Сонний ранок у теплому ліжку з храпом Ліс, яка так і не чує годинника вже цілу годину. Сьогодні був той винятковий день, коли кіт професор Фергіс примудрився заснути у вітальній, завалений в кріслі купою детективів, що полонили його ще з вечора та майже до самого ранку.

Пухнастий ледь дочував звук того годинника, що дзвенів в кімнаті відьми на другому поверсі, однак мізки сприймали усе навколишнє, як сон. Тому Фергіс солодко сопів ще хвилин двадцять, перед тим, як стопка важких книг, не звалилася на нього від сквозняку, що штовхнув їх силою.

Вони стояли на столику біля червоного крісла, а з боку як раз розташувалося вікно, яке відчиняється, коли саме хоче. Час від часу здається, що в цьому домі все живе, навіть меблі.

- Хай йому грець! - крикнув пухнастий, від такого різкого пробудження. Як же добре, що ця мала ще спить, думав собі кіт, усвідомивши, що щойно виругався.

Дівчина дійсно досі спала так і не звернувши уваги на годинник, що від гучності прямо розривало, від чого у кота неволею сіпалося око.

Той кілька хвилин терпів, намагаючись затулити подушкою вуха, приклавши замість цього чергову книгу. Але цьому терпінню прийшов кінець і хвостатий стрибнув з крісла та побіг у напрямку сходів, що вели на другий поверх.

Там, за темними дверима, на яких були намальовані численні символи захисту, було чутно, наскільки гучно може сопіти, хропіти та щось паралельно буркотіти собі під носа у ві сні дівчинка.

З кожним кроком пухнастого, що наближав того до дверей, було відчутно, як на лобі виступала невеличка шишка.

- От зараза,- тихо собі під мокрого носа буркнув Фергіс, перед тим, як шкрябнути лапою двері.

На перший шкряб жодної реакції від відьми, а годинник той час вже майже замовк.

Чорнявий Фергіс настирливо продовжував шкрябати двері в кімнату Лім, та в якусь мить вже почав мяукати.

Почувся глухий бум. За дверима лунали звуки, що схожі на повзіння по підлозі. Кіт почав чути думки недовольної таким пробудженням Лім.

- Хай йому грець, не хочу прокидатися, йди геть пухнастий паскуднику, геть!

Ця лайка подіяла на кота, як закляття, яке стало поступово видозмінювати його шерстисте тіло.

Спочатку з малого мокрого носика, витягся нічогенький такий шнобак, вага якого підняла дупу кота до гори, а голову прибило до землі.

Слідом, зменшився його довгий хвіст, лишивши маленький, пухнастий як у кроля помпончик. Бум. Нова лайка, що звучала подумки в голові відьми і живіт Фергіса в мить став лисим, наче у малої людської дитини. Той подивився на себе у відображення калюжі на підлозі, яка утворилася завдяки дірці в даху, і від жаху колись пухнастий професор Фергіс завізжав як миша, та побіг подалі аби не бачити того жахіття.

Лім у своїй лайці спросоння не скупилася, тому поки бідний кіт біг подалі, змінюючи сотні форм на льоту, відьма вже повертала ручку двері.

Пухнастий хотів встигнути добігти до перевернутої дерев'яної діжки, щоб сховатися в ній до моменту, як Лім прокинеться і нарешті припинить свою лайку. Однак щойно тіло кота опинилося в тій діжці, дівчина пустила в думки останнє погане слово.

Навколо Фергіса з'явився блискучий рожевий туман, і він в одну секунду перетворився з кота на дикобраза.

Його колючки міцно всілися в стіни діжки, а простір з плином часу ставав вужчим, адже тіло стало більше майже вдвічі.

Професор застряг, неволею закотивши очі, усвідомивши безвихідь своєї ситуації.

- Фергісе ? - відгукнулася Ліс, визираючи зі своєї кімнати.

Коридор пустий, нікого нема. Відьма сонними очима оглянула всі можливі кутки, послухала свою потилицю і подавши плечима, закрила вхідні двері, бухнувшись назад у ліжко.

- Клята відьма. Мяяяу!- звучало десь з нижнього поверху під солодкий храп рудої чарівниці.