У місті Лева дощило... Важкі краплини  спадали з чудернацьких дахів на гладку чорну бруківку. Над землею розстелився густий туман. А в повітрі витав запах кави та свіжої випічки.
На підвіконні сиділа юна дівчина. Вона тримала у руках пензель. І її акварель стікала по папері так, як дощ по бруківці.
Надворі зовсім не було видно людей. Тай не дивно, хто в таку ранню пору  буде тинятися вулицями, та ще й під дощем. Годинник показував шосту ранку. Віра ( так звали дівчину) поринула у свої роздуми. Нещодавно вони з батьками переїхали з провінційного містечка, до Львова. Мама і тато були в захваті від такої можливості, але Вірі така перспектива не надто подобалася. Адже вона уже  одинадцятикласниця. І воліла б останній рік в школі провести із своїми хорошими друзями. Але це була не єдина й далеко не найважливіша причина, чому вона хотіла залишитися в своєму рідному містечку. Адже звідти було рукою подати до села, де жила її бабуся. Віра дуже її любила, бо вона завжди її підтримувала та розуміла. А тепер дівчина дуже переймалася через бабцю, адже та була вже старшою.
Також Вірі було дуже важко призвичаїтися до нового класу. Адже вона, можна сказати, ввірвалася до уже сформованої спільноти. Її теперішні "однокласники" знають один одного вже цілих одинадцять років. І вона тут відчувала себе зайвою.  Коли Віра перевелася,  хлопці з її теперішнього класу, почали підколювати її запитуючи  щось на кшталт " як там погода у твоєму селі" чи "як ти так добре знаєш українську мову, невже у вашому селі щось навчають?". А Віра була далеко не з тих дівчат яким в кишеню треба лізти за словом. От і відповіла їм одного разу так, що хлопці зніяковіли, і вони більше не дражнили її, але їхня неприязнь до Віри зросла. Єдина людина в класі, з якою  дівчина могла добре поговорити була Соня. Вони завжди підтримували один одного, також дуже часто  дівчата гуляли разом містом. Тепер Віра знала не тільки усі туристичні маршрути Львова, але й такі місцини, що не кожен корінний львів'янин знає.
Віра здригнулася, задумавшись вона і не помітила, як ненароком штурхнула відерко з водою, де вона вмивала пензлі. "Чудово..." сумно подумала дівчина, і попрямувала до ванної...