Oksana Vydajko
2018-02-16 22:41:05
Осінь
Думки вголос
...І знову наступила осінь…
І наступає осінь, все без змін, знову новий день. Тільки холодно не так як в літку . Влітку ти зігрівав мене своїм теплом. А пам’ятаєш наші перші вечори аж до світанку? Я пам’ятаю кожний дотик, кожне слово , жести. Я пам’ятаю все, ніколи не забуду твої очі. Ми часто говорили про «нас» та напевно це були слова. Не має нашого назавжди і не почуєм більше люблю.
Для тих хто не навчився кохати, хто боїться відкривати своє серце. Любов варта тієї болі яку отримуєш після, завжди за любов потрібно платити, за все у житті потрібно платити.
Я розповім вам три історії моєї довгоочікуваної любові… моя відвертість не буде мати меж… все що відчула моя душа , я розповім вам..
Мені лише 19, та перше дитяче кохання прийшло до мене в 15 років.
І ось, я навчалася, була життєрадісна, та все змінив він. Перша зустріч з ним здавалося, що я не жива, що це ілюзія, та ні все відбувалося саме зі мною.
Коли він вперше доторкнувся до мене, це був такий приємний дотик, мурашки по шкірі. Здавалося, що він на все життя. Моїй наївності не було меж. Я вірила кожному його слову. Коли він дивився на мене, його палкий погляд проходив крізь кожну клітину мого тіла, я ніби згоряла повністю, так хотілося, щоб він дивився на мене вічно. Проходив час і все розставляв на свої місця…
Марк часто дзвонив у ночі, щоб розказати як кохає, та не мене. Я так боялася його втратити, тому пробачала геть усе. Та в ту останню ніч, я не змогла пробачити, я не змогла зрозуміти, я не хотіла його відпускати, але він хотів піти в ту мить я зненавиділа його, та щиро кохала. Мені було жаль, але прийшлося його відпустити…
Незабаром в мої двері постукала перша незабутня і не повторна любов. Дитинство пройшло, дитяча любов до Марка відійшла разом з ним.
Перша любов. Найщиріші почуття. У нас все почалося з дружби, в травні ми почали зустрічатися, ціле літо кожен день ми були разом. Це були зовсім нові почуття . Щирі посмішки. Відверті розмови, довгі погляди очі-в-очі. Здавалося, що я найщасливіша, я не зважала на образи, я вірила в кожне слово, в щирі очі, таких більше немає. Таких щирих і розуміючих голубих очей я не зустрічала. Я дивилася на нього ніби він був єдиним на цілому світі. Його посмішка змушувала моє серце битися швидше, його голос був найкращим навіть тоді коли сердився. Він ніби доповнював мене, з ним я хотіла бути кращою. Коли ми були разом час проходив дуже швидко. Я відкривала в собі щось нове. З кожним новим днем я кохала його ще більше. Коли він мене обіймав мені було байдуже на всі негаразди. Ми сміялися до сліз. Ще досі в голові я чую його чарівний голос, його подих, ще досі пам’ятаю його запах, я його не сплутаю ні з ким. Та і тоді я помилялася. І знову наступила осінь, я ненавиджу її, та проклята осінь, листя яке падає з дерев немов забирає усе найкраще з мого життя…
Це була осінь, такий болючий листопад. Здавалося це кінець, пів року найкращі дні провели разом, та наші шляхи повинні розійтися.
Він читав ці рядки, і розумів як мені боляче, та не міг нічого зробити. Мене часто запитували, чи він потрібен мені.
Я необдумано відповідала:
Так, він потрібен мені, зі всіма своїми недоліками, потрібен, він для мене ідеальний, таких більше немає.
Та водночас я знала що він не кохає мене…
А ви знаєте як ми прощалися в ту ніч?
Ні, ми не говорили «до зустрічі» і не казали « до завтра» це було «прощавай», в той момент я зненавиділа це слово. Здавалося що з-під ніг йде земля. Як страшно було зрозуміти, що ніколи більше він не прийде, а я так хотіла щоб він залишився, та він пішов, я дивилася йому у слід і розуміла, що це кінець. Він пішов , і забрав усе моє: мої щасливі очі, посмішку, мою ніжність, щирість. Я залишилася з раною в серці, з раною яку було видно крізь мене. Я думала часто за що він так? Чому? Він був чужим щастям, не моїм. Спершу я не уявляла свого життя без його присутності, потім зненавиділа його. Мені настільки було боляче, що я хотіла щоб було боляче всім. Я на деякий час стала ставитися дуже погано до людей , які хотіли мені допомогти, це була ніби захисна реакція. Я не хотіла причиняти комусь біль, та ставалося саме так.
Перша любов, перші розчарування. Довірилась, та знову не тому. І він пішов, закрилися двері, дороги на зад вже не було. Натомість наступила весна…
В замін на всі мої болі, розчарування, образи в мої двері в травневий день постукала третя справжня любов… я давно була з ним знайома тому знала про нього достатньо. Все сталося не очікувано, швидко закрутилося і я вирішила спробувати відкритися знову. Було страшно, я боялася ще раз відчути ту біль, боялася почути, що не потрібна.
Я закохалася в нього дуже швидко і так щиро немов в перший раз. В моїх очах він бачив океан надії, любові, тепла. З ним я була немов в дома. Завжди тепло затишно. Я не завжди відчувала що йому потрібна, та точно знала що він мені потрібен. Я боялася сказати що люблю його, боялася відкрити своє серце. Завжди запитувала:
- Що мені робити коли я закохаюся в тебе?
Він з посмішкою відповідав:
- Нічого, просто кохати…
Я посміхалася йому у відповідь, і розуміла, що запитувати вже надто пізно. Я зізнавалася собі, що моє серце кохає його, палко і наче в останнє. Почалося літо. Палкі почуття переповнювали нас, я не могла йому не вірити, адже він був такий щирий. Я не уявляла ні дня без нього. Завжди хотіла лише до нього, лише в його обійми. Лише його запах був рідним. Про нього я можу говорити днями і ночами, я ніби залежна від нього, немов хвора ним. Для мене він немов повітря. Я вдихала його і забувала про все. Кожної ночі я уявляла життя з ним, своїх дітей з моїми карими очима, та його чарівною посмішкою. Мрії про нього деколи не знали меж. Мені так було важливо його життя, що я й забувала що також живу. Його життя було немов моїм, повітря яке він вдихав вистачало на двох.
Пройшло літо. Палке і неймовірне з коханням в серці літо. Це був ніби літній роман, але це не роман, це справжня історія кохання… зовсім скоро йому потрібно було їхати, та готова була чекати його, єдиного і головне мого.
От і прийшов той останній день перед його від’їздом, який це був сумний день…я так боялася цього проклятого вечора, знаєте я почула знову ті страшні слова:
- Давай прощаємося . - Промовив він.
Я швидко поглянула йому в очі і промовила.
- Ніколи не говори більше це страшне слово.
- Яке? - Відповів він…
Мої очі наповнилися слізьми…
- Прощатися, ми ж не прощаємося назавжди, чи не так?
Він ніжно обійняв мене і сказав:
- Все можливо, обніми мене в останній раз.
У мене ніби почалася істерика, я почала сміятися і говорила, що це не смішні жарти, але потім ми зустрілися поглядом і я зрозуміла, що це не жарт. По моєму обличчі покотились сльози. Я боялася думати, що він серйозно. Він обійняв мене так сильно, що в мене аж перехопило дух і я забула про все. Дивлячись в мої заплакані очі він сказав:
- Вже пізно мені потрібно йти.
- я кохаю тебе, щоб не сталося, я чекатиму тебе.
Витер мої сльози, поцілував моє холодне чоло і пішов…
В цю хвилину я згадала як я стояла і дивилася в слід тому хто пішов і не повернувся. Мене охопив такий страх, серце немов зупинилося… я побігла за ним, і обійняла його так сильно як не обіймала ніколи, це було немов в останній раз, немов я його ніколи не побачу. З тремтінням в голосі і слізьми на очах я сказала:
- Не їдь, я прошу тебе, не залишай мене саму. Ти мені потрібен, чуєш, потрібен! Я знаю що як ти підеш то вже не повернешся.
- Дурненька, не плач все буде добре.
Ніжно заспокоював він. Та я знала, що ніхто не повертається. Останнім що я сказала йому крізь сльози:
- Я хочу щоб ти знав крізь усі негаразди, образи це було найкраще літо в моєму житті, ти зробив його найкращим. Поряд з тобою завжди було затишно, комфортно, як з чашкою чаю в холодні вечори. Я ніколи не пожалію про дні проведені з тобою, вони незабутні. Ніколи не забувай мене. Знай моє місце може зайняти інша, та вона ніколи не стане мною. Я кохаю тебе, так сильно ніби завтра помру. Та якщо це кінець то нехай, я прийму як є. Поцілувала його і відпустила…
і знову наступила осінь, моя нещаслива осінь… на відстані все набагато важче чим здається. Усе по іншому. І приходить час коли все закінчується, і для нас настав цей день. Все закінчилося…
… мій любий я знаю:
«…ти більш до мене не прийдеш,
Не постоїш зі мною на порозі.
Прийде до мене знову тишина,
І буду мерзнути сама я, на морозі…»
і він був не назавжди, він попрощався зі мною холодною осінню…
Три зовсім різні історії кохання, та я не пожалкую ні за одну мить проведену з цими людьми, вони були найкращі. Кажуть, людину можна замінити іншою…твою людину тобі не замінить ніхто. Кохайте і відкривайте свої серця, ці моменти найкращі у житті.
Мене запитували:
- що краще кохати, чи бути коханим?
- кохати, коли ти кохаєш ти живеш. Ти серцем відчуваєш те, що на дотик не відчуєш ніколи. Кохання не буває без болі, та біль варта того щоб кохати… кохання окриляє, потрібно просто берегти ті крила.
… мої три історії кохання, три зовсім різних почуття, троє різних хлопців, та три однакових фінали, можливо і краще як би вас і не було, та краще вас і бути не могло…
