Це літо. Ви не бачились довго, на вулиці не така й спека, як раз комфортно. На тобі вже не зимова куртка, футболка і шорти. В нього теж. Обоє вітаєтесь під зеленими деревами, які зробили справжній купол між будинками та школою. Обоє вирішуєте, що йдете за пивом. В одному місці не продають, йдете до Свєтки. Кіоск поряд зі школою, збиткова точка. Всі знають, Свєтка продає. Продала, але було лише одне пиво. Поки йдете, вас зустрічає бабуся, просить допомогти дійти до квартири. Так само як минулого року. Минулого року ти вів її під руку, цього року навпаки Лесик. Бабуся розказує про все, їй нема з ким жити, тому й сама гуляє, а дійти складно. У неї глибокі зморшки, вона часто усміхається, вона говорить багато, але не каже що вона стара, попри те як тяжко їй йти, вона сильніша за нас обох духом, а своїм сумлінням підняла б більше за всіх кого я знаю. Ти не знаєш як її звати й не знаєш як вона виглядає і не знаєш чи жива вона, але знаєш як вона себе створила і не зламалась під фізичним болем.
Ви сіли на лавку, відкрили пиво:
- Я розійшовся з нею - кажеш ти.
- Чого? - сьорбаючи пиво питає Лесик
Наступну годину ви обговорюєте те що і завжди. Ваші теми завжди нові, хоча ті самі історії ви розказували одне одному вже багацько раз.
Теплий, сонячний, день. Ти дивишся на Лесика, він каже одне:
- Ти б знав як я не хочу їхати.
- Знаю - пауза. Обоє дивились вперед. Ти промовляєш- Будь проклята ця війна.
- Будь проклята.
Коли допиваєте пиво, ти забираєш кришку від нього собі. На згадку.