрізаючи небо. Нарешті! Скоро Майк обніме свою Діану. Із хвилини на хвилину…

Літак опустився на засніжену галявину. Як тільки двері кабіни відкрилися, Майк першим, під сміх мами, вилетів на двір, навіть не одягнувши куртки, ― в одних джинсах та худі. Та й навіщо йому куртка, якщо й так не мерзне? Він же ж Зима. А Діану Майк не бачив цілий місяць, щоби ще час на одягання куртки витрачати…

Майк не зміг стримати посмішки, як тільки зустрівся поглядом із Діаною. Вона стояла вбрана в темно-сіру шубку, з-під якої виглядала рожева сукня, і широко посміхалася, але очі… У Майка всередині все обірвалося. Чому в її яскраво-блакитних очах так багато суму? Ще більше, ніж минулого разу.

Хто насуває хмари на його сонце?

Ігноруючи сердитий вираз обличчя Агап, Майк підбіг до Діани і згріб її в оберемок, притискаючи до себе міцно-міцно. У цей момент йому було начхати, що там подумає татусь Діани; був готовий потім вислухати ще одну лекцію, тільки аби відчути тепле Діанине тіло, переконатися, що ось вона, зовсім поруч.

― Апельсинчик… ― прошепотіла Діана, обнімаючи його у відповідь. Її голос був для нього як найкраща мелодія.

«Апельсинчик» ― тому що Майк пахнув цитрусовими впереміш із корицею. Принаймні так говорила Діана. Майк же ж цей запах абсолютно не відчував.

― Я скучив до божевілля!.. ― Майк пригорнув її до себе ще сильніше, а серце гупало, як ненормальне. Воно не могло інакше. Постійно норовило вирватися з грудей поруч із Діаною.

― Я теж… Апельсинчик, чого без куртки вибіг? Замерзнеш же ж!

Майк захихотів: знав, що Діана це скаже. Він подивився їй очі в очі ― і відразу потонув. Чому вони в неї такі гарні: великі, блакитні, бездонні?

І чому на їх дні притаївся сум?

― Зі мною нічого не зробиться. Із криги же ж виліплений. ― Майк намагався посміхнутися, але не виходило. Діанин сумний вигляд його дуже бентежив. ― Ти як?..

― Нормально. ― Діана опустила погляд.

Майк їй не повірив. Коли «нормально», очі не мерехтять сльозами!

Тато говорив, що, можливо, у Діани період зараз такий, коли дорослішає, внутрішні перебудови там. А мама з цим не погоджувалася, мовляв, рано ще, всього шість років же ж. А Майк відчував, що виною щось зовнішнє. От тільки що?

Нічого, зараз Майк зробить Діані її улюблене какао, і підуть гуляти. Він знає, що Діана віднайшла цікаві місця в лісі і їй не терпиться його з ними познайомити. А ще мама подарує Діані нову сукню, рожеву. Діана любить рожеве.

Майк ледве знайшов у собі сили відірватися від Діани. З нею він готовий забути про все на світі. Але про правила пристойності не варто забувати ― потрібно привітатися з дорослими, а то Агап зараз дірку в спині продірявить.

― Доброго ранку. ― Майк намагався зробити голос ввічливим, однак нотки роздратування не вдалося приховати. Чорт.

Блакитні очі Агап перетворилися на дві крижинки. Він точно Єдиний? Аж боляче на Зимнього схожий у цей момент.

― І тобі доброго ранку, Майку, ― спокійно привітався Агап, але очі видавали його незадоволення, ніби Майк ― мерзенна муха, яка реп’яхом причепилася до його доньки. ― Діану не ображати, затямив?

Всередині Майк побагровів від люті, але зовні не видав свої почуття ― стояв із кам’яним обличчям, тримаючи Діану за руку.

Він хоча б раз її ображав? Та ніколи! А от чого ви, любий татусю, не помічаєте суму в її очах ― от це величезне питання!

Замість суперечки Майк просто кивнув, а Діана стиснула його пальці, запевняючи, що все гаразд. Вона завжди так робила.

До них підійшла Маріам, мама Діани:

― Мені здається, чи ти, Майку, ще більше виріс? Ростеш не щоднини, а щогодини! ― Вона сплеснула в долоні. ― Ви чим там сина годуєте, а?

Астрей та Зореслава гучно засміялися, переглянувшись.

― А я от Діану не знаю, чим годувати… ― зі смутком вимовила Маріам. ― Відмовляється їсти…

Далі Майк не слухав, повністю повертаючись до Діани:

― Ти нічого не їла?

Діана похитала головою так сильно, що хутряна шапка ледве не злетіла:

― Не хочу.

― А якщо я приготую, їстимеш?

Діана вражено посміхнулася. На її червоних щоках з’явилися ямки.

― А ти вмієш?

Майк закотив очі. Його батьки вранці завжди готують разом ― сімейна традиція. А Майк допомагав ― і навчився. Не так смачно, як мама, звісно, але щось приготувати він може.

― Побачиш, мала.

Майк потягнув Діану до замку. Він не любив цей замок. Хто взагалі додумався розмістити одну-єдину вежу серед проклятого лісу? Не те що Кригожар ― замок серед океану, із сімома вежами.

― Ви куди? ― озвалася мама, підійшовши. ― Майку, не скупися, дай і мені Діанку потискать.

І мама дійсно обійняла Діану. Вона її любила. Завжди тепло озивалася й першою рвалася домовлятись про нові зустрічі.

― Діанко, це тобі. ― Мама простягнула пакунок. ― Сподіваюсь, тобі сподобається.

― Дякую! ― Діана радісно посміхнулася, заглянувши в пакунок. Подарунки вона любила. Але, побачивши рожеву сукню, вона чомусь спохмурніла.

― Тобі не подобається? ― збентежено запитала мама.

― Ні, подобається. Гарна сукня. ― Діана натягнула несправжню посмішку.

Майк зглитнув:

― Мамо, ми підемо до замку. Приготую Діані млинці й какао.

Мама зрозуміло закивала:

― Не переборщи з борошном.

― Ображаєш, мам. У мене ще смачніші вийдуть, ніж у тебе, ― підморгнув мамі він, взяв Діану за руку й повів до ненависного замку.

***

Поки Діана побігла переодягатися в нову сукню, Майк змішував тісто. Він намагався викинути з голови суперечливі думки, але ніяк не виходило.

Ден говорив, що в дівчаток постійно настрій скаче. Друг вважався знавцем дівчачих емоцій, тому Майк час від часу запитував у нього поради. Але цього разу порада була нікудишньою.

Щоб у Діани ― і пригав настрій? Майк знав її як облуплену. Якщо її настрій і скаче, то через конкретну причину.

Можливо, татусь щось встиг їй наговорити? Можливо, Майк її чимось все-таки образив?

Почувши Діанині кроки зі сходів, Майк ледве не вивернув миску, а, повернувши голову, миттєво похолов.

Сукню мама вибрала красиву: ніжного рожевого відтінку, із широкою спідницею, помережаною золотими сніжинками та сердечками. Діана була в ній як принцеса.

«Чорт, вона ж дійсно принцеса!» ― подумав Майк.

Але Майк спантеличився не від того, якою гарною Діана виглядала в сукні, а від іншого.

Вона.

Дідько б його.

Схудла.

Сильно.

Дівчатка в її віці так стрімко не худнуть!

Якого біса?!

Ще місяць тому ця сукня повинна була сидіти на Діані ідеально, а зараз спадала з плечей, і в талії завелика.

Зараз Майк ледве не вперше в житті не на жарт перелякався.

Його сонце тьмяніло, і він не знав чому.

― Підійди сюди. Будь ласка, ― тихо, але твердо вимовив Майк. Він був упевнений, що його блакитні очі перетворилися на дві холодні крижинки.

Діана підійшла, заправляючи неслухняний локон волосся за вухо:

― Подобається? ― покружляла вона.

― Дуже. А тобі?

Діана опустила очі:

― Мені подобається все, що дарує твоя мама.

― Це відповідь хорошої дівчинки. Діано, ти можеш бути зі мною чесною, пам’ятаєш? ― Майк не витримав і все-таки сказав голосніше, ніж хотів.

Вона подивилася йому прямо в очі, піднявшись на носочках:

― Апельсинчик, я чесна. Мені подобається, правда.

Діана засунула палець в тісто й облизнула його, примружившись.

― Сподіваюсь, це будуть не обгорілі млинці, ― засміялася вона нарешті щиро.

― Сонце, це будуть найсмачніші млинці у твоєму житті. ― Майк посміхнувся. Йому полегшало на серці. Можливо, дарма він себе накручував?

Майк ненароком поглянув на Діанині губи. Може, саме зараз її поцілувати? Він бачив, як тато цілував маму під час приготування їжі. Звісно, Майк підглядав випадково. Батьки старалися при ньому не цілуватися, на відміну від Діаниних батьків. Ті взагалі нікого не соромилися! А ще Агап на Майка наговорює. Чорт би його побрав!

― Про що ти думаєш, Апельсинчику? ― хитро запитала Діана.

Майк подумки вдарив себе чимось важким по голові. Стоїть тут такий із мискою в руках, витріщається на її губи вже як декілька хвилин, не кліпаючи ― ідіот.

Майк повернувся до млинців і пробелькотів:

― Одягнись, будь ласка, у щось зручніше. Джинси там… На вулиці холодно, а ти ж мене в ліс поведеш, як завжди.

― Та мені і так норма… ― Діана запнулася під його лютим поглядом. ― Та дійсно нормально, я звикла.

― Та нічого не нормально! ― Ну от, не стримався і закричав. Бовдур. Але Діана вже звикла до його темпераменту ― і оком не мигнула, стояла спокійно, склавши руки на грудях. ― Будь ласка, не сперечайся й переодягнись, ― уже спокійніше додав він.

Майк переживав не за те, що Діана може захворіти (це неможливо: вони, Пори року, не хворіють), а за те, щоб вона не замерзла. Все-таки, Діана теплолюбніша за Майка. Його температура тіла нижча за її на цілих два градуси, тому йому комфортніше в холоді, а Діана потребує тепла.

Через це Майк спочатку боявся до Діани торкатися. Йому здавалося, що його доторки перетворять її на крижинку. Але Діана запевняла, що не відчуває дискомфорту, коли Майк її торкається. Навпаки, їй це подобається. «Шкіру приємно пощипує, як із холоду зайти в тепле приміщення», ― повторювала вона.

Діана обійняла Майка ззаду ― той застиг, насолоджуючись теплом її тіла.

― Гаразд, зараз переодягнусь, ― прошепотіла вона в спину. І раптом сказала те, від чого серце Майка ледве не розірвалося на шматки. ― Апельсинчику, ти мене не покинеш?

Майк намагався опанувати себе. Діана не повинна була знати про ті старі легенди, у яких говорилося, що Зимні-охоронці гинули, як мухи. А Майк і є таким охоронцем, вибраним жеребкуванням захищати Діану ― майбутню королеву з племені Єдиних.

Діана не повинна була про це знати. Але тоді чому в її голосі так багато гіркоти?

― Звісно, що я тебе не покину. ― Майк повернувся і заправив її локон волосся, такого м’якого на дотик, за вухо. ― Разом назавжди.

Він посміхнувся, але посмішка вийшла натягнутою. У Діаниних очах було занадто багато вологи ― це розбивало йому серце.

― Разом назавжди. ― Вона кивнула й побігла східцями нагору.

Хто насуває гнітючі хмари на його сонце?

***

Млинці вийшли смачними. Декілька, щоправда, підгоріли, але Майк швидко викинув їх у смітник. А ще він обпік руку, проте навіть не пискнув. Звик до ран: на тренуваннях їх постійно отримував. Тим паче опік прямо на очах загоївся ― через прискорену регенерацію клітин. Він дуже хвилювався за Діану, тому і був таким неуважним.

Майк заспокоївся тільки тоді, коли Діана з’їла цілу гору млинців, запиваючи какао й із захватом розповідаючи, куди вони підуть цього разу. Її очі горіли яскравим блиском ― передвісником очікування нових пригод.

Надворі падав лапатий сніг, устеляючи землю білим покривалом, на якому сонячне світло розсіювало діаманти, а ялинкові гілки поступово одягалися в сніжну шубку.

Діана ловила руками сніг, піднявши голову доверху. Майк не міг відвести від неї погляд. Вона в цей момент видалася йому восьмим чудом світу ― така гарна, ніжна, неземна. Може, зараз її поцілувати? Але він холодний, і на вулиці холодно ― не вистачало ще, щоб вуста Діани перетворилися на крижинку.

― Апельсинчик.

― А?

― Ти знову закам’янів, ― засміялася Діана. Від її сміху Майкова шкіра покрилася сиротами.

― Справді?

Він хитро посміхнувся, зробив кульку зі снігу і стрімко кинув її в Діану. Та не встигла відхилитися ― кулька розсипалася на її сірій шубці. Діана не залишилася в боргу і наробила декілька кульок, стріляючи ними по Майку. Його реакція швидша, тому він від усіх снарядів відхилився, регочучи. Діана сильно-сильно розчервонілася, але в очах був знайомий лукавий блиск, який Майкові нестямно подобався.

Вони ще трохи погралися в сніжки. Діана, на відміну від Майка, була вся покрита снігом, навіть її шапка. У Майка ж Діана влучила лише раз, прямо в лоб, і то через те, що той забарився: вчасно не піднявся з кучугури снігу через сміх, викликаний точним попаданням у Діанину потилицю.

Досхочу награвшись і відхекавшись, вони пішли в ліс. Діана взяла Майка за руку й повела знайомими їй стежками. Її долонька була маленькою та теплою ― приємною.

При денному світлі цей ліс виглядав як цілком звичайний, не проклятий. Але Майк ніяк не міг позбутися моторошного відчуття. Йому здавалося, що за ним звідусіль слідкують.

Проте Діана взагалі не боялася ¬― крокувала впевнено і з усмішкою на обличчі.

― Я сподіваюся, ти тут вночі не гуляєш?

І як її батьки взагалі відпускають гуляти самою? Майк не міг цього ніяк збагнути. Це ж ліс! Тут і вовки можуть бути, і лисиці, і інші хижі звірята.

― Апельсинчик. ― Діана кинула на нього лютий погляд. Майкові до божевілля подобалися її злющі оченята. ― Я гуляю тут тільки вдень. Хоча, зізнаюсь, бувало декілька разів, що я забувала про час, і поверталася до замку, коли стемніє.

Майк остовпів:

― Чого?!

― Та годі тобі! У темряві цей ліс ще цікавіший.

― Божевільна.

― А то, ― показала йому язика вона.

А Майк про себе подумав, що обов’язково поговорить з Агап, і стримувати себе він не збирається. Що за чортівня тут коїться? Їхня загальна місія ― захищати Діану від небезпеки, а не дозволяти їй самостійно гуляти серед проклятого лісу!

Майк зупинився й обережно взяв Діанине обличчя в обидві руки.

― Сонце, більше так ніколи не роби. Обіцяєш? Не гуляй сама після сутінок. І далеко від замку не відходь. Будь ласка.

Діана прикусила губу і, трішки повагавшись, кивнула. Майк не стримався ― обійняв її міцно-міцно. Смілива безрозсудна дівчинка! Його серце скоро розтрощить грудну клітину від переживання за неї. Було би все набагато простіше, якби вона завжди була поруч. Але це неможливо. Поки що. Лише через десять років ― довгих, як сама вічність.

Майк обіймав Діану, розчиняючись у часі. Зверху нависали ялинкові гілки, немов бажали захистити їх від снігу та вітру. Здається, подумалося Майкові, зараз саме той романтичний момент, щоб поцілувати Діану. Але… Майк знову не наважився. Ну не ідіот же?

От Ден стовідсотково не упустив би такої можливості, поцілував би Діану вже сотні разів. Стоп. Ден і Діана? Майка аж перекосило від цієї думки. Він навіть знайомити Діану з Деном не збирається, хоча той його найкращий друг. Усе через те, що Ден у свої шість років вже має репутацію розбивача дівчачих сердець. Бачить красиву дівчинку ― і не заспокоїться, поки не заволодіє її увагою. А Діана ― дуже красива. Не вистачало ще, щоб Ден на неї запав.

Відірвавшись одне від одного, вони продовжили пробиратися крізь проклятий ліс. Діана захоплено розповідала, що нового вичитала з літератури. Вона любила художні книги, Майкові ж подобалося слухати її дзвінкий голос. А коли почало темніти, він наказав крокувати до замку. Темрява його не лякала, а от проклятий ліс, покритий пітьмою, ― так.

Уже в кімнаті Діани Майк першим ділом запалив вогонь у каміні. Він цього не потребував, але Діана замерзла, хоч і заперечувала це, а Майк же ж бачив, що тій зуб на зуб не попадає.

Поки Майк клопотався біля вогню, Діана запалювала свічки в золотих підставках із витіюватими ніжками у вигляді пелюстків троянди. Взагалі, у кімнаті Діани відчувався дівчачий дух: усі речі ніжні, витончені, обережно розставлені по своїх місцях. Одна стіна була повністю заставлена книгами різних жанрів. Недалеко знаходилося ліжко з оксамитовим прозорим балдахіном та широке вікно, наполовину завішане темно-рожевою шторою. Ще тут було величезне округле дзеркало, ніжки якого теж були у формі трояндових пелюстків.

Діана присіла поруч, на пухнастий килим бежевого відтінку, і простягнула долоньки до вогню. Язики полум’я відбивалися на її блідому обличчі, танцювали в блакитних очах, на червоних припухлих вустах.

Майк нахилився до Діани, повільно наближаючись. Їхні губи ледве не стикнулися, як Діана… заховала голову на його плечі.

Майк спантеличився. Він щось зробив не так? А може, він їй… противний? З чого він взагалі взяв, що має право її цілувати?

Раптом Діана почала здригатися від схлипування. Вона… плаче? Майк ще ніколи не бачив Діаниних сліз. Його серце кров’ю обливалося.

Чому його сонце плаче?

Майк обійняв Діану й став ніжно гладити спину, заспокоюючи. Через деякий час, коли Діана перестала схлипувати, він обережно запитав:

― Я тебе образив?

Діана похитала головою.

― Маленька, розкажи, що сталося? Будь ласка…

― Це правда? ― Вона сказала так тихо, що Майк ледве її почув.

― Правда «що»?

Діана присоромлено подивилася йому в очі, нервово покусуючи губи. Нарешті вона зважилася відповісти:

― Ти маєш померти для того, щоб я була щасливою?

Сказати, що Майк був приголомшений, це нічого не сказати.

― Що за нісенітниця?! Хто тобі про таке ляпнув? Це твій татусь, коз… ― Майк осікся від її печального погляду. Ото він йолоп! Діана любить свого батька, і він не має права так при ній виражатися. У думках ― скільки завгодно, при Діані ― ніколи.

― Так це правда?

― Ні! ― Майк взяв Діанині долоні в свої. ― Звісно, що ні. Я маю жити для того, щоб робити тебе щасливою. І ніяк інакше.

― Завжди разом?

― Завжди разом.

Діана обійняла його, уткнувшись носом у шию. Майк відчував її важке дихання ― і це його трохи заспокоювало. Але одне не давало спокою:

― Діано, звідки ти взяла цю фразу?

― Не знаю. Мені здається… уві сні.

Як це «уві сні»? Майк зовсім збився з пантелику.

― Тобі приснилася ця фраза?

― Там був темний силует… Він мені це сказав.

Майк усім єством відчував: щось тут нечисто. Сотні кицьок зашкрябали в його грудній клітині. Він не вірив, що Діані приснилися ці слова, та ще й у такому жахливому звучанні. Скоріш за все, хтось розповів їй про ті старі легенди. Але Майк не піде шляхом своїх попередників. Він не загине!

― Я тебе не полишу, чуєш? ― повторив Майк. ― Ніколи.

Кофтина на Діані трохи сповзла, оголяючи худеньке праве плече. Родимка у формі серця так і манила Майка. Це була давня звичка ― гладити цю родимку. І цього разу він не порушив традицію ― став ніжно її гладити, торкаючись одними подушечками пальців.

Діана заплющила очі, і довгі вії затремтіли. А через мить її долонька потягнулася до обличчя Майка, щоб гладити його шрам у вигляді серця. Вона завжди так робила.

Майкові здавалося, що він ніколи не звикне до приємного тепла, яке розливалося його тілом, як і до відчуття її теплої шкіри під своїми холодними пальцями.

Майк торкнувся губами до родимки. Наважитися поцілувати родимку було легше, ніж губи. Він відчув, як Діана дрібно-дрібно затремтіла, як сніжинка на вітрі, а його самого пронизувало хвилями ейфорії.

Мов грім серед ясного неба почувся сердитий голос Агап:

― Любо глянути.

Майк відсунувся від Діани. Він намагався вгамувати розбурхане серце, яке передчувало ще одну лекцію.

Агап тримав у руках келих з вином і гнівно стріляв очима.

― Треба поговорити, Майку. За мною.

Він притьмом вийшов із кімнати, а Майк кивнув Діані і ледь стиснув її долоньку, мовляв, я скоро.

Майк знайшов Агап біля старовинного годинника в людський зріст. При світлі вогню, що линуло зі свічок у настінних канделябрах, обличчя Агап здавалося безжиттєвою маскою.

Майк першим порушив тишу перед бурею:

― Це ви розповіли Діані ту легенду, де сказано про смерть Зимнього-охоронця?

Агап примружився:

― Їй рано ще про це знати.

― Але вона знає! ― Майк розумів, що повинен тримати свої емоції під контролем, але цієї миті це було не в його силах.

Агап здивувався:

― Ти впевнений?

― «Ти маєш померти для того, щоб я була щасливою», ― так вона мені сказала.

Майк певен: в очах Агап промайнуло хвилювання, однак той швидко його приховав і твердо відчеканив:

― Я не говорив їй ці слова. За якого монстра ти мене приймаєш? Так, я не схвалюю вашу прив’язаність, але моя донька тебе любить. Робити їй боляче, розповідаючи старі дурнуваті легенди, не входить у мої плани. Прив’язаність, Майку… ― Агап поворушив келихом, зосередившись на переливанні рідини. ― Прив’язаність ― небезпечна штука. Особливо для тебе. Твої почуття, ― він скривився, ніби від оскомини, ― рано чи пізно тебе підведуть. І ти зробиш моїй доньці боляче.

Серце застукотіло швидко-швидко, вдаряючись в ребра.

― Я не зроблю Діані боляче, ― виділив кожне слово Майк.

― Та невже? ― вуста Агап іронічно вигнулися. ― Це ти зараз так кажеш, бо малий та наївний. А що буде, скажімо так, через років десять, коли ти матимеш певну владу? Не закуєш сонце у кригу, коли тобі про це накажуть?

Майкові ніби під дих дали. «Сонце закувати у кригу» ― цю фразу він зустрічав у Щоденнику Зимнього-охоронця, що дав почитати його дядько, Любомир. Той ще сказав: «Істина прихована між рядками». Майк спершу подумав, що ця фраза ― просто мовний зворот, а тепер… Йому терміново потрібно перечитати Щоденника. Він щось упустив. Щось дуже важливе.

Але одне Майк знав точно: щоби ці слова не означали, сонце кувати у кригу він не збирається.

― Запевняю вас: сонце в кризі кувати не буду.

― От і добре.

Агап оцінююче пройшовся поглядом по Майкові. Того аж мороз по шкірі пробрав. Як же Майк хотів у цей момент виглядати старшим.

― Схоже, ти вже достатньо дорослий, щоб почути від мене ще дещо. ― Агап вичекав довгу паузу. Майк внутрішньо стиснувся, очікуючи на жахливу заяву, і не прогадав. ― Мого схвалення ти не отримаєш. І підпису на папері також. Тільки через мій труп.

Зовні Майк не видав своїх почуттів, але всередині розпалився вогонь, здатний спалити всю планету дотла.

Агап тільки що заявив, що не дозволить… шлюб із Діаною.

Звісно, Майк так далеко в майбутнє не зазирав. Тут аби до «завтра» дожити. Але… Якого біса?

Він знав: шлюби між представниками різних Пір року можливі тільки за умови згоди обох батьків. Якщо тих немає ― найближчих родичів.

І зараз Агап заявляє, що ніколи не дасть згоду на шлюб. Розумом не збагнути!

― Навіть якщо Діана сама захоче? ― впевнено, без тремтіння в голосі, прошептав Майк.

― Я ― її батько і бажаю для своєї доньки найкращого. Твоє серце, Майку, крижане. Ти не здатен на щирі почуття і в кінцевому результаті принесеш їй дуже багато болі. Я хочу вберегти свою доньку від цього. Тому так: навіть якщо Діана сама цього захоче, я згоди не дам. Затямив? Знайди собі іншу подружку.

Висловившись, Агап розвернувся і просто пішов.

Майк знайшов в собі сили вигукнути вслід:

― Краще прослідкуйте за Діаниним сном!

Гнів заполонив кожною клітинкою його тіла. Майкові здавалося, що він зараз здатен рознести весь ненависний замок до чортів собачих, якщо нічого не зробить. А він знав лише два способи боротьби з люттю. Метод перший, мамин: дихальні вправи, але ті майже ніколи не помагали. Метод другий, тата: тренування. Саме цим Майк і збирався зайнятися.

Він стрімголов вибіг із замку, витягнув клинок небесної сталі й став метати ним у стовбур, цілячись в серце, що вирізьбив минулого місяця. Повітря наелектризувалося, як під час бою. Але цього разу бій був незвичний, внутрішній.

Кожен удар клинка по дереву віддавався біллю в грудній клітині.

Чому всі як один заладили: «Ти зробиш їй боляче»? Навіть дядько, Любомир, вранці заявив: «Не образь Діану». Абсурд!

Щоби Майк ― і завдав шкоду Діані? Одна ця думка викликала відразу. Він занадто сильно її любить, щоб причинити біль.

«Знайди собі іншу подружку» ― та нізащо! Майкові на інших дівчаток і дивитися огидно. У його крижаному серці поселилася лише одна. І воно вже давно не крижане: сонце його розтопило.

― Апельсинчик, веселе ти собі заняття знайшов, а мене не покликав.

Чорт. Майк не хотів, щоб Діана бачила його в такому вигляді, лютому. Коли він повністю розчинається в зброї, очі робляться чорнющими, а обличчя ― жорстоким. Лячна картина.

Діана вибігла в одних джинсах та кофті й стала напроти нього.

― Серйозно, міг і покликати. ― Вона безстрашно доторкнулася до рукоятки кинджала, якого Майк продовжував тримати в руці. Її очі замерехтіли дивним блиском.

― Боїшся мене?

― А ти такий страшний! ― Діана розкотисто засміялась і раптом… обійняла його за стан.

Майк обм’як, випускаючи зброю ― та беззвучно впала на сніг. Мить повагавшись, він теж обвів руками її талію, а носом занурився у волосся, вдихаючи на повні груди її запах. Здається, Майк знайшов ще один спосіб боротьби з гнівом ― обійми з Діаною, своїм сонцем.

***

Дванадцять ударів півночі розрізали тишу на дрібні шматочки. Ось і минув ще один рік. Рік, що наближає Діану до коронації. Через довгих чотирнадцять років його сонце стане королевою, а він ― її повноправним охоронцем.

А завтра Майк побачить Тронну Залу, місце майбутньої коронації. Ледве випросив у батьків дозволу!

Майк заправив локон Діаниного волосся за вухо, боячись розбудити. Вони дивилися старий мультфільм на проекторі, а Діана взяла і заснула.

Майк вбирав її поглядом, бажаючи закарбувати в пам’яті усі детальки лиця. Він не знав, коли знову вдасться побачитись. Однак передчував: Агап не дозволить зустрітися найближчим часом, бо вони, бачте, занадто сильно прив’язалися!..

Цієї ночі Майк не хотів спати, але непомітно для себе, під спокійне Діанине дихання, поринув у сонреальність.

Прокинувся він удосвіта й безжально розбудив солодко сплячу Діану. Вона любить зустрічати світанки. І сьогоднішній світанок Майк бажав зустріти з нею.

Вони піднялися гвинтовими сходами на терасу, де всілися на килим та вкрилися одним пледом.

Небо почало повільно розфарбовуватися в рожево-помаранчеві смуги, вивільняючи собою ніч.

Діана дивилася на світанок, Майк же дивився на неї. У її блакитних очах віддзеркалювалися сонячні промені, а волосся стало ще золотавішим.

― Ти гарна. Дуже… ― Майк не помітив, як промовив ці слова вголос.

Діана повернула до нього голову, задоволено посміхаючись. І Майк перестав вагатися ― поцілував її в губи. Ті дійсно були вологими та теплими, але… з медовим солодким присмаком.

Вони дивилися одне одному в очі, обнімаючись під пледом. Цей спогад однозначно стане найкращим у Майковому житті.

― Апельсинчик…

― М-м-м?

― Я люблю тебе…

У голові Майка враз щось зірвалося, а серце солодко стислося. Він першим хотів зізнатись у почуттях, але натомість його сонце його випередило.

Майк не хотів порушувати традиції та Закони свого світу, але якщо і порушувати ― то тільки заради свого сонця.

Піддавшись почуттям, Майк обійняв Діану міцно-міцно й прошепотів над вушком:

― Я теж тебе, сонце, люблю.

Коли вони зустрінуться наступного разу, Майк повторюватиме ці слова щомиті, не вагатиметься ні секунди.

Але Майк ще не знав: незабаром його сонце заховається за темними похмурими хмарами, а життя стане дев’ятим колом пекла.