Ціла купа розвіданих незаселених планет навкруги,

А тут такі колосальні витрати у чорну діру.

Так не робиться, таку грандіозну місію і без розвідки!

Невідомий аналітик за кухлем пива в пабі Шафа.

-Мадам, поволі, не напружуйтесь, зараз викличу лікаря!

-Руф? — прохрипіла Сідерія, — що з Марі?

-Заспокойтесь, дівчинка жива,небезпека минула!

-”Об’єктом 7”, наші втрати?

-В безпеці, ми перемістили його в більш захищене місце, одинадцять побратимів не з нами, тридцять двоє мають поранення різного ступеня важкості.

-Одинадцять, — тихо повторила вона, — я хочу побачити Марі!

-Мадам, ви ще заслабкі, вам потрібно...

-Ти довго будеш там сидіти, допоможи, — відкрились двері й увійшла когарі в медформі.

-Сідерія, заспокойтесь!

-Я хочу побачити Марі, — гаркнула Сід, навісніючи!

-Без проблем, увечері я проведу вас, — лікар активувала омніс і, глянувши показники, крутнула бігунок заспокійливого, — ч-ш-ш, вам треба ще трішки відпочити!

-Ви мене погано-о-о-о, — її голос стишився, дихання заспокоїлось, — зрозуміли, я хочу-у побачити...

-Добре, увечері, а зараз спати! — Сідерія відключилась одразу після тих слів.

Марі лежала в герметичній медкапсулі. Ліва частина щоки була попечена, а подерта скроня червоніла порваними м’язами під регенеруючим гелем, вухо також було знівечене, його ледве склеїли біоклеєм докупи. Весь лівий бік дівчин виглядав, як суцільна рана, вирізнявся лише охайний зріз передпліччя руки. Його заклеїли спеціальним пластиром, з котрого виходили трубки, вони ганяли кров магістральними судинами до долоні. Ця частина її тіла знаходилась в спецбоксі неподалік. Батьки сиділи поруч капсули, виснажені й виплакані, їхні сухі, червоні очі не бачили спокою і сну кілька діб підряд.

Руфус допоміг Сідерії всістись на крісло-каталку, вона спочатку протестувала, але лікар О’Дім була невблаганна. Сніжана обійняла Сід і заплакала своїми сухими очима.

-Як вона?

-Кажуть, криза минула, — промовила мати охриплим голосом.

-Так, — підтвердила лікар, — пацієнтці значно краще! Невдовзі ми відновимо лицево-мімічні м’язи й шкіру, з вухом також буде все гаразд, вставимо імплант руки, навіть долоню вдалось...

-Лікарю О’Дім, опустімо дрібниці! — голос Сідерії прозвучав холодно й жорстко.

-Ну, — вона замислилась на хвильку з безпристрасним виразом обличчя, — пошкоджено деякі мозкові центри, порушені нейронні зв’язки й уражено лівий зоровий нерв. Більше зможу сказати коли Марі опритомніє і я проведу детальніші тести. Забігаючи наперед, попереджаю — можливі деякі ускладнення з когнітивними функціями, а ще можуть бути проблеми з пам’яттю.

-Хочете сказати, що Марі має шанс прокинутись повним овочем?!!

-Ні, я такого не казала, її мозкова діяльність має тільки незначне відхилення від норми, враховуючи контузію, політравму й підвищений внутрішньочерепний тиск — все не так погано, як виглядає.

-Коли вона прийде до тями?

-Коли організм вирішить що вже час, її підсвідомість намагається згладити стрес!

Лікар О’Дім намагалась бути відвертою з ними, та все ж склалось відчуття, що не до кінця. Сід обдумувала її слова дорогою назад, Руфус тихо котив коляску, хоч вона й могла їхати сама.

-Директор і генерал Каршан хочуть навідати вас через годину, — промовив він, розірвавши гнітючу тишу.

Сідеря замислено кивнула головою.

-Руф, щось відомо про Праймуса?

-Тільки те, що він зник!

-Як відреагувала офіційний Ат-А-Лан?

-Мовчать поки що.

-Мошее?

-З послом Індрою все буде гаразд, у неї поранення плеча, але нічого серйозного!

-Праймус влучає варгу в писок з чотирьох кілометрів! Є записи з камер спостережень?

-Ні, камери хакнули. Очевидці бачили у нього в руках гвинтівку — траппальську й дуже можливо “Раш-Айн”: ними штатно комплектуються їхні ССО.

-Промазати такою машинкою з трьохсот метрів, — вона знову задумалась, — він служив від самого початку цієї місії, робив різні речі, але завжди був відданий своїй справі. Я не позаздрю тому, хто його підставив, якщо треба Праймус може зрушити планету з орбіти!

-Мадам, ви хвилюєтесь за нього!?

-Хай хвилюються ті хто його підставив!

-Ви сказали...

-Ти добре чув, що я сказала, як приватна особа, — наголосила Сід!

Через дві години з’явився директор їхньої контори, вони встигли перекинутись кількома фразами перш, ніж з’явився генерал Каршан.

-Як ви себе почуваєте, старший спеціаліст Сідерія?

-Значно краще!

-Давайте розпочинати, — промовив директор, — і Каршане, прошу — облиш всі помпи для своїх підлеглих!

-Нам пощастило взяти траппала живим...

-Вам пощастило!? — засміявся директор.

-Я маю на увазі, що це наш об’єкт і надалі ми відповідальні за роботу з ним, — продовжив генерал сухо, Сідерія наморщила свою лицьову маску, — офіційний Ат-А-Лан заперечив будь-яку причетність траппальських радикальних угруповань!

-Доведеться з ними погодитись, там був повний мікс і довести причетність Кродаару, як організаційної та командної ланки наразі неможливо, а надто коли цього ще й не бажають відповідні органи.

-Ви це серйозно? У нас одинадцять загиблих і майже пів сотні поранених, — вона подалась вперед, — купа супутніх втрат! Цей терорист, — Сідерія ледь стримувалась, щоб не зірватись на крик, — він командував групою на “об’єкті 7”...

-Це вже не нашого ума справа, Сід, — директор глянув на неї потім на Каршана, — а велика політика. Тоні не схоче ризикувати відносинами з траппалами!

-На даний момент — це офіційна позиція Астри, — промовив генерал, — я дякую вам за, справді, майстерно виконану роботу і попрошу дотримуватися офіційної лінії. Ми проводимо розслідування, тож вас можуть залучати до засідань з траппальськими представниками. Я надійсь, все всім зрозуміло?

-Наше відомство завжди вирізнялось гнучкістю, та не тільки. Ми також вміємо доводити справи до логічного кінця. Мешканці Астри загинули, нам нанесені величезні репутаційні втрати і наш обов’язок розібратись у цьому. Що ви плануєте робити, то ваша справа, але будь певним, генерале — ми все з’ясуємо, — голос директора прозвучав спокійно та впевнено.

-Всі позиції озвучено, то ж прошу мене вибачити, справи! — Каршан вийшов!

-Руф, зайди, — викрикнула Сід, — у мене таке враження, що він хоче знайти козлика!

-Знайти, — посміхнувся директор, — його вже знайшли!

-Праймусу висунули офіційне обвинувачення в замаху на посла Індру, — по-царталінськи швидко мовив Руфус.

-А може йому ще й напад на Астру пришити!? — гнівно відповіла Сідерія.

-Цілком ймовірно й навіть логічно, генерал дав це чітко зрозуміти, — відказав директор.

-Ви ж знаєте Праймуса!

-Знаю і дуже добре, його підставили й можливо, що до цього причетний хтось з ОВС.

У церталіна моргнув сповіщенням омніс.

-Наш аналітичний відділ, який працював над цим інцидентом, особливим розпорядженням директора Тоні, підпорядкували ТСК[1] при генеральному штабі, щойно отримав!

-Отак просто, стриножили нас, відсторонили наших людей...

-Сід, — промовив директор, він ніби й повеселішав від цієї новини, — така вже наша робота, працювати там де інші будуть нити та нарікати. З мої сторони — маєш повне сприяння, щось цікаве закручується!

-Мені потрібна відпустка!

-Кого залишиш заступником?

-Руфуса!

-Мадам, це честь для мене! — його великі очі блиснули.

-ОК! Все згідно з процедурою. Руф, зайдеш зранку, бувайте й одужуй мені хутчій, — тінь посмішки промайнула на його губах і він вийшов.

Наступного ранку Сід почувалась значно краще і сама пробралась до палати Марі, за що удостоїлась критичного зауваження від лікаря О’Дім. Дівчина лежала в капсулі під прозорим склом, виглядала так само паскудно як і вчора, Сідерія навіть сплакнула. Гілл прокинувся, зустрів сумним поглядом її очі, вони помовчали. А коли Сід повернулась в палату, то знайшла коробочку когарійських солодощів перев’язаних лазурною стрічкою. Сідерія провела пальцем по матові кришці й посміхнулась сама до себе. Вона розпакувала подарунок й дістала кілька шматочків, один був у формі зірки. Сід з’їла два інших, а ту зірочку обтерла об рукав від солодкого порошку й активувала омніс. Вона пильно роздивлялась усі сторони під двадцятикратним збільшенням й нарешті знайшла бажане:

Завтра о десятій, восьма лавочка від бокового виходу з “МедБей”.

Мабуть, то були найсмачніші солодощі, які вона тільки куштувала.

В обід прийшов Руф, вони довго сиділи мовчки перш, ніж Сідерія розпочала:

-Руфус, дякую, що підтримуєш мене. Не перебивай! Завтра я виписуюсь й кілька днів буду не в зоні доступу, треба перевірити деякі здогадки.

-Мадам, я радий працювати з вами!

-Оце лизнув, — вона посміхнулась, церталін виклично глянув, — не ображайся, що там з нашими аналітиками?

-Мадам, ще раз говорю, ви один з найкращих спеціалістів, це знають всі і я маю за честь працювати з вами, — він витримав паузу й тільки тоді продовжив, — я встиг забрати у них деякі данні.

-І?

-Наші яйцеголові знайшли сліди зламу в усіх ключових точках, тому нас постійно випереджали на крок. Хтось зробив цілий коридор в системі й безпечно провів усі приготування.

-Взяли й отак просто зламали наш захист!?

-Не просто, а дуже майстерно, таких митців одиниці. Аналітичний підібрав кандидатів і ви знаєте?

-Здогадуюсь, майже всі вони були на конференції!

-В точечку, ба більше — половини працює в установах Астри, включно з ОВС.

-Займись ними й приділи особливу увагу підопічним генерала Каршана, кинеш звіт у “притулку Ангелів” на термінал без доступу до мережі. Хто там зараз за наглядача?

-Старий Захар!

-Він звільнився?

-Ні, посварився з підполковником, потім попросив у начальника центру підготовки найслабшу частину курсантів і перебрався в притулок.

-Життя — річ цікава, “попросив у начальника центру підготовки”, він мав би очолювати той центр, це ж Захар його створив.

-Мадам, я також пройшов через його руки й спочатку хотів вбити того дідугана.

-Його всі спочатку хотіли вбити! — посміхнулась на це Сід.

Ранок, палата, останній кусочок з коробочки з лазурною стрічкою — найкращий десерт до чаю. Сідерія була сама не своя, навіть руки трохи мліли: “Набралась у Сніжани” — подумала вона. Суворе лице лікаря О’Дім на прощання і нарешті повітря без медичного запаху. Сід порахувала лавочки й присіла, поглянувши на годинник омніса, залишилось сім хвилин до десятої.

-Привіт! — пролунало позаду.

-Ти стріляв в Мошее — вона ледь стримувала себе, емоції перевалювали через край.

-Ні! Якби стріляв я, вона вже б була у своєму раю.

-Знаю, але дуже добре, що почула це від тебе!

-Сіхтая[2], хтось мене жирно підставляє, зняли із завдання на Ат-А-Лані...

-Тебе бачили з гвинтівкою на балконі!

-То не гвинтівка, а самокерований дрон. Я мав з’явитись там точно перед пострілом, все розіграно, як по нотам.

-Самокерований дрон? — перепитала Сід.

-Був, але зараз це звичайна “Раш-Айн”, всі прибамбаси й апгрейди випарувались за хвилину після пострілу. Я чув колись про таке в старому світ: зброя яку неможливо відстежити. Шукай тих хто, займається розробкою технології “хронополімеру”, чи чогось пов’язаного з цією технологією.

-Тобі висунули офіційне звинувачення!

-Не вперше, камера схову 1193 в другому доці, там гвинтівка і мій пістолет. А зараз послухай мене дуже уважно, якщо ти потребуватимеш допомоги, а мене вже не буде...

-Не говори..! — її голос затремтів.

-Сіхтая, якщо так станеться, знайди синього чоловіка і покажи йому мій пістолет, він на Вестмалле десь у вільному місті й зможе тобі допомогти, захистити у разі потреби.

-Ти говориш так, наче нічого вже не можна зробити?

-Пряма загроза і супутні ризики — дуже високі. Той хто це провернув, я б навіть сказав — ті хто це провернув, мають дуже великі можливості! Не дай себе підставити.

-Так що ти думаєш робити?

-Є деякі здогадки, спробую потягнути за ті ниточки. Хотів би попрощатись якось інакше... Тоді на узбережжі, то були найкращі кілька днів у всьому моєму бісовому житті. Бережи себе, Сіхтая!

Сід не втрималась й активувала режим відображення, на голоекоані омніса  віддалялась  когарі. Звісно, він ніколи б не підставив її.

***

Смужка пекучого білого світла з однієї сторони й тьмяного з правої, а ще клята пискуча тиша навкруги. Дуже хотілось пити й почесати ніс, дівчина ватяною рукою спробувала дотягнутись до обличчя. Раптом скажено засвербіла ліва рука, правиця, за старою звичкою, спробувала допомогти, та лишень шкрябнула простирадло. Марі  примружилась, поглянувши туди, й закричала, що аж в голові запаморочилось. Їй стало зле і знудило одним шлунковим соком. Дівчина заскиміла, у неї потекли сльози та шмарклі, лікар О’Дім застала Марі в такому стані. Вона швиденько крутнула бігунок седативного й Марі стихла вже наступної миті, з'явився допоміжний медперсонал. Гілл саме хотів увійти в палату до доньки після вечері, побачивши метушню, сполотнів, надто коли його попрохали зачекати. На щастя невдовзі вийшла лікарка:

-Вона опритомніла — це гарна новина, але зараз краще дати її трохи часу, у Марії відторгнення реальності, вона ще не може і не хоче прийняти те що сталось. Це нормальна реакція організму! Вам також треба відпочити, я раджу виспатись цієї ночі на зручному ліжку і набратись сил та терпіння — буде морально важко.

Гілл хотів заперечити, вилаятись, але здоровий глузд підказав промовчати. Він кивнув, глянув на доньку крізь оглядовий ілюмінатор і лишень скупа сльоза залишила вологий слід на обличчі:

-Дякую, що врятували її!

-Подякуєте в кінці, чесно кажучи — це лише початок!

Він ще довго стояв з тяжким думами, впершись лобом в скло. Батькові завжди невимовно важко дивитись на біль своєї дитини.

Наступного ранку Марі прокинулась й знову хотіла почесати ліву руку, Лікарка О’Дім ледь встигла стримати її, щоб вона не роздерла там все.

-Марі, дивись на мене, все буде добре, це фантомні відчуття, доведеться потерпіти. Через декілька днів рука буде на місці...

Вона жалібно заплакала!

-Чом?

-У мене нема відповіді чому це сталось з тобою! Давай краще сконцентруємось на одужанні, а для цього мені потрібна твоя допомога, я поставлю кілька запитань, ОК?

Сніжана, Гілл і Сід спостерігали за ними через ілюмінатор. За годину батьки з Сідерією зайшли в палату, дівчина відвернула голову від них і не промовила ні слова. Так сталось й наступного ранку. Лікарка О’Дім підійшла до них увечері:

-Це симптоми посттравматичного синдрому, вона замкнулась в собі, відгородилась від світу й намагається на підсвідомому рівні всіх убезпечити, вберегти від тих страждань, які сама переживає. І це заважає реабілітації, а ще я виявила деякі ускладнення!

-З цього моменту чіткіше, будьте ласкаві! — вставила Сід.

-Щоб відновити нейронні зв’язки у пошкодженій ділянці, треба вставити декілька імплантів. З великою ймовірністю стандартні моделі будуть відторгнуті, у Марі алергія на один з основних компонентів.

-Є альтернатива? — нервово запитав батько.

-Є, — когарі глянула на Сід, — квантова-матриця[3]!

-КМ, — вона спохмурніла і переглянулась з Гіллом, — це експериментальна, військова технологія. Навіть враховуючи твою дружбу з Яматою та мої зв’язки, — Сідерія замовкла на хвилину, — я постараюсь, але доведеться зробити неможливе!

Сніжана притулилась до чоловіка, почувши такі слова й тихенько схлипувала у нього на грудях.

-Ще було би непогано знайти щось, може когось, аби підштовхнути Марі на контакт.

 -Думаю з цим буде набагато легше — є такий хтось, вона близька з одним чоловіком, — Сід витримала Гіллів важкий погляд і продовжила, — я знайду Адама й доставлю сюди, а батьківський драматизм залишімо на потім!

***

Адам, вийшов з готелю і направився до давнього знайомого в район доків. Федір ван Мюлен торгував інформацією на Астрі, а для прикриття володів кур’єрською службою доставки “Orbital Express”. У нього можна було купити майже будь-яку інформацію за відповідні гроші — подумав Адам і увійшов з заднього ходу.

-Скільки літ, скільки зим...

-Краще — ще стільки ж! Не зрозумій дурно, але я до тебе прийшов не самогон пити!

-Питай, спробую допомогти по старі дружбі! — Федір улесливо посміхався.

-Я шукаю одну дівчину...

-Як завжди, Адам, як завжди!

-Її звати Марі Броуді, вона була якраз на тій злощасні конференції, а зараз я не можу знайти її ні серед живих, — він зітхнув, — ні серед мертвих.

-Всіх цивільних, які постраждали там, розмістили в “Центральному”, а військових розкидали по менших госпіталях, — ван Мюлен відкрив омніс й почаклував хвилинку, — цікаво, її перепустка зафіксована в системі, а серед постраждалих — нема!

-Це я і без тебе дізнався!

-Дізнався він,— пирхнув Федя, — а що перепустку зробила Сідерія Вікос, ти, теж знав?!

-Хто це?

-Хрещена твоєї Марусі й по-сумісництву провідний спеціаліст в одній конторі, яку я дуже не люблю. Скидаю її контакти на твій омніс, вона знає де твоя дівчина.

-Дякую, що з мене?

-Якось розрахуємось, може і в мене будуть колись питання на які ти знатимеш відповіді, — ван Мюлен лукаво вишкірився.

Адам сів у першій-ліпшій кафешці в доках і виловлював з мережі скупі відомості про Сід, несподівано вона сіла перед ним:

-Мене шукаєте?

-Е-е-е, — він здивовано поглянув на карніанку, —  що з Марі?! Де вона, я ніде не можу знайти її?

-Не дивно, Марі записана під іншим ім’ям, — Адам запитально глянув на неї — не зважайте — професійна деформація. Головне зараз те, що вона потребує вас!

-З нею все добре?

-Не зовсім, але вона жива. Марі постраждала від вибуху і зараз у неї важкий період, дівчина у глибокі депресії, для подальшої реабілітації потрібно вилікувати її дух, заставити жити. Її лікарка порадила знайти когось, у кого був тісний духовний зв’язок з нею, як бачу — я знайшла?

-Відведіть мене до неї!

-Ще одну хвилинку, вам щось говорить ім’я Аллія О’Дім?

-Аллі, вона лікує Марі? — запитав Наливайко, вже нічому не дивуючись.

-Ви були близькі? Це може стати на заваді?

-Ні, не може! Ми дружили... в іншому житті!

-Ви хочете сказати, до тих подій з вашою першою жінкою?

-Якщо вам все й так відомо, я був би вдячний, якби ми вже вирушили й облишили моє минуле в минулому!

-Добре, адже зараз йдеться про майбутнє, я розплатилась, ходімо!

Вони зайшли в “МедБей” і одразу направились в кабінет Аллії:

-Адам?! — лікарка О’Дім здивовано дивилась на старого друга з іронічно-сумною посмішкою, — така вже в тебе карма!

-Знову я, як Марі?

-Чесно?

-Ми занадто довго знаємо одне одного...

-Через кілька днів ставимо імплант кисті, це з хорошого. А далі для повного відновлення когнітивних функцій їй потрібно буде імплантувати КМ...

-Вставити квантову-матрицю, все так хріново?

-Я б вибрала іншу метафору!

-Яку, курва-мать, ще іншу? Аллі, ти хоч засунути її в голову цілий шмат штучного інтелекту, він же може емулювати більшу частину всіх процесів вищої мозкової діяльності, навіть гени редагувати за потреби. Ця штука, майже як ще одна особистість у твоїй голові. КМ може розвиватись в залежності від якостей господаря...

-Лікарко О’Дім, ви не попереджали про побічні ефекти? — Сідерія свердлила її поглядом.

-Адам трохи перебільшує, але ризик є, тому й потрібно привести Марі в задовільний психічний стан, щоб інтеграція пройшла з мінімальною затримкою і зменшити всі ризики пов’язані з цим.

-Треба, бо якщо КМ проросте на неправильному ґрунті, вона також буде неправильною, — Наливайко стукнув кулаком по бильцю і вилаявся про себе.

-Що? — запитав Гілл, котрий сидів до цього мовчки.

-Припустимо, що цю матрицю випадково вставили в голову маніяку.., — Наливайко притих й обвів присутніх поглядом.

-Продовжуй! — промовила Сід, наче він її підлеглий.

-Вона підвищить його КПД і виведе на новий якісний рівень, в будь-якому разі КМ прагне встановити симбіотичні зв’язки зі своїм хазяїном!

-Тому так важливо, щоб усі маркери психічного стану Марі були в допустимих межах, — О’Дім замислилась на мить, — і найголовніше — тільки Марі може дати згоду на цю процедуру!

-Вибач, Аллі, мене занесло — не стримався! Вона жива і це — головне!, — його голос тремтів.

-Будемо надіятись на хепіенд цього разу! Ще будуть запитання?

Наливайко заціпив зубі, кулаки також стиснулись до хрусту в кісточках, побачивши Марі в медкапсулі, Аллі підбадьорливо поплескала друга по спині:

-Вона не спить, зайди!

Адам присів поряд капсули, дівчина відчула його присутність й згорнулась клубочком в позу ембріона. Запищав апарат контролю життєдіяльності, втративши зв’язок з електродом. Він просидів замалим ледь не три години, а Марі навіть не поворухнулась.

-У тебе затік лівий бік, давай я допоможу?

-Мене треба було, — вона запнулась, — “бомба”, щоб ти приїхав, не хотіти тебе дивитись!

-Добре, я вийду, але завтра зранку повернусь!

-Зникнути, — дівчина  тихо схлипнула.

 Аллі покликала його жестом крізь ілюмінатор.

-Це перші слова відколи вона опритомніла. Добре, навіть дуже добре! Марі проявила злість, це навіть більш, ніж я сподівалась, ми розпочинаємо одужувати, — лікарка О’Дім посміхнулась!

***

Сідерія зайшла в притулок, пройшла коридором до східців і піднялась на другий поверх в тренувальний зал:

-Той довбограй Руфус казав, що ти зайдеш! — старий Захар обійняв її.

-Як вони?

-Як і ти, коли починала, зелені як піська у жаби! — Сідерія реготнула, не стримавшись.

-Знову посварився з підполковником?

-Хто дав тому дебілу звання, він же плутає праву руку з лівою навіть коли дрочить!

-А ти не змінюєшся!

-Старого вовка тільки могила змінить! Чув, у тебе проблеми!

-Праймуса зливають!

-Подавляться, у нього є яйця, ти краще думай де шукати той хронрполімер!

-Як ви...

-Сід, прикрий рот — муха влетить! Послухай-но, в Неос ця технологія попала разом з нами, але в старому світі нею володіло тільки ЦЕР.

-Церталіни!

-Здивована?

-Анітрохи!

-Добре! Тоді ще одне — Альянс провів таємну операцію, щоб здобути цю технологію, але не знаю наскільки успішно. А невдовзі Галактична Рада наклала вето на всі подальші розробки й ЦЕР[4] заморозила проєкт, втямила?

-Заморожений проект там, міг розморозитись тут!

-Отож-бо.

-Треба буде поритись в архівах!

-Спробуй, може що й знайдеш! Те як його використали проти Мошее, це як забивати гвіздок квантовим мікроскопом. Цей матеріал  — це великий крок у напрямку нової технологічної революції.

-Г-м, а хто контролює новітні технології, зможе контролювати Неос!

-Я подивився той список — про кодерів, то правильно!

-Але?

-Але кодери кодять, а не досліджують.

-Науковці!!!

-У тих хто цим займається, мають бути дуже специфічні потреби в обладнанні й відповідних кадрах. Знайдеш одних, вийдеш на других. Йди за грошима, то має вартувати, як нове місто!

Сідерія обійняла старого, він посміхнувся і поплескав її по спині на прощання. Вона вийшла на палубу, глянула в безмежну пустоту з мільярдом світлячків крізь скло ілюмінатора і її мозок, наче щось проштрикнуло. Сід негайно набрала Руфуса:

-Нагадай мені, хто працював біля архіву?

-Група лейтенанта Фанчіні, вони все швидко зачистили там і я зняв їх, направивши нам на підмогу!

-А хто залишився на контролі?

-Ніхто, служба безпеки прислала загін, але не одразу, — здивовано відповів церталін, — ви гадаєте...

-Руф, швидко в архів, знайди сліди зламу! Ти хоч розумієш, як нам вставили?

-Здається починаю...

-Ага, глибоко й без будь-яких лубрикантів.

-Значить основною ціллю була інформація з архіву, дайте якісь зачіпки?

-Копай ЦЕР, хронополімер, Альянс, Галактична Рада — він мав залишити слід!

-Плюс! Мадам, директор просив зайти до нього!

***

Марі спробувала сісти, таз і ногу стрікнуло так сильно, що аж в голові загуділо. Знову зачесалась ліва рука, вона машинально потягнулась й права рука зависла на півдорозі, сльози потекли змарнілими, блідими щоками. Дівчина закричала дико, скажено, істерично, давлячись плачем. Їй хотілось побити все навкруг, розірвати, розтрощити, роздерти на мільйони шматочків, чому це сталось саме з нею, який злий рок вибрав її серед інших, чому скалічив, заставив страждати? Краще би вбив і все на тому, і не було б цього болю і не мучилась би так важко вона. Аж тут в голові промайнула думка про Адама, про те як вони були разом, як летіли на вогник, взявшись за руки. Марі стисла зуби від панічної безнадії, до хрускоту в щелепі: “ Йому не потрібне таке страхопудало — каліка без руки й з діркою в мізках”. Від цих дум вона знову дико забилась у приступі. Лікарка Аллі, стоячи у дверях, активувала омніс, глянула показник й добавила трохи заспокійливого разом з вітамінами.

***

Сідерія присіла на незручне крісло в кабінеті директора, він зайшов з іншого входу за хвилину:

-Як відпочивається?

-Так собі, багато домашніх справ назбиралось!

-Багато! — промовив жартома чоловік, — чув, ти знайшла дещо!

-Знайшла, зброю з якої стріляли в посла.

-Дозволю собі припустити — чисто випадково!

-Чисто випадково! — повторила Сід.

-От і молодець, тільки будь обережнішою, проти нас грають дуже грубо!

-А колись було по-іншому!? — іронічно пирхнула на те зауваження Сідерія. — Наші опоненти знають про будь-який наш крок, таке враження, наче вони мають вуха всюди й навіть тут.

Він не звернув ніякої уваги на її останню репліку й спокійно промовив:

-Я бачив твоє клопотання, на рахунок Марі Броуді, Каршан відмовить!

-Гівна шмат, я б із задоволенням проламала ту тупу карніанську пику. Як можна вплинути на його рішення?

-Знайди того хто мутить воду в ОВС, — директор посміхався, — все інше — беру на себе. Руфус в архіві копається?

-Так!

-Перекинь йому мій пріоритет, буде швидше й передавай вітання Захару.

-Передам, ви також думаєте, що то все було заради інформації?

-Інформація, це ключ до контролю, а ще вона любить тишу. Ось візьми, — він кинув два нових браслети, — це дуже тихі омніси.

-А другий кому?

-Тому, кому довіряєш. Гарного відпочинку!

***

Вона прокинулась серед ночі, омніс дзвенів і вібрував, Сід відповіла сонним голосом:

-Слухаю!

-Мадам — є, я знайшов збіг і ще деякі цікаві факти!

-Розповідай.

-Танака Мей, збіг по ключовій інформації. Також вона один з найкращих хакерів на Астрі, була на конференції — ще один плюсик на її користь. Я приставив нагляд за нею й наші хлопці виявили, що вона зламувала камери і збирала відео про інших учасників конференції, приділяючи особливу увагу траппалам. Танака також добре знана в темній мережі під ніком “Рейдан”...

-Руф, це не наш клієнт, шукай далі!

-Але мадам, усе вказує на неї, як на головну підозрювану!

-Вона отримала доступ через віддалений сервер?

-Зараз гляну, — за хвилину, — так!

-Тоді це не вона! — сонно відрубала Сід.

-Танака отримала доступ до камер спостереження в апартаментах Мошее Індри, у мене є підтвердження! — напосідав церталін.

-Слухай мене уважно, нам потрібен той, хто фізично був в архіві, того що та інфа знаходиться на захищеному сервері без постійного з’єднання і щоб до неї добратися треба зламати термінал того сервака вручну, дійшло?

-Плюс мадам, шукатиму далі.

-Зранку зустрінемось в притулку, — Сід відключилась й закуталась в ковдру, намагаючись якнайшвидше заснути, щоб не довелось знову ковтати знеболювальне.

***

Адам зайшов в кабінет до своєї давнішньої подруги, лікарка О’Дім привітала його й вони пішли в буфет.

-Аллі, я дуже боюсь за неї, скажи що все вийде?!

-Скажу, коли все вийде, а зараз вона потребує тебе — йди!

Марі лежала з пустим поглядом десь в стелі, її щока рожевіла новою шкірою, контрастуючи з загаром на обличчі. Ліва частина голови покрилась тижневою щетиною, рани, синяки та садна на тілі також позатягувались й посходили, але дівчина цього не помічала. Вся її сутність сховалась в непробивну оболонку, випустивши захисні шипи байдужості до світу.

-Привіт, — вона машинально прикрила неробоче око рукою, — знаю, ти будеш мовчати, тож трохи почитаю тобі. Ось приніс збірку казок, котрі мені читала мама в дитинстві.

Він читав, вона мовчала. Кожного наступного дня він продовжував з місця де зупинився попереднього. Так пройшов майже тиждень. Якось під вечір він помітив, що в неї з під руки течуть сльози, Адам закрив книжку і зібрався йти:

-Джафар не, — Марі запнулась, матюкнувшись тихо, — розтрощити-розтрощить Аладіна?

-Я завтра дочитаю, але будемо надіятись, що не вб’є й наш герой врятує принцесу Жасмину.

-То так книжка буває.

-Світ навколо одна суцільна казка і там всякого трапляється. Візьми навіть себе, ти вижила там де загинули інші й Аллі назвала це чудом.

-Звичайно збіги — ну то як його, знову забула — ймовірності.

-Для мене він настільки ж незвичайний, якби тут от просто зараз матеріалізувався сам Ніл Армстронг. Тобі дався шанс жити, тож скористайся ним, перестань зневажати життя — воно дається лиш раз, щоб витрачати його даремно.

-Кому охота жити калікцтво, — Марі тихо схлипнула, — у мене була, не пам’ятаю ім’я, рожевенька-когара, я бачу образ в голові, а слів нема — на зло робити...

-Россана, знаю, то в минулому, я сам тебе тоді відштовхнув і дуже шкодую. Але сталось так, як сталось.

-Я каліка з дірка в головах, — вона перейшла на крик, — нащо тобі нещастя, мене залиш!!!

Марі була за пів кроку від чергового зриву.

-Моя маленька, я також каліка і вже так років з п’ятнадцять. Ти перша людина, яка вдихнула в мене життя, знову показала його красу, з тобою я захотів дихати, бігати, любити. Якщо щось станеться — кохана, я здохну без тебе, я не переживу цього ще раз. Тепер ми як дві надщерблені половини одного цілого. Щоб ти знала, якщо ти не будеш жити, то й в мене не вийде, розумієш???

-Адам, — гарячі сльози стікали її щоками, які пробив рум’янець, — Адам, бляха, знову не знаю — мислити-мислила, що ти не захочеш мене бачити і я вже ніколи тебе не дивитись, — дівчина простягнула свою тремтячу руку, він вхопив ту долоню, обдав її поцілунками, притис до щоки...

Лікар Аллі підійшла до нього на виході з блоку.

-Завтра ми поставимо її імплант кисті, там нічого складного, відпочинь й приходь увечері, я якраз відправлю її батьків, мені тут непотрібні гарячі сімейні сцени. Адам, якщо так піде далі, то скоро можна буде братись за пошкодження мозку.

Він пішов до готелю, сів перед ілюмінатором, довго дивився в темну безодню, налитий стакан алкоголю так і залишився незайманим того вечора.

***

Сідерія перекинулась кількома словами зі старим Захаром, це як завжди підняло її настрій, Руфус очікував поверхом вище.

-Доброго ранку, мадам.

-Привіт, візьми! — Сід кинула йому омніс.

-Новий?

-Ага, його неможливо прослідкувати та прослухати. Є результати?

-Я б все ж хотів, аби ви ще раз розглянули кандидатуру Танаки, хоча є і ще один цікавий об’єкт — замісник Каршана.

-Руф, Мей відпадає, перевір всі зламані нею камери, то були подружні пари, чи щось в цьому дусі, як у кого заведено!

-Хвилинку, — він активував омніс, запустив фільтр, глянув на результат, — і що це означає?

-Це, мій церталінський друже, значить, що наша доктор Мей Танака може відчути сексуальне задоволення тільки в такий спосіб!

-Вуаєристка???

-Зі стажем, ми закриваємо очі на ці відхилення через її надзвичайну цінність для Астри. Давай про того другого!

-Він аналітик у загоні кібербезпеки й замісник Каршана з цих питань по-сумісництву.

-А це вже цікавіше, продовжуй!

-Я знайшов деякі сигнатури, які вказують на його слід. Ви мали слушність, хтось таки зламав ті термінали вручну, копіював і витягував інфу...

-Які дані, точніше, це дуже важливо?

-Все зроблено дуже майстерно, я тільки знайшов сліди в кількох фонових підпроцесах, тому й допустив причетність Танаки. Ми маємо лиш загальне уявлення: досьє наукового персоналу, влазили в паку з засекреченими розробками: в тому масиві є деякі проекти по концентраторах енергії. Особливо чітко прослідкувалися сигнатура в масиві, який містить інфу по ШІ!

-З цим на нього не підеш! — відповіла в задумі Сід.

-Згоден і мадам, думаю той хто був у архіві знає все, що ми робимо!

-І я так думаю, виписуй ордер на арешт Мей!

-Так ви ж...

-Хай розслабиться, хай думає і надалі, що тримає руку на пульсі, дізнайся де він живе.

-Плюс, мадам!

-І Руфус, ніяких терміналів, зроби все як в старі добрі часи, змісимо його грати там де у нас є перевага, — він глянув на шефиню пильніше, — в реальному світі.

-Ви думаєте це той, кого ми шукаємо?

-Один з них, є у мене така чуйка!

-Завтра зранку, не пізніше десятої, все буде готово!

Ще до вечері Сід отримала адресу і досьє на Кімеруса Аукустуса, замісника генерала Каршана з питань по кібербезпеці. Вона продивилась, уважно вивчила прочитане і відправила Руфусу інструкції. Її захотілось побачити нарешті Марі, але дорогою туди гнітила думка про відмову в імпланті. —”Ще не все втрачено, я зможу, у мене нема іншого вибору, ну ж бо, Сід — давай”, — з таким думками вона зайшла в “МедБей”.  Аллі перестріла її в холі:

-Сідерія, ви не помилились, Адам гарно впливає на Марі, є позитивна динаміка.

-Терапія допомогла?

-Ага, птс ще дається в знаки, але швидко це не відбувається. Я й на таке не розраховувала, чесно кажучи, і якщо так піде далі, то скоро ми зможемо зайнятися  основною проблемою.

-Тут може виникнути ускладнення, я ще не отримала дозвіл!

-Але?

-Але обов’язково його отримаю невдовзі.

Сід підійшла до палати дівчини, Марі виглядала набагато краще — живішою. Вона сиділа і слухала, як Адам читав її щось в голос, а дівчина коментувала.

-Тук-тук, можна до вашої маленької компанії?

-Сід, привіт! Я, — Марі задумалась на хвильку, — ну коли дивишся погне кіно, мені тоді так — коротше потім знайду те слово, бо інше сумувати ніби!

-Страшно скучилась!

-Точно, —  вона почервоніла.

-Як тут наш пан професор справляється, все навчає тебе, навіть похворіти без книжки не дає?!

-Є мало, але хоч не так нудота і я люблю гарні фантасмагорії, нє — воно якось по-іншому називається, книжки одним словом.

-Я принесла трохи шоколаду, тобі ж вже можна?

-Я нікому мовчати, давай ховати, — вона протягнула свою праву руку.

Сідерія провела з ними пів годинки й пішла звідти в гарному настрої, Марі й справді йшла на поправку. “Магічна сила кохання” — подумала вона і в голові промайнув образ Праймуса, Сід струснула головою: “Ох не наразі думати про таке, але ж так хочеться”, —  промовила тихо сама до себе.

Наступного ранку Сідерія прокинулась, заварила міцного чаю, увімкнула новини й пішла в душ. Затримання Мей створило маленьку інформаційну подію, на вранішній Астрі про це не говорили лише ліниві. Вона зібралась та пішла на дві палуби вгору, до помешкання Кімеруса, Руфус стояв вже на місці згідно з вчорашніх інструкцій.

-Що з мешканцями?

-Відселили в готель, в каюті знайшли залишки отруйної речовини від паразитів.

-Добре, все взяв?

-Так мадам.

Він активував штатну програму злому, трохи почаклував з омнісом і магнітний замок клацнув, відімкнувшись.

-Міліметрова оптична трубка з фільтром та розширеним кутом огляду — ось, а для чого цей раструб з чотириміліметровим входом?

-Зараз все побачиш!

Вони увійшли до сусідньої каюти, швидко розгледілись й знайшли відповідну перебірку. Руфус розстелив плівку, Сід активувала лазерний дриль, пропалила дірочку і через пів метра ще одну. Церталін впхнув оптичну трубку в перший отвір, а Сідерія  прилаштувала раструб в іншу.

-І?

-Підслушка — аналогова і ніякого електромагнітного випромінювання, чи чогось що зможе засікти сканер.

-Але ж лазер може зчитувати вібрацію звукових хвиль також?

-Перебірки за товсті, ти перевірив цю каюту?

-Так, тут все чисто, ви думаєте він такий параноїк?

-Якщо я хоч трохи розбираюсь в таких, як цей наш, то він повний шизоїд в плані власної приватності й безпеки!

За дві годин, вони почули звук замка, в каюту увійшла когарі. Дівчина зайнялась звичайною вечірньою рутиною: вечеря, прибирання, співи в душі. Згодом, з’явився Кім, як на карніанця він був худим і високим, наче народився на космічному кораблі й зростав в умовах низької гравітації. Спочатку був секс, вечеря, а потім він залип за терміналом до ранку. Дівчина приготувала йому сніданок, накрила ковдрою і побігла на роботу. Сід відправила за нею Руфуса на зирці, він повернувся за годину.

-Нічого, звичайна продавчиня в кафешці, на вихідних підпрацьовує екзотичними танцями у “Фрізері”!

Шефиня кивнула на знак згоди.

-Я, на всяк випадок, поставив приглянути за нею одного чоловічка не з системи, —  з раструба донісся голос позіхання, чхання і крехтіння.

-Здається прокинувся, — вона глянула в оптичну трубку.

-Мадам, на перший погляд, він виглядає звичайним ботаном, нічого особливого.

-Скоро все з’ясується!

Але нічого особливого не відбулось й наступного дня і наступного після нього: спочатку приходила вона потім він — нудний секс, вечеря, а тоді когарі лягала спати, Кім же сідав за термінал. Це трохи знуджувало, та така вже то була робота, сидіти й дивитись, підмічати дрібниці й чекати. В п’ятницю дівчина пішла одразу, прийнявши душ після сексу, а через годину Кім відкрив двері кур’єру-дрону. Він отримав великий, темний кейс, розплатився і продовжив писати програмний код далі.

-Руф, цей кейс схожий на такі в яких контрабандисти перевозять зброю.

-Шкода, що не можна запустити сканер!

-Він же має відкрити його колись! —  прошепотіла Сідерія.

Але він кодив і не проявляв ніякого інтересу до посилки, вона стояла самотньо на столі. Десь о третій ночі Кім залив з термінала на чіп труди своїх старань, провів омнісом над замками кейсу і вони гучно розірвавши нічну тишу. Сідерія змогла розгледіти лише станок для снайперської гвинтівки. Карніанець кинув вкинув чіп в середину, закрив його і зібрався виходити. Сід швидко розштурхала сонного Руфуса:

-Давай ворушись, він йде.

-Шо, мадам? — вона дала йому легенького ляща для мотивації, — все-все прокинувся, — церталін тер свої великі, сонні очі.

-Ти перший, я візьму його за кілька блоків!

Кім вийшов з кейсом і попрямував палубою до ліфту, Руф скинув шефині місце висадки, там вона його й підхопила, витримуючи безпечну дистанцію. Кімеріус прямував в доки, Сідерія помітила дрангара, який очікував там на нього. Біля дев’ятого доку карніанець з легкістю обманув пункт контролю і попрямував до складських ангарів.

-Руф, давай групу, яка були на “об’єкті 7”, до дев’ятого доку якнайшвидше, плюс один дрангар, територію під контроль!

-Прийняв! Постараюсь вкластись в п’ятнадцять хвилин!

-Воруши булками, це воно!

Кімеріус увійшов в ангар, Сід одразу активувала голографічний дрон і пристроїла його біля ілюмінатора, намагаючись зчитати вібрацію скла для відтворення розмови, тепловий сканер показував вісьмох осіб. Кім, не торгуючись, погодився на ціну ділків. За десять хвилин:

-Мадам, займаємо територію, —  промовив по-церталінськи швидко Руфус, —  даю картинку, маємо двох джагернаутів, одного церталіна та трьох карніанців з важким  озброєнням за контейнерами.

-Бачу нашого клієнта, дрангара-охоронця, а цих двох я знаю — торговці зброєю з Вестмалле! Наведи фокус на стіл, збільш — “Чорна вдова”!

-Підтверджую, мадам!

-А в кейсі станок під далекобійну гвинтівку, — швидко добавила Сід, — зрозумів?

-Ще один дрон...

Кім активував свій омніс і вставив чіп в слот прицільного комплексу, селф-тест подав звуковий сигнал успішного виконання.  Дрангар блискавично звів свій дробовик і розрядив прямо в карніанців навпроти себе, перші постріли прийняли щити, але бідолахи не мали жодних шансів, він розстріляв їх впритул і тіла перетворились в місиво. Кім, скориставшись ефектом від несподіваного нападу, ухопив гвинтівку, склав у кейс, віддав наказ найманцю і зі знанням справи, перебігаючи від укриття до укриття, побіг до виходу. Не дивлячись на кількісну перевагу, дрангар уміло маневрував, використовував гранати й вже вклав одного з нападників, чим збив запал у інших.

-Мадам, веду першу ціль, — промовив знайомий голос, — що робити з другою?

-Пріоритет на першій — брати тільки живим, найманця по-можливості!

-Плюс, — за хвилину, — мінус три, дрангар поранений, потребує медика та евакуації.

Кім вибіг з дверей, жбурнув гранату в контейнер, за яким сиділа Сід і запустив голографічний дрон.

-Кайнборн, блядь, — прокричала контужена Сідерія, — знеси цю йобану хрінь у мене над бошкою, — в ту ж мить ударив розряд в декілька тисяч вольтів, а за кілька секунду дрон розлетівся від пострілу спецнабоєм.

Гормон, схожий на адреналін, вистрелив в кровоносну систему, її реакція прискорилась до межі можливого. Сід понеслась вперед, на ходу активувавши жало омніса. Як казав старий Захар — є час пердіти і є час бити. Вона у два швидких кроки скоротила дистанцію на відстань кидка. Кім зводив свій “Страйкер”, для Сідерії час, немовби сповільнився, вона зробила обманний крок і з усієї сили відштовхнулась обома ногами від палуби. Постріл майже впритул, другий, третій: кінетичний щит блиснув, розсіюючи енергію від куль. Швидкий укол в біцепс, стук металу об бетон: пістолет лежав не палубі, заступ, захват за шию, укол в трицепс іншою руки й швидкий різ по стегну. Ворог скрикнув, йому стало боляче, поранена нога підкосилась. Сід також стола млосно, її ноги затремтіли, вона ще встигла заїхати ногою в його спину і Кім повалився з гуркотом на землю. Потім хтось підхопив її, світ поплив пастельними барвами, це останнє що залишилось в пам’яті Сідерії з того дня.

Руфус заткнув дірку пальцем, тканина навколо міняла колір, просякнута кров’ю, а сама уніформа ще диміла після отриманого розряду. У нього тремтіли руки й блискотіли великі церталінські очі, він обережно притримував голову своєї шефині:

-Медика, — в його голосі вчувалися нотки розпачу, — Кайнборн, вона спливе кров’ю. Медика, мать вашу когарійську-шльондру!!! — заверещав він щосили, — термінова евакуація, зробити коридор для транспорту.

Руфус гарчав, що ошалілий пес, Сід блідла на очах.

-Все малий, так і тримай, — Кайнборн швидким рухом ножа зрізала уніформу і бризнула панацил на рану, заткнуту Руфусовим пальцем, — поїдете разом, — когарі скривилась й одразу відвернулась, — можемо не довезти...

-Стули пельку і давай за кермо!!!

Сід сиділа на краю величезного провалля, знизу доносилися звуки води крізь непроглядну темряву. Глянувши вгору, вона побачила два сумні сонця з продовгуватими, темними плямами у безмежні, нічній пустоті. Раптом все навколо набуло прискорення і небосхил замигтів вогнями, понісшись з шаленою швидкістю. Спалах, на мить вона побачила обличчя Руфуса в повному розпачі, воно перетекло в Кайнборн, яка прийняла риси Аллі. Її вразила цілковита тиша і спокій навкруги, Сідерія розуміла — щось важливе відбувається, але її нічого не моглось і не хотілось. Вона спокійно сиділа та споглядала вічність, мотиляючи ногами над урвищем.

-Сід, ти не повинна бути тут! — м’який, ніжний голос Марі огорнув її теплотою.

-А де я?

-Ти в кінці усіх початків, в місці без часу!

-Я стомилась, а тут так спокійно!

-Цей спокій оманливий. Рух — основа життя, а ти сидиш, — холодна, космічна темрява миготіла мільйонами й одним світлячком, який випромінював особливо лагідне, пурпурне світло.

-Я так завинила перед тобою, мені сумно від цього, — вона відчула її руку у себе на плечі!

-Бачиш ці зорі?

-Бачу!

-Перед ними ти, також, завинила?

-Я лише спалах у їхній вічності.

-Так Сід, деякі речі трапляються незалежно від того, що ми хочемо, інколи навіть всупереч! Твоя історія не розказана, ще рано записувати тебе у почесний список твого загону!

-Мій загін, — вона посміхнулась, від приємного спогаду, — вони кращі кого я знаю, старий Захар обтесав з них все зайве.

-А з тебе? Він вчив ніколи не здаватись, гризти зубами...

-Шкрябатись нігтями, битись до останнього удару в серці — пройти крізь свій страх, бо він убиває розум! Страх — маленькій смерті подібний, пройшовши крізь нього, нічого не зостанеться — буду тільки я!

-Так де ти зараз, Сід?

Пурпурна зірка поволі збільшувалась.

Не знаю, — спантеличено відповіла вона.

-А де б хотіла бути?

-З ним.

-Але тут його не знайти.

-Так, він дуже далеко і я не зможу його вберегти!

-Сід, він сильний.

-У Праймуса є набагато більше, ніж просто сила!

-Розкажи той вій спогад.

-Пам’ятаю океан і наше таємне місце. Він вчив мене ловити вітер і свистіти, а ще ми їли багато смаколиків. Ми їли самі й пригощали дітлахів, Праймус дуже любить дітей! Я не думала, що в ньому може бути стільки добра і теплоти, його плоть тверда — вся в грубих рубцях, а гайї[5] сповнена добра і світла. Він зміг залишитись молодим в середині та вірить в те що робить, хоч справи його темними бувають, але та темрява тільки для злих і Праймус в тому добре розбирається. Я сумую за його дотиком, його ласкою. У нас була лише одна ніч...

-Та ніч варта тисячі днів, — пурпурна зірка наближалась із шаленою швидкістю, розростаючись в розмірах.

-Сід тобі пора, час настав!!!

-Не можу, — Сідерія раптом зрозуміло, що абсолютно не контролює своє тіло, воно немов скам’яніло.

Пурпурна заграва запалила небосхил і світло того боліда затьмарило все навкруги, засліпивши її. Аж тут Сід відчула на собі чийсь ніжний дотик, сильні руки огорнули її й відірвали від холодної землі. Коли зір прояснився, Сідерія побачила як миготять галактика, зливаючись в калейдоскоп кольорів і форм. Вона неслась крізь простір зі швидкістю світла, а її ніс відчував запах когарійських солодощів:

-Це ти!

-Сіхтая, живи, прошу тебе!!!

Він потяг її вниз. Сідерія випустила кілька бульбашок з рота, а її язик розтер солону воду по піднебінню. Там внизу мерехтіло сонячне світло, Праймус вказав напрям і зник. Сід махнула руками, вони послухались, спробувала ногами, також вийшло й вона погребла на рятівне світло. Спочатку Сідерії здавалось, що вона все глибше занурюється, та Сід не вміла сумніватись в Праймусові й гребла далі. В останній момент її ледь не скував страх, що забракне кисню. Аж тут вона з жадібністю новонародженого гучно вдихнула, наповнивши легені свіжим повітрям. Яскраве біле світло засліпило очі й цей нав’язливий писк навкруги. За мить Сідерія відчула на свої лицьовій масці чиюсь гарячу сльозу, хтось ледь відчутно гладив її по лобі й щось нерозбірливо тараторив.

-Ну лякати нас! Прошу, не стрибати в пістолети ще раз!!!

-Марі це ти? — зір, потроху, пристосувався.

-Це я, лікар Аллі йти!

-Не можу поворухнути головою, — напівшепотом прохрипіла Сід.

-Бляха, як це воно — не рухатись!

-Марі, ти була зі мною в тому темному місці й Праймус теж був...

В палату увійшла Аллі, глянувши в омніс, одразу крутнула якісь бігунки й медкапсула загуділа.

-Давай до себе її треба відпочивати, криза минула!

-Добро!

-Я покличу Адама, він відвезе тебе. А вам потрібно ще поспати!

-Скільки я була у відключці?

-Потім, хочу лише сказати — нам прислали імплантат.

-Хоч якась добра новина-а, — вона ще встигла додати на останок, — Аллі, поспішіть з цим, вони ще можуть передумати!

***

Адам поглянув на Гілла, Сніжана стискала його руку, її чоловік мовчав, свердлячи Наливайка поглядом. Клацнув замок, до свого кабінету увійшла Аллі О’Дім і швидко промовила:

-Всі в зборі! Гілл, прошу вас — облиште. На ваше щастя, Марі має цього не зовсім молодого чоловіка, бо саме йому ви завдячуєте тим, що вона так швидко проходить реабілітацію.

-Я ж мовчу!

-Один ваш погляд тисячі слів вартий, а зараз йдеться про серйозні речі. Мушу попередити вас про ризик установки цієї матриці, це складна й маловивчена процедура. Також ще є деякі формальності, скидаю на ваші омніси документи: ознайомтесь, підпишіть і якщо згодні, надішліть взад! — вона посміхнулась.

-Скільки процентів на успіх? — запитала Сніжана.

-Встановити — це ми без проблем, а от подальша адаптація — дам сімдесят і ще п’ять накину, якщо Адам буде поруч.

-Звісно буде!

-Це можна буде витягнути назад в разі чого? — промовила тремтячим голосом мати.

-Ні, але можна буде ізолювати, хоч і тут є своє підводне каміння. Ще маєте прямо тут підписати форму про конфіденційність — вимога ОВС. І останнє, хто поговорить з Марі, остаточну згоду має дати саме вона, а час підгонить?

-Ви ніжно натякаєте на пана Наливайка?- голос Гілла віддавав сталлю.

-Так було б найкраще, якщо вас цікавить моя думка!

Він стис губив пряму лінію і кивнув.

-Значить все вирішено, Адам?

-Коли?

-У вечері, а на завтра готуємо операцію, якщо Марі звісно ж погодиться!

Вони мовчки розійшлись по різним зонам для відпочинку, але з однією тривогою на всіх.

***

Сід прокинулась десь під вечір, вона відчувала себе майже овочем від введених препаратів. Раптом в око упала коробочка на столі, точніше вона спочатку відчула аромат когарійських солодощів, а вже потім затуманений погляд вловив лазурний колір стрічки, як і першого разу. Сідерія хотіла посміхнутись, заболіли груди й напад кашлю зламав момент.

-Тихо, ч-ш-ш! — чиясь тепла рука знову гладила її чоло.

-Марі?

-Ну а хто ж, я тікати, тиха йшла багато, за тобою сумно.

-Мала, ти бачиш?

-Ще марити і гучно стогни?

-Коробочка?

-Ага, вона стоїть-стояла я зайшла, — дівчина простягнула дві руки над її головою, — глядіти — знову два, оця новенький-новенька!

-Він живий!!!

-Так це...

-Тихо, таємниця!!! Я рада, що ти йдеш на поправку, з тобою вже говорили?

-Ні! Сід, я боютись-боюсь!

-І я мала, але буду поряд щоб ти не вирішила! — вона помовчала хвильку, — знайди мій омніс, зможеш, тільки ж так щоб Аллі не дізналась?

-ОК, я спробувала, Адам занесе тоді, хоче теж тебе..,- дівчина затнулась на мить, — на-ві-да-ти!

Він прийшов десь через годину, привітався з Сід і поклав браслет омніса під подушку:

-Вони всі були тут, вся група!

Всі? — здивовано перепитала вона.

-Так, всі твої горлорізи, а той здається — Руфус, він заткнув дірку в тобі своїм пальцем, тебе з ним так і привезли. Аллі сказала, що якби не він, ти б померла від крововтрати — фартова. Вони сиділи доки не минула криза, а когарі, схоже, не прийняла б негативного результату. Вона навіть потай встановила камеру, коли їх попросили на вихід.

-Кайнборн справді треба боятись, камеру кажеш встановила — це добре!  Адам, мені потрібна людина не з системи, прошу про допомогу?

-І на що ж ти хоч мене підписати?

-Нічого незаконного.

-Гаразд, спробуймо.

-Марі погодилась?

-Я збираюсь з силами для цієї розмови, вона зараз з батьками, а Гілл трохи  недолюблює мене!

-Він гарний дядько, але як кожен батько — труситься за своїм скарбом. Ти йому видаєшся трохи зрілим!

-Я і сам собі таким видаюсь, але нічого не вдію! Тиць-пердиць й з цинічного мізантропа залишилися лишень хвіст і копита!

-Все у вас буде добре, а зараз допоможи викликати Руфуса!

Адам активував омніс і викликав церталіна:

-Мадам, як ви?

-Краще, чим коли ти затикав діру в мені, що з Кімом?

-В притулку, Кайнборн працює з ним, міцний горішок.

-Треба обшукати його каюту, але сам не лізь.

-Як накажете!

-З Кімом щось не так! — Сід задумалась на хвильку.

-Ви, також помітили?

-Шаблон його поведінки не збігається з психологічним портретом — він змінився. Той дрангар живий?

-Живий, чесний солдат удачі, працював за контрактом. Його лікують в “Центральному”, — як завжди скоромовкою промовив Руф.

-Він не просте м’ясо, а дуже вправний найманець, ім’я змінив?

-Ображаєте, мадам!

-Рішення убити тих торговців зброєю прийняв Кімеріус, я вважала — він не здатний на таке! Скинь записи допиту, хочу роздивитись уважніше, щось в ньому мене турбує! І ще одне, треба схилити Мей до співпраці.

-Плюс мадам, готую доктора Танаку на завтра, хочете залучити її до команди?

-Побачимо, вона зможе зламати його термінал — це головне!

Сідерія виглядала змученою, сили ще не повернулись до неї, але той внутрішній стрижень, що надавав її голосу ноток, які підштовхували слухати й визнавати її прозорливість, як завжди був при ній. Адам замислено роздивився татуювання  переплетені з власним візерунком лицьової маски, що лиш підкреслювали власні риси обличчя Сід, а за хвилину попрощався та вийшов.

Сідерія спробувала знайти камеру Кайнборн через омніс. З третього разу вона таки зламала її й проглянула записи — коробочка просто з’явилась на столику, а таймер показував дві відсутні хвилини.

-Кого я хочу надурити, це ж Праймус, — подумала вона, посміхаючись.

Адам зупинився перед палатою Марі, глибоко вдихнув, промасажував скроні та увійшов:

-Сідерія виглядає значно краще!

-Я так, — вона збилась,- гарні емоції...

-Зраділа?!

-Точно — зраділа, дуже! Я боялась поганого, коли її лиш привезти.

-Вона живка, я знаю таких. Сід боєць і буде йти до останнього удару серця, допоки вона впевнена у свої правоті! Добре мати таких в друзях і дуже-дуже зле у ворогах!

-Знаю її маленька, вона дуже добрий і світлий.., — запротестувала дівчина!

-Одне одному не заважає, темні вчинки доводиться робити в ім’я добра, такими вони й залишаються, як їх не виправдовуй.

Марі запитально дивилась на нього.

-Так, думки в слух!

Вона взяла його руку і довго гладила, притиснувшись щокою до грудей.

-Мені страшно, я коли подумати, що втрачаю тебе! А як ти переніс це, розкажи ту жінку?

-Ти хоч почути про Самару?

-Про Самару, — повторила дівчина.

-Це історія з сумним кінцем, — вогник туги промайнув в його очах, — я познайомився з нею у вербувальному центрі “Місії”. Ми разом проходили відбір і вона впала мені в око одразу! Ще раз бачив її в медцентрі, за дивним збігом знову разом проходили перевірку на кріостаз, ми там вперше перекинулися кількома фразами. Вже тоді я відчув споріднену душу! Далі була вічність у морозильнику — ні додати ні відняти, — він сумно посміхнувся. — Самару розбудили на пів року раніше, як спеціаліста з пробудження. Її обличчя — перше, що я побачив і запам’ятав у новому світі, мені то здалось гарним початком. Я довго підколював її після, що вона зумисне влаштувалась у команду пробудження, щоб знайти мене! За два тижні, ми вже ділили одну каюту на двох, якось воно у нас стрімко пішло. Наша помешкання, наш маленький рай — спокій, затишок, тиша. Вона створила цілий світ лиш для нас...

-Тому всі не ходити жінка до тебе.

-Я так і не зміг прийняти, що її нема, — Адам змахнув самотню сльозу зі щоки. — Ті перші місяці — ми були такими щасливими, що я геть втратив зв'язок з реальністю. І вона дуже швидко за це помстилась, вкинувши нас у самісіньку м’ясорубку тих злощасних подій. Ковчег Деметра зробив девіацію, відхиляння від курсу було таким незначним, що автопілот спочатку не реагував на нього. Але за весь час нашої подорожі воно ледь не стало фатальним. Коли почали прокидатись перші колоністи, вони з жахом виявили, що стали самотніми, загубленими блукачами у безмежному космосі, решта армади летіла деінде. Ми були морально не готові до такого перебігу подій, бо замість рожевої картинки з екранів зіткнулись з суворою правдою життя. А вона була такою, що пошарпаній Деметрі довелось ще кілька років блукати, щоб знайти точку для гравітаційного маневру, щоб отримати шанс вийти на курс. Більшість тих хто тоді вже прокинувся, мали стільки ж надії на успіх цієї авантюри, скільки залишилось пального на борту. Ця мить назавжди залишиться зі мною: я міцно стискаю руку Самари, вона сидить в кріслі поруч, всі гучномовці й інформаційні панелі гудуть попередженням. А потім той моторошний скрип і вібрація, що проймала ледь не до самісіньких кісток. Маневр тривав годин з двадцять, але перші хвилини, коли чорна діра захопила ковчег у своє гравітаційне поле... — Наливайко ковтнув слину й за мить продовжив, — я дуже злякався, але не за себе — за неї. Тоді я вперше зрозумів якою важливою Самар для мене є. Наш капітан, Лариса Вовчик розробила геніальний маневр, чорна діра пульнула ковчег своєю силою тяжіння на новий курс та ще й додала швидкості. Цей маневр спас нам життя, але згубив свого творця в подальшому.

-Не чути таких інформація, про те давню по-ді-ю.

-Ту частину нашої героїчної історії не люблять розповідати, бо вона трохи не вкладається в загальне русло: вбивство капітана яка усіх врятувала і намагалась втримати порядок у себе на борту, не найкращим чином змальовує команду Деметри. Й тижня не пройшло після корекції курсу, як доволі велика група з екіпажу й колоністів зневірились в успішному завершенні нашої подорожі. Їхня зневіра швидко переросла в злість, а та природним чином виплескувалась агресією на всіх хто був навколо. Ми й кліпнути не встигли, як поодинокі сутички перетворились в криваве місиво. Я намагався бути осторонь всього того й благав Самару також не вмішуватись. Та вона була тією доброю душею, котра не могла пройти повз біль й страждання інших. Це вже зараз я знаю, як сильно я помилявся тоді, а вона мала рацію. Самара разом з Аллі вступили до волонтерської бригади медичної допомоги й рятували життя після побоїщ усім без винятку, за що й одні й другі звинувачували їх у зраді. За кілька місяців ситуація дійшла апогею, капітана вже тоді не було і якийсь з його помічників придумав погасити бунт грубою силою. Розбудили дрангарів, сумнівне рішення — насильство приводить лиш до більшого насильства й все закрутилось з подвійною силою. Бригада Самари штопала скалічених і поранених без вихідних та перепочинку. Я приводив її додому ледь живу від втоми, вона відсипалась й знову бігла туди, незважаючи ні на мої мольби, ні на все інше. Того злощасного дня, я закрутився в якихось дріб’язкових, непотрібних справах і не встиг прийти на час який обіцяв. Добре пам’ятаю свій страх і відчай, який охопив мене в ту мить коли я почув, що біля їхнього притулку неспокійно. Я біг, що навіжений, мало не виплюнув легені, та було вже запізно, вервечка подій закрутилась.

Марі бачила як він зблід на очах від того важкого спомину і хотіла зупинити Адама, але він ледь помітно мотнув головою й продовжив:

-Я побачив над нею дрангара, можливо там був ще хтось. Далі пам’ятаю тільки —  в моїх руках з’явився пожежний мультитул, а ще відчуття несамовитої люті. Він копнув її ного, а далі.., — Адам знову замовк. — Коли вийшов з того стану, все навкруги було залите кров’ю різних кольорів та відтінків. Я, майже, розрубав його навпіл і думаю, всіх інших хто попався під руку. Під час служби в Альянсі ми ходили в рейди на работорговців і піратів в приграничних системах, мені часто доводилось стріляти в живих створінь, але вони заслуговували такого поводження з собою, бо й самі так себе вели. А тут сталось геть інше, я сп’янів від люті й мені сподобалось те відчуття, пригадую свій дикий вискал!

Адам замовк, роздивляючись свої долоні.

-Самара ще була жива, поранена, але жива. Я підхопив її на руки й поніс в надії знайти Аллі чи ще когось. Далеко відійти нам не вдалось, за наступним рогом нас зустрів озброєний натовп. ЇЇ прошило наскрізь, Самара ще встигла прошепотіти мені на прощання, щоб я вижив і згасла. Я не звинувачую страх тих хто стріляв в мене, побачивши істоту лютішу від берсерка. Але вони стріляли в неї також, в ту кого знали, в ту хто рятував їхні життя, не шкодуючи власного — цього я не зможу пробачити ніколи й нікому. Решта історії мого життя — малоцікава! Вона, а зараз ти — це та єдина цінність, яку я маю.

-Вона рятува-ла те-бе і я вдя-чна її за це, — Марі докладала титанічних зусиль, щоб вимовити все правильно, навіть спітніла від напруження.

-Ох, Марі — небом написано мені було тебе зустріти. Скільки раз я був на межі і хотів перейти її, — вона стривожено глянула на Адама,- не сам, не хвилюйся, але я майже не опирався, не боровся за життя!

-Тоді, не гніва-ти на мене, як  же це — фокус в лікарні, — вона посміхнулась.

-Вибрики — я не гніваюсь, ти молодець, швидко опанувала себе, я б так не зміг.

-Бо, один не підтри-мувати нікого-ніхто, — дівчина дивилась прямо в його сумні очі, — батьки, ти, Сід — тур-бо-та і лю-бов мене ба-га-то дуже.

-Марі, ще хотів тебе запитати про ту процедуру, Аллі ж пояснювала тобі?

Вона кивнула й промовила:

-Не подобатись, в голова сунуть та річ, погано пе-ред-чу-ття. Воно може зна-ти мені-мої дум-ки.

-Зможе, матриця стане частиною твої розумової діяльності. Я в тебе вірю ти зможеш справитись з цим, хоч спочатку буде досить незвично, навіть складно. Сід дістала імплант і якщо ти згодна, завтра можна провести процедуру?

-Якби був інший вихід. Важко дуже хо-ди-ти, ду-ма-ти, го-во-ри-ти — будем ризи-ку-ва-ти.

***

Подушка вібрувала, вириваючи Сідерію із ранкового напівсну:

-Мадам, я забрав Мей до притулку, довелось трохи посперечались з СБ, але загалом пройшло гладенько.

-Приєднай її!

-Плюс, тримайте!

-Доброго ранку Мей, як почуваєтесь?

-Ви забагато берете на себе, я доктор.., — Сід стримала її жестом.

-Я знаю хто ви, ваші заслуги і все інше: геніальний кодер, докторський ступінь з квантового програмування, фахівець в царині кібербезпеки, а ще хакер з темної мережі під ніком “Рейдан”, також маєте певні психічні проблеми, — Сід зробила ефектну паузу, наголосивши на останньому слові, — маю для вас пропозицію, вам цікаво?

-Не розумію про що ви! — відрубала Танака.

-Мей, перестань! Руфус покаже нашій гості запис, — він вивів картинку на екран.

Лице жінки зблідло, постава осунулась, на відео було чітко видно, як вона задовольняла себе, дивлячись стрім з камери готелю!

-Руф, подай води гості, — він швидко виконав і підсунув стілець, Мей провалились в нього, — на кожну хитру голову завжди знаходиться хитріша!

-Як... Ваші умови? — напів чутно промовила Танака.

-Умови досить прості: ти погоджуєшся співпрацювати зі мною, виконуватимеш накази отримані особисто від мене, або Руфуса. Також пройдеш курс терапії, ми ж у свою чергу знімаємо всі звинувачення і СБ приносить офіційні вибачення, то як?

-А у мене є вибір?

-Вибір є завжди, ти можеш понести заслужене покарання, — промовила Сідерія, карбуючи кожне слово, — вийде пристойний термін і це, не враховуючи втручання в приватність надзвичайного й уповноваженого посла Мошее Індри.

Танака матюкнулась рідною мовою про себе й промовила:

-А все через пиху, я втратила пильність, думала — мені нема рівних.

-Мей, ти справді одна з найкращих, але тільки у твоєму світі, в реальному правлять інші закони. І ще одне, якщо ти приймає мої умови, маєш віддати свій архів — усе без винятку.

-Дамоклів меч над мою шиєю!

-Ні, знак твоєї доброї волі! Руф, підготуй все для Мей і ознайом із завданням.

-Плюс Мадам!

-Огляньте все сьогодні ж!

***

Кайнборн дивилась на Кімеріуса, він поводився стримано й тихо. Йшов третій день, а він ніяк не хотів співпрацювати. Вона глянула йому пряма в лице і промовила:

-Я ламала набагато спритніших за тебе, коли ти ще лазив рачки та пускав слину. Можу це зробити й зараз, але ті методи не припустимі в новому світі, а ти цього ніяк не збагнеш!

-Ви прихована садистка!

-Ні, я люблю квіти, понівечена плоть не приносить мені ніякого задоволення. Продовжимо — мета замаху на Мошее, хто наступна ціль? Скільки членів в організації, хто твій куратор?

-Мета, — він ледь посміхнувся, — заставити верхівку думати, вона вся прогнила з середини, але я гадки не маю про що ви тут розводитесь. Певне, сплутали мене з кимось іншим.

Сід дивилась стрім через омніс, щось в ньому було не так, занадто спокійний та чудово контролює емоції. Потім вона помітила легенький нервовий тік в лівій руці.

-Кайнборн, підготуй процедуру очищення наркозалежних!

-Як я сама не здогадалась.

Кімеріус пильно подивився на когарі перед собою, залишаючись спокійним. За годину в камеру внесли невеликий апарат, судок і декілька флаконів з препаратами різного кольору. Кайнборн демонстративно розклала все перед ним, Кім навіть бровою не повів.

В це час Руфус разом із Мей вийшли з Кімової каюти, інша частина їхньої групи продовжувала обшук. Він сконцентрувався, щоб подавити емоції та набрав Сідерію:

-Мадам, ви були праві, — церталін зробив ефектну паузу!

-Якшо хочеш драматизму, зміни професію, давай швидше!

-Як ви й казали, я навіть самостріл знайшов, а ще ціла купа сканерів, датчиків і всякого-такого.

-Мей добула данні?

-Так, але піде трохи часу на дешифровку. Вона каже — цей довбаний псих справжній митець у своїй справі.

-Руфус, ви часом ніякої наркоти там не знаходили?

-Є трішки нерозбавленої, першокласної амброзії.

-Кайнборн, все чула!? Руфус, давай в притулок, — її знову стрільнуло в грудях, розболілась голова, а у дверях постала Аллі з суворим поглядом.

Когарі включила апарат детоксикації організму, вставила флакон з малиновою рідиною в штатне місце, апарат пікнув готовністю. Вона прикріпила декілька електродів на голову і на руки, глянула показники Кіма і взяла манжет, під’єднаний трубками до апарату.

-Ти ж розумієш що це? — Кайнборн підсунула судок йому під писок.

-Розумію, починай, — вона клацнула манжет на зап’ясті, голки автоматично знайшли судини.

Кімеріус сидів мовчки, процедура розпочалась безболісно, а за годину його вже трусило та нудило. Райони тіла, що відповідають у карніанців за терморегуляцію покрилась специфічним виділенням. Кайнборн демонстративно поставила перед ним ще один флакончик з сірою рідиною:

-Бач, його тут не вистачає, — вона вказала пальцем на пусте гніздо, — в протоколі є винятки, можна проводити цю процедуру й без знеболювального для кращого ефекту!

-Я ж розказав вже всі казки, які тільки знав!

-Мені потрібна відверта розмова, а ти лиш марнуєш мій час.

-Я зламаюсь — я це знаю, але не ти.., — його голос затремтів, — це все вона — Сідерія Вікос-с. Вона має вроджений талант, бачить суть, може легко заглянути в найпотаємніші закутки розуму. А ти просте м’ясо, ним і залишишся!

-Гарно, нарешті хоч трохи правди з твого брехливого писка. До завтра, насолоджуйся.

Наступного ранку Сід почувалась значно краще, Лікарка О’Дім відібрала в неї омніс і вліпила подвійну дозу снодійного. Вона вперше за тиждень відчула приплив сил і бадьорість. — “Аллі права, але ж в мене фізично нема часу відпочивати саме зараз” — подумала Сід. Згодом завітав стурбований Руфус.

-Мадам, все добре, ніяк не міг з вами зв’язатись?

-Лікарка відібрала мій омніс, доповідай.

-Є подвижки з Кімеріусом, ми очистили його і додала трохи вітамінок, щоб прискорити метаболізм, думаю сьогодні завтра він заспіває.

-Знайди трохи амброзії!

-Яблуко до якого не дотягнешся, зрозумів! Як би ви не здогадались, він би ще довго морочив нам голову!

-Ми його дуже недооцінили, може й продовжуємо недооцінювати, посильте заходи безпеки.

-Плюс! В генеральному штабі ОВС заворушились, тривають внутрішні перевірки, наших аналітиків відправили у відпустку, а це звіт за тиждень від одного з них...

-Давай коротко!

-На Астрі збільшилась кількість нападів на дрангарів і церталінів й це вже тенденція.

-Траппали?

-По них нічого!

-Це якось стосується нашої справи?

-Прямо — ні, але ця тенденція з’явилась після того нападу, я думаю тут є прихований зв'язок.

-Може, та поки я його не простежую, візьми на контроль.

***

Марі відкрила очі й точним рухом лівої руки доторкнулась до пов’язки на голові саме в те місце де свербіло. Дівчина глянула крізь ілюмінатор на гарний пейзаж невеличкого, внутрішнього саду. Вона навіть не одразу зрозуміла, що її праве око бачить як і раніше. Усвідомивши, скрикнула на радощах і підвелась з ліжка одним махом, що аж медкапсула задзижчала. В палаті одразу з’явився медперсонал на чолі з Аллі. Вона жестом спробувала заспокоїти Марі, яка накинулась на неї з обіймами.

-Я можу ходити, дивіться, око — я знову нормальна, — Марі спіткнулась й ледь не впала, Аллі вчасно підтримала її.

-Добре, добре, я бачу! Ми гарно почали, процеси потроху синхронізуються, але  треба більше часу, щоб матриця зібрала всю бібліотеку рухів і відновила потрібні нейронні зв’язки. Ти молодець, гарний настрій — половина одужання.

-Коли мене випишуть?

-Якщо все так піде далі — за тиждень, але ти ходиш з ціпком і отак стрибати поки що не треба.

-А шрам залишиться?

-Ні, там все затягнеться і заросте без сліду, тільки волосся не буде, — дівчина зморщила ніс, — його можна буде відновити згодом. Ще у твоєму омнісі з’явилась нова вкладка, там будеш слідкувати за роботою КМ, рівнем синхронізації, можеш навіть ставити прості питання!

-Які питання? — Марі стурбовано й здивовано глянула на Аллі.

-Які тебе цікавлять!

Вона одразу ж активувала омніс і пройшлася вкладками, шукаючи нову. Тяга до пізнання перепліталась з боязню незвіданого. Адам колись говорив на своїх лекціях, що завдяки першому люди злізли з дерев і взяли до рук палицю, а завдяки другому вижили й не повбивали один-одного одразу тією ж таки палицею.

***

Весь Кімів спокій та лоск випарувався, виглядав він кепсько: його нудило, ламало й лихоманило. Кайнборн дивилась на нього з виразом відрази, ця емоція не надто сприяла професійному виконанню завдання, та ж повністю задавити її лейтенант не спромоглась. У неї було своє особливе ставлення до стимуляторів й інших штучних підсилювачів, які викликали звикання. Та не тільки це — було ще щось в самому його єстві не видиме для ока, ледь відчутне, можливо запах, чи блиск очей, чи й те й інше вкупі. Її хлопці навіть заклались, о котрій годині бос зламає того дурбецела, як вони називали Кімеріуса між собою.

-Поговоримо, — промовила лейтенант, увійшовши?

-Говорити з м’ясом! — він витиснув з себе лукаву посмішку й скрутився від судоми.

-Як бачиш, на більше ти не тягнеш, а ще й смердиш і весь в блювотинні, — до них приєднався Руф.

-Кім, дай хоч якісь відповіді й отримаєш знеболювальне, — промовив церталін з особливим наголосом на останньому слові.

-Біль очищає!

-Хто наступна ціль, ваша мета? — продовжила Кайнборн.

-Моя мета — ти й справді така тупа? Під носом очевидного не бачиш!

-Кинь амброзію на стіл, — скомандувала Сід через Адамів омніс, Руфус виконав.

Очі Кімеріуса заблищали, він напружився й голосно застогнав:

-Та відьма нас чує, вправно ж підібрала момент. Я б ще з вами трохи погрався.., — він вигнувся дугою у припадку.

Койнборн водила слоїком по столу, як шаховою фігурою, він стежив за ним одними очима, немов загіпнозований.

-Дайте цезарю, цезареве, як кажуть у людей!

-Спочатку відповіді, — правив своє Руфус.

-Питай, мертва ящірка!

-Наступна ціль?

-Когарі, котрась з ради матріархів.

-Мета замаху?

-Посіяти паніку, спалити все дотла й на згарищі старого проросте нове, благодатне зерно, — його пальці тремтіли, а очі приклеїлись до слоїка!

-Продовжимо, — власно промовила Кайнборн, — хто твій куратор?

-Нас легіон, всі в одному, один в усіх.

-Що ти взяв з архіву?

-Знання — ключ до тисячі дверей!

-Ви влаштували різанину на Астрі, щоб заявити про себе, чи залякати нас?

-Кому яке діло до м'яса!

-Безневинні мешканці.., — Кайнборн все важче вдавалось стримувати себе.

-Дозу, — крізь зуби процідив Кім!

-Відповідати — мета, скільки вас в організації, хто головний?

-Всі головні й всі підлеглі. Твоїх розумових здібностей замало, щоб осягнути це!

-Не випробовуй своєї вдачі, — вона відкрила слоїк та вилила половину на підлогу.

-Ні-ні-ні! — скрикнув Кімерікс в судомному пориві, — одну краплинку і я відповім.

Лейтенант поклала амброзію поруч нього й блиснула зловіщим поглядом. На мить їхні очі зустрілись і її інтуїція щось вихопила — небезпека, тіло мимовільно напружилось.

-Руки?

Кайнборн активувала омніс і відкрила замки, кайданки клацнули об метал. Кім повільно розім’яв руки й бризнув спрей собі в ніздрі. Це було не так ефективно як закрапатись, але на більше зараз він був не здатний.

-Повторюю — мета? — вона вирвала слоїк з його рук.

 -Відбір зерна від полови — еволюція, контрольований прогрес.., — карніанець зловісно посміхнувся, — Одні види створені кращими за інших в силу обставин і мають нести тягар правління, але, зазвичай, вони стають надто гуманними, допускаючи тварин до своїх надбань. Рівності не існує, м’ясо не в змозі вирости над собою й здатне тільки нищити. Через цю тупість наш рідний світ загинув, а цей має всі шанси повторити його долю. От вам і мета — встановлення домінування в Неосі, це ж те, ради чого ми тут! Еволюція — постійна битва всіх з усіма! Тільки кращі достойні вести за собою, а м’ясо повинне підкорюватись, або буде знищене. І, можливо, колись ми видряпаємо собі шанс повернути рештки втраченої домівки.

-І хто ж достойний?

-Обрані види, які зможуть еволюціювати до відповідного рівня — об’єднатись й отримувати знання від світла всесвіту.

-Скільки вас?

-Я один-легіон, всі в мені і я в усіх!

-Хронополімер?

-Засіб для великої мети. Є розуми просвітлені на тих планетах, які й уявити важко. Світло всесвіту вже має всі знання, треба, тільки, вміти їх взяти...

 Його очі зблиснули, а тіло розправилось, випромінюючи впевненість господаря ситуації:

-Я жертвую свою плоть ради вищої мети, а розум мій залишиться і стане частинкою цілого...

Сід, дивлячись стрім з Адамового омніса, помітила маленький проблиск червонуватої аури навколо Кіма. Вона увімкнула режим енерговізора, витріщившись на картинку, і крикнула в омніс:

-Вирубіть його на хрін — тау[6]...

Руфус відскочив у бік, потягнувши з собою стілець. В голові Кайнборн, як перемикач клацнув, все стало на свої місця, її інтуїція випереджала розум. Вона в долю секунди сконцентрувалась й викинула гравітаційний поштовх скаженої сили, щоб нейтралізувати Кімів удар. Залишки розсіяної та відбитої енергії бахнули об стіни камери, полімерний бетон заскреготав, покриваючись тріщинами по лінії удару. Кімеріус встав з єхидним оскалом, концентруючись для нової атаки. Руфус пожбурив в нього стілець, а лейтенант розрядила шокер. Кім відкинувся назад, упавши на підлогу, його зачепило залишковою напругою. Він схопився на ноги, його тау було  достатнього для ще одного викиду. Кімеріус глибоко вдихнув, відчуваючи енергію у собі та навкруги. У стані тау-свідомості час йшов повільніше, він чітко виокремив кілька протонів і перенаправив на них потік тау, наситивши та скорегувавши для зіткнення. В ту долю секунди що пройшла, нейронні сигнали в мізках Кайнборн навіть не встиг дійти до відповідного центру в корі. Раптом поміж Руфусом та нею промені світла розпочали заломлюватись й поглинатись — часопростір викривився. Мікро-чорна діра між них отримала достатньо енергії, щоб втягувати в себе навколишній дріб’язок, збільшуючись в масі. Омніс Руфуса самовільно активувався, Кайнборн відсторонилась від подій навколо, концентруючись, щоб також досягти тау-свідомості. А чорне ніщо посеред камери росло й ставало сильнішим з кожним поглинутим шматочком речовини, Руфус навіть вперся ногами щоб зупинитись.  Голографічний дрон вилетів в момент, коли гравітація потягнула когарі по підлозі до горизонту подій[7]. Електрична дуга в декілька тисяч вольтів пройшла тілом Кіма, Кайнборн вклала всю свою силу — всю накопичену енергію в гравітаційне збурення, щоб направити чорну діру саму на себе. Руфус кидком кобри з активованим жалом пролетів кілька метрів і точним уколом розпанахав шию Кімеріуса. Тріск електростатичних розрядів, харчання карніанця та запах озону — всі відчуття згасли від ударної хвилі підсиленої замкнутим простором. Кайнборн отямилась першою, струснула голову, підповзла до Кіма і вилаялась найбруднішими матюками, які тільки від неї коли-небудь чули:

-Всі живі? — голос Сід горлопанив з її омніса.

-Чорти б його вхопили, Руф розпанахав цьому шию від краю до краю — жмур, мадам!

-Де він, з ним все гаразд?

-Стогне значить живий, — Кайнборн плескала його по щоках і перевірила реакцію зіниць на світло, — його добряче контузило!

-Мені потрібний попередній звіт сьогодні ж, звідки у Кіма взялись здібності ментала?

-Може якийсь апгрейд?

-Його тау-індекс не годиться навіть для найтехнологічніших імплантів! Завтра всі до мене на розбір польотів, — відрубала Сід.

-Слухаюсь, мадам!

Той день закінчувався з передчуттям великої бурі й вона невідворотно наближалась.

-Заходьте й покличте Адама,— Наливайко приєднався за якусь мить!

-Мадам, дякую! Якби не дрон.., — Руфус присоромлено відвів погляд в сторону.

-Як так сталось, звідки у нього тау, ще раз вас запитую?

-Мадам, я когарі й маю дар від народження, ліміт моїх можливостей біля верхньої границі. Щоб досягнути такого рівня, я витратила ледь не сто років. Кімеріус же мав подібні можливості не досягши віку у тридцять і якби не відволікся на стілець й шокер, то розірвав би мою сраку навпіл, мало хто на таке здатен.

-Здібності ментала досить рідкісне явище у карніанців, — додав Руф до сказаного вище.

-Що там з розтином?

-Як ви й казали, — продовжила Кайнборн, — ніяких імплантів, але ми знайшли дивний наріст на ліві півкулі кори головного мозку, є припущення про штучне походження цього прибамбасу в його голові.

-Штучне?

Сідерія разом з іншими пильно поглянули на неї.

-Рекогносцировка[8] — вони хотіли подивитись на нас, що можемо й що знаємо. Як цікаво ниточки заплітаються! Він чітко сказав — я жертвую своє тіло! Треба перевірити притулок і всіх хто там буває, чи був протягом останнього місяця.

-Думаєте, ми маємо справу, таки, з організацією, а не з генієм шизофреніком? — зауважив Руфус.

-Якшо подумати добре, то все сходиться: амброзія стала каталізатором, він ще не володів тією силою яку мав. Страшно уявити, що зможе тренована, злагоджена група, — Кайнборн замовкла, задумано дивлячись на Сідерію.

-Організація!? А що ОВС?

-Каршан все засекретив, директор намагається розібратись з цим, — доповів Руф.

-І що ми маємо на виході — біоімплант невідомої природи й хронополімер! Хто міг мати доступ до таких знань та технологій, це взагалі можливо? — вона запитально глянула на Адама.

-Якшо є необмежене фінансування і час — нема нічого неможливого.

-Давай по суті, ти чув про реальні роботи, досліди, хоч щось?

-Та так, тільки на рівні теорій від деяких колег з неоднозначною репутацією.

-Я так розумію, хтось навчився дешево робити менталів із захмарними здібностями, — підсумувала Мей, — на цьому можна пристойно збагатитись!

-Пристойно, — Руфус аж реготнув, — якщо все так, як ми тут припускаємо — це монополія, а в підсумку найвпливовіша та найбагатша організація. Всі будуть змушені мати таких бійців.

-Або ж можна правити одноосібно! — додала Кайнборн!

-Їм треба ціла купа кредитів, науковців і рекрутів, — продовжила Сідерія. — З рекрутами й науковцями не буде проблем тільки в разі сталого фінансування, а значить треба шукати гроші, достобіса великі гроші. Такі суми завжди залишають слід! Значить так, Руфус, завтра персонально йдеш до центробанку “Астри”, там є такий собі Мігель Черних, він винен мені — все що є по незаконному обігу, сумнівних операціях, плюс чорний ринок і хай приділить особливу увагу BrollyCorp.

-Ви думаєте — Клариса мутить воду, помста за бунт? — запитав він.

-На Вестмалле Клариса Жадан отримує або процент, або прибуток. Ця планетка з її псевдоанархією, під незмінним керівництвом вище згаданої особи, як найкраще підходить для такого. На ній зав’язана половина контрабанди у всьому Неосі,  добровольці також знайдуться у великій кількості, а при гарному фінансуванні і з науковцями можна домовитись. Клариса — сірий кардинал чорного ринку, вона має щось знати, хто в нас там є?

-Був, Праймус працював до того інциденту, — відповів церталін з непритаманною швидкістю навіть для нього, — він особисто знав, — Руф затнувся, — знає пані Жадан ще з часів бунту. — Церталін активував омніс, — найближча група яка підійде, зараз на Та-А-Лан — можна перекинути їх?

-Перекидай, хай думають що працюють по контрабанді!

-Будуть на місці за три дні, — Руфус зловив погляд командира, — післязавтра найпізніше!

-Адам, покопайся у ваших архівах, може знайдеш когось, хто займався дослідженнями наших питань, — він кивнув у відповідь, — Кайнборн потрібно також встановити круг людей які могли б бути пов’язані з Кімеріусом чи Організацією! Мей, допоможеш лейтенанту.

-Зробимо! Ви досі сумніваєтесь у цілісності кантори, мій ресурс набагато менший за відділ зовнішнього спостереження?

-Ну в присутніх тут я точно впевнена, а наші опоненти заслуговують найкращих і вони зараз переді мною.

-Мадам, це честь для мене, — когарі вирівнялась в стійку, — зроблю все можливе!

-Тут можливого може бути мало, Кайнборн, — Сід по-доброму усміхнулась, — нараду закінчено...

-Я вже у тебе на службі? — Адам лукаво поглянув в очі Сідерії.

-Так, з відповідними привілеями та зарплатнею, отримаєш дозвіл і зброю у Руфуса завтра зранку. Адам, і облиш свій сарказм для деканату.

-А можна, я не буду віддавати честь й весь отой хайренкінг — ато ше заблюю якомусь старшому офіцеру черевики!!!

-Можна, ти підпорядковуєшся безпосередньо мені, Марі ні слова, — вона випередила його, — як розгребемо це, тоді й розкажеш історію своїх подвигів. Всім вільно, можете йти!

Десь у вечері Сід прокинулась від пильного погляду, поруч стояла Марі, обпершись  на ціпок, а над лівим її вухом білів блискучий пластир. Вибрита смужка волосся контрастувала з тижневою щетиною, русяве пасмо прикривало праве око, яке стало цілком звичайним, як і ліве. Дівчина посміхалась, розглядаючи хрещену.

-Привіт, довго тут стоїш? — Сідерія сонно позіхнула.

-Ти так солодко спала, я не хотіла тебе будити!

-Марі, все ж пройшло добре, нащо тобі той костур?

-Це все лікарка Аллі, боїться що можуть бути проблеми з координацією перші кілька днів, — дівчина посміхнулась, — він для перестраховки, а моє око знову нормальне.

-А як з когнітивними функціями, ще є проблеми зі словами?

-Я розмовляла з Адамом і ні разу не запнулась, нічого не забувала! Все ніби, знову на місці. Ще проходила тести, скоро будуть результати й все проясниться.

-Голос є?

-Шо?

-КМ з тобою розмовляла?

-А-а не знаю, здається ні! Але у мене в омнісі є нова вкладка, там усі показники по  ці штукенції, — дівчина активувала девайс, — тут є можливість чату з нею, як з віртуальним помічником!

-Значить, вони програмно її обмежили!

-Тобто, це якась врізана версія?

-Ні, у матриці блокували частину можливостей, може це й добре, так адаптація пройде легше. Але Марі, якщо раптом, почуєш в голові голос, не лякайся — може так статись, що в критичний момент, КМ обійде блок.

-Не з-зрозуміла?

-Суть цієї штуки — оберігати тебе від ушкоджень, особливо тих, що можуть призвести до, — Сідерія облизнула пересохлий рот від хвилювання, — до летального випадку. Це основний принцип, на якому вона була створена і вона зможе знехтувати будь-якими правилами й заборонами, це її плюс і мінус.

-Плюс — я зрозуміла, а що з мінусом?

-Знаєш приказку — чому собака махає хвостом?

-Тому що хвіст не може махнути собакою, — дівчина посміхнулась, — чула!

-Ну от КМ — це такий хвіст, який зможе махнути собакою, якщо вирішить, що так треба для її безпеки.

-Ти хоч, сказати — що в моменти небезпеки, він буде мною керувати?

-Не зовсім, але він буде впливати будь-якими можливими методами, щоб підвищити процент твого виживання до максимуму!

-Наприклад, шо він може? — спитала дівчина знервовано.

-Може ініціювати додаткове виділення адреналіну у людей, підвищити відчуття небезпеки й страху, наситивши кров вуглекислим газом і багато іншого!

-Значить він не скаже — тікай, а зробить так щоб я перелякалась до всрачки й дременула?

-Десь так, вам доведеться вивчити й зрозуміти повадки одне-одного. Я ще поговорю з Аллі, вона повинна точно знати, що запхнула у твою голову!

-Що ж доведеться жити за правилами й не пхати свій зад в неприємності!

-Почуття гумору це добре, ти сильна — справишся!

-Знаєш, сьогодні вранці, я не могла стиснути пальці, а тоді раптом коли вийшло — біля протилежної стіни перекинувся столик разом зі стільцями.

-Тау? Тест проходила?

-Його всі проходять перед вступом в школу, у мене звичайний індекс.

-Хай перевірить тебе ще раз, це трохи дивно.

Наступний день розпочався з візиту лікаря О’Дім, вона перевірила процес загоєння, назначила нові процедури й штрикнула руку Сідерії, взявши пробу:

-Післязавтра, можу відпустити тебе додому, якщо даси слово не перенавантажуватись!

-Аллі, ти ж все розумієш.., — Сід сумно посміхнулась.

-Я випишу знеболювальне, і ще один комплекс — це пришвидшить регенерацію.

-Дякую за розуміння! Як проходить адаптація Марі?

-Ну, я б сказала — добре, когнітивні функції у нормі, проблеми з пам’яттю зникли, ліва рука функціонує, як власна й зір повністю відновився. КМ замістила всі пошкодженні зв’язки...

-Аллі, залиш це для інтернів, ти знаєш про що я питаю!

-Знаю, — вона стисла губи в пряму лінію, — офіцер, який передав імплант, говорив про деякі-обмеження через те, що дівчина не на службі, тому не може користуватись повним функціоналом. Це добре для початку! Якщо у Марі буде звичайне і розмірене життя, проблем не...

-Отож, а якщо хтось задіне її в пабі, чи якась інша стресова ситуація?

-КМ зробить все від неї залежне!

-Ага, вона зломить комусь карк, не моргнувши оком.

-Думаю, це можна скорегувати!

-Як?

-Контрольованим проявом агресії, вона зможе відчути на що здатна в кризові ситуації!

-Ти пропонуєш послати її до війська? — запитала Сід не приховуючи свій сарказм.

-Є менш радикальні способи, бійцівський клуб, чи щось подібне. І Сід, дуже важливо, щоб тренер знав про її приховані можливості, ти розумієш?

-Розумію, я подумаю і поговорю з нею, в цьому є сенс. Ти вже перевіряла її тау індекс?

-Так, провела стандартний тест — нічого!

[1]ТСК — тимчасова слідча комісія.

[2] Сіхтая —(від авт.) рівна вітру та ім’я поетеси з рідної планети Сідерії.

[3]Квантова матриця

[4]ЦЕР — церталінська економічна розвідка.

[5]Гайї — (від авт.) карніанці вживають це слово в значені — душа.

[6] Тау — специфічний стан свідомості в який можуть входи ментали.

[7] Горизонт подій — уявна гіперповерхня в просторі-часі, яка відділяє ті точки простору-часу, звідки світло може потрапити до спостерігача, від тих, звідки світло потрапити до спостерігача не може. Горизонт подій виникає навколо чорних дір, для яких друга космічна швидкість перевищує швидкість світла.

[8] Рекогностува́ння у військовій справі — розвідка для здобуття відомостей про противника, що проводиться особисто командиром і офіцерами штабів перед майбутніми бойовими діями