Ми все життя кудись прямуємо та біжимо наввипередки. Але навіщо? Невже від того, що ви досягнете більше ніж син маминої подруги буде залежати ваше щастя? Не сперечаюся, що певний час навкруги всі будуть вас хвалити, а ви - світитися від щастя. Але ж це тимчасово. З часом хвиля захоплення пройде і все, що ви зробили буде намарним, бо ж не приносить вам задоволення.

Розплющив очі...
Знаєте, я такий старий, що побачити силуети рідних для мене наче свято. Шкода, що усвідомлюєш це надто пізно. Ти лежиш, а з тебе наче висмоктують життя. Й тобі не залишається нічого більше крім як аналізувати свої вчинки. І тільки тоді розумієш, що все було не так...

Я жив немов не своїм життям. Займався не тим, що мені подобалося. Вчився не там, де хотів. І працював - не там, де бажав. Я робив те, що від мене вимагали і нічого з того, що було до вподоби.

Хоч мені і не подобалась моя професія але я працював. Працював що є сили, щоб ні в чому собі не відмовляти. Я був надто дурним й зовсім не розумів, що зрештою, часу буде зовсім не багато, а гроші підуть на ліки та харчі.

А почуття... Я все життя соромився власних почуттів. Так рідко говорив рідним, яку велику частину життя вони займають у моєму серці. Як я їх люблю і хочу постійно бути з ними. Але діти виросли і у них свої сім'ї. Внуки мають свої захоплення і якось не дуже переймаються мною. А дружина думає, що в силах змінити безповоротнє.
Та все ж я не припиняю згадувати про те, що вони дуже важливі для мене. Гадаю, що навіть зараз згадати про це не пізно.

А друзі? Ті люди, що колись весь час проводили разом?! Отак лежиш у ліжку, часом встаєш і ледь пересуваєшся по будинку, а колись? Колись збираєшся з друзями, прогулюєшся, смієшся та ні про що не думаєш. Та якби не було але з часом турбот стає більше і про друзів забуваєш. Потім і зовсім втрачаєш зв'язок... Час від часу згадуєш про них але віднайти їх важко.

Ми часто просто живемо, а могли б яскраво наповнювати кожну мить. Бути щасливими, не перейматися і нести радість у цей світ. Й триматися за неї обома руками.
Тільки ми про це навіть не думаємо. А з часом все ж шкодуємо.

Життя ніколи не дає нам часу. Воно йде рік за роком, а потім тільки похорони.
 Ми забуваємо про те, що стрілка не змінить напрямку. Забуваємо, що кожна хвилина - можливість змін. Не цінуємо часу. Якби ми не намагалися але рано чи пізно опинемося у труні. Цього ніяк не оминути. Та коли все ж це настане, то ніхто не згадає про кількість грошей, що ви заробили за життя і вам вони нічим не допоможуть, ніхто не оцінить того, що ви працювали настільки багато, що забули як виглядають рідні. Тут вам не допоможе фітнес, на який ви ходили чи пластичні операції, що ви зробили. Тут всі будуть згадувати вас як людину. І тільки ваші вчинки за життя будуть головними критеріями.

Ось вам 5 життєво необхідних правил, що прийшли до мене тільки через певний час:

1.Живіть своїм життям. Ніколи не копіюйте когось. Робіть те, що вам подобається.

2.Пам'ятайте про відпочинок. Не сидіть весь час у роботі. Приділяйте увагу своїм рідним.

3.Не соромтесь своїх почуттів. Реакція на них може бути різна але ніхто не буде кидатися на вас і погрожувати.

4.Пам'ятайте про друзів. Зустрічайтесь при можливості. Жартуйте і хоча б на мить відчувайте себе безтурботною дитиною.

5.Не забувайте бути щасливим. Адже від цього залежить якість вашого життя.


Сподіваюсь, що моя історія припаде комусь до серця і сколихне вас до змін.
Бо пам'ятайте, що в житті є речі які не оминуть нас.