З самого ранку він зненавидів цей день. Прикрашена ялинка була красиво оформлена глиняними пташками, сухими квітами, штучними рослинками, чорними і білими кульками, старими іграшками і прикрасами. Він майже не спав усю ніч, задрімав тільки під ранок. Дуже довго він думав про одну людину, про картини, темряву… Пригадувалися її слова: «Ти красиво намалював цей краєвид».
Цілу ніч він пробував згадати, як виглядало його лице, лице тієї людини, якій він довіряє.
Годинник пробив дев’яту годину. Художник задумався, чому в кімнаті так тихо, чому біля нього немає тієї людини. Йому знову снилося, що вона поруч, обіймає художника і тихенько посопує.
-Це був лише сон, лише сон… знову.
Він устав з ліжка і вийшов з чорно-білої кімнати з розмальованими стінами. Кімната була яскрава, збоку на столі стояла ялинка, біля неї – шафа, завалена непотребом і фарбами. В кімнаті був диванчик і матрац, на якому художник спав. Раніше там стояв великий диван, але художникові закортіло спати на підлозі в кутку, та й диван був старий.
Заскрипіли сходи, почулися кроки трохи спотілих тонких ніжок.
-Ой-ой! – прокричав художник і впав з другої сходинки. Він знову порізав об перила руки, забився і зніс дерев'яну стінку, що розділяла вікно і сходи.
- От чорт…
Він важко підвівся і спустився на перший поверх, у маленький коридорчик, що з’єднував кілька кімнат – гостьову у дальньому куті коридору, кухню, що була просто навпроти виходу зі сходів, ванну, туалет і вихід на вулицю. Стіни коридорчика були де-не-де розмальовані, з попричіплюваними малюнками, на яких подекуди вибликувало її ім'я. Ім’я тієї людини, яка була далеко, яка снилася йому ночами, тієї, що, бачилося йому, його обіймає і пригортає до себе. Це сумно, бо вона так далеко.
Художник тяжко зайшов у кухню, посуд був ще від учора старанно перемитий. Він узяв тарілку, поставив на стіл і відкрив холодильник. Дістав два яйця, вчорашню вермішель, якийсь соус і шматок смаженої курятини. Неохайно кинувши усе це на сковорідку, він налив трохи соусу і олії. Загорівся газ. Через кілька хвилин художник їв свою улюблену японську страву. Він подився у вікно. Ішов сніг так тихенько-тихенько, повільно. Це було заворожуюче.
День минув непомітно. Художник лише продовжив писати картину, сходив у магазин по вино, постояв на балконі з цигаркою і погодував кота.
Вже вечір. Почали бити куранти. На столі – лише сир, ковбаса, вино і кілька страв японської кухні. Він загадав лише єдине бажання: щоб його людина була поруч з ним, щоб вона обіймала художника, коли їй сумно, щоб бачила його і не забувала його обличчя. Ніколи.