Ніч. Падає дощ. Будинком вирувала музика. Лора лежачи на ліжку заповнювала щоденника новою інформацією. Ще один день ляг на сторінки. Час від часу через вікно до себе привертає увагу блискавка. Гучний грім гордо бурмотів.  У кімнаті панувала атмосфера порядку. Здається зараз увірветься загін кімнатного правопорядку та складе протокол чи навпаки вручить грамоту. Лора дуже любила коли речі лежать на своїх місцях. Музика, що витікала з колонок, лежали ідеально рівно до краю столу. Книжки на полицях, наче в строю чекали команди. Від великих до маленьких. Лежачи на ліжку, під нею було дві чи три складки. Блискавка знову дала про себе знати. Лора закрила щоденника написавши останні рядки свого дня. Акуратно поклала його у коробку зпід взуття та засунула її під ліжко. Коробка теж мала своє законне місце. Можна подумати, що та валяється під ліжком, але ж ні, вона ідеально стоїть попри стіну. Не дальше ніж двадцять дюймів від краю ліжка. Лора не намагалася втекти під теплу ковдру. Лежачи, дивлячись у стелю вона заснула. 

Наступного ранку прокинулася від гавкання собаки. На дворі вже не було дощу. Калюжі на асфальті відзеркалювали сусідні будинки. Дехто робив ранкову пробіжку. Одна дівчина із собакою просто стояла на газоні свого подвір'я. На її обличчі пише: - Хочу спати! Лора протягнулася та поправила ліжко, яке покрилося кількома складками. Потім вийшла з будинку, легенько зачинивши за собою скрипучі двері. Перед цим вдягла теплу куртку, підняла капюшон і прямувала до старенького джипа, що стояв на грунтовій дорозі перед будинком. Автомобіль виглядав так, ніби бачив не одне десятиліття пригод: потерту фарбу, трохи іржі на дверях і бруд на колесах, що нагадав про минулі мандрівки. Лора кинула сумку на пасажирське сидіння. Завівши двигун, почула низьке гаркотіння, яке додавало впевненості. Фари намагалися прорізати темряву, яка почала зникати, освітлюючи вузьку дорогу, що вела в ліс. Лора натиснула на газ, і джип вільно покотився вперед, піднімаючи невеликий шлейф пилу. Попереду виднівся темний силует дерева, що тягнулися до неба, утворюючи природний тунель. Повітря ставало прохолоднішим. Лора поглянула в дзеркало заднього виду, на мить затримавши погляд на будинку, що зникав у деревах. 

Ліс. Тиша. Лора відчиняє двері лісової хатинки та кидає на землю сумку. Запалює кілька старих журналів кидає їх до каміну. Сподіваючись, що той почне перетворювати дрова на попіл її лінивим розпалюванням вогню. У будиночку панувала спокійна атмосфера. Все лежало на своїх місцях. Лора почала дісатавати із сумки ложки та вилки. Потім кілька білих тарілок. Білого рушника та пляшку з водою. Все акуратно розклала на столі. Вогонь таки взяв під свій контроль дрова. Потріскування, що лунало із каміну тільки прибавляли затишку у крихітній кімнаті. 

До будинку підійшов чоловік. В руках тримав невеличкий букет польових квітів, недбало перев'язаних грубою мотузкою. Сорочка трохи зім'ята, а чоботи вкриті пилом – ознаки довгої дороги. Лора помітила його через вікно й митьєво відчинила двері, вибігаючи назустріч. Її обличчя засяяло радістю, а в очах заблищали сльози.

— Ти тут!

Вона підбігла до нього, обхопивши руками за шию, й щільно притулилася до грудей. Квіти в його руках трохи пом'ялися, але він не зважав, відповідаючи на її обійми з такою ж щирістю. Їхні тіла, здавалося, стали одним цілим у цій миті. Він посміхнувся, дивлячись на неї.

— Я обіцяв, що прийду.

Її губи знову торкнулися його, і цей поцілунок був тихим, глибоким, наповненим почуттями, які не бажали слів. Їхні серця билися в унісон, і здавалось, весь світ завмер.

СПОГАД - 5

Ножа вийняти виявилося важче аніж вструмити поміж груди. Жіночі руки повільно витирали одна одну від крові. Потім впершись ногою об тіло різко вийняла лезо кривавого ножа. Жертва, колись віривши, що зможе просто потеревенити зі слабкою статтю. Лежала незворушно. Жертва - чоловік, що геть недавно придбав собі новий будинок. Тепер лежав без будь-якої потреби у подібних благ. Жіноча тінь підійшла до синьої бочки, кинула туди ножа, рукавички та мобільного телефона. Відсахнувшись прикрила носа рукою. Кислота зробила свою справу вправно. 

Чоловік, що важив під сто кілограмів лежав як килим із ведмедя. Жіночі пальці дістали із пачки передостанню сигару. Дим подарував відчуття спокою. А кожна затяжка розслабленість. Сівши навпроти жертви, дивилася на прямо на нього. Потім скиптично порушила гнітючу тишу.

— Містере! Грегоре! Підводьтеся! Гайда у "Біле вушко". Там ще багацько тварин. Старий, смердючий виродку!

Пізніше короткими кроками жінка підійшла до стола та почала згрібати всі речі у чорну сумку. Забрала із кишені жертви гаманець. У ньому валаялося водійське посвідчення. Згодом все кинула до чорної сумки. У кишені штанів знайшла мобільного телефона. Кнопки засвітилися синім кольором. Тендітні пальці заграли на клавіатурі. Повідомлення. Усі. Багацько неважливої маячні. Але дещо таки зацікавило. Номер незаписано. Невже так роблять? Ведуть бесіду з людиною, номер якої навіть не записаний у телефонній книзі? Кілька обурливих висловів. Погрози від містера Грегора "ЛежуНаБитоніМертвим": - Щойно ти на порозі поліції, твоїй матері не вижити. Коли інше повідомлення від Грегора було геть іншим. Датоване, ще до погроз: - Мені сподобалося. Давай повторимо! 

— Хто ти такий чи така, на іншому боці листування?

Наступного дня жінка стояла на околиці міста. До зупинки автобуса залишалося кілька метрів. Там що разу прибавлялося охочих сісти на автобус та покинути зупинку. Час від часу стискала свіжу рану на лівій руці: - Здається буде шрам! Думала вона. Вчорашнє заняття з легкої атлетики трохи пішло невдало. Містер Грегор "НаЧастиниПорубаний" виявився досить масивним гавнюком. Сокира чи погляд кудись втік на секунду, що позволило долі торкнутися й себе гострим, масивним лезо. На зупинці діти. Так. Гаразд! Телефонуємо! Анна на місці. Знаючи ім'я яке було єдиним ім'ям у листуванні. Насправді багато відкриває таємниць. У колі жертви, друзів чи сім'ї є дві Анни.  Перша це бабуся, що працювала у будинку пристарілих. Друга Анна, це його пасербниця. З її матір'ю той розвівся два роки тому. Але здається, що любов до не рідної доньки не зникла. 

Жіночі пальці натиснули на виклик. Нічого не відбулося. До першого гудка. Дівчина почала ритись у кишенях куртки. Важлива мить. Три, два, один. Глянувши на крихітний дисплей, дівчина почала шукати "абонента" на вулиці. Зробила кілька кроків вперед. Розвернулася на 180 градусів. Дівчина налякана. Все зрозуміло. Тут не потрібно бути детективом, щоб втямити, що відбувалось між здоровенним гавнюком та дівчиськом якій всього чотирнадцять. Грегору "УКислотіПотонувший", було мало знущатися над тваринами. Згодом жіночий палець натиснув на відбій. 

Ліс дарував тиху