В полоні темряви, на холодній підлозі, що залита вином, листи написані гарним почерком придворної дівчини, мокнуть від крапель солоних сліз, що струменять з очей юнака. Елізар Бах. Колись відомий придворний вчитель музики королівської родини, колись відомий своїм романом з фрейліною королеви, лежав убитий горем власної утрати. Відтепер, цей чоловік невпізнаний. Замість величної постави, горбить спину, наче на ній зверху наставлене каміння. Необережно зібране волосся у хвіст, псується від поганого догляду. Вже другий день він не виходив у світ. Вже другий день, він просто оплакує свою єдину вірну подругу та колись кохану Алектру.

Вона була для нього серцем того палацу, його історією. Відтепер, думки про повернення туди, розчинитися у останній годині дня, що минав. Чоловік посунувся в бік свого великого ліжка, проте так і не доклавши зусиль на те щоб встати і далі сидів на холодній підлозі своєї кімнати. Деякі листи надіслані фрейліною вже неможливо було прочитати. Чорнила розпливлися у клякси від пролитих на них гірких сліз. Скільки криків відчаю та болю витримали ці стіни, і як же вони зараз на нього тиснуть. Приміщення вже другий день не отоплене каміном по температурі стало холодніше за вулицю у осінній день. Пляшка з вином, яке вони любили пити разом у її кімнаті, лежала в кутку, розбитою, а саме вино розлилося по підлозі. Руки тремтіли. Не було сил навіть втримати в них сірники та підпалити цигарку, та і власне самі вони закінчилися ще на початку попереднього дня. Елізар покинув палац на деякий час аби дописати власну книгу, з якою хотів повернутися та почати нове щасливе життя з тією, про кого не забував ніколи.

- Моя душа, моя прекрасна панна,- зі схлипом вичавив із себе Бах. Він прикрив обличчя руками та спробував вдихнути трошки повітря. Холод обдер його горло, від чого чоловік закашлявся схилившись від болю над підлогою. В очі потрапили рядки єдиного вцілілого листа, які закінчувалися словами "Я кохатиму тебе завжди". Чорнявий напружив очі в спробі не заплакати, та натомість закричав так гучно, що здавалося за секунду зі стелі впаде штукатурка.

Він не знав, що мусить робити. Його тіло ніби налилося свинцем і стало таким важким, що будь-який фізичний біль від удару об підлогу або ще чого, здавався такою дрібницею. Перед обличчям у нього все затуманилось. Перший вільний вдих. Розслабилися руки, слідом за ними на кінчиках пальців розлилося тепло. На другому поверсі його будинку почулися крики та шалено затупотіли ноги. В момент у кімнаті ніби стало тепліше, та яскраве світло полилося з вікна. Елізар прищурився. Світло на мить засліпило його. Крокуючи у напрямку вікна та побачивши джерело світла, серце ніби перестало битися.

Пожежа...