Його очі наповнені кров'ю. Стискаючи у руках ножа він шукав дружину. У кімнаті панував легкий безлад. Монітор ледь освітлював кімнату. На екрані миготіла кольорова павутинка. Удар по ньому головою був доволі сильним. Зловивши Лору за руде волосся, той жбурнув її у сторону робочого стола. У той момент монітор показував новини про насилля у сім'ї. Сайт кишів статтями про проблемні стосунки між подружжям. Вона ледь схлипнула. Глянувши йому в очі, здається не вірила своїм очам, що перед нею той самий чоловік у якого закохалася вісім років тому. Якому відповіла: - Так! Коли Ріан переступив ту крихітну грань? 

Він рвучко відкрив двері ногою. За ними його зустріла темрява. Включатель справого боку не давав результатів. Здається Лора вимкнула світло сидячи десь у підвалі. Дорогою намагався тримати рівновагу у гущі відсутності світла. Його права рука ледь тремтіла. Ріан намагався щось розгледіти у кінці сирого коридору. Раптом увагу відволік дзвінкий звук, що доносився позаду. Коли Ріан обернувся щоб трохи взяти ситуацію у свої руки, яка виливалася скрізь його пальці як пісок. Пролунав гучний звук мисливської рушниці. Ріан відлетів на кілька метрів. Здається тими патронами можна було й ведмедя повалити. Кров посилилась у всіх куточках на стінах поряд. Дитячий коник, ледь гойднувся від події, що трапилась. Лора ще деякий час тримала міцно батькову рушницю у руках. Потім почала підходити блище до своєї жертви від якої хвилину тому тікала. Ріан схлипував кров'ю. Намагався щось сказати. Його бурмотіння звучало як радіо, що намагалися налаштувати. В очах горіли питання, злість та страх. Страх перед смертю. Лора не намагалася стримувати сліз. Рушницю таки опустила. Впала на коліна. Її плач розносився темним підвалом. Ріан позбувся вже рожевого кольору на обличчі. Його руки намагалися стримувати кров, яка нещадно тікала з тіла. За декілька хвилин Лора почула голос, що виливася із кухні. Та заховала рушницю за дитячим коником та накрила зеленою курткою, що належала її брату. Витерла сльози радості чи то горя та попрямувала сходами до будинку. Посеред кухні її чекала стара жіночка. Років сімдесяти. Сивувати волосся акуратно складене сходинками. Зіпершись на нову тростинку, що їй подарували у лікарні де вона провела майже чотири дня. Вони зустрілися поглядами. 

- Добридень місіс Голінскі. Це так неочікувано! - Лора намагалася сховати емоції кудись глибоко, бодай на хвилину, - Я шукала своє зимове взуття. Здається воно у Канаді залишилося. Мала надію, що валяється десь у підвалі. 

- Ти зробиш нам теплого чаю?

- Звісно!

Лора підійшла до Полички із чаєм та шукала потрібний. Потім залила води та почала насипати цукру. За її руками спостерігала місіс Голінскі. 

- Ти б воду заварила. Чи хочеш холодного чаю?

Лору наче шприкнули голкою. Обернулась та глянула на ковш із водою. Пари не було. Провіривши рукою відчула холод. Вмить почала шукати бодай якесь джерело вогню. Запалила газову камфорку обернулась до місіс Голінскі. Та дивилась спокіними очима. Наче говорила: - Все гаразд доню! Ти просто знесилена!

- Ріану скажеш про мій прихід?

- Ні! Чи ви б воліли?

- Ні! Я зрозуміла, що втратила сина багато років тому. 

Місіс Голінскі почала витирати майже вологі очі. Її руки ледь тремтіли. Та крихітною хустинкою проходилась по декілька разів. Потім її погляд падав фотографіями, що висіли на стіні поряд. Ріан усміхнений. У руках тримає велику рибину. Здається сома. На іншій із Лорою на фоні блакитного моря. Там вони щасливі. Лора у свою чергу не знала куди подіти руки. Розуміючи, що сина, місіс Голінскі втратила десять хвилин тому. На мить відчула, що від думок починає нудити. У її очах досі лежав Ріан ввсесь у крові. На очах бриніли сльози. Руки намагалаися залатати чимось діру від пострілу. Він помер швидко. Погляд зупинився на дитячому конику, що ледь гойдався. 

- Все буде добре! Достатньо прсто поговорити. 

Лора сама не вірячи своїм словам шукала бодай щось до чаю. Печиво? Так. Печиво! Місіс Голінскі дотягнулася до одного із них. Хрусь! Повільне жування. Ковтнула. Хрусь. 

- Хороше печиво, доню!

Стара Голінскі роздивлялась кухню своєї невістки. У кінцевомо результаті погляд зупинився на ключах від "Фабіани". Вони лежали на столику, недалеко від дверей. Потім та глянула на вішаки, що визирали із коридору. Синя куртка із логотипом "Рибних сміливців" висіла незворушно. Логотип складався із трьох чорних, рибинок, що пливли одна за одною у жовтому крузі.

- Ріан дома?