Кляті мухомори
- Апчхі!- гучно пролунало в кімнаті десь зі сторони ліжка, в якому пускала соплі дівчинка.
- Як варивши одне і те саме зілля двісті разів, ти знову переплутала червоний та рудий мухомор?- здивовано мовив чорний пухнастий кіт, дивлячись на свою господарку,- Тобто, будь здорова,- перервав він сам себе та облизнув лапу.
Дівчинка у чодирнацькому капелюсі сиділа навпроти кота у ліжку, з намоченою прохолодною ганчіркою на лобі, поки з її носа видувався великий неоново-зелений пузир із шмарклів , на що кіт фиркнув, та збросив лапою коробку з серветками.
- Проти цього вони точно не допоможуть,- мовила відьма Лім, звертаючись до кота,- Але за турботу дякую.
Той округлив свої зелені оченята та повернув погляд на дівчинку.
- Окрім тебе в цьому кориті більше нікому мене годувати, тож одужуй швидше, я вже голодний.
Відьма лише закотила свої запалені від температури оченята, наче сказане було такими очевидними словами. Однак в дійсності кіт не їв зі вчорашнього вечора, тому дівчина зробила першу спробу підвестися на ноги. Її легко похитало в різні боки, проте вона втримала рівновагу.
- Яке щастя, я навіть не впала,- саркастично буркотіла та собі під носа, поки чорний комочок шерсті побіг сходами вниз на кухню. Дівчинка рухалася у бік тих же сходинок, проте правою ногою, а точніше пальцем вона зачепила гострий куток перил внизу.
- Ай бл…,- ледь не випалила дівчинка, пригадуючи лайку п’яного чаклуна, який продає їй ексклюзивні трави.
Почувши спробу промовити погане слово, з кухні донісся трохи зверхній голос улюбленця.
- В наступний раз я розіб’ю за це твою улюблену вазу,- після чого замовк.
Ото лайно хвостате, ще й їжу мою їсть, падлюко, подумки лаялася відьма, потроху спускаючись сходами вниз, на секундочку відчувши від цього полегшення.
- А я все чув,- гучно промовив кіт, і з кухні вже лунав дзвін битого посуду.
Аби не почути ще кілька таких дзвонів, відьма утрималася аби знову подумки не облаяти свого кота, хоч з іншого боку, тут без нього було б дуже нудно та сумно.
Кожен день в цьому старому будинку на самому краю того лісу, вони зустрічали разом прокидаючись завжди в одній спальній кімнаті. І навіть зараз, поки відьма мітлою прибирала залишки своєї кришталевої вази в смітник, ледь не плачучи, в голові вспливали настанови її вчителів.
- Погані слова руйнують силу твоїх чар,- мовили вони, як на підбір, повторюючи одне і те саме. Хоча це мало сенс, бо один з професорів, що почув на індивідуальному зайнятті з відьмою «матюк», попав під її магічний удар, який власне перетворив того на кота. Тепер він живе з нею і мститься за кожне погано сказане слово малими пухнастими пакостями.
Отже, вітаю вас в чарівному домі маленької відьми Лім, що живе з котом на прізвисько Фергіс. Якщо можна, краще професор Фергіс.
Коментарі