Початок
Я пам'ятаю той день, коли побачив її вперше.
Ми були ще дітьми. В той час я любив гратись зі своїми братами на широкому полі поруч з лісом. Неподалік був невеликий пагорб, з якого відкривалась панорама на місто, розташоване в долині. Йти до нього було півгодини, мабуть.
Проте мало хто знав про це місце коло лісу, таке затишне і спокійне. Окрім неї і мене з братами, звісно.
На вигляд їй було років 6. Вона мала світло-руде довге волосся, яке вітер розвівав щосили, довкола неї. Вона сиділа, обійнявши руками коліна, і дивилась кудись вдалечінь. По її обличчю стікали сльози. Вона плакала, але я не знав чому.
Той день, коли я побачив її вперше, вона плакала.
Це була мить. Її очі, такі червоні від сліз, зустрілися з моїми, які здивовано на неї дивились.
А миттю пізніше, я повернувся туди, звідки почув клич один з братів, який хотів, щоб я їх наздогнав. Вони вже побігли в ліс, де ми теж часто гралися, і чекали лише на мене.
Я побіг до них, не поглянувши знову на неї, тому що захід сонця, за яким незнайомка спостерігала, вже зник за обрієм. Наступали сутінки. Я щосили біг додому, адже в сім'ї у нас був єдиний жорсткий закон - повертатись додому не пізніше сутінок.
Згадуючи щоночі цей дивний епізод, я розумів, що хотів тоді обернутись і дізнатись, чому ж вона плакала.
Але час ішов... Не днями, а роками.
І я виріс, і змінився.
І зовсім про цю незнайомку забув.
Допоки...
Ми були ще дітьми. В той час я любив гратись зі своїми братами на широкому полі поруч з лісом. Неподалік був невеликий пагорб, з якого відкривалась панорама на місто, розташоване в долині. Йти до нього було півгодини, мабуть.
Проте мало хто знав про це місце коло лісу, таке затишне і спокійне. Окрім неї і мене з братами, звісно.
На вигляд їй було років 6. Вона мала світло-руде довге волосся, яке вітер розвівав щосили, довкола неї. Вона сиділа, обійнявши руками коліна, і дивилась кудись вдалечінь. По її обличчю стікали сльози. Вона плакала, але я не знав чому.
Той день, коли я побачив її вперше, вона плакала.
Це була мить. Її очі, такі червоні від сліз, зустрілися з моїми, які здивовано на неї дивились.
А миттю пізніше, я повернувся туди, звідки почув клич один з братів, який хотів, щоб я їх наздогнав. Вони вже побігли в ліс, де ми теж часто гралися, і чекали лише на мене.
Я побіг до них, не поглянувши знову на неї, тому що захід сонця, за яким незнайомка спостерігала, вже зник за обрієм. Наступали сутінки. Я щосили біг додому, адже в сім'ї у нас був єдиний жорсткий закон - повертатись додому не пізніше сутінок.
Згадуючи щоночі цей дивний епізод, я розумів, що хотів тоді обернутись і дізнатись, чому ж вона плакала.
Але час ішов... Не днями, а роками.
І я виріс, і змінився.
І зовсім про цю незнайомку забув.
Допоки...
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(2)
Початок
Далі😍
Відповісти
2018-08-16 06:19:24
Подобається
Початок
Класно. А продовження?
Відповісти
2018-08-20 16:46:42
1