15 років на службі в палацах панів – ось на що прирікає талант. Вони завжди неохоче відпускали мене додому, проте як постановили, що моя музика належить їм, то, мабуть, вирішили тримати уже до самої смерті. Лише щасливий випадок допоміг мені вибратися.
Знайомі вулички змінилися, люди постаріли, але чомусь все ще пам’ятають мене. За маскою зморшок впізнають місцевого музиканта та продавця і підходять вітатися. Я радий їх бачити, але хочу додому. Найбільше боюся побачити на місці крамнички пустий, чорний дім з вибитими вікнами. Бідна моя дівчинка.
Здивовано зупиняюсь: величезна вивіска крамниці світиться яскраво фарбованими літерами, у вікні другого добудованого поверху висять барвисті фіранки, з відчинених дверей на вулицю ллється чарівна музика і спів.
Я нерішуче ступаю на поріг. Гурт людей півколом оточив хлопця, що творить магію музики, та дівчину, яка своїм чистим голоском пробуджує надію. Мій старий інструмент падає на підлогу і глухо бахкає. Усе затихає, люди здивовано обертаються, хлопець супиться, дівчина спочатку злякано зиркає, а потім страх змінюється на впізнання. Ось вона летить до мене, в очах сльози, а на вустах вигук:
- Дядьку, ви повернулись!
Вона змінилась, вийшла в люди, подорослішала, але моя велика та груба рука все так само лягає на її голівку. Тепер її черга творити магію.