Семіраміс
@stets
та, що збирає квіти на полі бою
Блог Всі
трішки про мій шлях
Новини, Думки вголос, Питання
5
1
114
давайте не скупитись на слова
Новини, Думки вголос
40
58
77726
ТдХ: перестановка!
Новини
8
8
78
Книги Всі
Вірші Всі
останній постріл
я не проситиму, ти пам'ятатимеш. кожна фібра твого тіла вже вивчила давно мій солод, мою слабкість, що тебе вином споїла, ту слабкість, що ситила голод ту слабкість, що корилась, тихла, кров студила але вона корилась так, що сила аж тремтіла я не проситиму, ти пам'ятатимеш. будучи далеко в кілометрах й часі мій шепіт вкраде твою тишу і в кожній ніжно-лячній фразі проведу своє ім'я крізь голку в жилу. благословінням була, тепер отрутой стану я не проситиму, задорогі мої прохання, не осилиш. лиш читатимеш листи мої губами сухими й спраглими до тих висот й польотів, що вже не окрилиш. ти дотики шукатимеш наосліп, ту невиразну теплу нотку, що наповнила в душі розколіп, добровільно ляжеш вкотре в пастку по вибагливу безумну ласку пожинать посаджену ще зернятком поразку. я не проситиму, ти пам'ятатимеш все вічність, так саме вічно, як є вічний попіл, ти запам'ятаєш нашу історію й її трагічність, втративши право на опір, ти надав свій дозвіл і кожен спогад у тобі запечатає останній постріл
3
0
161
Крізь кофту, під шкіру
Схоже я забула, Як слова промовляти. Мені відняло мову, Відняло думки, Можу хіба ледве стояти. Де моя впевненість втекла Вбачивш навпроти постать твою, Чому не говорю, Чому не сміюся, Як завжди, з тобою? Поглянь на мене, Торкнися ще раз так легко, Хрустокрилим на радість, Так ніжно, поспішно, Крізь кофту, під шкіру, По медову слабкість. Я забула, як думати, Лиш відчуваю, Посміхаюсь тобі в пітьмі Крізь не надіслані рядки, Танцюю на самоті, Над Олімпом літаю, Далекі мні земності, Далека небесність, Я не тут, не сьогодні, Яка недоречність... Я між власних зірок Пряду нитки фантазій, Віддано добровільно Будую фундаменти Власних трагедій. Мені відняло мову, Коли вловила погляд твій. Я б так хоч вічність тонула В річці фальшивих надій - 15.10.2022 -
6
0
249
40
Одного морозного ранку, Коли наш світ невинний Іній огорне, Молоко розіллється На моєму ґанку, А сюжет неприємно В інший бік поверне, Дозволю собі попросити тебе Відкрити у книзі сторінку 40, Де все почалося І мало б скінчитись, Проте останній півкрок Не вдалося зробити, Спинитись. Де мармеладове небо? Де кисилеві береги, Апельсини, Що так пахуче снились мені Та присягаюсь, їйбо, Реальні от-от ставали вони. Все вигадало тихе й зухвале Божевілля в моїй голові. Усі сни та почуття, Прозріння фальшиве... Горе мені. Проте прочитай вголос собі Цю сторінку 40. Можливо, помітиш послання Котрійсь особі. Олівчиком акуратно Написане скраю. Непомітно.
6
0
206