А тепер ображений хлопчик сидить в чорному BMW та їде в село. Він не має там а ні друзів а ні розваг. Це маленьке село в якому всього 10 будиночків і базар, там люди навіть про магазини не чули. І що йому там бідному робити цілий місяць? Дітей приблизних до його віку там було тільки двоє: Ральф якому було всього тринадцять років і Остін вважав його занадто малим для того щоб бути друзями, до того ж Ральф був заучкою та ботаном як його прозвав Остін хоча хлопчик скоріш за все був маленьким генієм, який обожнював книги та всю науку, та кого то вже хвилювало. Та Майкл який виглядав як міський. Він мав стильну зачіску та одягав модні і сучасні речі, наче хтось в тому селі окрім Остіна на нього буде дивитися, ну зате напевно зручно картоплю копати в такому образі. В результаті поки вони їхали Остін вирішив що він повинен подружитися з Майклом бо той хоч не зіпсує його репутацію. Про те що такий самозакоханий хлопець як Майкл не буде з ним дружити він чогось не подумав і сидів радісний уявляючи як проведе канікули з Майклом. 

А тепер я розкажу вам трохи про самого Остіна, Виглядав він достатньо просто, як для хлопця п'ятнадцяти років. Мав каштанове волосся та зелені очі. Тіло було трохи підкачаним так як хлопець цікавився боксом. Зріст у нього був достатньо високий, приблизно 185 см. А по характеру Остін був самозакоханий та дуже гордий, вважав себе найкращим. Але також він мав свою другу сторону характеру, спокійну та дружню. можливо я навіть трохи неправильно описую його характер тому ви самі далі почитаєте і самі вирішите який у нього характер. 

І ось їхня сім'я вже під'їжджає до бабусиного старенького будиночку. Остін гордо виходить з машини та прямує в дім гордою ходою, начебто він модель яка ходить по подіуму. В середині будинку все змінюється, внук скидає з себе "маску" та радісно обіймається з бабусею яка так сильно чекала його та готувалася. Після обіймів наступає улюблена церемонія Остіна - приймання їжі. Вони сидять за столом та їдять. Хлопчик вже й позабував про всі свої образи наминаючи бабусині голубці та заїдаючи їх улюбленим Олів'є. А поки він їсть бабуся не замовкаючи розпитує його про все

- Ну як там школа? - питає вона 

- Все в порядку Ба, не хвилюйся - відповідає внук з набитим ротом. Бабуся вже хотіла знову щось спитати але в розмову вмішався тато.

-  Давайте ми не будемо говорити поки Остін їсть. Він так скоро подавиться. Поговорите трохи пізніше я думаю у вас знайдеться на це час. - після цього всі мовчки їли і більше ніхто не говорив. Остін наївся перший та швидко втік від дорослих у виділену для нього кімнату. Батьки та бабуся теж швидко понаїдалися але не стали розходитися а сиділи з бабусею за столом та говорили попиваючи чай. Хлопчик в той час піднявся в свою кімнату, яка була дуже великою так як знаходилась на горищі і в ній звісно окрім Остінової половини ще була половина з коробками та старими речами. Бабуся завжди виділяла йому саме цю кімнату тому він не жалівся, знав же куди їде. Він сів на своє ліжко та вирішив подзвонити другу але тут не було не інтернету не зв'язку. Всі образи миттю повернулися йому у голову і він не роздумуючи пішов до дорослих жалітися.

- Мам, ну чому ви привезли мене сюди? я що не міг сам дома місяць посидіти?

- Ага, знаю я як ти сам дома сидиш, тільки ми за двері так ти вже і друзів позвав. А таке мені не підходить, ще хату не дай бог спалите. 

- Та ну мама, тут же нема навіть інтернету - незадоволено сказав Остін так схрестив руки на рівні грудей 

- І що? Я думаю ти не помреш якщо будеш місяць без інтернету. - Мама відповідала йому спокійно та врівноважено а Остін вже почав злитися 

- А як я маю писати та дзвонити друзям?! 

- Вийди на двір та найдеш нових друзів - Сказав тато починаючи вже злитися через таку поведінку сина

- Яких нафіг друзів?! ти бачив того лоха по сусідству?! Пропонуєш мені з ним дружити?! - верещав хлопчик на своїх батьків, тато не витримав такої поведінки. Він встав та вихопив у Остіна телефон який він тримав у руках, а потім сховав його собі у карман. 

-  Тепер ти взагалі тут без телефона будеш - строго відповів батько та сів за стіл - йди тепер геть та не заважай дорослим спілкуватися 

Хлопчик здихнув та пішов до своєї кімнати, він був дуже злий але з батьками більше не сперечався, і цього покарання йому вистачить. У його кімнаті був камін і так як робити йому нічого то він вирішив його розпалити. Одягнувшись він вийшов у двір та почав набирати заготовлені дрова.  Він був десь у своїх думках тому не помітив як за ним спостерігає Ральф виглядаючи через паркан. Він звісно хотів з ним познайомитися але соромився заговорити першим та Остін пішов додому так і не помітивши його. Поки він розпалював камін та розбирав речі до нього зайшла бабуся.

- Ти так засмутився через телефон?... - обережно спитала бабуся 

- Ні, все нормально не бери в голову

- Остіне... ну тільки озирнись навколо, тут стільки всього цікавого. Невже ти не зможеш без телефону? 

- Ба, заспокойся. Я знаю що ти хочеш мені догодити та не треба, я засмучений зовсім не через телефон,  а через відношення батьків. Я вважав що я вже достатньо дорослий щоб зі мною радитися та дослухатися моєї думки. Я взагалі думаю що сам уже повинен вирішувати чим мені займатись на канікулах, а вони відвезли мене сюди не питаючи моєї думки і не радячись. Не подумай не правильно, я зовсім не проти сюди приїзжати але мені не приємна ця ситуація.

- Я тебе розумію Остіне але вже нічого не змінити тому давай ти заспокоїшся та підеш трохи прогуляєшся, розвієшся? 

- Добре бабусю. Обов'язково так і зроблю - він посміхнувся бабусі продовжуючи розбирати  речі. Через пів години він зібрався та пішов прогулятися. Повільно ідучи до річки він помітив незвичайну гору вдалечині. Щось всередині так і тягнуло його туди і він чомусь інстинктивно пішов туди не думаючи навіщо. Він йшов довго, хвилин сорок чи може більше. Вже страшно втомився і шкодував що пішов сюди проте ноги самі несли його вперед. Він опустив голову і дивився на свої ноги аж раптом хлопець стукнувся об щось головою....