Залишив радіорубку я вчасно. Бо, засвітившись на капітанському містку, одразу збагнув, що на судні відбувається щось не зовсім звично буденне, порушуючи струнку течію тягучого дня.

    Валентина я знайшов на правому зовнішньому крилі містка, яке розташовувалося майже навпроти берега. Глибоко перегнувшись через фальшборт, той старанно вдивлявся у прилеглий до корпусу судна водний простір, навіть не помічаючи моєї появи, ніби щось намагався там відшукати поглядом. Ще, озирнувшись на всі боки, я побачив, як на палубу правого борту, ближче до корми, почали стікатися люди, яких щось привабило.

        І тут же вгледів той самий човен, який спостерігав напередодні в бінокль. Перебував той вже досить близько від нас, ну, може, метрів за п'ятдесят від нашого борту, щохвилини підгрібаючи все ближче. Правильно я ще саме на початку, годину тому, коли тільки вперше побачивши, визначив утлість тепер уже близького плавзасобу. Човном його було ніяк не назвати, скоріше, пліт, навіть плотик, а якщо говорити точніше, набір із тонких колод різного розміру та діаметру в два накати, таке враження, недбало, поспіхом зібраних і пов'язаних мотузками. Причому вкрай тісний для трьох, з огляду на ту обставину, що посередині плота солідну частину місця займав величезний кошик, з горою набитий різними фруктами: в'язанки бананів, кокоси і навіть, здається, ананаси, щось там іще... Цей, з дозволу сказати, плавучий «шедевр» суднобудування виглядав вкрай хлипким і перевантаженим, я б навіть сказав, небезпечно перевантаженим. При кожному гребку веслом худорлявого індуса, що керував його рухом, непоказна конструкція систематично клювала носом воду, і та невеликою хвилею починала злегка гуляти по горбатій поверхні її так званої палуби.

        — І як це ти здогадався?.. Чому саме блакитна?..

   — За всіма її ознаками. У неї, глянь, яскраво виражена довга веретеноподібна будова тіла, але головне - блакить проглядається на боці та черевних плавцях, а останні до того ж - характерно подовжені. Класична блакитна акула, ось тільки їх ще чомусь називають сірими. Але ти можеш і сам переконатися, що вона синювата.

        Перехопивши бінокль у штурмана, я уважно придивився до порушниці спокою - і таки реально блакитна!

        — Ну, ти мені зараз прямо лекцію прочитав вельми цікаву! І де ж це ти так наблатикався щодо акул? - Валік і справді вразив мене своїми енциклопедичними знаннями в акулячих справах.

       — Ото, друже, поживеш з мого, багато чого дізнаєшся, іще й не про таке! Ні, ти тільки подивися, що витворяє ця паскудниця!

     Хижачка в цей момент на серйозній швидкості й по великому колу обходила наш чималий пароплав, до того ж у це коло вже вписувався і плотик із відважними мореплавцями. Ось чому стрепенулися всі члени екіпажу і кинулися в бік корми - подивитися, а що ж буде відбуватися далі...

        — Ух ти! Що ж вона задумала? Побіжу-но і я до корми, теж поспостерігаю. Там ближчий ракурс. Не нудьгуй тут без мене...

       Не минуло й пів хвилини, як, спустившись прямо з крила на кілька палуб униз зовнішніми трапами житлової надбудови, я незабаром опинився в самій гущі подальших гостроцікавих подій. І тут же зверху через зовнішню суднову трансляцію пролунав тривожний і одночасно наказовий голос - прохання-наказ Валентина боцману.

        — Семенович, не зволікаючи, забирай своїх людей із води!

       І недаремно. Тим часом наша цікава мандрівниця, різко змінивши свій колишній курс, за найкоротшою траєкторією кинулася до корми, до нашого робочого плоту.

        — Хлопці, наказ із мосту чули? Терміново кидайте все і віра на борт, - це боцман, отримавши гучну ввідну від вахтового штурмана, жваво приєднався до делікатного моменту.

     Само собою, не ставши спокушати долю, матроси, покидавши свої фарбувальні причандали, дуже швиденько видерлися штормтрапом на борт судна. Знявся зі своєї бесідки й той, що підводив букви на кормі. Усі скупчилися на правій кормовій палубі, якраз у тому місці, куди цілився підгребти приблудний плотик, ну, і, звісно, поруч спочивав наш фарбувальний.

       Тепер ми мали змогу зафіксувати реальні габарити порушниці спокою. Вона була завдовжки навіть більше за п'ять метрів. А в обхваті... Ну, навряд чи хтось із нас, спостерігачів, зумів би її обхопити! Ну, хіба що удвох!..

       Виходило так, що й пліт із прибульцями, і мандрівниця морів йшли на зближення, в одну точку - саме до фарбувального плота, але під деяким кутом один до одного, і акула, безумовно, явно випереджала мореплавців. Підійшовши до нашої плавучої конструкції, вона кілька разів досить нахабно, по-хазяйськи, ткнулася довгим рилом в одну з ближніх до неї бочок, навіть випробувавши залізо на зуб, зухвало і показово моторошно вищербивши величезну з зубастим вищиром пащу, водночас неабияк потривоживши пліт, добряче струснувши його, та так, що дошки разом із причандаллям посипалися у воду. Однак, видно, не знайшовши нічого для себе привабливого, акула різко відвалила в бік від корпусу судна. Після чого, зблизившись із плотиком індусів і кілька секунд постоявши поруч із ним нібито в роздумах або ваганнях, несподівано занурилася в глибину, сховавшись із наших очей, імовірно, поринувши кудись під тінь пароплава. Проте, дивлячись на наших спокійних, навіть умиротворених візитерів, склалося враження, що ця картина їх анітрохи не нервує.

       Деякий час хижачку ми не бачили, акула ніяк не давала про себе знати, і ми навіть про неї забули. Тепер уся наша увага перемикнулася на некликаних гостей. Не просто ж так, аби щось робити, вони пройшли свій нелегкий і довгий шлях. Але нам одразу стало зрозуміло, з якою метою, бачачи на плоту чималий кошик, доверху набитий екзотичними фруктами. Однак спершу - нашому старпому, який опинився на передовій. Виступаючи в ролі волонтера з переговорів, бездоганно володіючи англійською, та й взагалі на правах представника старшого командного складу на судні, він спробував урезонити безстрашного мореплавця.

        — Friend, your аre a brave, but a risk guy! Here is a shark, a very big shark! If you do not feel sorry for yourself, then at least have pity on your children! (Друже, ти - сміливий, але ризиковий хлопець! Тут акула, дуже велика акула! Якщо тобі зовсім не шкода себе, то пожалій хоча б своїх дітей!)

     Багато хто з індусів, особливо старше покоління, добре розуміють і непогано говорять англійською. І цей, на щастя, теж виявився з їх числа.

        — No, no, sir! We aren’t afraid of sharks. Let's change, please! These fruits in exchange for soap, for food… (Ні, ні, сер! Ми не боїмося акул! Нумо обмінюватися, будь ласка! Ці фрукти - в обмін на мило, на їжу!), - з цими словами він підняв в’язанку бананів і потряс нею над головою, простягаючи її до нас.

        — Sail away from ship sooner, thise shark probably will return… (Відпливайте від судна швидше, ця акула, ймовірно, повернеться), - не вгамовувався чіф* у праведних одкровеннях.

        Але невгамовний індус лише відмахувався і все повторював: то бубонячи по-нашому «мила, мила», то його англійський варіант - «soap», тим самим випрошуючи елементарну парфумерію, то репетуючи слово «eat» (їсти), артистично жестикулюючи, характерно підносячи пальці до рота. Ну, нічим не проймеш його. Велика у людини тяга до торгівлі, але що вже тут гріха таїти, як до єдиного засобу виживання. А тут ще й помполіт нудить своє в наказовому тоні, і спробуй не послухатися!..

        — Нехай цей товариш індус вирушає додому! Нічого йому тут робити, і не треба нічого давати йому! І не підіймати нічого на борт! Та й, узагалі, давайте-но, розходьтеся!.. Нема чого тут базар улаштовувати разом із концертом!

     Однак чималим натовпом, що зібрався на кормі, пішло гучне невдоволення. Мовляв, дітлахів пожаліти можна було б, уважити товариша, що бідує. Проплив-то, бідолаха, скільки!.. Кінець кінцем, ми що, недолюді якісь і жаднюги до того ж?.. Загалом, помпа, наразившись на пошесний, колективний протест екіпажу й оцінивши явну марність своїх зусиль урезонити натовп, ще трохи постояв-постояв, та й здався, махнувши рукою, пішов геть, зникнувши у надбудові. І правильно! Це по-нашому!

       — How many soaps?.. (Скільки мила?) - вигукнув хтось з особливо спритних із команди, показуючи на в'язанку бананів, яку все ще утримував в руках індус?

      — Two мила... two... - для переконливості керманич, піднявши руку, показав для ясності два пальці.

       — В'язанка здоровенна, можна й підкинути мужику, - почалися розмови серед присутніх, комерційний прикид пішов.

     А дехто вже підстрибом поспішав до очікуваного місця торгівлі з різноманітним скарбом, переважно з предметами гігієни. Утворилася черга. І пішов обмін із торгом, як на аукціоні. Відповідно, спустили кінець (мотузку) до плота, щоб чіпляти та слідом підіймати виторгуване фруктове добро замість чергової порції солодкого товару. Кидали індусу хто мило, хто одеколон, а хто й одяг навіть - сорочки, футболки, шкарпетки. У хід йшло все, також і зубна паста, і шампунь. Про їстівне і консерви різні я вже мовчу. Загалом, свої особисті запаси потрясли, хто вже дуже хотів. Дійшли до громадських. Насіли на боцмана.

        — Семенич, давай, діставай господарське мило із загального криївка!

     Зрештою, дотиснули «дракона»*, який завідував мильно-порошковими запасами. З чимось йому таки довелося розлучитися.

       Вкрай ощасливленому індусу вже й торгувати було нічим, забрали в нього все дочиста, до останнього банана. Зовсім не марним виявився його важкий комерційний вояж. Можна навіть сказати, переможним. Перепало і якихось продуктів, і консервів, навіть буханець свіжого хліба в презент дістав. І пліт індуса, вже неабияк навантажений нашими припасами та різним скарбом, почав обережно відчалювати від борту. Але мила господарського, підкинутого боцманом, залишалося у хлопців на руках ще якась кількість.

       І тут хтось із них вирішив побавитися з нашими прибульцями, свого роду виставу влаштувати. Ми вже були свідками, як хлопчина-індус сміливо й рішуче кинувся в глибину по шматок мила, що необережно випав у когось із рук у воду, і, так вже вийшло, випадково відлетів на значну відстань від плотика. Це була потішна сценка. Однак хлоп’я, мабуть, був прудким нирцем, легко впорався із завданням, не давши милу бездарно згинути в пучині.

       Вже не дуже багато залишалося членів екіпажу на «ярмарковій» палубі біля борту. І ось ті, що залишилися і ще не встигли насититися видовищем торгівлі, як то кажуть, не залишив «арену», тепер стали мимовільними глядачами іншої, особливого плану вистави, яка розігралася, але вже неповторного, куди більш разючого, ексклюзивнішого та небувалого смертоносного шоу, сповненого такими приголомшливо моторошними номерами та кульбітами, які навряд чи хтось може собі навіть уявити. І хто б міг подумати, що таке взагалі можливо?!... А головне, настільки поруч із нами, буквально перед нашими очима...

        Хтось із молодиків гукнув мандрівників, що вже відпливали, і, показавши шматок мила, відкинув його у воду на пару метрів від плоту.

       Споглядаємо картину, як квадратик мила, описуючи кола в товщі води, по спіралі плавно і неминуче занурюється в товщу океану. А вода прозора, прекрасно освітлюється сонцем, проглядається шикарно.

     Але і в ту ж саму мить хлопчисько кидається в глибину, навздогін за жаданим і дорогим продуктом. Питання одне: чи вийде в нього перехопити його? Зрештою, вдається-таки, молодець, наздоганяє! Спливаючи, переможно скидає руку зі своїм затиснутим у ній призом.

      За першим летить за борт черговий брусок мила. Однак приблизно на метр далі першого закидання. І цього разу удача не обійшла стороною спритного плавця. Та сама білозуба усмішка на обличчі й переможний вигук. Помітно, що й самого хлопчину наша гра неабияк захопила, приносить задоволення. Лише татусь-індус похмуро дивиться в наш бік.

       Третій за рахунком закид якраз і вніс те саме страшне сум'яття й інтригу в нашу «гру» і в нашу свідомість. Подібно до глядачів на кривавому побоїщі в стародавньому амфітеатрі, що невідривно слідкують за смертельним поєдинком гладіаторів на арені, нас, зачарованих страшним видовищем, ніби цвяхами намертво прибило до палуби.

       Кинуте ще на метр далі мило - у воді... Крутиться, як і ті, попередні два... Парубча щосили штовхається за ним у воду, і... от, здається, зовсім скоро він відчує черговий свій тріумф, вже майже досяг потрібної глибини, от... іще одне зусилля, і... нарешті, ось воно... варто лише руку простягнути...

    Однак що це?!... Прямо перед ним... дивиться з пучини - розкрита здоровезна, бездонна акуляча паща з чудовим набором разючих зубів у кілька рядів!...

     Вражений небаченим моторошним пасажем народ, що перебував на палубі, зокрема, звісно ж, і я, вголос ахнули!

    ... Мальцю довелося спритно відсмикнути руку від майже спійманого трофея, водночас виникла потреба загасити інерцію свого тіла... Вдалося... Але лише... в упорі руками об здоровенний ніс суперниці. А що ж із милом? Воно спокійнісінько опускається в цю зловісну щербату, зубасту прірву, навічно щезнувши в її глибині. Паща миттєво різко захлопується, немов капкан, що спрацював даремно.

       Тут мені до поточної жахливої події різко пригадався, шибнувши одразу в голову, зовсім свіжий випадок на стоянці в минулому, вже згадуваному мною, порті Мадрас, де ми перебували кілька діб. Агент наш, щойно зійшовши на пароплав, ненароком поділився «приємною» черговою інформацією до роздумів. До речі, заодно попередивши й нас бути обережними, не жартувати. На англійському пароплаві, який тільки-но перед нами покинув порт з нашого ж пірсу, посеред білого дня на очах у чесного народу кухар, що вийшов на корму викидати за борт залишки їжі від обіду, послизнувшись, необережно бухнувся за борт. І як тільки його, бідолаху, угородило? Так навіть ніхто оком моргнути не встиг, як його в ту ж мить перекусила навпіл здоровенна бестія! Просто ніби спеціально вичікувала.. Вони тут зовсім знахабніли, розперезалися, страх геть втратили, санітари порту хрінові! Зледащіли до крайності, вільним морським полюванням себе перестали обтяжувати. Такий ось своєрідний природний генотип сам собою оформився - урбанізовані портові акули. Ну, що ті щури, долучилися до суднових відходів. Баражують портові води поблизу пароплавів, що стоять, поїдаючи все, що летить із них у воду. Порт - здоровенний, суден стоїть не міряно. Практика для суден звичайна - все зайве, що залишається після приймання їжі екіпажем, звично викидається за борт (а куди ж іще?), а тварюки ці безпардонно пасуться, мабуть, зовсім поряд, чекаючи чергової подачки. Благодать їм тут. Ось лихій акулі ненароком, на жаль, і підвернувся на обід англійський вірнопідданий... Тут, після таких огидно вразливих розповідей, мимоволі забобонним станеш.

        А як же наші дійові особи?

     Акула так само раптово, як вертикально і з'явилася з глибини перед поглядом хлопчика і нашим, природно, теж, секунду постоявши в роздумах, не міняючи положення, тією самою манерою, вертикально, хвостом донизу, так і провалилася в безодню, зникнувши з очей, ніби її й не було зовсім. Хлопчисько тут же повернувся на вихідну позицію, зайнявши своє місце на плоту. І таке враження, що йому - хоч би хни!..

       Треба зізнатися, змусив нас неабияк похвилюватися такий перебіг подій. Не те слово - похвилюватися... Волосся на голові дибки піднялося під час мовчазного споглядання тієї шалено жахливої сцени, не кажучи вже про ритм серця, готового вирватися з грудної клітини... Що ми могли думати й очікувати в цей момент? Адже якщо вдуматися, малюк легко і без перешкод поміщався в бездонній акулячій пащі цілком. Але за якимись нам невідомими законами трагедії не сталося.

     І, слава Богу! Більше нам не хотілося так жартувати. Схопив, мабуть, хлопчина стресу. Нехай уже краще пливуть собі з богом удачі...

      Але ж як таке розуміти?.. Хлопчисько вимагає продовження «банкету»! Жестикулює нам, усіма способами показуючи, що готовий пірнати й далі... Він що, божевільний? Чи просто втратив остаточний страх? Про розум вже мовчу… І це за шматок якогось смердючого мила так ризикувати життям?!... Однак і батько-індус теж ожив. Досі він байдуже й відчужено сидів, навіть не спостерігаючи за театром дій, підібгавши під себе ноги й схрестивши на грудях руки. Ніби медитував. А тут і він жваво приєднався до запальних викликів свого божевільного сина.

        Ну, якщо так, то що, значить, ще один раунд? Що ж, тримайте!..

      Після деякої наради, мило кинуто вчетверте, і на ті самі п'ять метрів від плотика.

      Цього разу хлопчисько й акула з прочиненою пащею йшли на зустрічних курсах. Теж чимало дивовижна картинка. Але ми вже настільки захопилися цим безглуздим із невідомим фінішем змаганням маленького безстрашного чоловічка з велетенською акулою, що спостерігали за натурою, наче зачаровано переглядали чергову серію захопливого «фільму жахів», де хоч і страшно, але ж усе одно заздалегідь відомо, що кінцевий підсумок буде на користь Героя, що добро переможе зло.

        Але ось цієї хвилини... чи на користь?!....

      Хлопчина, на наш вразливий подив, виявився швидшим і спритнішим. Акула, зупинившись поруч із малим, лише метушливо крутнулася навкруги нього. Коли він, схопивши мило, почав іти на розворот, а потім віддалятися від своєї візаві до плота, та, вже клацнувши порожньою пащею, наздогнавши пацаня на півдорозі, злегка буцнула його своїм гострим носом у м'яке місце, після чого, не поспішаючи, грайливо знову зникла під корпусом нашого судна.

        Ми були ошелешені побаченою нахабністю хижачки. Присутні полегшено в голос видихнули.

     П'ятий шматок мила знову дістався акулі. Вона, торпедою виринувши з глибини на величезній швидкості, пройшла чітко під плотиком і кинулася на захоплення «видобутку» поруч із хлопчиком паралельним курсом. Звісно, вона випередила його, але, заковтнувши мило, знову ж таки одразу не пішла, а, пройшовши поруч із невдалим плавцем, ласкаво потріпала того довгим черевним плавцем. Мовляв, не засмучуйся, хлопче, але 2:1 на мою користь.

      Усе, далі, на більше, у нас вже не вистачало душевних сил, і ми, наче струсивши з себе заціпеніння, погодилися не травмувати ні себе, ні тим паче психіку надмірно оскаженілого хлопчиська. Шостий і ще три шматки мила дісталися нашому відважному циркачу, як нагорода за відчайдушну сміливість і нездоровий азарт. Ми скинули їх просто на пліт, до ніг справжнього Героя і, подякувавши за проявлену мужність і помахавши йому на прощання руками, збуджені від безпрецедентного видовища, розійшлися, нарешті, у своїх справах.

      — Валіку, ти спостерігав, що витворялося під бортом?! - були мої перші слова, коли я отаким чортом буквально злетів на крило капітанського містка.

       — Та бачив-бачив... Хреста на вас немає! Ви ж натуральні монстри, так над пацаням покуражилися! Ех, лупцювати вас нікому!.. Чи не вже то не дістає вам адреналіну, йошкін кіт?!

       — Але ж, і справді покуражилися, ти маєш рацію!.. Лежить на нас гріх... Проте тут, скажу тобі, дійство поза волею настільки засмоктує, що зупинитися не можеш, чорт би побрав! Хлопчина, звісно, молодець, без усяких! Просто геройський хлоп’яга! Однак і бестія ця, акула, якою грайливою виявилася, а!.. Красуня! Однак розумна, безумовно. Адже вона ж просто пустувала, бавилася з пацаням!.. У неї, виходить, у голові й близько не було, навсправжки загрожувати його життю! І, що найцікавіше, він відразу розкусив її! Хоча не може бути, щоб першого разу він не злякався, мав би злякатися... Але якось дуже скоро цей переляк минув… Але ось як цей малий настільки безпрограшно відчув настрій цієї хижачки?! І грамотно зіграв на ньому на свою користь. Стільки продукту цінного на його голову посипалося. Цілий статок за їхніми мірками! О, діла!.. Дитя моря, ну що з таких візьмеш?!...

       — Дитя моря, блін... На ось, з'їж краще банан, презентували тут мені... Чув, що нервову і серцеву системи добре стабілізує.

      — Ага, дякую, поважив... Але все ж таки, скажи, як подібне можна пояснити і розкласти по поличках?!... - розійшовся я. - Ні, друже, все-таки ніяк не можливо таке!.. Воно - не з'ясовне! Це - вічна загадка природи!

       — Так, загадка... Не мороч собі голову! Напевно акула ця приручена, змалку ще! Ось і вся розгадка! - закінчив наші дебати Валентин, пропускаючи мене в штурманську рубку, у прохолоду кондиціонера, і задраюючи за нами двері...

-------------------

*чіф - на морському жаргоні повсякденне прізвисько старшого помічника капітана.

*дракон - на морському жаргоні повсякденне прізвисько боцмана.

-------------------

Для загальної довідки: 

Блакитна акула, або Велика блакитна акула, або акула мокОй, -

із сімейства сірих акул. Розмір - до 5 метрів у довжину. Ареал

проживання - по всьому світовому океану, крім північних і

південних полюсних морів. Входить до десятки

найнебезпечніших акул-хижаків, ближче до її початку.

Відзначено випадки не спровокованих нападів на людей.

К І Н Е Ц Ь