"Пори року. Зникнення Зими" неквапом наближається до фіналу. Впіймала себе на думці, що чим ближче фінальна крапка, тим більше я розтягую процес написання. Раніше на написання розділу могла витратити декілька днів (а якщо зазирнути до статистики, 10-14 днів ― саме такий був проміжок між оновленнями), то зараз не буду силкуватися навіть зазирати в календар. Раніше я могла за мах написати приблизно 15 000 символів, зараз же ж пишу по 1000... Розтягую задоволення, скажімо так) Мені важко розлучатися з цією історією, з персонажами... І так, попереду ще продовження, адже це дилогія. Але конкретно цією історією я живу з 2014 року, коли Майк та Діана прийшли до мене в сон, коли була написана перша коса-крива чернетка, яку я безжально видалила. І мені якось складно відпускати цю історію. А які у вас відчуття, коли завершуєте книги? Тим часом 18-ий розділ "Божевільні дні" помаленьку пишеться. Цей розділ відрізнятиметься від попередніх способом викладу матеріалу: розповідь не буде плавною, а складатиметься з фрагментиків, місцями божевільних. Вже написано приблизно 11500 знаків (1700 слів), і, звісно ж, це тільки початок...)) Одкровення від Майка, вражаюче відкриття, більш-менш адекватна розмова з Деном ― це і більше чекатиме на вас. ♥♥♥

"Мережа Дім..." особисто для мене дуже болюча історія. Можна навіть сказати, я ненавиджу власне творіння.🥺 Ні, не через те, що місцями в цьому невеличкому оповіданні (майже 31 000 символи) відчувається наївність, юнацький максималізм... Персонажам 15 років же ж...)) 📖 Ось так у світі батьків і підлітків: перші вважають своїх дітей невдячними, а другі самі себе зрозуміти не можуть. @1... 📖 📌А ненавиджу через те, що... в основі твору моя особиста історія. Дата (2015 рік), розмови, імена... ✨️Імена не всі справжні) Але головних персонажів я не змогла перейменувати. Намагалася. Однак не вийшло, бо відчувалося, ніби "ламаю" історію. Звісно, логічніше з мого боку було б так "не палитися"..))) Але хіба творчі люди думають про логіку?)))😆 А тепер підтексти..))) 📌1. Якщо зазирнути до змісту "Мережі Дому", біля звичайних цифр у нас ще є такий символ @. Ті, хто читали "Пори року. Зникнення Зими", знають, що цим символом я позначаю інтернет-листування. Власне, всі діалоги в будинку немов із казки ― це листування. 🖤Зізнайтеся, хто відразу розгадав, що діалоги в будинку ― це інтернет-листування?) 📖 ― Як пройшов твій день? ― порушив невловиму тишу Денис. Аня вмах спохмурніла. Долонею почала водити по вовняній оббивці дивана. ― Жахливо… ― нарешті видушила вона. Услід затараторила: ― В принципі, все не так і погано. Так, сімейні негаразди. ― Розповіси? ― обережно поцікавився Денис. Аня краєм ока глянула на нього: той був наче щирим. «Йому можна довіряти», ― прошелестіло дурненьке сердечко. І дівчина наважилася поділитися найсокровеннішим: тим, про що ще нікому раніше не розповідала. @4... 📖 📌2. У першому розділі можна помітити дещо цікаве. 📖 ― Аня, і де тебе чорти носять? ― відразу накинулися з обіймами подруги. Неля з веселістю дістала телефон: ― Селфі напам’ять! ― Цей рік був просто пеклом, ― пробурчала Катя, поправляючи волосся. ― Дуєшся, бо тебе не запросив на побачення той блондинчик Макс? ― скорчила невинну міну Неля, налаштовуючи камеру. ― Ой, скажеш таке, ― вмить закотила очі Катя. ― Він хоч і збіса гарний, але жесть який тупоголовий. Штовхаючись ліктями, дівчата виконали щорічний ритуал: сфотографували навіки всміхнені обличчя. @1... 📖 Де реальність, жодного слова від головної героїні. Немовби її і немає у справжньому житті. Тільки дім, на який вона натрапить незабаром, ― справжнісінька реальність. 📌3. Один із підтекстів, який я заклала у дім, що по ходу історії змінюється зі зруйнованого в цілком затишний будиночок, а потім знову відбувається його мертвозна руйнація, ― будова стосунків. 📖 Ба більше, із кожним візитом будинок мало-помалу видозмінювався, стаючи тільки красовитішим. Поволі на ньому викарбовувалися сріблясті, витіюваті, витончені узори, мов сіть павутиння. Окрім цього, зі стріхи до землі проріс виноградний плющ, беручи дім у тенета, ― немовби намагався зберегти його від несподіваних жахливих небезпек; немовби дім був тендітним створінням і його потрібно оберігати від незримих лісових мешканців. @5... 📖 📌"Мережа Дім..." написаний для того, щоб продемонструвати пастки інтернет-листування. Сподіваюсь, вийшло вдало.)) 📖 По той бік екрану, майстерно одягаючи різні маски, може знаходитися будь-хто, вистукуючи цілком милі та невинні повідомлення. Але це не означає, що емоції, отримані під час листування в мережі, несправжні. Якоюсь мірою закохатися у власний міраж дуже навіть боляче. Будьте в мережі, але не вдома. 📖 P.S. Чи бувало у вас таке, що в чаті ви відчуваєте себе комфортніше, ніж у рідному домі? Що чат, власне, й стає вашим домом, куди хочеться бігти знову й знову? Тільки не кажіть, що в мене одної була така історія..))

Справи з "Нічним жором" кепські. Продираюся немов через хащі, хоча сам 17-й розділ має бути лайтовим. Кхм, мав би бути, поки нізвідкіль не виринула фраза, пов'язана з "Баладою про сяйливу троянду та кригу". Обожнюю процес письма за це: за неочікувані навіть для мене самої, як автора, слова чи події..)) Вибачте, що так затягую... Не можу нічого обіцяти, коли вийде новий розділ. Дякую, що чекаєте❤️ Маленький спойлер: "Мимохіть Діана вп’ялася очима на Майкові вуста ― занадто близькі, занадто бажані, занадто… Вона зопалу охолодила себе: якщо дасть слабину уві сні, в реальності буде набагато тяжче боротися з почуттями". "Невже «Балада про сяйливу троянду та кригу», яку вона прочитала перед сном, має САМЕ ТАКИЙ ― жахливий, несправедливий, пекельний ― сенс? Чи це просто ще один вибрик її підсвідомості?"