З чого все почалось...
Сонце. Ще зранку воно гріло землю, а зараз зникне, сховається за хмарами, запросить дощ і знову вигляне, наче нічого не було, наче не зраджувало, не змінювало плани людей.
Дівчина, яка зазвичай обожнювала поліття, дякувала за те, що тепер проміння не пробиватиметься крізь штору, не глузуватиме з неї. Нарешті погода на вулиці сприятиме її стану.
Вона лежала дивлячись на стіну і, здавалось, навіть не кліпала. Її вигляд бажав кращого, десь у тіні цього тіла була захована красуня на яку часто кидали захоплені погляди, а зараз... Величезні синці під очима від безсонної ночі, волосся жахливо не охайне, бо ж розчіска не торкалась його вже третій день, а про залишки макіяжу кричала туш, що була по обличчю, але вже не на віях.
Сліз у неї давно не знаходилося, хотілося кричати від знемоги але й для цього не знаходилося сил. Її душа кульгала. З останніх сил намагалась віднайти у будь-якій дрібниці розраду, та нічого не вдавалося.
Аліну вже нічого не турбувало, уваги не привернула навіть набридлива комашка, яка літала перед обличчям. Будь-які емоції зникли. Не залишилося і сліду від, колись, щирої усмішки, злості, розчарування...
Вона піднялася з дивану та ледь перебираючи ногами рушила в інший бік кімнати. Зупинилась перед дзеркалом. Глянула на свої коліна, що були оббитими, мабуть, від того, що падала на килим у істериці. Потім погляд перемістився на руки, що стали сухими, немов наждачний папір, бо, що таке крем дівча і не пам'ятало. Зрештою вона глянула собі у вічі, торкнулась обличчя і вжахнулася.
Відраза. Ось, що спершу спало на думку. Це була не вона, скоріше примара, яка відділилася від тіла, а тепер витає по квартирі.
Трішки пришвидшеним кроком вона рушила до ванної кімнати, стягнула з себе футболку, бриджі й стала під душ.
Гарячі каплі води стікали по тілу ледь обпікаючи. На обличчі знову виступили сльози, що змішалися з водою. Непогано було б, якби вода не тільки змивала бруд зовні, а ще й із середини...
В теплому халаті, Аліна почимчикувала на кухню, голод дав про себе знати. Від вигляду їжі вивертало всі нутрощі, тому вона заварила чаю. Відкривши коробочку з травами, що збирав дідусь, у голові промайнули картинки з далекого дитинства.
Завжди, після насиченого дня з друзями, я сідала за кухонний стіл на якому зазвичай стояла таця з печивом, яке бабуся випікала в неділю, дідусь заварював цей чайок, а я вдихаючи його аромат, та смакуючи випічкою дивилася у вікно, як місяць замінює сонце, і враз всі негаразди відступали. Шкода, що не цього разу. Поряд ні дідуся, ні бабусиного печива, ні тієї картини за вікном...
***
Перед нею білий лист. В руках олівець, який дівчина переминала, відкладала, знову брала до рук, зламала та відкинула. Сперлась на спинку стільця і прикрила обличчя долонями, у ніс вдарив аромат гелю для душу, пахло цитрусами. Аліна нахилилася, щоб відкрити шухляду і дістати ручку та поряд з нею лежало фото, що забрало всю увагу. Дівчина боялася торкнутися його, немов зараз вдарить струмом, хоча так воно і було, тільки струмом щемливих спогадів...
На фотокартці зображено, як вона сидить на кухні вдягнена у піжаму з неохайно зібраним волоссям, на носі слід від цукрової пудри, а сама щиро посміхаючись, наче дитинча, коли йому купили заповітну бажанку, їсть шоколадний кекс. Вона пам'ятала той ранок. Пам'ятала так, наче це відбувалося сьогодні. Пам'ятала кожну деталь, без перебільшень. Це був найщасливіший момент, найкращий ранок, найболючіший спогад. Будь-яка дівчина у схожих почуттях викинула б цю згадку, спалила б і забула, але вона не може. Надто чудово це було. Кожна мить з ним надто чудова та вона ніяк не знищить спогади, це її минуле, від нього не втечеш, не заховаєшся. Йому тільки потрібно подякувати, за те, що було, за досвід, за помилки, за моменти.
Зібравши волосся у легкий хвіст Аліна схилилася над аркушем і слова виводилися самі собою, лилися щиро, з самого серця, з найпотаємніших кімнаток душі...
***
Через доволі пристойний проміжок часу дівчина повернулась в реальність та витерла своє обличчя від сліз, що знову текли річечками по щоках. У ванній кімнаті вона вмила своє лице глянула в дзеркалі собі у вічі та повернулась до кімнати й беземоційно переписала текст на чистовик, без помилок та закреслень. Після - акуратно склала у конверт.
Витягнула з шафи одну з перших сукенок, що трохи довше колін, щоб прикрити рани й вибігла у двір. Минала вулицю за вулицею, щоб скоріше дістатися до озера – місця, де найчастіше минали їх літні вечори.
Сповільнила темп ходу як тільки на горизонті з’явилось до болю знайоме місце.
Вона сіла на цю лаву, заплющила очі та згадувала всі моменти, які тут відбувалися, усвідомлюючи, що пора вчитися минати всі місця без щемливих спогадів. Вийняла лист, востаннє пригорнула до себе, торкнулась вустами, та облишила. Все залишилося тут і з ним…
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(3)
З чого все почалось...
Дуже гарно і сердечно написано
Відповісти
2021-03-10 09:59:36
3
З чого все почалось...
Чарівно, дякую за вашу творчість.
Відповісти
2021-03-16 13:26:35
1