Океан вже поглинув полум'яний диск на небесних полотнах, і вітер ганяв пожовкле, але ще не опале, листя на верхівках дерев. Між берегом і лісом, сповнене гомоном, сморідом і жебрацтвом, розкинулось невелике містечко Шаррон. Місцеві барони зовсім не відповідали стандартам Франції. Маєтки були не з каменю, бо це дороге задоволення. Солдати, що повинні охороняти місто від злочинців і іншоі нечісті, самі по троху перетворювались в п'яну нелюдь. А єдина церква була настільки занедбана і протрухліла, що селянам довелось зняти з даху хрест, щоб той не звалився під час служіння, і не зкоротив кількість населення до кількох сімей.

Тут було байдуже на Святу Інквізицію, але й Інквізиція обходила ці місця стороною. Тут люд більше походив на мерців і топлянників, ніж на селян прибережного Французького містечка.

Одною з найширших вуличок, у якій ледве проходили поряд два коня, пробігла зграя пацюків. Таких виликих, що будь який кіт при світлому розумі лиш відвів би від них погляд, сидячи на паркані або ще десь, де ці потвори його не дістали б. Пацюки намагались не потрапити в коло світла, яке створював дорожній ліхтар чоловіка. Цей прихожанин сильно відрізнявся від всього, що його оточувало. Чоловік мав модну зачіску і чисте волосся. Білий комір наче сяяв з-під червононо-чорного камзола. Манжет оксамитових зелених дорожніх штанів зникав у високих чоботях зі шпорами. Чорний плащ покривав іншу частину його наряду по литки, не доходячи до щиколоток. Чоловік йшов впевнено ступаючи у багно, з рівною осанкою, і тримав начисто вибрите підборіддя, уста і ніс у хустці, щоб хоч якось приглушити сморід, що був схожий на той, якби мерців кинули б у помийну яму і все те гівном би ще прикидали.

Ліхтар жадібно видирав з пітьми маленький клаптик землі, проте чоловік знав, куди він іде.
Пройшовши до кінця вулиці він звернув праворуч, і у темряві з'явився ледь помідний вогник. Тоді прихожанин опустив ліхтар вниз, під плащ, щоб той не засліплював йому очі. Зіщурився і придивився до вогника: то була свічка у накритому від дощу підсвічнику, що проявляла назву трактиру. Табличка висіла в двадцяти ярдах від перехрестя, але чоловіку здалося, що до неї йти щонайменше милю – так на нього давила втома, голод і спрага, хоч з виду він цього не подавав.

Дойшовши до трактиру він акуратно відкрив засов на металевій оправі ліхтаря і задув гнід, що тхнув горілим маслом, після чого поклав ліхтар у дорожню сумку, міцніше затягнув на ній вузол і рішуче штовхнув двері, готуючишь ефектно увійти. Проте двері не піддались. Перше, про що чоловік подумав, це про те, що заклад закритий. Але поглянувши на відкриті стайні він зрозумів, що там все ще горить світло каміну і смолоскипів, а димар випускав куряви диму, які на тлі зоряного неба здавались чорнішими від чорного. Тоді чоловік смикнув двері на себе. Вони і цього разу не підкорилися. Тоді прихожанина накрила хвиля гніву, і на мить йому здалося, що він зможе виламати будь який замок, і буде правий, бо трактиру вночі належить бути відкритим. З такою думкою він смикнув двері з усієї сили. Ті охотно відчинились, та чоловік не втримавшись на ногах подався назад і перечипився через невисокий парканчик ґанку. Важка дорожня сумка перекинута через плече потягла тіло назад а шпори на чоботях зрадницьки вперлись в дерево парканчика. Чоловік гепнувся на спину, встигши в останню мить прибрати з-під себе сумку.

Полежавши секунду, він підвівся, нервово поглянув на двері, відклавши речі зняв і зтрусив плащ, і увійшов у трактир. Не зважаючи на таку конфузну ситуацію, обличчя його зберігало незворушність і серйозність, і тільки повіки видавали втому. Відвідувачі закладу вже сверлили його поглядом, здавалося навіть не кліпаючи, коли він підняв очі від порогу. Оглянувши всіх присутніх і штовхнувши двері чоловік повільно пройшов у середину. Кожна пика поверталася за ним. Людей було не багато: декілька жінок, якась баба, двоє громил, зграйка пияк з синіми мордами і власник закладу за шинквасом – і кожен з них дивився на чоловіка. 

– Мені потрібна кімната і вечеря. – сказав тихо і коротко прихожанин з німецьким акцентом, коли підійшов до шинквасу.
– У шість ліврів буде, – Пробормотів старий, щедно плюнувши у склянку, яку невимушено тер ганчіркою.
– Геллерами берете?
– Ніт, ме'сере, тільки лівр! – твердо заявив власник.
– Тоді можу я розрахуватись завтра, коли обміняю пфенніги на ваші?

Він змірив поглядом німця, подумав хвилинку, потім неохоче відпов:
– Тоді в заставу щось дай, а ні, так котись у три чорти!

Чоловік не вагаючись поставив сумку на стільчик і поколупавшись у речах дістав невеликий предмет, що поміщався в долоню. Сивий дід з пожовтілими від тютюну вусами жадібно зазирнув у руку гостя.

– Це буде коштувати не менш, як чотири лівра, – він розтис пальці, і старий побачив у долоні компас у мідному корпусі з срібними вставками і крихітним рубінчиком на тій частині стрілки, що була багрянішою, – Завтра я віддам вам гроші, і заберу його, годиться?

Власник проковтнув слюну і кивнув, досі витріщаучись у долоню. Чоловік поклав заставу на стіл і старий згріб її на свою сторону шинквасу у якусь із поличок, не помітну для відвідувачів.

Прихожанин повільно повернувся і з байдужістю зиркнув на вхідні двері, ніби натякнувши трактирнику їх полагодити, проте той вже був заклопотаний вечерею для гостя. Чоловік пересів від шинквасу до столика під східцями, що вели у пітьму другого поверху і ніби поставали у ролі моста у світ сну і бажаного відпочинку для стомленого тіла і свідомості німця.

Їдло, яке з театральною зневагою пропихнула під носа гостю дівчина – стерво рідкісне, про що казали оголені сідниці з під обскубаної брудної спідниці, вивалені на показ груди з купою срібних візирунків від порізів і хижий, холодний, місцями ненависний, погляд – нагадувало радше грунт після перекопу помийної ями, але голод переконав чоловіка, що кращого у такому його становищі він не отримає. Тому, ця каша з недосмаженої свинини, хай де вони її тут урізали, тушеної капусти і фірмових для прибережних містечок водоростей не затримувалась у важкій дерев'яній ложці та швидко наповнювала шлунок. 

Потім ця ж дівка подала чоловікові грубо зколочений трухлявий кухель напою невідомого походження. На пиво це схоже не було, але й на щось краще розраховувати у цьому закладі він не міг. Німець таки не зтримався і, підвівши зморені блакитні очі на дівку, запитав:

– Це нічна форма одягу вашого закладу? – тепер він оглянув її з голови до ніг, хоч і у півоберта: Француженка мала довге покручене світле волосся, гострі риси обличчя, тонкі губи, що постійно були зкривлені у зневажливу мину, і тендітне підборіддя. Обличчя обрамлялось кучерями, з яких виглядала тонка шия у шрамах і червоних плям. Лляна сіра сорочка, грубо порвана по середині, що казало про нетерплячість деяких прихвістків дівчини, зпала з плечей і трималась на повних грудях, але аж ніяк не приховувала їх. Поділ сорочки заправлений у блідно-зелену спідницю. Спідницею цей клапт тканини звісно важко прозвати, бо покривав він лебонь з півстегна, а вип'ячений зад здіймав його так, що німень навіть не маючи наміру задивлятись, все ж побачив спідню білизну. Трохи вище колін натягнуті в'язані гетри з чорної вовняноі нитки. Дивно, але взуття дівчина не мала, і стояла на брудній підлозі босоніж.

– Витри слюньки, виродку! – Різко відказала вона, звівши тонкі брови. Голос її здався німцеві приємним, хоч в ньому й змішались істеричні, нервозні, і злісні тони, – З моїми ціцьками волію робити, що забажаю!

Вона крутанула задом і зникла у проході до кухні. Чоловік пропусливши грубощі повз вуха поринув у роздуми. Він помітив, що ця дівчина – перша людина у трактирі, яку він зміг оглянути повністю. Він спробував поглянути на когось ще, але не зміг затримати погляд ні на одній фігурі відчуваючи огиду і повну відсутність інтересу до їхнього зовнішнього вигляду. Проте ця дівчина привернула його увагу, і здалася, навіть, нічогенькою, наскільки це дозволяло її положення. Чоловік добре розумів на що така лялька у трактирах годиться, тому не став собі мудрувати романів і віддав перевагу думкам про теплу постіль і міцний сон.

– Останні двері зліва. Постіль свіжа... Ну за тиждень її ніхто не потурбував. Окрім клопів, звісно! – Старий залився реготом і махнув німцеві у бік сходинок.

Чоловік хотів щось відповісти, але не згадав французького слова, тому вирішив промовчати і зникнути з очей трактирника, поки той не утравив ще якогось жарту.

Кімната була обставлена бідно: скриня під вузьким ліжком, що було приставлене до стіни, стілець, маленький столик, вікно з оглядом на сусідню стіну і вбиті в стіну кілки для одягу чи зброї. Свічки навпомацки він не знайшов, тому зкористався власним ліхтарем. Чоловік зняв плащ і обережно повісив його на кілок. Багно вже поприсихало і від кожного поруху осипалось на дерев'яну підлогу, повну щілин і задирків. Дорожню сумку він кинув у скриню, а камзол почепив на спинку стільця. Чоботи приставив до ніжки ліжка, увалився у білу постіль з твердою, набитою гусячим пір'ям подушкою і накрився важкою периною, намагаючись не думати про клопів, що згадував власник трактиру.