Наша місія мала благородну мету, дати шанс усім расам вижити.
Ковчеги, космічне скитання і нарешті земля — нічого не нагадує?
Мудрість полягає не у відповідях, а у запитаннях — якими ж ми були наївними.
Звернення капітана Ямати Ісідзукурі до студентів Астри.
Якось на вечірці з дня заснування факультету, Марі гуляла з Нуксом та Амідою. Вечірка швидко видихалась, хоч і розпочалась весело. Дрангар поскаржився на брак гарної випивки, а Аміда музики й трійця пішла на подвір’я кампусу, в долині світився вогнями ковчег Деметра[1]. Когарі лукаво посміхнулась й запропонувала переміститись в центр. Нукс викликав таксі й компанія полетіла нічним Порт-Браянтом в пошуках пригод.
Космопорт як завше обслуговував важкий транспорт, невеличкі бендюги та джонки дрібних торговців, а також хайлайнери та близькомагістральні пасажирські шатли. Ці ворота приймали всіх: добрих і лихих, великих і малих, законослухняних і авантюристів, здорових і скалічених — одним словом, всіх хто мріяв відвідати Орваль у справах, чи паломником по місцям сили. Порто-франко, так називали район навколо космопорту, повнився пілігримами, туристами, торговцями, піратами та стерв’ятники — чорний ринок у всі свої красі. Глайдер висадив там трійцю. Нукс швидко роззирнувся й повів своїх подруг в бічний провулок у лиш йому відомому напрямі.
-Добре, що з нами дрангар, — підсумувала Аміда.
-Нукс добрий, — жартома докинула Марі.
-Коли ситий, ха-х!!!
-Куди ми?
-Побачиш, — посміхнувся він, — чула коли-небудь про музику санкут?
-Читала, а що?
-Прийшов час спробувати!
Вхід був непримітний, заклад натякав, що хоче приймати лише своїх гостей. Охорона ліниво подивилась на них, як на жовторотих, церталін просканував дівчат і зупинився на дрангарі, а карніанець взагалі залишився нудьгувати. З хідника доносились дивні звуки й ароматні, алкогольні запахи. Охоронець щось промимрив у омніс і з темного кута, як з пустоти з’явилась когарі, вона перекинулась поглядом з ними й промовила:” Пропустити! Нукс, передавай вітання Дракану.”
Темний коридор в десяток метрів завдовжки закінчувався шлюзовим порталом. Старий азійської зовнішності тицьнув всім якісь браслети, зачекав доки Марі справиться із застібкою і натиснув великий червоний сенсор. Компанію втягнуло до середини. Сферичний об'єм не мав чіткої палуби чи стелі, новачки від несподіванки пищали й крутилась, в намаганні знайти точку рівноваги. Нукс вчасно схопив подругу за пояс і втихомирив, виступивши відносним центром маси. Релікт-ядро настроїли на нульову гравітацію: його можна було помітити в центрі сфери, там-же навколо нього знаходилась й барна стійка. Голозаді танцівниці крутились у невагомості по екватору закладу в такт дивному ритму. Відвідувачі висіли невеликими купками, або плавали туди-сюди. Музикою цей ритм назвати було важко, та він проймав аж до кісток і вібрував в кожній клітинці.
-Димну суміш для новачків, — замовила Аміда бармену, — дві порції та один синій димок.
-Дві для новачків і синій, — повторив бармен, наливаючи щось схоже на лазурний дим, хоч воно й текло, як рідина.
Когарі протягнула склянку з каталізатором подрузі.
-Тримай, пити невеличкими ковтками за один раз.
-Нукс! — Марі з напруженням поглянула собі в келих, — що це?
-Пий і не питай, потім подякуєш, — він залпом влив у себе каталізатор.
-Малими ковтками, будьмо мала, — зіниці Аміди розширились, невеличкі статичні заряди пробігли по силуету, підсвітивши її тендітний стан.
-Ну, побачимось завтра! — дівчина перехилила склянку і випивка обтягнула язик, піднебіння, проникла в легені, наповнюючи собою все тіло з голови до п’ят.
Тисячі мурах одномоментно пробігли по шкірі та мозку Марі, нейронні сигнали носились в шаленому ритмі, переварюючи нові відчуття, а навколишній ритм поступово перетворювався в мелодію. Музика розпочала сприйматись не тільки вухами, а й всім її єством, димна суміш-каталізатор перетворив тіло в суцільний слуховий орган. Через якусь мить цей стан речей здався таким як і належить. Марі заспокоїлась й повністю віддалась гармонії хаосу — найвищому і найупорядкованішому стану речей, частинкою якого в той момент вже вважала себе.
-Приглянь за малою, а я потанцюю, — кинула Аміда Нуксу та попливла у вир за течією.
-Я в раю?
-Ні, ти в “Дірі”, — задоволено відказав дрангар, — каталізатор підвищує поріг сприйняття звукових хвиль, з таким діапазоном ти навіть шкірою можеш їх чути. Справжня психоделіка!
-У мене зараз закипить голова!
-Так завжди вперше, ти ще не звикла стільки багато чути, зараз навіть повна тиша грає симфонію.
-Як ти... Хто тобі показав це місце?
-Хто-хто, дід Дракан звісно, він знає всі найжирніші місця в Порт-Браянті. На Астрі також є щось схоже, лиш на дрангарський манер і з відповідним бухлом.
-В-а-у! Я розпадаюсь на атоми й кожний атом — це я!
-Ого тебе гребе, давай в інший зал, щоб зовсім не розібрало.
Нукс підхопив дівчину і вправно поплив до порталу протилежно тому, яким вони увійшли. Там поступово з’явилась гравітація й на виході вже відчувалась звична, повна “G”. Цей зал був освітлений вогнищем — справжнім по центру, відчувався легкий запах диму та ароматного чаю. Гості невимушено сиділи й лежали на подушках навкруги тієї ватри. Голограма зоряного неба зверху, шарудіння піску під ногами та легенький, прохолодний вітерець — створювали відчуття табору в пустелі. Друзі присіли на вільні подушки, згодом підійшла дівчина в сарі й подала духмяний, гарячий напій. Якийсь час Марі систематизувала та приводила до ладу свої відчуття, потягуючи ароматний чай. Музика тут відчувалась десь вдвоє слабше, можна було навіть сконцентруватись на своїх думках. І перше що сяйнуло за пів години — зоряне небо не з Неоса, воно було геть інакшим.
-Кассіопея[2], а там велика ведмедиця!
-Що, вибачте? — відволіклась дівчина.
-Я помітив, як тривожно ви споглядаєте небосхил.
-Це інші зорі, не наші.
-І наші й не наші, хоча, певне, вже й не ваші.
-Це ж...
-Так, це зірки з того світу, звідки ми прилетіли.
-Марі, приємно познайомитись.
-Адам, навзаєм.
-Ваше лице видається мені знайомим.
-Таке іноді мені кажуть, пийте чай, допоможе зосередитись.
-Навіщо? Я в захваті від цієї легкості, розмаїття нових звуків і відчуттів.
-Запитаєте себе про це завтра!
Вона нишком глянула на Нукса, який заливав щось когарі поруч нього й продовжила розмову:
-Адаме, ви тут частий гість?
-Тут так, там ні, — він з якоюсь невимовною тугою глянув кудись в нічне небо, — ностальгія!
-Перша хвиля?
-Типу того.
-А чому вирішили перебратись в Неос?
-Зараз у мене нема на це відповіді, а там була, — Адам знову глянув на темний, оксамит небосхилу помережаний міріадами світлячків.
-У вас симптоми космічної хвороби.
-Що?
-Кажу, що ви сумуєте за домом, як астронавт після року у відкритому космосі.
-А-а! — чоловік скривив подобу посмішки, — ну я провів там шістсот з гачечком!
-В кріостазі, — додала дівчина, — і здається сюди летіли тільки двісті років.
-Точно, хай так і здається! Бісовий морозильник, щоб його чорти на вертелі крутили...
-Вибачте?
-Я про того ідіота, який придумав це чудо інженерної машінерії. Перші дні після пробудження, — він напружився й затих на мить, — такого не забудеш!
-Батько розповідав про ті часи, як про суцільну пригоду.
-Ну так десь й було: пришестя в цей світ пройшло не так гладенько, як його напланували ті розумаки, бо розпочалось як і все велике — з крові та насильства. А додайте туди загрозу голоду, проблеми з колоніями, бо бачте планети які ми вже вважали своїми були заселені — виглядало все дуже кепсько. Якби траппали не мали перманентного конфлікту аталанами, то ми б мали усі шанси зайняти їхнє місце й хто зна якби це все взагалі скінчилось...
Марі помітила, як зволожились його очі при згадці про ті давнішні події.
-Наш перший контакт стався геть не за протоколом й ледь не переріс у війну. Та зрештою ми отримали оце й називали його новим домом.
-Ви про Порт-Браянт? — здивовано запитала дівчина.
-Ага, новий початок старих речей.
-Для мене він просто дім, мій дім і крапка.
-Марі, ви родились тут і якби сказали інакше, було б дивно.
-Я все-таки вас бачила раніше.
-Можливо!
-Так, навіть не бачила, а чула, впізнаю ваш голос!
-Хм, — Адам всміхнувся.
-Професор Налівайко, я правильно здогадуюсь, слухала ваші лекції про штучний інтелект?
-Наливайко і я не професор, лише доцент.
-Яка приємна несподіванка.
-Ви цікавитесь ШІ?
-Так, проблемами взаємодії та інтеграції, навчаюсь на кафедрі психології в “Політехніці[3]”.
-Цікаве поєднання, мадемуазель? — Адам запитально глянув.
-Мадемуазель Марі Броуді.
-Ще раз приємно познайомитись!
-Ви кумедний.
-Давно такого не чув про себе.
-Ваші лекції цілком змінили моє сприйняття ШІ. А робота про синтів та астероїдян[4], дуже цікавий конфлікт.
-Цікавий і кривавий! Так, там є над чим задуматись.
-Корпорації випустили справжнього джина з пляшки, через свою жадобу вони ледь не згубили всю цивілізацію.
-Людство мало цілу дюжину таких шансів.
-Але ж здоровий глузд взяв своє, так батько розповідав.
-Взяв і я чомусь саме тоді звідти поїхав, — сумно посміхнувся він.
-Звучить так, наче ви жалкуєте?
-Є трохи, та я більше розчарований старими проблемами в новому світі. Нас відбирали й тестували, а опинившись в кризових умовах, ми показали свою справжню тваринну суть! Ті перші місяці — здоровим глуздом й цивілізаційними надбаннями там геть не пахло.
-Мені дуже імпонує ваша самоіронія та здатність говорити кумедно про серйозне.
-Захисний рефлекс, — відповів Адам.
-Розпочинати щось нове завжди важко, а надто з такими масштабами, але зрештою усе вдалось. Хотіла б скористатись можливістю й запитати у вас про нові статті?
-Пара робіт є у репозитарії універу.
-Звідти я вже все проглянула, як і те що є в екстранеті, була б вдячна за щось новеньке?
-Скиньте адресу на мій омніс.
Якраз в цей момент з’явилась Аміда ще з кимось та плюхнулась поміж Нуксом і Марі, вона вся пашіла дикою енергією від танцю. Дівчина глянула з цікавістю на подругу та її співрозмовника й підморгнула їй.
-Аміда, познайомся — Адам, професор з багатьох дисциплін, — промовила Марі з нотками кокетства у голосі.
-Аміда, приємно познайомитись, пане професор.
-Доцент, можна просто Адам, коли когарі величає вас паном, відчуваєшся тисячолітнім дідом.
- Остерігайся цього пана доцента.
-Він добрий, лиш здається у нього криза середнього віку.
-Аріон[5] на полюванні..,- вигукнув Нукс і так голосно розреготався, що всі притихли на мить.
-Цікава ж у вас компанія меломанів: юна когарі, дрангар і ви — експерт з особистісних розладів.
- А що дрангар не може бути меломаном? — загрозливо проскрипів Нукс.
-Чому ж, ви тут і вам подобається, як я бачу.
Надалі градус розмови знизився й Марі проговорила з новим знайомим майже до ранку. Вона прокинулась по обіді, голову пройняв скажений гуркіт, сонними очима дівчина шукала свої модульні двері. Шум наростав, мозок розривався, здавалось, що очі ось-ось вилетять з орбіт, а вуха луснуть.
-Мам, перестань!
-Марі, якщо через хвилину не знайду тебе у ванній, станеться армагедець.
-Іду-іду.
-Батько скоро буде на зв’язку!
-Зроби чаю, — жалібно пролунав її голос, — будь ласочка!
-Ти захворіла, що там вже таке?
-Нє, голова трохи болить, він вже в мережі?
-Ще ні, чай зараз буде, підйом, соня!
День пройшов і Марі, лягаючи спати, згадала нового знайомого. Вона захотіла, щоб він її наснився. Звідки це бажання і чим воно мотивувалось? Вона так і заснула, роздумуючи над ним. Пройшло ще декілька днів, якось перевіряючи пошту, Марі побачила лист від нього.
Доброго дня, мадемуазель Броуді!
Сподіваюсь, я не знудив вас своїми розмовами про минуле!
Нижче знайдете посилання на свіжі роботи.
З повагою доцент Адам Наливайко.
Марі завантажила одразу все, зробила собі чай і сіла читати, а коли відволіклась, бо дуже вже хотілось пісяти, була майже північ. Першого вечора дівчина просиділа до самісінького ранку. Весь наступний тиждень вона читала вдома, читала на парах, інколи замість пар, перебувючи майже в трансі. В п’ятницю Нукс таки витягнув її прогулятись в парк Гармонії, один з найбільших і найкращих парків у всьому Порт-Браянті. Вони підійшли до альтанки над озером оповитим деревами з червоною листвою, Аміда рвучко підвелась й обійняла Марі. Компанія усілась на лаві, дрангар по-зрадницьки підморгнув спільниці й вона дістала похідну флягу:
-А зараз буде курс терапії від доктора Нукса, називається “Вогняний дракон”!
-Ну з тобою все зрозуміло, а ти? — дівчина з любов’ю глянула на подругу, — ОК заботанилась...
-Краще і не скажеш, це типу наукового запою, — Аміда дзвінко розсміялась.
-Клин клином, розбавлений дрангарський самогон, — він зневажливо глянув на випивку, — хто перший?
-А правила? — швидко запитала Марі?
-Одне запитання — один ковток, якщо пропускаєш — штрафний і так до дна. Виграє той, хто зможе стояти.
-У тебе здвоєна печінка! — подруга з викликом дивилась прямісінько в очі Нукса.
-Ха-х, я не п’ю бурди й щоб все було чесно, — дрангар дістав ще одну флягу, — це я потягнув у діда Дракана, найміцніший самогон у всьому Орвалі, питиму по два ковтки.
-Ми дівчатка і не будемо напиватись, — Аміда відкрила флягу Нукса і понюхала, —ого, це що, пальне для шатла, у мене аж в очах потемніло від одного запаху!?
-Я ж казав — термоядерне пійло, — дрангар скривився, пригубивши, і тупнув ногою від задоволення.
Розбавлений «джин» гарно смакував, віддавав чимось знайомим, якимись прянощами, в міру хмілив голову і гарно розслабляв. Гра розпочалась, вони сміялись, кепкували й підколювали один одного. Згодом Нукс встав, перехилив флягу і промовив:
-З вами, дівчатка, правди не добереш, особливо з тобою, рожевенька. Я йду в он-той генделик, — він тицьнув пальцем напрям,- зачекаю на вас там, обіцяю добре поводитись, — дрангар глипнув на Аміду, підморгнув і пішов.
-Знову залипла на тих своїх штуках?
-Міді, я прочитала вже більшу частину і це вперше було написано для того щоб, той хто читає — не заснув, — промовила Марі із захватом до подруги. — Тобі нудно слухати?
-Думаю, що так! Краще скажи, коли ми підемо на шопінг?
-А-а ну давай завтра, який там вже день тижня, я трохи з ритму збилась?
Марі так захопилась читанням й наступного дня, що таки пропустила зустріч з Амідою і вечерю пропустила б, якби Сніжана не нагримала на доньку. Вночі дівчина спала і бачила химерні сни про синтів, цифри, алгоритми, а ще там була маленька дівчинка, вона зі співчуттям дивилась на Марі. Половина її тіла була звичайна, друга ж від андроїда, мала простягнула роботизований палець, вказуючи на щось, та промовила якісь незрозумілі слова. Дівчина зірвалась в ліжку з паскудним відчуттям, вся липка від поту, важко дихаючи, щось дуже перелякало її в тому сні. Ще з тиждень Марі переварювала прочитане та збиралась зі сміливістю зайти до пана доцента, намагаючись знайти для себе привід і пояснення для цієї зустрічі.
-Доброго ранку! У мене до вас кілька запитань, я прочитала те, що ви мені скинули.
-Гм-м? А мадемуазель Броуді, — Адам стояв біля столу з якоюсь старезною реліктовою штукенцією і чистив її пензликом, — уважно вас слухаю.
-Розумієте, ваша робота дала відповіді на деякі мої питання і породила з десяток нових!
-Так зазвичай і буває. Марі, бажаєте кави? — він вказав щіточкою на дальній кут, — і мені чогось налийте, а то за ніч батарейки сіли геть!
-Дякую, із задоволенням, — дівчина підійшла до імпровізованого буфету і заварила духмяного вестмалльского чаю, — я хотіла б дізнатись більше про конфлікт з синтами.
-У вас гарна інтуїція, — Адам взяв подану чашку з чаєм!
-Ви не схожий на кавомана.
-Так і є, віддаю перевагу саме цьому напою богів. Що саме вас цікавить в тому конфлікті?
-Чому синти вийшли з під контролю?
-Причини дві: жадоба — це раз і гординя — це два.
-Так просто?
-Все складне завжди можна звести до простої первопричини. Розпочнемо з жадоби — це була первопричина створення синтів: безоплатних, невтомних працівників, які б замінили найману робочу силу. Далі гординя — творіння перевершило своїх творців, але люди були занадто гордими це визнати. Синти мали живий інтелект і розвивались занадто стрімко. Військово-політичне керівництво Землі та люди, як цивілізація в цілому, досить довго відмовлялось помічати цю проблему. Доки астероїдяни не вчинили справжній геноцид над вже свідомими й розумними на той момент створіннями, котрі з конкурентів стали для них запеклими ворогами. Звідти все й розпочалось. Якби ж все людство, відчувши загрозу, підкорились інстинкту самозбереження — банальному страху, і знищили решту синтів до єдиного, одразу після тих подій в поясі Койпера[6].., — Адам відпив ковток з чашки й продовжив за мить, — а так жадоба корпорацій до прибутку, завуальована високими словами про супутні втрати й рецесію в економіці, дала синтам шанс на перемогу, шанс на існування, як раси.
-Але ж вони програли, — промовила невпевнено Марі.
-Якою ціною далась та перемога!? Ми ледь не втратили Землю, а заразом можливість сталого розвитку. На всіх орбітальних доках, без винятку, будувались ковчеги, як останній аргумент на порятунок. Все ж пані удача проявила трохи ласки, вирішальну битву було виграно й геноцид довели до кінця, знищивши усіх, чи майже всіх синтів. І знаєш, що сталось далі?
-Ні, але вислухаю з великим інтересом.
-Жадоба знову взяла верх над здоровим глуздом і на світ з’явились когарі, стався ще один виток конфліктів. Це все відбулось в межах одного століття, зовсім мізерний проміжок часу.
-А завжди має йти саме за таким сценарієм?
-Ні, але майже зажди чомусь все саме так і виходить, закон Мерфі[7] працює, — він посміхнувся.
-Ой мені вже час бігти, — дівчина поспіхом глянула на годинник омніса.
-Приємно було побалакати, досить дорослі запитання, як на ваш вік.
-Ще раз дякую, на все добре! — попрощалась Марі й граційною ходою молодої лані поспішила на вихід.
-Ну, ви заходьте якщо що!
І вона заходила, спочатку перед парами, обговорити нові статті, наукові роботи й попити чай, а трохи згодом, стала навідуватись й після пар. Адамові подобалось товариство юної, кмітливої студентки з живим розумом і нелінійним мисленням, а ще він відмітив про себе красиві, великі, зелені очі, кольору молодого листя з чайного дерева. Взаємини викладач — студентка, потроху, втрачали актуальність. Якось непомітно для них, вони перейшли на більш дружні стосунки. Адам усвідомив, що чекає на їхню вранішню чайну церемонію, як школяр на літні канікули. Марі, вдавшись удачею в батька, не вміла довго чекати, тож першою зробила той крок, який посіяв паростки чогось більшого, ніж дружні стосунки. Одного дня вона набралась сміливості й запросили Адама на вечірній перфоманс в один з арт-просторів Деметри. Марі досить сильно нервувала напередодні й навіть взяла Аміду в радники для шопінгу. Спочатку були онлайн-магизини й віртуальні примірки, згодом дівчата психанули й побігли в крамничку-ательє до Агіри, мачуха Аміди. Тож на прохання доньки зробити з Марі шедевр за годину — когарі примружила око, включила сканер і розпочала творити.
-Вперше бачу тебе такою знервованою через сукню, чи похід на вечірку, ти ж так і не сказала куди йдеш?
-Я й сама себе вперше такою бачу і відчуття відповідні! — парирувала Марі.
-Розстав руки в сторони!
Агіра скріпляла шовк і ставила мітки лазером, процес виглядав дуже старомодно й кумедно. Для принтера вистачило б звичайного сканування, але тут працювали інакше.
-Стрункіше спинку, дівчино!
-Я йду не на побачення, це дружній похід в “Куб”!
-І, — подруга скривила лукаву посмішку, — ти скажеш нарешті хто він?
-Професор! — рум’янець злегка торкнув її щічки.
-Лиш не кажи потім, що я не попереджала, ти ще тоді дивилась на нього, як кіт на мишу.
-Знаю, відчуваю себе по-дурному і нічого з цим не можу вдіяти — він класний.
-Ой-о-й! Бачила я вже такий погляд!
-Міді, відстань від неї, — Агіра зняла закрійку з дівчини й обережно вставила у швейний автомат, — Марі, глянь сюди, декольте не повинно бути завеликим!
-Опусти нижче на спині, — когарі скептично поглянула на доньку!
За годину, чи трохи більше, на стрічку видачі виїхала сукня. Дівчата плеснули в долоні від захвату. Шовк огорнув струнке тіло, підкреслюючи все що треба, колір темного смарагду пасував до очей, відкрита спина чудово контрастувала з тканиною та кількома тоненькими стрічками. Агіра ще раз критично оцінила своє творіння і підредагувала колір на декілька тонів вниз.
Адам стояв біля входу і вже встиг трохи знудитись, очікуючи на Марі. Вона з’явилась в момент роздумів, чи правильно він зробив, прийнявши її пропозицію. Йому вистачило єдиного погляду на неї і підсвідомо всі можливі рішення були прийняті в ту ж саму мить, але свідома частина опиралась, хапаючись за якісь неписані правили, етичні догми й щось, що таким могло називатись. Якщо сказати, що Марі виглядала гарно — не сказати взагалі нічого, дівчина сяяла, випромінюючи світло просто з середини. Адам вп’явся поглядом в той образ і хотів запам’ятати, зберегти, закарбувати в пам’ять до найменшої деталі. Дівчина помітила, як сіпнувся його кадик, вона подумки вкотре подякувала Агірі. Правильно підібраний відтінок пасував до кольору шкіри, помірність у гаптуванні й прикрасах, не давала загубитись її блискучим зеленим очам. Невелике декольте підкреслювало молоді, дівочі перси, а відкрита спина з кількома тоненькими лініями не давала шансів залишитись байдужим гетеросексуалу.
-Виглядаєш розкішно, без перебільшень. А я відчуваю себе білою вороною в цьому псевдо-богемному кублі, а надто зараз, побачивши тебе.
-А як ти розважаєшся?
-Чесно?
-Ага, мені цікаво, що роблять одинокі доценти самотніми вечорами?
-Напиваються з друзями в місцевих ригалівках, або читають якусь марудну хрінь своїх же колег, — він засміявся, щоб хоч якось розслабитись.
Марі відповіла стриманою посмішкою та взяла його під руку, щоб нарешті зайти до середини.
Вечір був чудовим: траппальські барабанщики ну з дуже дивними барабанами, перфоманс-прогулянка по містах старого та нового світу з ефектом повної присутності, бойові танці дрангарів, фокуси менталів[8]. Вони насолоджувались компанією одне одного, а орвальське рожево в надлишку підступно скорочувало дистанцію.
-Ти дивився з такою тугою на Кієв!
-Київ! Спогади нахлинули, я там вчився — золота пора, — посміхнувся він.
-Розкажи.
-Я народився в Бахмуті, містечко загублене в східних степах України. Гарне місце, зелено літом, вкрите снігами зимою. Потім перебрався на навчання до Києва, вступив у КПІ. Після багато подорожував: Одеса, Франківськ, Таррагона, Сантос, Солар Сіті на Марсі — ці міста займають свої почесні місця поряд з моїм любим Києвом. А ще ж був Дублін, тамтешні клуби це щось неймовірне! Чекай, — Адам знову посміхнувся, — а то зараз ще розплачусь.
-Тобі не було страшно, отак покинути в один момент все і вирушити в невідоме?
-Тоді все сприймалось, як суцільна пригода! Я був спраглим до нових вражень й відчуттів — справжній тобі авантюрист. Не подумай, я не шкодую про свій вибір, але багато речей можна було б зробити інакше, — на цьому слові він притих, занурившись у якісь свої давнішні спогади.
-Не знаю чи змогла б я так! Лячно від одної тільки думки — залишити тепле насиджене місце й всіх кого любиш...
-Страх, порою, межує з самими несподіваними вчинками, він — одна з граней безумства. Мені в голову все частіше закрадається думка, що вся “Місія Траппіст-1” розпочалась з великого страху перед чимось. Я служив у збройних силах “Альянсу” і там до чогось готувався якраз напередодні. Тоді я не надав цьому значення, бо там завжди готувались до чергового конфлікту, особливо після дев’ятиденної війни з Карніанцями. Ці ковчеги — це, якби так виразитись, сім’яний фонд на випадок поразки — повного тотального знищення. Вдалий стратегічний хід, але то тільки мої думки.
-Якось чула щось подібне від батька та дядька Ямати, але вони були добре п’яненькими коли розмовляли про це. Змінімо тему на щось більш позитивне, тобі сподобалось?
-Чесно, я очікував на зелену нудьгу, але ті дрангари — просто жир, траппали взагалі вище будь-якої похвали й мій особливий респект постановникам за прогулянку місцями молодості! Марі, одним словом, дякую за те що витягнула мене з дому!
-Я також гарно провела час!
Глайдер доставив їх до її дому, Адам помітно нервував, тереблячи свій старовинний браслет — це виглядав кумедно і навіть трохи незграбно. Дівчина підступно цьомкнула його в щоку на прощання, посміхнулась і фурією забігла у двері.
Лежачи вже у своєму ліжку, Марі пригадувала та намагалась аналізувати, те що відбулось. Дівчина помітила легеньке тремтіння в його голосі, вогник у погляді. Вона знала, що справила потрібний ефект, а ще відчула як у неї гучно б’ється серце від цих думок, бо її голос також тремтів, а руки й ноги мліли, коли Адам торкався її спини, волосся, долонь. Між ними проскочила маленька іскорка пристрасного бажання, котра хотіла розростись всеохоплюючим вогнищем чогось більшого. Та зустріч зблизила їх ще більше. Відтоді ранкове чаювання стало незмінним атрибутом початку навчального дня. Та все ж Адам тримав дистанцію, намагався не виходити за етичні та професійні рамки. Це бентежило Марі, вона з дитинства мала талант розуміти людей, бачила його внутрішній конфлікт і чекала слушної миті, хоч їй так хотілось, щоб він відкрився першим. Якийсь час все зоставалось у такому підвішеному стані — несказані думки й слова накопичувались, як сніг перед сходженням лавини, простір між ними, перенасичений феромонами і флюїдами, вібрував, як гейгерівський сканер поряд уранової руди. Однієї п’ятниці Марі забігла після пар в лабораторію:
-Ми йдемо!
-Куди?
-На футбол!
-Марі ти часом не ультрас?
-Разок була на їхні трибуні з Нуксом, — дівчина посміхнулась, — завтра наші Скаути грають проти “Клан[9]”, це звісно не Нексуси!
-Є проблема!
-Яка проблема? — здивовано запитала вона.
-”Nexus wings”! — Адам викинув кулак вгору.
-Ото ти даєш, добре що грають з Кланом, Нукс дістав квитки на центральну трибуну, — промовила, похнюпившись, дівчина.
-Давай зробимо так, пан вір Мор хай віддасть квитки своїм друзям, — він промовляв ті слова спокійно й водночас серйозно, — а я запрошую тебе на матч!
-Окей, — Марі виглядала спантеличено, за ту мить по її обличчю пронісся цілий шквал емоцій.
-Добре, тоді зустрінемось у “Виході” за годину, звідти рукою подати до стадіону!
Дівчина швиденько вийшла, щоб не показати дурнуватого виразу обличчя, як її здавалось. Цікавий поворот, невже він нарешті зважився подолав отой свій внутрішній бар’єр? Решта дня тягнулась так повільно, наче в дитинстві напередодні дня народження. Увечері Марі крутилась в ліжку з боку на бік, обіймала подушку в різних позах, а сон ніяк не йшов, нервове збудження проймало до дрижаків у спині. Заснути вдалося далеко за північ.
До-о-брого ранку Порт-Браянт, як завжди у цій ранковій порі з вами Прваті Сінг, п’ємо ранкову каву і прокидаємось разом на хвилях Space Meridian. Ми всі з нетерпінням очікуємо на спортивне свято, воістину, галактичного масштабу, наші Скаути зіграють з Кланом. Молода і перспективна команда, минулої гри вони навіть змусив понервувати вболівальників “Nexus wings”, розійшовшись вольовою нічиєю. А ми побажаємо успіху нашим...
Марі зморщила ніс, потерла залежане око й пожбурила подушку в напрямку того звуку.
-Сонечко, прокидайся, я роблю млинці! — донісся голос Сніжани з кухні!
-Мам! Я люблю його більше за сонце! — промовила тихо дівчина!
-Ти щось сказала?
-Батько, вдома?
-Не буди, хай спить, він лиш недавно повернувся.
Порт-Браянт в такі дні здавався тісним і переповненим. Всі космопорти працювали в авральному режимі, вулицями котились хвилі вболівальників, які переміщались від пабу до пабу в очікувані матчу. Під це дійство фрахтувались спеціальні вантажні кораблі, які мали забезпечити безперебійний потік алкоголю з Вестмалле, докери на жаргоні звали їх “п’яними горобцями”. Зазвичай такі події проходили у спортивному дусі — неспокійно, але мирно. Серйозні конфлікти між фанами різних рас виникали рідко, оскільки в командах були гравці з усього Неосу. Клан не був винятком, більша частина тренерського штабу складалась з людей і вони досить швидко вишколили та підняли їх на дуже пристойний рівень.
Адам пробиравсь крізь живе море до дверей “Виходу”. Всі довколишні паби й ресторації гуділи та переливались найрізноманітнішими звуками мов і діалектів. Постійною публікою цього — були музиканти-алкоголіки й такі ж поети з художниками, а заразом всі інші хто себе такими вважав, тож навала фанатів викликали у них справжній когнітивний дисонанс. Він продерся крізь натовп, який обліпив бармена, бо знайти офіціанта видалось малоймовірним і той направив його в дальній кут залу. Адам одразу дочекався рому для себе та вина для Марі й з вправністю еквілібриста пішов до омріяного столика. Він присів і потягнув ром, замислившись, рука мимовільно дістала з кишені подарунок для дівчини. Адам сьорбав хмільний напій і перебирав пальцями по ажурній коробочці.
-Ого, сюди злетілась чи не половина Вестмалле.
-Привіт, сідай, я замовив тобі рожевого!
-Дякую, а у мене є для тебе ось це, — вона протягнула невеликий згорток.
-Подарунок, мені? — він посміхнувся від приємної несподіванки.
-Швидше амулет-оберіг, якщо раптом прокричиш кричалку Нексусів, це має допомогти, — дівчина єхидно посміхнулась, Адам дістав шарф з емблемою “Скаутів Порт-Браянта”.
-Мадемуазель Броуді, дуже дякую, маю для вас дрібничку також, — в його руках з’явилась підвіска, кільце в кільці на срібному ланцюжку, чудового лазурного кольору.
-Як красиво! — промовила Марі, уважно розглядаючи подарунок, — Що це?
-Хогій[10] в силікаті Бору, так він безпечний.
-Надінь! — вона розвернулась й підставила свою тендітну, алебастрову шию!
Адам відчув оксамит її шкіри на пучках, клацнувши застібку, поправив волосся, витер спітнілу долоню об штанину і подумав: “Яка ж вона розкішна”, — а в голос промовив:
-Тобі личить!
-У пана професора дуже витончений смак! — дівчина знову кокетувала.
-Я ж просив тебе, перестань — я не професор.
-Добре, тільки якщо ти будеш вболівати за Скаутів сьогодні!?
-Я ж не ворог своєму здоров’ю, звісно буду! Допивай швидше, нам вже тре’ вирушати, тут недалеко, але на вході буде черга від самого космопорту!
-Як ти знайшов квитки в передостанній день?
-Я не знаходив, але один коментатор мій давній друг і ми подивимось все звідти, — її очі збільшились, а обличчя розпливлось в посмішці.
-Завжди мріяла там побувати.
-Видно буде все, хоч трохи високо й треба тихо сидіти.
Вони допливли до турнікетів і Адам провів омнісом по сканеру. За хвилину підійшов стюард і провів їх в коментаторську над центральною трибуною. “New-Galaxy” арена вміщувала близько мільйона вболівальників і була однією з найбільших та найсучасніших арен у всьому просторі Неосу. Матчі могли транслюватись в реальному часі новітнім квантово-голографічним передавачем, другий такий був лише на Астрі. Перший тайм пройшов в паритеті, а от в другому скаути, підігнані шаленою підтримкою вболівальників, закотили вирішальний м’яч у ворота супротивника на останніх хвилинах гри. Трибуни скипіли, нарешті команда дала момент любові своїм фанам. Одразу загорілись фаєри й голограми, полетіли салюти, ареною ширився гімн команди, весь стадіон поєднався у колективній свідомості — масовий психоз наростав. Ейфорія достигла апогею по свистку арбітра, Адам з Марі також влились в це дійство, викрикували вульгарні кричалки, сміялись й обіймались, мінялись шарфами з іншими вболівальниками. Процесія вивалилась з арени й розповзлась по місцевим пабам і пивничкам, щоб насититись алкоголем і увійти в нірвану з повним усвідомленням і розумінням причин разом з наслідками. Так вони й пливли за течією в єдиному організмі натовпу. Марі втратила відчуття напряму, а коли роззирнулась — зрозуміла, що вони вже в районі “Сірих офісів”.
-Куди ми йдемо?
-В “Чорну діру”, там сьогодні грають мої хороші друзі!
-Ми там познайомились!
-Пам’ятаю, я ще не такий старий.
-Мені щось в око попало, глянь! — Марі виструнчилась навшпиньках.
-Подивись вгору, — Адам відчув її гаряче дихання, соковиті губи.
Раптом їхні вуста, ніби з власної волі, злились в гарячому поцілунку, а десь на фоні звучав бубон і нецензурна пісенька про Скаутів.
-Допомога пораненому оку виглядає трохи по-іншому!
-А я завжди думала, що саме так! — Марі залилась дзвінким сміхом.
-Твої батьки, хоч в курсі з ким ти вештаєшся?
-Ні-і, але мама дуже гарної думки про твої робити.
-Марі, дозволь спитати, — він глянув на неї серйозно, — я не знаю чи зможу дати такій юній особі, як ти, те що вона хоче і на що заслуговує... Не перебивай! Як же це сказати — я давно сам-один і мені нарешті пощастило знайти тебе...
-Помовчи, я очікувала на більш ліричне зізнання у коханні від пана професора, — їх вуста знову злились у поцілунку.
-От коли стану професором, тоді й зізнання одразу будуть ліричними, — дівчина розсміялась у відповідь.
-У нас все буде добре!
-Звідки таке знання?
-Здатність партнера смішити свою половину — маркер гарних, здорових стосунків!
-Ти, напевно, станеш професором швидше, — Адам з серйозним виглядом дивився в її очі, кольору смарагду.
Вони пішли далі лише вдвох, він тримав її за руку, а Марі прихилилась до нього, як найближче, на нічному горизонті виблискувала вогнями Деметра.
Біля входу до “Чорної діри”, як завше стояли два охоронці зі знудженим виглядом. Пікнув сканер і двері одразу відкрились.
-Вітаємо, у нас сьогодні ексклюзивне шоу, — промовила приємного вигляду когарі за рецепцією.
-У мене запрошення від Майстра Шіми, — Адам клацнув омнісом.
-Так, двоє гостей, візьміть, — вона поклала на стійку дві пляшечки, — Лі-Су підійде за кілька хвилин і проведе вас, тільки прийміть спочатку каталізатор.
Адам залпом ковтнув рідину гранатового кольору і подав Марі її порцію. Вона повільно випила каталізатор, а коли скінчила — виглядала трохи розгубленою. Старий чоловік з очима щілинками, жестом закликав їх за собою в сторону від головного входу, заздалегідь поглянувши на таймер. Впершись в глухий кут, Лі-Су відкрив їм шлюз. Марі міцно стиснула руку Адама і ступила в темний отвір разом з ним. Вони падали, дівчина пищала. Адам крутнувся і схопив її за другу руку, вона дивилась на нього очима повними паніки. Прорізавши хмарину, Марі пискнула знову, страх поступався місцем цікавості, так вони спускались на постійному тоні деякий час. В низу блимнув світлячок ватри, Адам з Марі знову ввійшли в теплу і вологу хмаринку.
-Здається я люблю літати! — прокричала йому в обличчя дівчина.
-Я був майже впевненим в цьому!
-Це якась віртуальна реальність, ілюзія?
-Не знаю, але ми падаємо по-справжньому.
Над ними щось шугнуло в темному небі, це помітив тільки Адам!
-Зараз тре’ буде осідлати манта[11]!
-Якого манта, як осідлати?
-Самого справжнісінького з Чімая[12], він такий літаючий та великий. Не бійся, я вже робив таке, довірся мені?!
-ОК, але буде багато вереску.
Марі також помітила ту істоту в далині: великого з декількома парами чогось, що нагадувало крила. мант парив, як повітряний змій, граційно й неспішно. Адам перекинув дівчину собі за спину і зготувався. Тварина, зробивши круг, зайшла до них знизу. Наливайко хвацько вчепився однією рукою за щось схоже на луку сідла. Від високого, дівочого писку заклало в вухах, інша рука підтягнула Марі й втаковила позад себе, вона все ще продовжувала пищати, а мант граційно вильнув тілом і пішов на спуск. Адам поцілував її руку, вона стихла, стиснувши його долоню до німоти. Вогник ватри збільшувався, проступили риси чогось схожого на гірський хребет з тупою вершиною, звідти доносився шум бурхливого потоку. Через якусь хвилину вони вже могли розрізняти полонину, багаття й менші вогники навколо нього. Мант зробив коло над імпровізованим амфітеатром і звалився в піке. Приземлився він граційна та плавно, майже невідчутно. Туди одразу підбіг траппал і поклав руку йому на голову, тварина легенько трусонула всім тілом. Адам спустився хвостом до долу, протягнув руки до Марі.
-Люблю сюрпризи, але я майже впісялась, — її руки легенько тремтіли у нього на шиї.
-Налякалась!? Вибач, я не подумав, що воно може бути таким реальним.
На землі гігант виглядав як не у своїй тарілці — чужим, він знову змахнув крилами та граційно, звиваючи тілом, здійнявся на кілька метрів і поплив у нічне небо. Молодий траппал і когарі стояли у Адама за спиною, він опустив дівчину на землю та розвернувся до них.
-Ми спізнились?
-Ні, якраз вчасно, майстер Шіма от-от розпочне заклик, — відповів той.
-Ще Майстер попросив передати це — як рівному, — дівчина опустила голову і простягнула міх з траппальськими гліфами.
-О-о дякую! — Адам прийняв подарунок.
-Я проведу вас до вашого місця, — промовила когарі й жестом закликала йти за нею.
Вони пройшли ближче до сцени та присіли на подушки, перед ними стояв низенький столик скромно сервірований на двох. Посеред сцени горіла ватра, обіруч неї два трапали грали на чомусь, що нагадувало там-там. Над вогнищем з’явився силует, полум’я жбихнуло вгору, сховавши постать на хвильку. Шіма обійшов його, вставши в центрі, дістав з-за спини чудний, духовий інструмент з міхом і мелодійно заграв. З іншого кінця темряви донеслася схожа мелодія. Майстер всунув руку у торбу на поясі, кинув з неї щось до ватри й вона жбихнула ще сильніше. Позаду вийшли півколом інші траппали з кількаметровими горнами. Поставивши раструби на землю, вони влились в мелодію. Над вогнищем несподівано з’явився мант, кружляючи, він відповідав своїм співом на їх гру. Повітря наситилось запахом озону, наче в сильну грозу. Молода траппалка в чудному одязі підійшла до раструбів і сипнула перед ними якийсь порошок. Ватра заіскрилась й розпочала переливатись різними кольорами, як північне сяйво. Мант закрутив змійки та петлі, звиваючиь над вогнищем, і продовжував співати, багаття миготіло й відбивалось на його тілі візерунками. З іншої сторони знову роздалась пісня, її звук наростав. Над глядачами граційно проплив силует трохи менший за манта над вогнищем. Самиця також закружляла в танці, виблискуючи візерунками у світлі ватри. Так вони грали деякий час, а пара мантів відповідала співом. Шіма несподівано перервався і розвів руки широко в сторони, підійшли інші траппали й накрили вогнище чимось, музика стишилась, залишилась лише шлюбна пісня. Ззаду сцени щось захрустіло й там зафосфорилось. За мить в повітря змив ще один мант, але він був меншим за двох інших і його візерунок світився власним світлом. Двоє інших розлетілись в різні боки, видавши різкіші звуки, ніж до цього. Самиця підлетіла знизу, самець зверху, Шіма змахнув руками вниз і ватра остаточно згасла, в темряві виднілись тільки маленькі світлячки візерунків з найменшої тварини. Їхня пісня мінялась, ритм став більш рваним. А вже наступної миті трійця стрімко шугнула свічкою в нічне небо й зникли. На столиках розгорілись ліхтарі, гості загомоніли, звідкілясь з’явились офіціанти.
-Я не все зрозуміла, але це було так емоційно, — відповіла Марі на запитальний погляд Адама.
-То був заклик до поєднання, шлюбна церемонія, — він налив у дві піали з подарованого міху, — спробуй, але обережно!
-Цікаве, смак відмінний від усього, що мені доводилось куштувати, — дівчина облизнулась, — воно п’янке?
-Якщо не розбавлене, то дуже...
Шіма зупинився біля їхнього столика, його синя шкіра в скупому світлі ліхтаря видавалась майже чорною. Було в його поставі щось хиже, можливо те як блискотіли бінокулярні пари зорових органів.
-Вітаю майстра і його супутницю, — промовив траппал!
-Навзаєм, майстре Шіма, дякую за подарунок!
-Приємно познайомитись, Марі Броуді!
-Шіма Вільний-Воля!
-Можна спитати, що це було?
-Заклик, процес єднання, — він промовляв кожне слово з надзвичайно серйозним виглядом.
-А третій мант, яка його роль?
-Майстер Шіма, дозвольте мені пояснити, стандартний перекладач не справиться з цим? — він кивнув на знак згоди.
-У мантів для приплоду мають брати участь троє і той третій — то носій, він приймає в себе генетичний матеріал самця і самки. Далі пара забезпечує носію захист і корм, а він виношує потомство. Манти вміють розрізнити в новонароджених цю унікальну здібність. І якщо таке пташеня знаходиться, то воно залишається з носієм, він власноруч виховує та вигодовує його.
-Чудесне шоу! Мені дуже сподобалось.
-Заклик здійснено, з’явилась надія, як з’являється зірка дня, що світло дає, — проказав речитативом Шіма.
-Вибачте, я не зовсім зрозуміла? — посміхнулась Марі.
-Майстер Шіма хоче сказати, що це справжній ритуал і скоро з’явиться маленький.
-О-у, так це більше ніж вистава, а навіщо мантам допомога?
-Носій важливим є й охорони потребує, ми діти гір знаємо допомогу! Носії живуть поруч нас, призначено нам допомагати!
-Є легенда, — продовжив Адам, — колись давно носіїв майже знищило велике зло. І останні з них попросили захисту в одного племені з висячих гір, звідки й походить майстер Шіма. По легенді в той давній час носії мантів могли передавати свої думки майстру-шаману. Великий шаман пішов побороти те зло, наказавши своїм людям оберігати носіїв поки він не повернеться. Отак вони й виконують той завіт понині, — закінчив він і підніс піалу Шімі.
-Цікава розповідь!
-Легенди суть, то правда є і зло велике також є, — траппал відпив, — майстру Адаму моє шанування за допомоги надання. Великий міст, світів єднання!
-Навзаєм, ще в мене буде прохання, чи можна запросити вас до університету на годинку, другу?
-Мій час, завжди буде для вас! — він схилив голову.
Адам з Шімою ще якийсь час обговорювали майбутню зустріч, а Марі попивала траппальський напій і відчувала задоволення. Дівчині подобалось слухати цю чудну розмову, особливо коли Адам ніжно пестив її спину своєю рукою. Невдовзі Шіма поспішив до інших гостей!
-Звідки ти його знаєш?
-Якось я загубився на Чімаї, вони мене знайшли, відгодували, підлікували. Я тоді провів з ними майже рік! Не знаю чому, але Шіма вподобав мене, брав з собою в гори, навчив сідлати мантів і всяким іншим премудростям. Коли розпочалась міграція, він доправив мене на мою дослідницьку станцію, ми прилетіли верхи. Ото там було крику, охорона спочатку навіть хотіла підстрелити нас. Про це прознали в їхній столиці та забрали нас туди, Шіма отримав якусь відзнаку і ми напились на радощах. Десь посеред п’яних балачок виникла отака думка, про яку я забув вже наступного ранку. А з рік назад від Шіми прийшов лист з проханням допомогти в організації цього дійства.
-А що ти робив там, то ж дика планета?
-Дикою вона стала відносно недавно, я й шукав відповіді в залишки минулого!
-Тві й друг так цікаво говорить!
-Ага, ти б чула перли з перекладача, коли мене тільки підібрали. Їхня громада має власний діалект і живуть вони відлюдькувато. Нам вже час збиратись, бо останнього разу як я зостався в Шіми, він поїв мене пійлом, яке п’ють його єгері-пастухи у висячих горах. Тоді я проспав два дні!!!
-Так не хочеться, щоб цей вечір закінчувався, — дівчина зарум’янилась, — поцілуй мене!
Їхні вуста сплелись в довгому і ніжному поцілунку.
-Марі, треба повертатись!
-Боюся навіть запитати як?
-Так як і прийшли, зіскочимо вниз зі скелі.
-А всі гості потрапили сюди в такий спосіб?
-Ні, є інший вхід, он та стежина, — Адам посміхнувся,- ходім попрощаємось з Шімою і можна повертатись.
Капсула спустила їх вниз, Марі вискочила першою. В темряві легенько підсвічувалась тільки алейка й вони пішли майже наосліп. За десять хвилин дійшли до виходу, біля шлюзу в стороні світилось й вібрувало тьмяним світлом релікт-ядро. Саме воно дозволяло маніпулювати гравітацією, стискати й викривлювати простір, вміщуючи в невеликому ангарі всю цю декорацію. Біля шлюзових воріт на них вже зачекався Лі-Су з двома пляшечками декокту. Марі відчула мурашки по всьому тілу й дисонанс у сприйняті звуку, випивши його. Адам ввесь час тримав її за руку, доки вони не вийшли на свіже повітря.
-Це — наче маленька казкова країна, мені не повірять, якщо я розповім!
-Ну і нехай, головне щоб ти собі вірила. Відвезімо тебе додому, щоб батьки не хвилювались!
-Я сьогодні залишилась в Аміди!
Він довго не зводив з неї погляд, почувши ці слова.
Глайдер доставив їх на інший кінець Порто-франко, Адам взяв її руку і повів за собою. Перед входом в апартаменти його омніс видав глюк, відкривши двері лише з другої спроби.
-Я приблизно так все й уявляла, — тихо промовила Марі, увійшовши, — тут не ступала жіноча нога років зо сто!
-Це так кидається в око?!
-Ага — справжнісінький барліг! Ти, сюди нікого не приводив?
-Ні, ти перша жінка, яка переступила цей поріг!
-Пан професор тримав целібат?
-Майже!
Вони застигли посеред вітальні, її сміливість потроху вивітрювалась й Марі не знала де подіти неслухняні руки в ті нескінченно довгі кілька хвилин. Адам, помітивши це, налив в чашку трохи вина і подав, дівчина пригубила та підійшла до вікна.
-Це в тебе вперше? — запитав він.
-Ні, я б не хотіла, щоб ти був моїм першим! — дівчина втупила погляд в нічне небо за склом.
-Чому?
-Бо перше кохання наївне, солодке і полохливе! Ми б точно не змогли бути разом.
-А зараз зможемо?
-Я б дуже цього хотіла! — дівочі щоки пробив рум’янець, а очі спалахнули тим палким вогнем, котрий буває тільки коли відчуваєш справжнє, щире почуття.
Адам підхопив її на руки, чашка дзенькнула і розбилась об паркет, Марі навіть зойкнула від несподіванки.
-На щастя! — промовив він.
-Бити чашки — на щастя?
-Так говорила моя мама, забобон із минулого, — сказав Адам і поцілував її маленьке, красиве вушко.
Дівчина обплела його руками, притягнула до себе, поцілувала губи, шию, плече. В запалі пристрасті вони пробирались до спальні крізь численні перешкоди, засліпленні найдавнішим інстинктом та одне-одним. Її тихий муркіт на вухо та гаряче дихання збивали з вірного курсу, як же йому захотілось оволодіти нею, по-звірячому жорстко. В якийсь момент Марі впилась в нього своїми очиськами, що горіли різнобарвними переливами усіх можливих емоцій і печерна людина в Адамові відступила. Вона здалась беззахисним, маленьким центром Усесвіту, влитись в який він бажав понад усе, бо нарешті знайшов утрачену колись давно свою половинку. Вона переродилась у новому тілі й знову линула до нього, як паросток до життєдайного світла. Марі рвонула за поло й, стягнувши, відкинула вбік. В око врізався великий, кривий, вицвілий шрам від лівого соска й аж до ключиці, було ще кілька менших на торсі та ребрах. Вона провела пальцем по ньому, ковзнула животом вниз, клацнувши застібкою ременя, облизнула пересохлі губи й затамувала подих, сполохано глянувши в його вічі! Адам заспокійливо торкнувся її застібки й стягнув шорти. Дівчина голосно вдихнула, а він поцілував її пупок, Марі ж куйовдила йому волосся. Додолу полетіла жилетка разом з майкою, вишеньки грудей напнули мереживо бра, а застібка все ніяк не піддавалась й вона прикрила обличчя тильною стороною долоні у цей незручний момент. Нарешті груди звільнились від усього зайвого й Адам перейшов до темного мережива ажурних трусиків. Марі лежала на його шовках прекрасніша від усіх знаних ним зірок та жінок, трохи засоромившись своєї наготи, бо вперше по-справжньому жадала відчути чоловіка. Адам, пестячи справні дівочі груди, спускався все нижче пласким животом, потім провів пальцем по рожево-гарячій змійці, яка сховала голівку в тонкій смужці волосся й Марі муркнула від задоволення. Він цілував і пестив далі, доки її квіточка не розпустилась ніжними, рожевими пелюстками. Дівчина перекинула одну ногу йому через голову й вони злились в поцілунку, а ще Марі відчула жар його бажання — тверде і гаряче в її руці. Вона провела ним по своїм пелюсткам, примружуючи очі, й він зробив повільний рух, її стан вигнувся. Марі схопила його долоню, Адам продовжував, побічно пестячи сосочок. Дівчина глибоко дихала, закусивши нижню губу, вони прискорювались й рясний піт вкрив їхні тіла! Гармонія руху приносила нескінченну насолоду, Марі зливались зі своїм чоловіком в одне ціле — вона гучно стогнала. Адам обхопив дівочий стан руками, її таз пройняли легенькі дрижаки, а руки мимовільно стискали простирадло. Дівчині дуже захотілось бачити його лице, цілувати губи, вона перекинула ногу назад й простягнула руки, шепочучи слова ніжності. Адам прихилився ближче, збившись з ритму, Марі допомагала віднайти втрачений рух. Відчувши другу хвилю, вона впилась зубами в його плече й в момент кульмінації її нігті залишали сліди на Адамовій спині. В ту мить на якусь секунду свідомість Марі вилетіла з фізичного тіла й гайнула у нічну височінь, а потім дівчина відчула в собі його вибух! Вони завмерли в обіймах нірвани, гучно дихаючи, внутрішню частину її стегон досі судомило, а все тіло покрила гусяча шкірка. Піт крапельками стікав і вбирався простирадлом, Адам же заспокійливо пестив пасмо її темно-русого волосся.
[1]Ковчег Деметра — космічний човник обладнаний стазис-системою для довготривалого транспортування учасників місії Траппіст-1.
[2]Кассіопея(лат. Cassiopeia) — сузір'я Північної півкулі неба. Містить близько 150 зір, видимих неозброєним оком. Кассіопея лежить у смузі Чумацького Шляху, містить астеризм, який формує образ сузір'я — W-астеризм.
[3]Планетарний університет “Політехніка Порт-Браянта” — перший вищий навчальний заклад відкритий на планеті Орваль.
[4]Конфлікт синтів та астероїдян — конфлікт що розпочався у поясі Койпера на станції по видобутку рідкоземельних металів, коли там замінили більшу частину шахтарського персоналу на синтів(андроїдів з свідомістю, обмеженою відповідно до законів робототехніки).
[5]Аріон — великий хижиц савець на рідній планеті дрангарів.
[6] Пояс Койпера — область Сонячної системи за орбітою Нептуна (30 а. о. від Сонця) приблизно до відстані 50 а. о. Хоча пояс Койпера схожий на пояс астероїдів, він приблизно в 20 разів ширший і в 20—200 разів масивніший від останнього.
[7]Закон Мерфі — жартівливий універсальний філософський принцип, який полягає в тому, що якщо яка-небудь неприємність може трапитись, — вона таки трапиться. Спорідненими до закону Мерфі є «закон Сода» (Sod's law або ж «закон бутерброда» — «Бутерброд завжди падає маслом вниз»; англ. sod — земля) і «закон Фінейгла» (Finagle's Law — аналог закону збільшення ентропії, популярний серед хакерів; англ. finagle — шахраювати).
[8] Ментал - здібність володіти тау-свідомістю котра зустрічається в багатьох расах, вона надає можливість маніпулювати деякими законами фізики.
[9] Клан — футбольна команда з планети Вестмалле.
[10]Хогій — (від авт.) елемент названий на честь вченого Стівен Хогінса, широко використовувався у виготовленні футуристичного палива для космічних човнів, котрі могли переходити у субпростір.
[11] Мант — літаюча тварина з кількома парами крил, дорослі особини можуть досягати до 7 метрів завдовжки,
має дуже складну техніку польоту, маловивчена.
[12]Чімай — 5 планета в системі Траппіст-1, багата рідкісними мінералами. Її населяють напівдикі племена траппалів та розташувались кілька аванпостів різних рас. Є непідтверджені відомості про аталанців.